29 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 991/6079/25
провадження № 51 - 3798 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 17 липня 2025 року про відмову у відкритті апеляційного провадження,
встановив:
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 01 липня 2025 року залишено без задоволення скаргу ОСОБА_4 на бездіяльність детектива, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений КПК України строк в кримінальному провадженні № 12025100090001252 від 30 квітня 2025 року.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 17 липня 2025 року на підставі ч. 4 ст. 399 КПК відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на вищезазначену ухвалу, оскільки апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про перевірку вищезазначеного судового рішення в касаційному порядку.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї документи, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що зазначеною статтею Конституції України гарантується право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, виходячи з чого КПК визначає, в яких випадках і які саме рішення підлягають перегляду в апеляційному порядку.
Встановлення законодавцем обмеження права на апеляційне оскарження окремих судових рішень, якими не завершується розгляд кримінального провадження по суті, має на меті забезпечення належного здійснення правосуддя через розумне регулювання кількості справ, що надходять до судів апеляційної інстанції, та створення умов для ефективного використання обмежених ресурсів судової влади.
Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним. Воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання (пункт 41 рішення у справі «Абрамова проти України» від 18 грудня 2018 року, заява № 41988/08; пункт 78 рішення у справі «ZUBAC v. CROATIA» від 05 квітня 2018 року, заява № 40160/12 та інші).
Такі обмеження права на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування встановлені законодавцем у статтях 309, 392 КПК.
Згідно положеннями ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Частиною 3 ст. 392 КПК передбачено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
Оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування регламентовано параграфом 2 глави 26 КПК.
Перелік ухвал слідчих суддів, які під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, передбачений ч. 3 ст. 307, частинами 1, 2 ст. 309 КПК.
Так, за приписами ч. 3 ст. 307 КПК ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.
Скарги на інші ухвали слідчого судді, відповідно до положень ч. 3 ст. 309 КПК, оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
З матеріалів касаційної скарги вбачається, що ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 01 липня 2025 року залишено без задоволення скаргу ОСОБА_4 на бездіяльність детектива, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений КПК України строк в кримінальному провадженні № 12025100090001252 від 30 квітня 2025 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.
Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, перевіривши апеляційну скаргу ОСОБА_4 на відповідність вимогам ч. 4 ст. 399 КПК, дійшла висновку про те, що зазначена ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, в зв'язку з чим на підставі вказаних вимог закону постановила ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Посилання скаржника в касаційній скарзі на загальні засади кримінального провадження не спростовують законність рішення цього судді апеляційного суду.
Закріплені в кримінальному процесуальному законі загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК, загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу, застосовуються у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження.
Водночас, вказане рішення слідчого судді про залишення без задоволення скарги ОСОБА_4 на бездіяльність уповноважених осіб передбачене ч. 2 ст. 307 КПК, а неможливість оскарження такого рішення прямо передбачено приписами частини 3 вказаної статті.
З огляду на викладене порушень положень ст. 129 Конституції України та загальних засад кримінального провадження визначених у ст. 7 КПК, про що зазначає скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції у цьому випадку не вбачає.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду, скаржником у касаційній скарзі не наведено.
Таким чином, за результатом перевірки доводів касаційної скарги ОСОБА_4 , суд касаційної інстанції не встановив підстав, які би свідчили про наявність підстав для її задоволення.
Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись частинами п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 17 липня 2025 рокупро відмову у відкритті апеляційного провадження.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3