25 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 396/1251/21
провадження № 61-6414св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачка - ОСОБА_3 ,
треті особи: Новоукраїнська районна державна нотаріальна контора Кіровоградської області, Управління соціального захисту населення Новоукраїнської районної державної адміністрації Кіровоградської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2023 року у складі судді Цесельської О. С. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у складі колегії суддів Чельник О. І., Карпенка О. Л., Мурашка С.І.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Новоукраїнська районна державна нотаріальна контора Кіровоградської області, Управління соціального захисту населення Новоукраїнської районної державної адміністрації Кіровоградській області, про встановлення факту батьківства та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.
В обґрунтування позову посилалися на те, що їх батьком є ОСОБА_5 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
Вказували, що їхня мати ОСОБА_6 та батько ОСОБА_5 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1996 року до 2006 року за адресою: АДРЕСА_1 , у будинку, належному ОСОБА_6 .
Оскільки шлюб ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не реєстрували, відомості про батька в актових записах про народження позивачів були записані зі слів матері як ОСОБА_7 . Між позивачами та біологічним батьком ОСОБА_5 були теплі дитячо-батьківські відносини, оскільки вони проживали всі разом однією сім'єю, батько займався їх вихованням та утриманням, визнавав їх своїми дітьми.
Похованням батька також займалися позивачі. Після поховання батька позивачі звернулися до Новоукраїнської районної нотаріальної контори Кіровоградської області із заявами про прийняття спадщини, однак отримали відмову, оскільки не доведено факт родинних відносин між позивачами та померлим ОСОБА_5 .
Посилаючись на зазначені обставини, позивачі просили суд встановити факт того, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та визнати за ними право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області рішенням від 14 грудня 2023 року позов задовольнив частково.
Встановив, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
В іншій частині позовних вимог відмовив.
Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 908,00 грн витрат зі сплати судового збору. Стягнув з ОСОБА_3 на користь держави 908,00 грн зі сплати судового збору. Стягнув із ОСОБА_1 на користь держави 2 658,08 грн зі сплати судового збору.
Суд першої інстанції, мотивуючи рішення, керувався тим, що відомості щодо батька дитини, які зазначені у свідоцтвах про народження позивачів, відповідають імені та по батькові ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також факт батьківства підтверджується матеріалами справи та показаннями свідків. Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання права власності за позивачами на спадкове майно в порядку спадкування за законом, суд першої інстанції зазначив, що вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки підставою невидачі свідоцтва про право на спадщину позивачам є ненадання ними документів, що підтверджують родинний зв'язок між позивачами та померлим ОСОБА_5 , а не будь-які інші обставини. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Тому місцевий суд не вирішував питання про визнання за позивачами права на спадщину за законом, оскільки відповідний спір про право в цій частині відсутній.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку в частині встановлення факту батьківства.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 02 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Іванов О. В., залишено без задоволення, а рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області рішенням від 14 грудня 2023 року - без змін.
Апеляційний суд постановив також стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 089, 60 грн.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відомості щодо батька дитини, які зазначені у свідоцтві про народження позивачів, відповідають імені та по батькові ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також факт батьківства підтверджується матеріалами справи та показаннями свідків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
30 квітня 2024 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , через систему «Електронний Суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою
на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у цій справі, у якій представник заявниці, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 квітня 2024 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , посилається
на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 562/1155/18 та постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-20цс15, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зазначає, що зібраними у справі доказами не підтверджується, а спростовується факт спільного проживання позивачів, їхньої матері ОСОБА_6 та ОСОБА_5 однією сім'єю, ведення спільного господарства, спільного виховання та утримання позивачів, а також визнання позивачів своїми дітьми померлим ОСОБА_5 .
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 22 липня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, витребував справу із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 СК України від 08 вересня 2021 року № 00032478204 відомості про батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , записані відповідно до частини першої статті 135 СК України - ОСОБА_7 , матір'ю зазначена ОСОБА_6 (т.1, а.с.14).
Згідно з копією свідоцтва про шлюб від 29 вересня 2018 року серії НОМЕР_1 та копією паспорту № НОМЕР_2 ОСОБА_1 змінила прізвище з дошлюбного « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 » (т. 1, а. с.15, 16).
Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 СК України від 08 вересня 2021 року № 00032478082 відомості про батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , записані відповідно до частини першої статті 135 СК України - ОСОБА_7 , матір'ю вказана ОСОБА_6 (т. 1, а. с.18).
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи від 10 вересня 2020 року № 379 ОСОБА_6 зареєстрована з 28 травня 1995 року дотепер за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с .21).
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (т. 1, а. с. 24).
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 28 грудня 2020 року № 35 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у стаціонарі Новоукраїнської ЦРЛ, лікарське свідоцтво про смерть отримала ОСОБА_1 (т. 1, а. с .26).
Відповідно до довідки Ганнівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області від 12 січня 2021 року ОСОБА_1 понесла витрати на поховання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 27).
За витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності, 1/2 частка земельної ділянки площею 5,7572 га, кадастровий номер 3524087200:02:000:9016, на території Шишкинської сільської ради Новоукраїнського району належить ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 45).
Згідно з довідкою Шишкінської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області від 23 січня 2018 року ОСОБА_5 проживав та вів спільне господарство разом зі своїм батьком ОСОБА_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 47).
За довідкою Ганнівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області від 22 лютого 2018 року № 123 ОСОБА_5 є власником житлового будинку (без відповідно оформлених документів) за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 48).
Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області ухвалою від 16 грудня 2021 року витребував у державного нотаріуса Новоукраїнської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 182). На запит суду надано копію спадкової справи № 20/2021, заведеної до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , згідно з якою до Новоукраїнської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області із заявами про прийняття спадщини після смерті останнього звернулися ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (т. 1, а. с.158-162).
Завідувач Новоукраїнської державної нотаріальної контори листом від 23 серпня 2021 року № 374/02-14 повідомила ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомила про відмову у вчиненні нотаріальної дії та необхідність доведення родинного зв'язку з померлим ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 174).
Згідно з погосподарською книгою за адресою: АДРЕСА_3 , головою господарства зазначений ОСОБА_12 , а ОСОБА_5 зазначений як син, міститься відмітка про вибуття останнього «в друге господарство», та на іншому аркушу за цією ж адресою міститься відмітка щодо ОСОБА_5 - «вибув вересень 2002 року» (т. 1, а. с. 241-242).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
З урахуванням вимог статті 400 ЦПК України рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду переглядаються лише в межах доводів та вимог касаційної скарги щодо встановлення факту батьківства. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому перегляду в касаційному порядку не підлягають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають з огляду на таке.
Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), тому вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися під час розгляду справ цієї категорії, суди повинні виходити з дати народження дитини.
Суди встановили, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_7 , а тому спірні правовідносини регулюються нормами КпШС України, оскільки виникли до 01 січня 2004 року.
Під час розгляду справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема спільне проживання й ведення спільного господарства батьком та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.
Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 01 січня 2004 року підлягають вирішенню відповідно до норм СК України, зокрема частини другої 128 цього Кодексу, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства.
У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, або смерті жінки, котра вважалась матір'ю останньої, факт їхнього батьківства (материнства) може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні. Заяви про встановлення факту як батьківства, так і материнства суд приймає до розгляду, якщо запис про батька (матір) дитини в Книзі реєстрації народжень учинено згідно зі статтею 135 СК України. Із заявою про встановлення факту батьківства до суду мають право звернутися матір, опікун (піклувальник) дитини, особа, яка її утримує та виховує, а також сама дитина, котра досягла повноліття.
Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до положень ЦПК України.
Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є смерть особи, батьківство якої встановлюється, або оголошення її померлою.
Заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, суд має вирішувати з урахуванням обставин, передбачених статтею 53 КпШС України.
Відповідно до частин другої, третьої статті 53 КпШС України встановлено, що в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, за відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. Під час встановлення батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства. Доказами визнання батьківства можуть бути: листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства.
Тобто за змістом наведеної норми закону встановлення судом батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із зазначених обставин.
Частина третя статті 53 КпШС України не обмежує коло доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство.
Рішення щодо визнання/встановлення батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них. Тобто під час вирішення спору про встановлення батьківства мають враховуватись усі докази в їх сукупності (постанова Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 754/11664/15-ц, провадження № 61-44766св18).
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.
Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.
Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір'ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.
Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 490/7182/23, провадження № 61-16484св24; від 10 вересня 2025 року справі № 753/23080/23, провадження № 61-8139св25.
Суди встановили, що відомості щодо батька позивачів, які зазначені у свідоцтвах про народження, зокрема його імені та по батькові, відповідають імені та по батькові ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Крім того, суд першої інстанції у судовому засіданні 26 жовтня 2023 року допитав як свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які підтвердили доводи, викладені у позовній заяві про встановлення батьківства. Також як свідки судом допитані і позивачі у справі та їхня мати ОСОБА_6 (т. 2, а. с. 164-172)
Відповідно до частини першої статті 319 ЦПК України у рішенні суду про встановлення факту повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
За положеннями частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із статтею 134 СК України на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 СК України, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове свідоцтво про народження.
Повно та всебічно оцінивши докази, надані сторонами у сукупності за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності та допустимості, що ґрунтувалося на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у частині встановлення факту батьківства померлого ОСОБА_5 стосовно позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
З таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів Верховного Суду погоджується.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 562/1155/18 та постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-20цс15, колегія суддів до уваги не бере з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду у справі № 562/1155/18 (провадження № 61-11709св19) суд касаційної інстанції вказав, що встановивши на підставі належним чином досліджених доказів обставини того, що мати позивача ОСОБА_3 та померлий ОСОБА_2 разом проживали однією сім'єю й вели спільне господарство, виховували та утримували дочку, а також, що померлий ОСОБА_2 за життя визнавав позивача своєю дитиною, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог щодо встановлення батьківства.
У постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року в справі № 6-20цс15 зроблено висновок, що оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, при вирішенні питання про те, якою нормою необхідно керуватися при розгляді справ цієї категорії, слід виходити з дати народження дитини.
За таких обставин Верховний Суд не враховує доводи касаційної скарги про незастосування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 562/1155/18 та постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-20цс15, оскільки висновки, викладені у цій постанові не суперечать висновкам, викладеним у наданих заявницею постановах суду касаційної інстанції для порівняння.
Посилання на різні постанови Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права судами попередніх інстанцій.
Доводи касаційної скарги про не підтвердження та спростування факту спільного проживання позивачів, їхньої матері ОСОБА_6 та ОСОБА_5 однією сім'єю, ведення спільного господарства, спільного виховання та утримання, а також визнання позивачів своїми дітьми померлим ОСОБА_5 , не ґрунтуються на матеріалах справи.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивував рішення тим, що до вирішення спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 53 КпШС України, згідно з якою підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) можуть бути фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства.
Отже, суди попередніх інстанцій, оцінивши докази у сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивачів у частині встановлення факту батьківства.
Інші доводи касаційної скарги висновків місцевого та апеляційного судів не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів.
Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги переглянув рішення місцевого суду, надав відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин.
Наявність у заявниці іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих оскаржуваних судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявниці.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «RUIZ TORIYA v. SPAINE» від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND» від 27 вересня 2001 року, заява № 49684/99, § 2).
Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», заява № 19164/04, пункт 47).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська