17 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 361/2328/18
провадження № 61-11112ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,
Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Защук Валентина Володимирівна, на постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на дії старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Калініченко Олександри Максимівни, стягувач: ОСОБА_1 ,
У жовтні 2024 ОСОБА_2 звернулась до суду зі скаргою, в якій просила визнати дії старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Калініченко О. М. щодо здійснення розрахунку заборгованості по аліментам від 12 серпня 2024 року неправомірними та скасувати розрахунок заборгованості від 12 серпня 2024 року зі сплати аліментів за період з грудня 2019 року по липень
2024 року; зобов'язати старшого державного виконавця визначити розмір заборгованості по аліментам боржника - ОСОБА_2 за період з лютого 2021 року по липень 2024 року із урахуванням середньої заробітної плати працівника в місті Бровари.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області
від 21 березня 2025 року скаргу залишено без розгляду.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 березня 2025 року скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
27 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Защук В. В. через підсистему «Електронний Суд» направив до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2025 року.
У касаційній скарзі представник заявника просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Крім цього, представник заявника просить поновити строк на касаційне оскарження судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України).
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу (частина третя статті 390 ЦПК України).
У частині першій статті 127 ЦПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Клопотання представника заявника підлягає задоволенню, оскільки повний текст постанови апеляційного суду від 10 червня 2025 року заявник отримав через підсистему «Електронний Суд» 28 липня 2025 року, що підтверджується карткою руху документу. Касаційну скаргу представник заявник направив до Верховного Суду 27 серпня 2025 року, тобто протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного тексту судового рішення.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку представника заявника не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 910/7221/17,
від 12 січня 2021 року у справі № 910/8794/17, від 12 жовтня 2021 року у справі № 918/333/13, від 07 червня 2023 року у справі № 1622/16530/2012.
Крім цього, представник заявника вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 4 частини четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», а саме чи вважається, що належним повідомленням боржника про розрахунок заборгованості, якщо такий розрахунок розміщений в автоматизованій системі виконавчого провадження, доступ до якої боржник має.
У пункті 2 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з статтею 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду:
а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суди встановили, що 25 липня 2024 ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв адвокат Бойкініч Р. С., звернулась до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про передачу матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1 за місцем реєстрації та фактичного проживання боржника, до Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
До вказаної заяви долучила акт обстеження житлово-побутових умов
від 19 липня 2024 року депутата Броварської міської ради Броварського району Київської області Батюк С. І.
12 серпня 2024 року старшим державними виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Калініченко О. М. було винесено постанову у виконавчому провадженні НОМЕР_2 про передачу виконавчого документу: судового наказу (дублікат) №361/2328/12, виданого 16 травня 2018 року Броварським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на дочку ОСОБА_3 , сина ОСОБА_4 у розмірні 1/3 частки заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 23 квітня 2018 року і до досягнення дітьми повноліття до Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у строк
до 12 серпня 2024 року.
Крім цього, старшим державними виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Калініченко О. М. у виконавчому провадженні НОМЕР_2 складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів (без дати), згідно якого станом на 01 серпня 2024 року заборгованість зі сплати аліментів становить 296 329, 20 грн.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби.
Як встановив апеляційний суд, матеріали справи не містять доказів того, що державний виконавець Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Калініченко О. М. виконала вимоги пункту 4 частини четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», а саме повідомила боржника про здійснений нею розрахунок заборгованості із сплати аліментів.
Встановлено, що на звернення боржника ОСОБА_2 від 19 вересня
2024 року та від 23 вересня 2024 року, головний державний виконавець Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Федяніна Ю. В. 09 жовтня 2024 року о 21:07 надіслала на електронну пошту представника ОСОБА_2 відповідну скан-копію відповіді від 07 жовтня (довідка-розрахунок та додатки, завірені належним чином).
Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2, звернувшись із скаргою 21 жовтня 2024 року дотримався визначеного законом строку.
Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції, власного тлумачення норм права, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 29 січня
2025 року у справі № 619/3051/17 (провадження № 61-15109св24).
Крім цього, Верховний Суд не приймає до уваги посилання представника заявника на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, як підставу касаційного оскарження судового рішення, оскільки вказане підстава стосується оскарження судових рішень, зазначених у частині першій частини першої статті 389 ЦПК України.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги, що суд не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах
від 14 серпня 2019 року у справі № 910/7221/17, від 12 січня 2021 року у справі № 910/8794/17, від 12 жовтня 2021 року у справі № 918/333/13,
від 07 червня 2023 року у справі № 1622/16530/2012, висновки у цих справах, на які міститься посилання у касаційній скарзі, і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
У частині четвертій статті 394 ЦПК України передбачено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Таким чином, за результатами оцінки доводів представника заявниката змісту оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування норм права судом апеляційної інстанції є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Поновити ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Защук Валентина Володимирівна, строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 10 червня 2025 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Защук Валентина Володимирівна, на постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на дії старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Калініченко Олександри Максимівни, стягувач: ОСОБА_1 .
Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська