17 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 758/2359/18
провадження № 61-9881св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Басараб Наталія Володимирівна, на рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 червня 2024 року у складі судді Захарчук С. С. та постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2025 року у складі колегії суддів Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , правонаступницею якої є ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне територіальне управління юстиції в місті Києві, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом.
Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачів ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина у вигляді 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частки автомобіля марки Skoda Остаviа А5, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняли сини ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також ОСОБА_4 , яка на час відкриття спадщини не перебувала у шлюбі зі спадкодавцем, оскільки Подільський районний суд міста Києва рішенням від 05 травня 2008 року у справі № 2-1855/08 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвав.
Зазначали, що відповідно до положень статті 114 Сімейного кодексу України (далі - СК України) у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання законної сили рішенням про розірвання шлюбу.
ОСОБА_4 15 червня 2017 року видані свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 як дружині спадкодавця.
Позивачі вважали, що ОСОБА_4 не мала права на спадкування майна померлого ОСОБА_5 , оскільки на час відкриття спадщини не перебувала у шлюбі зі спадкодавцем, отже, на підставі статті 1301 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) свідоцтва про право на спадщину, видані ОСОБА_4 , підлягають визнанню недійсними.
Також вважали, що підлягають визнанню недійсними видані позивачам свідоцтва про право на спадщину, оскільки їх частки у спадщині як спадкоємців першої черги є більшими.
Крім того, зазначали, що видане ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, а саме на 1/2 частку автомобіля марки Skoda Остаviа А5, підлягає визнанню недійним, оскільки зазначений автомобіль набутий у власність спадкоємцем після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 , тобто є особистою приватною власністю спадкодавця.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд визнати недійсними:
свідоцтво про право на спадщину за законом від 15 червня 2017 року, видане ОСОБА_1 на 1/12 частку квартири АДРЕСА_1 ;
свідоцтво про право на спадщину за законом від 18 січня 2018 року, видане ОСОБА_2 на 1/12 частку квартири АДРЕСА_1 ;
свідоцтво про право на спадщину за законом від 15 червня 2017 року, видане ОСОБА_4 на 1/12 частку квартири АДРЕСА_1 ;
свідоцтво про право на спадщину за законом від 15 червня 2017 року, видане ОСОБА_1 на 1/6 частку автомобіля марки Skoda Остаviа А5, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ;
свідоцтво про право на спадщину за законом від 18 січня 2018 року, видане ОСОБА_2 на 1/6 частку автомобіля марки Skoda Остаviа А5, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ;
свідоцтво про право на спадщину за законом від 15 червня 2017 року, видане ОСОБА_4 на 1/6 частку автомобіля марки Skoda Остаviа А5, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ;
свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя від 15 червня 2017 року, видане ОСОБА_4 на 1/2 частку автомобіля марки Skoda Остаviа А5, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Подільський районний суд міста Києва рішенням від 27 червня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що станом на час ухвалення судом рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 положеннями чинного законодавства було передбачено обов'язкову реєстрацію розірвання шлюбу, здійсненого за рішенням суду, в державному органі реєстрації актів цивільного стану, яке засвідчується свідоцтвом про розірвання шлюбу.
З огляду на відсутність доказів реєстрації в державному органі реєстрації актів цивільного стану рішення суду про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та видачі свідоцтва про розірвання шлюбу, місцевий суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 мала право на спадкування після смерті ОСОБА_5 , отже, правових підстав для задоволення позову немає.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Басараб Н. В., оскаржив його до апеляційного суду.
В апеляційній скарзі позивач зазначав про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме вказував, що норма частини другої статті 114 СК України в редакції, чинній як станом на час розірвання шлюбу, так і на час видачі ОСОБА_4 оспорюваних свідоцтв, чітко передбачала, що шлюб припиняється у день набрання чинності судовим рішенням про розірвання шлюбу. Посилався на сталу практику Верховного Суду, яка містить висновки щодо застосування вказаної норми права.
Київський апеляційний суд постановою від 05 червня 2025 року рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 червня 2024 року залишив без змін.
Апеляційний суд вважав правильними висновки суду першої інстанції про те, що за відсутності в матеріалах справи свідоцтва про розірвання шлюбу між померлим ОСОБА_5 та ОСОБА_4 остання мала право на спадкування.
Суд апеляційної інстанції вважав, що шлюб не є розірваним до того часу, поки не завершено процедуру його реєстрації в державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у липні 2025 року, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Басараб Н. В., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 2?7539/08, від 22 вересня 2021 року у справі № 757/13796/20, від 06 жовтня 2022 року у справі № 496/2083/19, від 24 липня 2024 року у справі № 337/2735/22.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норму частини другої статті 114 СК України, яка чітко передбачала, що шлюб припиняється у день набрання чинності судовим рішенням про розірвання шлюбу.
Суди помилково ототожнили державну реєстрацію розірвання шлюбу з моментом припинення шлюбу за рішенням суду, у зв'язку з чим залишили поза увагою правові наслідки рішення Подільського районного суду міста Києва від 05 травня 2008 року у справі № 2-1855/08 про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , яке набрало законної сили.
Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву, заперечень щодо змісту та вимог касаційної скарги до Верховного Суду не надіслали.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Басараб Н. В., подав до Верховного Суду у липні 2025 року.
Верховний Суд ухвалою від 07 серпня 2025 року відкрив касаційне провадження, витребував матеріали справи з Подільського районного суду міста Києва.
У серпні 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 11 вересня 2025 року призначив справу до розгляду колегією у складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу від 23 березня 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали шлюб 03 лютого 1990 року, актовий запис № 201.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є синами ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до матеріалів спадкової справи померлого ОСОБА_5 до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулися сини ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та дружина ОСОБА_4 .
15 червня 2017 року ОСОБА_4 видане свідоцтво про право власності на 1/2 частку автомобіля марки Skoda Остаviа А5, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , як на частку спільного сумісного майна, придбаного у шлюбі.
15 червня 2017 року ОСОБА_4 видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку автомобіля марки Skoda Остаviа А5, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
15 червня 2017 року ОСОБА_4 видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/12 частку квартири АДРЕСА_1 .
15 червня 2017 року ОСОБА_1 видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/12 частку квартири АДРЕСА_1 .
15 червня 2017 року ОСОБА_1 видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку автомобіля марки Skoda Остаviа А5, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
18 січня 2018 року ОСОБА_2 видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/12 частку квартири АДРЕСА_1 .
18 січня 2018 року ОСОБА_2 видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку автомобіля марки Skoda Остаviа А5, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Подільський районний суд міста Києва заочним рішенням від 05 травня 2008 року у справі № 2?1855/08 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу задовольнив, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвав.
Відповідно до вказаного рішення ОСОБА_4 обґрунтовувала позов тим, що з січня 2008 року фактичні шлюбні відносини між подружжям припинилися, спільного господарства не ведуть.
Відповідно до довідки Подільського районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року справу № 2-1855/08 знищено у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
За відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 05 травня 2008 року у справі № 2?1855/08 не переглядалося, в апеляційному порядку не оскаржувалося.
Подільський районний суд міста Києва ухвалою від 06 грудня 2021 року залучив до участі у справі правонаступницею відповідачки ОСОБА_4 ОСОБА_6 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
У частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 21 СК України).
У частині першій статті 27 СК України зазначено, що державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства.
Шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя (частина перша статті 36 СК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
У частині другій статті 104 СК України зазначено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу (частина друга статті 114 СК України).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У статті 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя статті 1223 ЦК України).
У статті 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У частині першій статті 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.
Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) зазначено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та / інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України, на який поширюється позовна давність.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько ОСОБА_5 .
Спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняли сини ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також ОСОБА_4 як дружина спадкодавця, у зв'язку з чим видані свідоцтва про право на спадщину за законом на відповідні частки спадкового майна.
Посилаючись на статтю 114 СК України, статтю 1301 ЦК України, позивачі вважали, що ОСОБА_4 не мала права на спадкування майна померлого ОСОБА_5 , оскільки Подільський районний суд міста Києва заочним рішенням від 05 травня 2008 року у справі № 2-1855/08 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвав, на час відкриття спадщини ОСОБА_4 не перебувала у шлюбі зі спадкодавцем, отже, оспорювані свідоцтва про право на спадщину, видані ОСОБА_4 , підлягають визнанню недійсними.
Зазначали, що видане ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, а саме на 1/2 частку автомобіля марки Skoda Остаviа А5, підлягає визнанню недійним, оскільки зазначений автомобіль набутий у власність після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 , тобто є особистою приватною власністю спадкодавця.
Враховуючи наведене, після з'ясування обставин щодо припинення шлюбу їх батька та ОСОБА_4 , вважали, що підлягають визнанню недійсними видані позивачам свідоцтва про право на спадщину, оскільки їх частки у спадщині як спадкоємців першої черги є більшими.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 зазначала, що рішення про розірвання шлюбу між нею та спадкодавцем не було зареєстровано в органі державної реєстрації актів цивільного стану, отже, шлюб між нею та ОСОБА_5 не припинився, тому вона мала право на спадкування після смерті ОСОБА_5 як дружина, що пережила чоловіка.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, керувався тим, що станом на час ухвалення судом рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 положеннями чинного законодавства було передбачено обов'язкову реєстрацію розірвання шлюбу, здійсненого за рішенням суду, в державному органі реєстрації актів цивільного стану, яке засвідчується свідоцтвом про розірвання шлюбу.
З огляду на відсутність доказів реєстрації в державному органі реєстрації актів цивільного стану рішення суду про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та видачі свідоцтва про розірвання шлюбу суди виснували, що ОСОБА_4 мала право на спадкування після смерті ОСОБА_5 , отже, правових підстав для задоволення позову немає.
Колегія суддів вважає зазначені висновки судів помилковими з огляду на таке.
Момент припинення шлюбу у разі його розірвання визначено у статті 114 СК України.
Відповідно до статті 114 СК України (тут і далі - у редакції, чинній на час ухвалення рішення про розірвання шлюбу) у разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
У статті 115 СК України зазначено, що розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану за заявою колишньої дружини або чоловіка. Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу (1367-2002-п), зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
01 липня 2010 року прийнято Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (набув чинності 27 липня 2010 року).
Відповідно до частини другої розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» розірвання шлюбу, здійснене судом до набрання чинності цим Законом, підлягає державній реєстрації в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» внесено зміни, зокрема, до СК України.
Статтю 115 СК України викладено в такій редакції:
1. Розірвання шлюбу, здійснене в порядку, передбаченому статтями 106 і 107 цього Кодексу, повинно бути зареєстроване в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
2. Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
3. Розірвання шлюбу, здійснене органами державної реєстрації актів цивільного стану, засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Норма частини другої статті 114 СК України в редакції, чинній на час розірвання шлюбу і на час видачі ОСОБА_4 оспорюваних свідоцтв, не змінювалася та чітко передбачала, що шлюб припиняється у день набрання чинності судовим рішенням про розірвання шлюбу.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 2-7539/08 (провадження № 61-36868св18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено: «Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2008 року шлюб між сторонами розірвано. Разом з тим, хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі РАЦС, але моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання (частина друга статті 114 СК). […] Касаційний суд звертає увагу на те, що законодавець розрізнив поняття «припинення шлюбу з набранням чинності рішенням суду про його розірвання» та «реєстрація припинення шлюбу». Таким чином, припинення шлюбу існує само по собі як факт, що відбувся, натомість реєстрація цього факту носить характер підтвердження / фіксації його у державних органах реєстрації.».
Верховний Суд у постанові від 19 квітня 2023 року у справі № 2-516/2207 (провадження № 61-11834св22), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначив: «Судами попередніх інстанцій застосовано при вирішенні спору частину другу статті 114 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, за якою у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. З урахуванням наведеного, суди вважали, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є припиненим з дня набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, тобто з 29 січня 2005 року. Таким чином, вірними є висновки судів про те, що ОСОБА_4 не увійшла до кола спадкоємців колишнього чоловіка.».
Також подібні висновки про те, що моментом припинення шлюбу є день набрання чинності судовим рішенням про його розірвання незалежно від реєстрації розірвання шлюбу та отримання свідоцтва про розірвання шлюбу в органі державної реєстрації актів цивільного стану, викладено у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 757/13796/20, від 06 жовтня 2022 року у справі № 496/2083/19, від 24 липня 2024 року у справі № 337/2735/22, на які посилаються позивачі у касаційній скарзі.
Як установили суди, Подільський районний суд міста Києва заочним рішенням від 05 травня 2008 року у справі № 2?1855/08 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу задовольнив, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвав.
Відповідно до частини першої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення про розірвання шлюбу) рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 цього Кодексу, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Відповідно до частини першої статті 233 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення про розірвання шлюбу) заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого цим Кодексом.
За відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 05 травня 2008 року у справі № 2?1855/08 не переглядалося, в апеляційному порядку не оскаржувалося.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 367 ЦПК України).
Враховуючи зазначене, колегія суддів виснує, що:
з огляду на системне тлумачення положень Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», СК України законодавець розрізнив поняття «припинення шлюбу з набранням чинності рішенням суду про його розірвання» та «реєстрація припинення шлюбу»;
припинення шлюбу існує як факт, що відбувся, натомість реєстрація цього факту є лише підтвердженням / фіксацією його у державних органах реєстрації;
суд першої інстанції не врахував, що хоча розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , здійснене на підставі заочного рішення Подільського районного суду міста Києва від 05 травня 2008 року у справі № 2-1855/08, яке набрало законної сили, потребувало подальшої реєстрації у державному органі реєстрації актів цивільного стану, але моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання (частина друга статті 114 СК України);
з урахуванням наведеного місцевий суд помилково вважав, що ОСОБА_4 , шлюб між якою з ОСОБА_5 припинився з набранням законної сили рішенням про розірвання шлюбу від 05 травня 2008 року, увійшла до кола спадкоємців колишнього чоловіка ОСОБА_5 , яким помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційний суд вказані порушення не усунув, не розглянув доводи апеляційної скарги позивачів щодо припинення шлюбу у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду про його розірвання, не навів мотивів їх відхилення.
Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами у справі, що переглядається, норм матеріального права, а саме, без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, підтвердилися під час перегляду справи Верховним Судом.
Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Обов'язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти та об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів і забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.
Колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах позовні вимоги про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та свідоцтва про право власності, виданих ОСОБА_4 , є нерозривно пов'язаними між собою з вимогами про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, виданих позивачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 як спадкоємцям першої черги за законом.
З огляду на викладене вище Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення належить скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо правонаступництва Головного територіального управління юстиції в місті Києві
У серпні 2025 року на адресу Верховного Суду від Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшло повідомлення, зі змісту якого убачається, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне територіальне управління юстиції в місті Києві припинило свою діяльність 23 грудня 2020 року.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для залучення до участі у справі правонаступника Головного територіального управління юстиції в місті Києві, колегія суддів враховує таке.
У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина перша статті 55 ЦПК України).
Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов'язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов'язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов'язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах.
Суд будь-якої інстанції незалежно від стадії судового процесу зобов'язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов'язків відповідної особи, а правонаступник існує. Не є перешкодами для з'ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами.
Відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) можуть підтверджувати факт правонаступництва юридичної особи у випадку її припинення шляхом реорганізації.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20).
Аналіз частини першої статті 55 ЦПК України свідчить, що обов'язок перевірити наявність підстав для залучення до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи покладено саме на суд, який, вирішуючи питання про процесуальне правонаступництво, має керуватися як положеннями ЦК України (зокрема щодо спадкування або припинення юридичної особи), так і нормами ЦПК України щодо цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, а також щодо осіб, які можуть бути сторонами в цивільному процесі.
Встановивши настання обставин, з якими закон пов'язує процесуальне правонаступництво (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи, заміну кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також інші випадки заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір), суд не обмежується наявністю чи відсутністю клопотання учасників справи про залучення правонаступника та вимогами такого клопотання.
За наявності передбачених частиною першою статті 55 ЦПК України підстав суд може вирішити питання про процесуальне правонаступництво за власною ініціативою.
Відповідно до частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (частина п'ята статті 104 ЦК України).
У додатках до повідомлення Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) міститься витяг з ЄДР, відповідно до якого запис про припинення Головного територіального управління юстиції в місті Києві внесено до реєстру 23 грудня 2020 року.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» ліквідуються територіальні органи Міністерства юстиції України.
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком, повноваження яких розповсюджуються на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, зокрема утворено Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України», зокрема, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Київській області, Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Головного територіального управління юстиції у Черкаській області.
Зважаючи на те, що вирішення питання про процесуальне правонаступництво можливе на будь-якій стадії цивільного процесу, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне територіальне управління юстиції в місті Києві припинено внаслідок ліквідації, а його правонаступником відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» є Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для залучення Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) правонаступником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головного територіального управління юстиції в місті Києві.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції і постанови апеляційного суду та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України.
У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц).
Керуючись статтями 55, 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Залучити до участі у справі Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ідентифікаційний код юридичної особи 43315602) правонаступником Головного територіального управління юстиції в місті Києві (ідентифікаційний код юридичної особи 38021179).
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Басараб Наталія Володимирівна, задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік