Справа № 299/2978/25
Іменем України
30 вересня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.,
суддів - Кожух О.А., Собослоя Г.Г.
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними в матеріалах справи доказами, цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 23 липня 2025 року, ухвалене суддею Бак М.Д., в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості
встановив:
У червні 2025 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 26.09.2024 між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий Центр» укладено кредитний договір №26.09.2024-100000812, згідно умов якого відповідач отримав у користування кошти в розмірі 10 000 гривень строком на 124 дні з кінцевою датою повернення 27.01.2025.
Згідно умов кредитного договору, передбачено два типи процентної ставки «стандарт» та «економ». Процентна ставка «стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за кожен день користування кредитом від суми кредиту. Процентна ставка «економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5% за 1 день користування кредитом від суми кредиту. Комісія за обслуговування кредиту - 900 гривень у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Неустойка 100 гривень, що нараховується за кожен день невиконання чи неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного зобов'язання.
Договір укладено в електронному вигляді шляхом підписання такого одноразовим цифровим ідентифікатором.
Відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 27.01.2025 утворилася заборгованість в сумі 27 000,00 грн, з яких: 10 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 9 300,00 грн - заборгованість за процентами, 900,00 грн - комісія, 1 800,00 грн - додаткова комісія, 5 000,00 - неустойка.
Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 23 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд мотивував своє рішення тим, що позивач не довів обставини на які посилається, зокрема розмір та період виникнення заборгованості відповідача. Відповідач не надав детальний розрахунок заборгованості.
Копія електронного документа-звіту «Картка субконто Контрагенти, Договори за 26.09.2024 - 17.06.2025» щодо ОСОБА_1 не містить відомості щодо дати видачі, особи, яка склала такий документ, тобто не містить реквізити документа, а тому не враховується як джерело доказу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ТОВ «Споживчий Центр» подало апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції та просить скасувати таке та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
Вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, суд неналежним чином дослідив докази порушуючи норми матеріального та процесуального права.
Зазначає, що ТОВ «Споживчий Центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні бухгалтерські документи, а відтак наданий розрахунок є належним та допустимим доказом наявності заборгованості.
Суд не врахував, що заборгованість відповідача є підтвердженою належними та допустимими доказами, а тому підлягає стягненню.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 26.09.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №26.09.2024-100000812, на підставі якого позивач надав відповідачу кредит в сумі 10 000,00 грн на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника шляхом перерахування грошових коштів на рахунок відповідача з використанням реквізитів електронного платіжного засобу НОМЕР_1 на умовах строковості, платності та поворотності.
Відповідно до умов кредитного договору дата видачі кредиту: 26.09.2024 року, строк, на який надається кредит: 124 дні з дати надання, дата повернення кредиту: 27.01.2025 року, процентні ставки: процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом перших двох чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів; процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна у розмірі 0,5% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, у яких застосовується процентна ставка «Стандарт», комісії: комісія в розмірі 9% від суми кредиту, яка становить 900,00 грн та нараховується в день видачі кредиту; комісія за обслуговування кредитної заборгованості, яка становить 900,00 грн у кожному з двох чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, та нараховується кредитором в перший день кожного з двох чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, неустойка: 100,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно положень пунктів 3.1, 6.1 кредитного договору позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти, комісію (ї) (якщо комісія (ії) встановлена (і) договором) шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни: 1) повернення кредиту, сплата процентів, комісії (ій) (якщо комісія (ії) встановлена (і) договором) - у терміни та строки, вказані у заявці, яка є невід'ємною частиною оферти; 2) неустойки, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - негайно, з моменту пред'явлення кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.
Листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 09.06.2025 № 159-0906 до ТОВ «Споживчий центр» щодо перерахування на підставі договору на переказ коштів від 01.04.2024 № ФК-П-2024/01-2 о 11:16 год 26.09.2024 через платіжну систему «iPay.ua», номер транзакції: 520601310, грошових коштів в сумі 10 000,00 грн на платіжну картку №44411114420633842, призначення платежу: видача за договором кредиту №26.09.2024-100000812.
Згідно довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №26.09.2024-100000812 від 26.09.2024, заборгованість відповідача перед позивачем становить суму 27 000 гривень, яка складається з: 10 000 гривень - основний борг; 9 300 гривень - проценти; 900 гривень - комісія; 5 000 гривень - неустойка; 1 800 гривень - додаткова комісія.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.
За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог вказав, що позивач не довів обставини на які посилається, зокрема щодо перерахування кредитних коштів, користування таких відповідачем, не обґрунтував як було нараховано таку заборгованість, тощо.
Проте, з доводами суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитись не може з огляду на наступне.
26.09.2024 ОСОБА_1 , на веб-сайті кредитодавця, подав заявку про укладення кредитного договору №26.09.2024-100000812 на наступних умовах: сума кредиту - 10 000 гривень, строк кредитування - 124 дні, дата повернення кредиту - 27.01.2025.
Згідно умов кредитного договору, передбачено два типи процентної ставки «стандарт» та «економ». Процентна ставка «стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за кожен день користування кредитом від суми кредиту. Процентна ставка «економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5% за 1 день користування кредитом від суми кредиту. Комісія за обслуговування кредиту - 900 гривень у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Неустойка 100 гривень, що нараховується за кожен день невиконання чи неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного зобов'язання.
ТОВ «Споживчий Центр» розглянувши заявку відповідача направило такому пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), яку останні акцептував шляхом накладення одноразового електронного підпису Е485, який було надіслано йому на вказаний ним номер телефону.
Перерахування коштів було здійснено на картку вказану ОСОБА_2 № НОМЕР_2 в сумі 10 000 гривень, що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 09.06.2025 № 159-0906.
Як правильно зазначає представник позивача в апеляційній скарзі, ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, не відкриває фінансові рахунки, а тому здійснює перерахування кредитних коштів на вказаний позичальником картковий рахунок, до якого доступу немає, оскільки відомості такого становлять банківську таємницю.
Згідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про банки та банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею. Зокрема, банківською таємницею є відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України та інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.
Тобто, ТОВ «Споживчий Центр» не може мати доступ до карткового рахунку відповідача та надати витяг з такого рахунку.
Відповідач в суді першої та апеляційної інстанції пояснення не надав, виписку з карткового рахунку № НОМЕР_2 за 26.09.2024 також не надав для спростування факту отримання кредитних коштів, а тому слід вважати, що факт отримання кредитних коштів ОСОБА_1 є доведеним.
З приводу нарахувань за кредитним договором та недоведеності суми заборгованості за процентами, з даного приводу апеляційний суд зазначає наступне.
Так, слід погодитись, що наданий розрахунок «Картка субконто Контрагенти, Договори за 26.09.2024 - 17.06.2025» не є належним та допустимим доказом, оскільки не містить підпису та печатки уповноваженої особи та не відповідає вимогам передбаченим підпунктом 4.1 пункту 4 національного стандарту ДСТУ 4163:2020 «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів», затвердженого наказом Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 01.07.2020 року № 144 «Про прийняття та скасування національних стандартів», а тому не підлягає врахуванню як джерело доказу.
Однак, суд першої інстанції не перевірив правомірність таких нарахувань за допомогою власних калькуляцій, а тільки констатував, що позивачем не надано детального розрахунку, а тому суму нарахувань за процентами слід поставити під сумнів та вважати таку недоведеною.
Згідно правової позиції викладеної у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 у справі №559/1622/19, суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок.
Таким чином, якщо у суду є сумніви з приводу правильності нарахувань за кредитним договором, то суд може зобов'язати позивача надати детальний розрахунок заборгованості або здійснити такий самостійно.
З умов кредитного договору слідує, що такий поділено на два періоди нарахувань: 1) за процентною ставкою «стандарт»; 2) за процентною ставкою «економ».
Згідно нарахувань за процентною ставкою «Стандарт», то заборгованість за 62 дні складає суму 6 200 гривень (10 000 х 1% = 100 х 62), а щодо процентної ставки «Економ», то така складає за 62 дні суму 3 100 гривень (10 00 х 0,5% = 50 х 62).
Тобто, відсотки за користування кредитом складають суму 9 300 гривень (6 200 + 3 100).
Тому, суд першої інстанції не врахував вищенаведеного та неправомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Крім цього, позивач оскаржує судове рішення також в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 900,00 грн - комісія, 1 800,00 грн - додаткова комісія, 5 000,00 - неустойка.
Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що у задоволенні такої позовної вимоги належить відмовити з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 виснувала, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Як виснував Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 6 листопада 2023 року (справа №204/224/21), якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином, стягнення з відповідача комісії за надання кредиту та додаткової комісії є неправомірним та не підлягає задоволенню, оскільки таке не відповідає нормам Закону України «Про споживче кредитування» та сталій практиці Верховного Суду.
З приводу стягнення неустойки в розмірі 5 000 гривень, то така вимога також не підлягає задоволенню враховуючи положення п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі №910/8349/22 суд виснував щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.01.2024 у справі №183/7850/22.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Таким чином, вимога про стягнення неустойки за період з 26.09.2024 по 27.01.2025 в розмірі 5 000 гривень задоволенню не підлягає.
З вищезазначеного вбачається, що стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий Центр» за кредитним договором №26.09.2024-100000812 від 26.09.2024 підлягає стягненню заборгованість в розмірі 19 300 гривень, яка складається з: 10 000 гривень - основний борг та 9 300 гривень - проценти.
Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як таке, що ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, без належного врахування всіх обставин, які мають значення для її правильного вирішення, а позовні вимоги ТОВ «Споживчий Центр» підлягають частковому задоволенню, як і подана апеляційна скарга.
З урахуванням приписів статті 141 ЦПК України судові витрати слід понести на сторони пропорційно задоволених вимог.
Так, судом апеляційної інстанції задоволено позовні вимоги на 71,48% від заявлених (19 300 : 27 000 х 100).
Тобто, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сплачений останнім судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1 731,53 гривні (2 422,40 х 71,48%) та за подання апеляційної скарги в розмірі 2 597,30 гривень (3 633,60 х 71,48%).
Враховуючи вищезазначене та керуючись статтями 12, 81, 141, 374, 376, 382-384 ЦПК України апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», задовольнити частково.
Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 23 липня 2025 року, скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр», ЄДРПОУ: 37356833, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, заборгованість за кредитним договором №26.09.2024-100000812 від 26.09.2024 у розмірі 19 300 гривень, яка складається з: 10 000 гривень - основний борг та 9 300 гривень - проценти.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр», ЄДРПОУ: 37356833, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1 731,53 гривні та апеляційної скарги в розмірі 2 597,30 гривень.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: