text-justify-trim:punctuation'>
17 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 127/14079/25
провадження № 61-10550св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 17 липня 2025 року у складі колегії суддів Рибчинського В. П., Оніщука В. В., Панасюка О. С.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2025 року Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» (далі - КП «Вінницяміськтеплоенерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії у розмірі 35 813,81 грн.
Позов обґрунтовано тим, що відповідачі проживають і зареєстровані на АДРЕСА_1, та є споживачами послуг централізованого теплопостачання, що надаються КП «Вінницяміськтеплоенерго» відповідно до умов, визначених Правилами надання послуг населенню з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідачі порушили умови надання вказаних послуг, у зв'язку з чим за період з 01 грудня 2021 року до 31 жовтня 2024 року утворилася заборгованість, яка з урахуванням 3 % річних та встановленого індексу інфляції становить 35 813,81 грн.
Просило суд стягнути з відповідачів на користь КП «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01 грудня 2021 року до 31 жовтня 2024 року включно у розмірі 35 813,81 грн, з яких: сума заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води - 29 773,20 грн; 3 % річних від простроченої суми заборгованості - 1 382,58 грн; сума інфляційних втрат - 4 658,03 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 04 червня 2025 року позов КП «Вінницяміськтеплоенерго» задовольнив.
Стягнув солідарно зі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КП «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01 грудня 2021 року до 31 жовтня 2024 року включно у розмірі 35 813,81 грн, з яких: сума заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води - 29 773,20 грн; 3 % річних від простроченої суми заборгованості - 1 382,58 грн; сума інфляційний втрат - 4 658,03 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення мотивовано тим, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Відповідачі свої зобов'язання належним чином не виконали. Згідно з розрахунком розмір заборгованості за послуги з централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання з урахуванням суми основного боргу, 3 % річних та інфляційних втрат за період з 01 грудня 2021 року до 31 жовтня 2024 року становить 35 813,81 грн, з яких: 29 773,20 грн - сума заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії, 1 382,58 грн - 3 % річних від простроченої суми заборгованості, 4 658,03 грн - сума інфляційних втрат. Ця заборгованість підлягає стягненню з відповідачів солідарно.
Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі посилалась на те, що місцевий суд ухвалив рішення у справі без дотримання встановленого законом процесуального строку для подання заперечень проти позову (відзиву), що позбавило її можливості реалізувати своє право на захист, та є порушенням принципу змагальності сторін і права на справедливий суд.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 08 липня 2025 року залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 без руху, надавши заявниці строк на усунення недоліків апеляційної скарги протягом 5 днів з дня вручення цієї ухвали.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 17 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2025 року визнав неподаною та повернув особі, яка її подала, на підставі статей 185, 357 ЦПК України.
Апеляційний суд мотивував повернення апеляційної скарги тим, що на виконання вимог ухвали Вінницького апеляційного суду від 16 липня 2025 року ОСОБА_1 не усунула всі недоліки, а саме не виклала обставин, передбачених пунктом 5 частини другої статті 356 ЦПК України, зокрема не зазначила, в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважав, що ОСОБА_1 подала лише заяву про усунення недоліків, а не апеляційну скаргу в новій редакції, форма і зміст якої відповідатимуть вимогам статті 356 ЦПК України.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вінницького апеляційного суду від 17 липня 2025 року, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, посилаючись на порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд залишив поза увагою те, що у первісній редакції і у наступній редакції апеляційної скарги заявниця виклала мотиви оскарження судового рішення, яке було ухвалено до спливу п'ятнадцятиденного строку на подання відзиву, що порушило її право на справедливий суд та захист.
Апеляційний суд проявив надмірний формалізм через неналежне формулювання назви документа, зокрема зазначення назви документа «заява з виправленнями» замість «апеляційна скарга у новій редакції», що суперечить позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2024 року у справі № 320/14843/23 та постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 755/9389/22.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надіслано.
Рух справи в суді касаційної інстанції
У серпні 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 17 липня 2025 року.
Верховний Суд ухвалою від 28 серпня 2025 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи.
У вересні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 11 вересня 2025 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до статті 10 ЦПК України при розгляді справи суд керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Конституція України як закон прямої дії має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп; абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Перегляд судових рішень гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Забезпечення права на справедливий суд відіграє особливу роль у демократичному суспільстві, є його базовою цінністю, яка має вирішальне значення у безперешкодній реалізації основоположних прав і свобод людини і громадянина та дотриманні принципу верховенства права загалом. Водночас однією з важливих гарантій цього права є можливість оскарження судових рішень в апеляційному порядку.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року в пунктах 54, 55 зазначається, що, беручи до уваги особливості порядку апеляційного оскарження за українським законодавством, право заявника на доступ до апеляційного суду було захищено основоположними гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції. У цьому зв'язку суд нагадує, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
Отже, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів особи.
У справі, що переглядається, 04 липня 2025 року заявниця подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції та навела в апеляційній скарзі мотиви, зокрема, що Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 22 травня 2025 року відкрив провадження у справі за позовом КП «Вінницяміськтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Направив копію позовної заяви з копіями доданих документів відповідачам.
У вказаній ухвалі суд першої інстанції запропонував відповідачам подати протягом п'ятнадцяти днів із дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі відзив з посиланням на докази, якими обґрунтовуються їх заперечення. Зазначив, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважної причини, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Проте вже 04 червня 2025 року, до спливу наданого судом п'ятнадцятиденного строку на подання відзиву, місцевий суд ухвалив рішення у справі без дотримання встановленого законом процесуального строку для подання заперечень проти позову (відзиву).
ОСОБА_1 вважає, що такі дії суду позбавили її можливості реалізувати своє право на захист, що, на її думку, є порушенням принципу змагальності сторін та права на справедливий суд.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 08 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без руху.
Апеляційний суд посилався на те, що заявниця у вступній частині апеляційної скарги зазначила, що звертається з апеляційною скаргою на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2025 року, тоді як у прохальній частині просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2025 року.
Крім того, Вінницький апеляційний суд вказав на те, що в апеляційній скарзі не зазначено, в чому полягає незаконність або необґрунтованість оскаржуваного рішення, що передбачено пунктом 5 частини другої статті 356 ЦПК України.
Апеляційний суд зауважив, що апеляційна скарга також не відповідає вимогам статті 297 ЦПК України, а саме судовий збір сплачено не повною мірою.
Запропонував заявниці протягом п'яти днів з дня вручення вказаної ухвали усунути недоліки апеляційної скарги шляхом оформлення уточненої апеляційної скарги в новій редакції згідно з вимогами статті 356 ЦПК України з наданням копій апеляційної скарги відповідно до кількості учасників справи та сплатити судовий збір.
Вказану ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху заявниця одержала 10 липня 2025 року (а. с. 53).
16 липня 2025 року у строк, встановлений судом для усунення недоліків, ОСОБА_1 подала до апеляційного суду заяву на виконання ухвали про усунення недоліків.
У вказаній заяві заявниця навела подібні обґрунтування до тих, які було зазначено у первісній редакції апеляційної скарги.
З посиланням на практику ЄСПЛ також зазначила про недотримання судом першої інстанції вимог статті 6 Конвенції, принципу змагальності та права на справедливий судовий захист.
Разом із вказаною заявою / скаргою у новій редакції ОСОБА_1 подала також клопотання про звільнення від сплати судового збору (а. с. 66) та копію витягу і довідки МСЕК про встановлення заявниці другої групи інвалідності безстроково (а. с. 67, 67 зворот).
Вінницький апеляційний суд ухвалою від17 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернув заявниці.
Апеляційний суд мотивував повернення апеляційної скарги тим, що на виконання вимог ухвали 16 липня 2025 року на адресу Вінницького апеляційного суду надійшла заява про усунення недоліків, в якій ОСОБА_1 зазначила, що вона оскаржує саме рішення Вінницького міського суду Вінницької області, а не ухвалу, та подала клопотання про звільнення від сплати судового збору у зв'язку з тим, що їй встановлено інвалідність другої групи. До клопотання додала виписку з акта огляду МСЕК.
Апеляційний суд зазначив, що у поданій апеляційній скарзі і в заяві на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху заявниця не виклала обставин, передбачених пунктом 5 частини другої статті 356 ЦПК України, зокрема не зазначила, у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Крім того, вважав, що ОСОБА_1 подала лише заяву про усунення недоліків, а не апеляційну скаргу в новій редакції, форма і зміст якої мають відповідати вимогам статті 356 ЦПК України.
У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що вона у первісній редакції і у наступній редакції апеляційної скарги виклала мотиви оскарження судового рішення, яке було ухвалено до спливу п'ятнадцятиденного строку на подання відзиву, однак апеляційний суд залишив це поза увагою, що порушило її право на справедливий суд та захист.
Також зазначає, що апеляційний суд проявив надмірний формалізм через неналежне формулювання назви документа, зокрема зазначення назви документа «заява з виправленнями» замість «апеляційна скарга у новій редакції», що суперечить позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2024 року у справі № 320/14843/23 та постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 755/9389/22, відповідно до якої якщо зміст відповідає нормам ЦПК України, зазначення іншої назви документа не може бути підставою для повернення заяви або скарги.
Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Вказана правова норма кореспондується зі змістом статті 352 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (частина друга статті 357 ЦПК України).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі має бути зазначено, в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо).
У пункті 5 розділу І рішення від 14 листопада 2024 року у справі «Батуров проти України» ЄСПЛ зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (рішення від 23 червня 1993 року у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» («Ruiz-Mateos v. Spain»), пункт 63). Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення у справі «Авотіньш проти Латвії» («Avotins v. Latvia»), заява № 17502/07, пункт 119, та рішення від 27 жовтня 1993 року у справі «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands»), пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитися із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення від 06 лютого 2001 року у справі «Беер проти Австрії» («Beer v. Austria»), заява № 30428/96, пункти 17 та 18).
За змістом апеляційної скарги (первісної і наступної редакцій) заявниця навела доводи про те, що, на її думку, місцевий суд не сприяв їй в реалізації свого права на захист та порушив принцип змагальності. Відкривши провадження у справі ухвалою від 22 травня 2025 року (отримана заявницею 29 травня 2025 року, строк на подання відзиву встановлено 15 днів з дня отримання ухвали), вже 04 червня 2025 року місцевий суд ухвалив рішення без дотримання встановленого законом процесуального строку для подання заперечень проти позову (відзиву).
На переконання заявниці, наявність таких порушень норм процесуального права є порушенням її права на справедливий суд, основних принципів цивільного судочинства, положень Конвенції та є підставою для скасування судового рішення.
Отже, ОСОБА_1 навела доводи та мотиви незаконності оскаржуваного судового рішення місцевого суду, якими вона керувалась, подавши апеляційну скаргу.
Колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги в цій частині.
Безпосередньо перевірка обґрунтованості доводів апеляційної скарги про наявність таких процесуальних порушень, які позбавили особу права на справедливий суд, має відбуватися після відкриття апеляційного провадження, водночас на стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження апеляційний суд не може проводити аналіз таких доводів на предмет обґрунтованості та переконливості, а перевіряє лише їх наявність.
Той факт, що заявник не зазначив у своїй апеляційній скарзі певних вимог та доводів або обґрунтував свої вимоги у спосіб, який суд вважає непереконливим чи недостатнім, чи якщо з тексту оскаржуваного рішення та поданої скарги випливає їх безпідставність, не може вважатися недоліком апеляційної скарги відповідно до норм, викладених у статтях 185, 356 та 357 ЦПК України.
Тому неповнота або непереконливість аргументів, якими заявник обґрунтовує вимоги / заперечення своєї апеляційної скарги, навіть очевидна з точки зору професійного судді, не може бути підставою для повернення апеляційної скарги з підстав її невідповідності вимогам пункту 5 частини другої статті 356 ЦПК України.
Крім того, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги, що неналежне формулювання назви процесуального документа не може мати пріоритетного значення над його змістом, якщо такий зміст дає змогу правильно ідентифікувати процесуальний документ та відповідає вимогам його прийнятності.
Заява «про виконання ухвали суду щодо усунення недоліків» (а. с. 54, 55), яку заявниця подала на виконання ухвали Вінницького апеляційного суду від 08 липня 2025 року, змістовно та структурно відповідає вимогам, яким має відповідати апеляційна скарга згідно з частиною другою статті 356 ЦПК України, оскільки містить: найменування суду, до якого подається; ім'я, місце проживання, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер і серію паспорта, номер засобів зв'язку, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету заявниці та інших учасників справи; рішення, що оскаржується; обставини незаконності, на думку заявниці, оскаржуваного рішення; обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, який, на переконання заявниці, порушив принцип змагальності та перешкодив їй подати обґрунтовані доказами заперечення (відзив); клопотання заявниці про звільнення від сплати судового збору; дату отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується; перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що обмеження права на доступ до суду буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (рішення від 17 січня 2012 року у справі «Станев проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria»), заява № 36760/06).
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 05 грудня 2018 року у справі № П/9901/736/18 та від 25 січня 2024 року у справі № 320/14843/23, на які посилається заявниця у касаційній скарзі, зазначила, що надмірний формалізм під час вирішення питання про прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Подібні висновки викладено також у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 755/9389/22, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що наведені в касаційній скарзі доводи є суттєвими та дають підстави вважати, що суд апеляційної інстанції за вказаних обставин, ураховуючи зміст апеляційної скарги (у первісній та наступній редакції), діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, повернувши апеляційну скаргу з підстав неусунення недоліків апеляційної скарги, а саме її невідповідності пункту 5 частини другої статті 356 ЦПК України.
Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги
У частині третій статті 406 ЦПК України зазначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Ураховуючи доводи касаційної скарги, оскаржувана ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 17 липня 2025 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік