24 вересня 2025року
м. Київ
справа № 389/2633/22
провадження № 51-4003км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
потерпілого ОСОБА_8 ,
у режимі відеоконференції:
представника потерпілого ОСОБА_9 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7
та захисника ОСОБА_6 на вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова
від 05 березня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 20 лютого
2025 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022121020000154, за обвинуваченням
ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бобровиця Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням
з іспитовим строком 3 роки.
За цивільним позовом ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8
500 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо: процесуальних витрат; речових доказів; скасування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за вбивство ОСОБА_10 , вчинене через необережність, за вказаних нижче обставин.
ОСОБА_7 , будучи старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах 1 відділу головного відділу контррозвідки ІНФОРМАЦІЯ_2, 25 лютого 2022 року приблизно о 09:45, перебуваючи біля входу в актовий зал приміщення Центру дитячої та юнацької творчості Знам'янської міської ради Кіровоградської області, що за адресою: вул. Михайла Грушевського, 13, м. Знам'янка Кіровоградської області, діючи зі злочинною недбалістю, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, з метою відвернення загрози своєму життю та здоров'ю, відповідно до приписів ст. 26 Закону України «Про Службу безпеки України», частин 4, 6 ст. 46 Закону України «Про Національну поліцію», із ввіреного йому автомата АКС-74 (серійний номер НОМЕР_2) здійснив один постріл у напрямку ОСОБА_11 , якого намагалися затримати військовослужбовці ІНФОРМАЦІЯ_2, через відмову на їх законну вимогу пред'явити документи, що посвідчують його особу, та який діставши належний йому травматичний пістолет Форт-14Р (серійний номер НОМЕР_1 )
з кобури за поясом, направив його в сторону ОСОБА_7 .
У результаті пострілу ОСОБА_7 з автомата АКС-74 куля влучила у грудну клітку водія ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 , який стояв навпроти, поряд з ОСОБА_11 , та намагався затримати останнього, унаслідок чого йому заподіяно тілесні ушкодження у вигляді сліпого проникаючого вогнепального поранення в грудну клітку зліва в проекції другого міжребер'я по біля грудинній лінії з пораненнями навколосерцевої сорочки, передньої стінки правого і лівого передсердя серця, легеневої артерії, діафрагми справа, наскрізного поранення правої легені, поранення пристінкової плеври та м'язу в проекції дев'ятого ребра по лопатковій лінії справа, які є тяжкими тілесними ушкодженнями, як небезпечні для життя в момент заподіяння, внаслідок яких ОСОБА_10 помер на місці події.
Київський апеляційний суд ухвалою від 20 лютого 2025 року вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі захисник та засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неправильну правову оцінку обставин справи, просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і призначити новий розгляд
у місцевому суді.
Стверджують, що суди не надали належної оцінки низці доказів, що доводять невинуватість засудженого в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні,
а свідчать про наявність казусу у діянні ОСОБА_7 .
Крім того, зазначають, що у кримінальному провадженні необхідно було вирішити питання щодо застосування до ОСОБА_7 приписів ст. 43-1 КК, однак суди попередніх інстанцій це проігнорували.
Вказують, що в основу судових рішень покладено припущення експерта ОСОБА_12 , який надавав пояснення у судовому засіданні під присягою свідка, про можливе перебування ОСОБА_10 позаду і нижче ОСОБА_13 , а не з боку, як про це стверджували свідки.
Крім того, необґрунтовано відхилено роз'яснення спеціаліста ОСОБА_14 про наявність рикошету кулі від ребер ОСОБА_13 . У цьому аспекті вважають такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження висновки судів попередніх інстанцій про неналежність досліджень і роз'яснень спеціаліста ОСОБА_14 , через ненадання доказів на підтвердження того, що він є фахівцем у сфері судово-медичної практики.
Зауважують щодо необґрунтованої відмови місцевого суду у задоволенні клопотання сторони захисту про проведення слідчого експерименту зі всіма свідками з метою з'ясування місця перебування ОСОБА_10 і ОСОБА_13 у момент здійснення пострілу ОСОБА_7 , на що також звертав увагу експерт ОСОБА_12 під час його допиту в судовому засіданні.
Стверджують про взаємовиключні висновки судів щодо правомірного застосування зброї до ОСОБА_11 та одночасного висновку про наявність можливості у ОСОБА_7 не застосовувати зброю.
Вказують про необґрунтовані висновки судів щодо обізнаності ОСОБА_7 у
тактико-технічних властивостях АКС-74 та пробивній дії кулі цього виду озброєння,
а відтак обов'язку передбачити, що куля різко змінить напрямок руху та після потрапляння у тіло ОСОБА_11 полетить вгору і вбік. Водночас жодних доказів, які могли би давати ОСОБА_7 можливість передбачити саме таку дію кулі, під час судового розгляду здобуто не було.
Також, акцентують на порушенні правил підслідності, оскільки, на переконання скаржників, прокурор окружної прокуратури всупереч приписам ч. 5 ст. 36 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) визначив підслідність цього кримінального провадження та змінив прокуратуру, яка буде здійснювати процесуальне керівництво. Вважають, що такі повноваження має лише вищестоящий прокурор.
Крім того, зазначають, що поза увагою судів залишилося обмеження права на захист ОСОБА_7 , оскільки повідомлення про підозру йому було оголошене та вручене
27 жовтня 2022 року неуповноваженим слідчим ДБР, визначеним з порушенням встановленого законом порядку, а вже 10 листопада 2022 року повідомлено про завершення досудового розслідування і того ж дня вручено обвинувальний акт.
Також, стверджують, що ОСОБА_7 до цього часу не вручено повного тексту вироку суду першої інстанції і ухвали апеляційного суду.
Вважають, що призначене ОСОБА_7 покарання є несправедливим, а стягнення з нього грошей у рахунок відшкодування моральної шкоди є неправомірним, оскільки така шкода, згідно з приписами ст. 1172 Цивільного кодексу України має відшкодовуватися Службою безпеки України, через те, що інкриміноване йому діяння вчинено під час проходженням служби і виконання службових обов'язків.
На переконання сторони захисту, указані вище порушення вимог кримінального процесуального законодавства, допущені судом першої інстанції, не були усунуті судом апеляційної інстанції, а розгляд у суді апеляційної інстанції було проведено без з'ясування належним чином усіх обставин, необхідних для перевірки доводів апеляційної скарги.
Представник потерпілого подала заперечення, у яких просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішенні - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений та захисник, надавши відповідні пояснення, підтримали касаційну скаргу в повному обсязі.
Прокурор, потерпілий і представник потерпілого заперечили щодо задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника та засудженого підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. Водночас він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції
є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
Як передбачено приписами ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді кримінального провадження судом касаційної інстанції є:
1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.
За визначенням ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Розглянувши доводи, викладені в касаційній скарзі захисника і засудженого, які
не погоджуються з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Суд зазначає таке.
Щодо доводів про порушення правил підслідності
На переконання сторони захисту, отримані органом досудового розслідування докази є недопустимими, оскільки у цьому кримінальному провадженні було порушено правила підслідності. Стверджують, що прокурор окружної прокуратури всупереч приписам ч. 5 ст. 36 КПК визначив підслідність цього кримінального провадження та змінив прокуратуру, яка буде здійснювати процесуальне керівництво.
Колегія суддів не погоджується з наведеними аргументами захисту з огляду на таке.
Перш за все це питання було предметом аналізу суду апеляційної інстанції, який зазначив, що досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні було розпочато 25 лютого 2022 року за ознаками злочину, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115 КК. Надалі було встановлено, що до вчинення кримінального правопорушення ймовірно причетний ОСОБА_7 , який є працівником УСБУ в Чернігівській області, у зв'язку з чим, постановою прокурора Знам'янської окружної прокуратури Кіровоградської області
від 31 березня 2022 року, з посиланням на приписи ч. 4 ст. 216 КПК, було правомірно змінено підслідність кримінального провадження.
Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду та зауважує, що нормативна вимога проведення процесуальних дій уповноваженими суб'єктами покликана забезпечити вчинення цих дій кваліфікованими особами, які виконують свої професійні обов'язки в умовах передбаченого законом контролю і у визначений правовий спосіб.
За правилами п. 1 ч. 4 ст. 216 КПК кримінальні правопорушення, вчинені працівником правоохоронного органу, підслідні слідчим органів державного бюро розслідувань, які і проводили досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні.
Водночас сторона захисту не вказала у касаційній скарзі, яким чином на допустимість зібраних у цьому кримінальному провадженні доказів впливає те, що прокурор окружної прокуратури, дотримуючись приписів ст. 216 КПК, передав кримінальне провадження за підслідністю до належного органу досудового розслідування, процесуальне керівництво за здійсненням якого покладено на спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері.
У цьому контексті неспроможними є посилання сторони захисту на порушення прокурором приписів ч. 5 ст. 36 КПК, оскільки вони регулюють питання передоручення досудового розслідування у випадку, коли воно здійснюється неефективно, про що
у цій справі не йдеться.
Враховуючи викладене вище, доводи сторони захисту про те, що досудове розслідування кримінального провадження проведено з порушенням правил підслідності, є безпідставними.
Стосовно доводів сторони захисту про відсутність у діянні ОСОБА_7 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, проаналізувавши показання допитаних упродовж судового розгляду засудженого, потерпілого та свідків; дані протоколів огляду місця події, трупа, проведення слідчих експериментів за участю свідків та засудженого; висновків експертів, оцінивши докази, визнав доведеною винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК, тобто у вбивстві ОСОБА_10 , вчиненому через необережність.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, засуджений і захисник подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просили скасувати вирок місцевого суду та ухвалити новий,
яким виправдати ОСОБА_7 у зв'язку з відсутністю в його діянні складу інкримінованого кримінального правопорушення і залишити без розгляду цивільний позов
ОСОБА_8 .
За наслідками апеляційного розгляду Київський апеляційний суд залишив
без задоволення апеляційну скаргу захисника й засудженого, а вирок місцевого суду
- без змін.
Суд апеляційної інстанції визнав голослівними доводи сторони захисту про те, що засуджений не передбачав і не міг передбачити суспільно небезпечних наслідків, які настали для ОСОБА_10 , та погодився з висновками місцевого суду щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК.
Заразом поза належною увагою цього суду залишилися доводи захисника
і засудженого, викладені на спростування висновків, покладених в обґрунтування вироку.
Так, Верховний Суд звертає увагу на те, що сторона захисту в апеляційній скарзі посилалася на відсутність у діянні ОСОБА_7 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК і в цьому аспекті вказувала на те, що місцевий суд поклав в основу обвинувального вироку припущення, висловлене експертом ОСОБА_12 під час судового розгляду в місцевому суді, щодо перебування ОСОБА_10 за спиною ОСОБА_11 у момент здійснення ОСОБА_7 пострілу. Так, цей експерт зазначав, що положення ОСОБА_10 в момент отримання ним поранення йому невідоме, однак, на його переконання, ОСОБА_10 повинен був стояти позаду ОСОБА_11 та перебувати нижче останнього, можливо навприсядки або зігнутим.
Водночас захисник та засуджений наполягали на тому, що вказане вище припущення експерта ОСОБА_12 суперечить його ж заключенню № 7 у висновку експерта № 20 та твердженням в обвинувальному акті щодо положення ОСОБА_10 і місця його розташування щодо ОСОБА_11 у момент здійснення пострілу ОСОБА_7 . Стверджували, що ОСОБА_10 у момент отримання ним поранення перебував праворуч від ОСОБА_11 , що, як вони зазначали, підтверджується показаннями свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 і ОСОБА_17 . Додатково, посилаючись на висновки експерта № 18 та 20, зазначали, що куля проникла у тіло ОСОБА_10 не прямолінійно, а боковою поверхнею та рухалася зліва на право, що, на їх переконання свідчить про потрапляння кулі у ОСОБА_10 внаслідок рикошету.
Крім того, захист посилався на те, що експерт ОСОБА_12 на початку його допиту
у місцевому суді вказував, що куля могла змінювати напрямок та змінювала його, мав місце рикошет від ребер ОСОБА_13 , однак суд першої інстанції не звернув на це уваги, взявши за основу припущення експерта лише в тій частині, яка підтверджувала версію сторони обвинувачення.
З огляду на викладене вище, сторона захисту наполягала на тому, що ОСОБА_7 не міг передбачити такої траєкторії польоту кулі, а тому в його діянні відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК.
Надаючи оцінку цим доводам, апеляційний суд визнав неспроможними твердження про те, що ОСОБА_7 не передбачав і не міг передбачити різку зміну траєкторії кулі та настання негативних наслідків для ОСОБА_10 .
В обґрунтування такої позиції цей суд лише погодився з висновками місцевого суду про те, що засуджений в силу свого професійного досвіду та навичок володіння зброєю, повинен був та міг передбачити, що здійснення пострілу з автомата з близької відстані в напрямку ОСОБА_11 (26 см від дула автомата до тулуба), в момент перебування за спиною останнього ОСОБА_10 , може заподіяти ушкодження іншим особам, які перебували у зоні потенційного ураження (в напрямку здійснення пострілу).
Водночас колегія суддів, не навівши жодних обґрунтувань, також відхилила доводи про те, що під час надання роз'яснень експерт ОСОБА_12 висловив припущення щодо перебування ОСОБА_10 позаду ОСОБА_11 у момент здійснення пострілу
ОСОБА_7 , хоча сторона захисту звертала увагу, що вказане суперечить показанням свідків, які стверджували про перебування ОСОБА_10 праворуч від ОСОБА_11 , а не позаду нього.
Крім того, сторона захисту, наполягаючи на тому, що ОСОБА_7 під час здійснення пострілу у ОСОБА_11 не передбачав настання суспільно небезпечних наслідків для ОСОБА_10 і не міг їх передбачити, крім іншого, посилалася на дослідження спеціаліста ОСОБА_14 та його роз'яснення, надані під час судового розгляду, які були відхилені судом першої інстанції.
З цього приводу захист в апеляційній скарзі зауважував на безпідставному відхиленні місцевим судом висновку спеціаліста ОСОБА_14 , а також наданих ним роз'яснень,
з мотивів ненадання документів, які підтверджують, що він є фахівцем у сфері
судово-медичної практики. Стверджував, що такі документи містяться у матеріалах кримінального провадження, а саме у томі 4 (а. с. 46-49). Захист наголошував,
що ОСОБА_14 був судово-медичним експертом, про що він повідомляв у судовому засіданні. На підтвердження цього до апеляційної скарги було долучено інформацію
з відповідного реєстру.
Так, згідно з приписами ч. 1 ст. 71 КПК спеціалістом у кримінальному провадженні
є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками і може надавати консультації, пояснення, довідки, висновки та інші документи під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.
Однак, суд апеляційної інстанції, як і місцевий суд, не дослідив наявних у матеріалах кримінального провадження документів, які були надані стороною захисту на підтвердження фаховості спеціаліста ОСОБА_14 , та залишив поза увагою доводи захисту, що ґрунтувалися на письмовому дослідженні, без наведення власних обґрунтувань щодо цього.
Верховний Суд звертає увагу, що ретельне з'ясування усіх вказаних вище обставин може мати значення у цьому кримінальному провадженні, оскільки від правильності
їх встановлення залежить вирішення питання щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що оцінка належності, допустимості та достовірності доказів мала б дозволити апеляційній інстанції дійти розуміння про їх достатність для ухвалення судом першої інстанції законного рішення. Питання про достатність належних, допустимих і достовірних доказів є надзвичайно важливим у їх оцінці, оскільки дозволяє суду апеляційної інстанції встановити неповноту, неточність та суперечності в доказовому матеріалі.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
З огляду на положення ч. 1 ст. 409 КПК суд апеляційної інстанції переглядає
в апеляційному порядку законність та обґрунтованість судового рішення місцевого суду і надає сторонам кримінального провадження можливість перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції.
Апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1
ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження
й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 цього Кодексу.
За приписами статей 370, 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Тобто закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке веде до скасування судового рішення.
Таким чином закон вимагає від суду проаналізувати усі доводи апеляційної скарги та дати на них мотивовані відповіді.
З огляду на ухвалу суду апеляційної інстанції у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_7 , вказані вимоги закону належним чином не виконані під час перевірки доводів апеляційної скарги засудженого та захисника, оскільки це судове рішення
не містить аналізу та переконливого спростування істотних доводів апеляційної скарги сторони захисту, зокрема, як убачається зі скарги, сторона захисту послідовно наполягала на тому, що в діянні ОСОБА_7 наявний випадок (казус). В обґрунтування цієї позиції захисник і засуджений стверджували щодо: неправильного відображення
в обвинувальному акті встановлених обставин, які сприймаються так, що ОСОБА_7 нібито намагався поцілити у ОСОБА_11 , однак схибив та поцілив у ОСОБА_10 ; неправильного встановлення місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, зокрема щодо розташування загиблого ОСОБА_10 у момент здійснення пострілу ОСОБА_7 (праворуч від ОСОБА_11 чи позаду нього), а також наявності рикошету кулі, внаслідок чого траєкторію її польоту неможливо було передбачити. Сторона захисту наполягала на істотному значенні цих обставини для встановлення того, чи передбачав або міг передбачити ОСОБА_7 настання суспільно небезпечних наслідків для ОСОБА_10 у результаті здійснення ним пострілу
у ОСОБА_11 .
Однак, колегія суддів відмічає, що Київський апеляційний суд, усупереч приписам ч. 2
ст. 419 КПК, не проаналізував викладених вище доводів апеляційної скарги сторони захисту щодо відсутності у ОСОБА_7 можливості передбачити настання суспільно небезпечних наслідків під час здійснення пострілу у ОСОБА_11 , не зазначив підстав з яких визнав їх необґрунтованими, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а також, погоджуючись з висновками суду першої інстанції,
не здійснив власного аналізу доказів, якими обґрунтовано доведеність винуватості ОСОБА_7 , не усунув суперечностей у встановлених місцевим судом обставинах кримінального провадження та висновках цього суду, на які неодноразово звертала увагу сторона захисту, а лише, повторивши висновки місцевого суду, зазначив узагальнено про те, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення доведена поза розумним сумнівом.
Крім того, як убачається з апеляційної скарги, сторона захисту стверджувала про суперечливі висновки місцевого суду щодо наявності у ОСОБА_7 можливості не застосовувати зброю щодо ОСОБА_11 . У цьому аспекті стверджувала про необґрунтоване відхилення, без будь-яких мотивів, фактичних даних, що містяться
в акті № 1, затвердженому заступником Голови Служби безпеки України від 30 липня 2022 року, яким, за результатами спеціального розслідування загибелі ОСОБА_10 , встановлено правомірність дій ОСОБА_7 , що також підтверджується постановами слідчого ДБР від 19 жовтня 2022 року (про перекваліфікацію) та від 08 листопада
2022 року (про закриття провадження).
Однак, апеляційний суд на ці доводи належної відповіді не надав.
Також, сторона захисту зазначала, що місцевий суд, задовольняючи цивільний позов
у повному обсязі, не перевірив його обґрунтованості.
Натомість указані вище твердження в апеляційній скарзі залишилися без будь-якої відповіді апеляційного суду.
У зв'язку з викладеним колегія суддів доходить висновку, що суд апеляційної інстанції не дотримався приписів статей 370, 419 КПК, внаслідок чого допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Ураховуючи наявність зазначених істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, з огляду на недопустимість вирішення наперед питання щодо доведеності чи недоведеності обвинувачення, переваги одних доказів над іншими,
а також неможливість вирішення питання про достатність доказів у їх сукупності
для доведення/недоведення винуватості ОСОБА_7 до усунення вказаних вище порушень та до з'ясування обставин необхідних для вирішення питання про наявність/відсутність підстав, що виключають кримінальну протиправність діяння
(ст. 43-1 КК), на які посилається сторона захисту, колегія суддів не здійснює перевірки інших доводів касаційної скарги сторони захисту.
Таким чином, у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника та засудженого, дати на них вичерпну відповідь, за необхідності дослідити докази
в порядку, передбаченому ст. 404 КПК, й ухвалити судове рішення, яке відповідає приписам кримінального та кримінального процесуального законів.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року стосовно ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення,
є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3