27 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 161/10443/23
провадження № 61-10922св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В.,
Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - Луцька окружна прокуратура в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Книш Сергій Володимирович, на постанову Волинського апеляційного суду від 3 липня 2024 року, ухвалену колегією у складі суддів Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року заступник керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне спеціалізоване господарське підприємство (далі - ДСГП) «Ліси України», про витребування земельної ділянки.
На обґрунтування позову вказував, що під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 2 грудня 2020 року за № 42020031010000117, встановлено, що рішенням Боголюбської сільської ради Луцького району Волинської області (далі - Боголюбська сільська рада) від 26 лютого 2007 року № 11/3 «Про передачу земель Ківерцівського держлісгоспу в землі запасу Боголюбської сільської ради» прийнято до земель запасу Боголюбської сільської ради земельну ділянку площею 0,98 га, яка розміщена в кварталі 37
виділ 5 , 7 Луцького лісництва.
Надалі рішеннями цієї ж сільської ради від 9 жовтня 2007 року затверджено проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передано у власність фізичним особам ( ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 )
чотири земельних ділянки площею по 0,2450 га кожна, цільовим призначенням яких є будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. 24 грудня 2007 року видано відповідні державні акти на право власності на земельну ділянку, а саме:
- ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 0722881000:03:001:1803;
- ОСОБА_6 - з кадастровим номером 0722881000:03:001:1801;
- ОСОБА_7 - з кадастровим номером 0722881000:03:001:1802;
- ОСОБА_8 - з кадастровим номером 0722881000:03:001:1800.
На підставі договору дарування від 26 грудня 2007 року ОСОБА_6 відчужила належну їй земельну ділянку з кадастровим номером 0722881000:03:001:1801 ОСОБА_9 . Цього ж дня за договором дарування № 5036
ОСОБА_7 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 0722881000:03:001:1802 ОСОБА_9 .
У травні 2010 року усі земельні ділянки з кадастровими номерами 0722881000:03:001:1800, 0722881000:03:001:1801, 0722881000:03:001:1802, 0722881000:03:001:1803 їх власники відчужили ОСОБА_10 на підставі договорів дарування від 14 травня 2010 року №№ 287, 286 та від 20 травня 2010 року №№ 688, 686.
Внаслідок об'єднання вказаних земельних ділянок утворилася земельна ділянка з кадастровим номером 0722881000:03:001:4138.
Земельну ділянку з кадастровим номером 0722881000:03:001:4138 ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу від 9 січня 2014 року відчужив ОСОБА_11 , яка 12 жовтня 2020 року здійснила її поділ на три земельні ділянки з кадастровими номерами 0722881000:03:001:5779, 0722881000:03:001:5780, 0722881000:03:001:5781 і відчужила зазначені земельні ділянки відповідачам.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок
від 14 грудня 2021 року об'єднали зазначені земельні ділянки, в результаті чого утворилася земельна ділянка з кадастровим номером 0722881000:03:001:0183 площею 0,98 га, відомості про яку внесено до Державного земельного кадастру
30 грудня 2021 року.
Земельна ділянка з кадастровим номером 0722881000:03:001:0183 перебуває у спільній частковій власності відповідачів (по 1/4 частці кожному).
Прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка на момент її прийняття в запас Боголюбською сільською радою у 2007 році належала до земель лісового фонду, перебувала у державній власності та передана у постійне користування
Державному підприємству «Ківерцівське лісове господарство» (далі -
ДП «Ківерцівське ЛГ»).
Відповідно до статті 31 Лісового кодексу України в редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними.
На думку прокурора, спірна земельна ділянка належала до земель лісового фонду та перебувала у державній власності, могла бути передана для нелісогосподарських потреб лише за відповідним рішенням обласної державної адміністрації, а Боголюбська сільська рада, ухваливши рішення про прийняття цієї ділянки до земель запасу, перевищила свої повноваження, що призвело до незаконного вибуття земельної ділянки з державної власності.
За таких обставин просив витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 ,
ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 0622881000:03:001:0183 площею 0,98 га.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 8 квітня 2024 року, ухваленим у складі судді Гриня О. В., у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що, приймаючи рішення про прийняття земельної ділянки до земель запасу в лютому 2007 року, Боголюбська сільська рада вийшла за межі своїх повноважень, що призвело до протиправного вибуття земельної ділянки з власності держави.
Разом з тим, місцевий суд дійшов висновку про пред'явлення прокурором цього позову з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявляв представник відповідачів.
Визначаючи початок перебігу позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що органи прокуратури дізналися про порушення права власності держави на спірну земельну ділянку саме 22 січня 2016 року, після отримання в межах досудового розслідування копії рішення Боголюбської сільської ради від 26 лютого
2007 року № 11/3, за яким спірна ділянка вибула з власності держави та передана в комунальну власність.
Місцевий суд зазначив, що зміст цього рішення сільської ради свідчить про порушення права власності держави, оскільки в ньому прямо зазначено про розпорядження землями, якими постійно користується ДП «Ківерцівське ЛГ» (кварталі 37 виділ 5, 7 Луцького лісництва), що на підставі пункту 12 Перехідних положень ЗК України є порушенням.
Постановою Волинського апеляційного суду від 3 липня 2024 року задоволено апеляційну скаргу Волинської обласної прокуратури, скасовано рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 8 квітня 2024 року і ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Витребувано у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 0622881000:03:001:0183 площею 0,98 га.
Стягнено з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
на користь Волинської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 36 655,64 грн
(по 9 163,91 грн з кожного) у відшкодування сплаченого позивачем судового збору.
Апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності та вказав, що про факт незаконної передачі у приватну власність фізичним особам ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 чотирьох земельних ділянок на підставі рішень Боголюбської сільської ради
від 9 жовтня 2007 року прокуратурі стало відомо в межах кримінального провадження № 42020031010000117, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 2 грудня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що заяви ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та рішення Боголюбської сільської ради про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення та надання вказаним особам земельних ділянок у власність не вилучалися органами досудового розслідування в межах кримінального провадження № 12016030130000008 від 5 січня 2016 року, тому відсутні підстави вважати початком перебігу позовної давності за позовними вимогами в цій справі дату вилучення на підставі ухвали слідчого судді документів в межах кримінального провадження № 12016030130000008.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У липні 2024 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - адвокат Книш С. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 3 липня 2024 року і залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 8 квітня 2024 року.
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку апеляційного суду щодо обрахування початку перебігу позовної давності. Зазначає про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування частини першої статті 261 ЦК України викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 січня
2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20), від 20 червня
2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), від 17 жовтня
2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 3 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) та постановах Верховного Суду від 18 липня 2024 року у справі № 931/14/23 (провадження № 61-2638св24),
від 26 червня 2024 року у справі № 522/15979/17 (провадження № 61-6028св23), від 18 серпня 2021 року у справі № 352/467/18 (провадження № 61-1506св20),
від 23 лютого 2022 року у справі № 352/1710/18 (провадження № 61-2278св21),
від 27 березня 2024 року у справі № 369/473/15-ц (провадження № 61-5275св22), від 24 квітня 2024 року у справі № 569/18608/21 (провадження № 61-6420св23),
від 23 травня 2024 року у справі № 463/9009/21 (провадження № 61-14075св23),
від 29 травня 2024 року у справі № 369/7419/20 (провадження № 61-5139св23), від 26 квітня 2023 року у справі № 369/3147/19 (провадження № 61-897св23).
Вказує про неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 вересня 2023 року у справі № 910/1978/22, про те, що визначений прокурором позивач не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто прокурор звернувся
в інтересах неналежного позивача і це має процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову. Схожий за змістом висновок викладений Верховним Судом у постанові від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21 (провадження № 61-5246св22).
Позиція інших учасників справи
У грудні 2024 року заступник керівника Луцької окружної прокуратури Кузміч Руслан Володимирович подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про безпідставність її доводів та правильність висновків суду апеляційної інстанції про відсутність підстав вважати позовну давність такою, що спливла.
12 грудня 2024 року та 10 квітня 2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» представник відповідачів - адвокат Книш С. В. подав до Верховного Суду додаткові (письмові) пояснення, які по суті є доповненнями до касаційної скарги, поданими поза строком, визначеним у статті 398 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), тому суд залишає їх без розгляду.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої
Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20), від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), від 17 жовтня 2018 року
у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 3 квітня 2024 року
у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23), від 11 вересня 2019 року
у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) та постановах Верховного Суду від 18 липня 2024 року у справі № 931/14/23 (провадження № 61-2638св24),
від 26 червня 2024 року у справі № 522/15979/17 (провадження № 61-6028св23), від 18 серпня 2021 року у справі № 352/467/18 (провадження № 61-1506св20),
від 23 лютого 2022 року у справі № 352/1710/18 (провадження № 61-2278св21),
від 27 березня 2024 року у справі № 369/473/15-ц (провадження № 61-5275св22), від 24 квітня 2024 року у справі № 569/18608/21 (провадження № 61-6420св23),
від 23 травня 2024 року у справі № 463/9009/21 (провадження № 61-14075св23),
від 29 травня 2024 року у справі № 369/7419/20 (провадження № 61-5139св23), від 26 квітня 2023 року у справі № 369/3147/19 (провадження № 61-897св23),
від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21 (провадження № 61-5246св22),
від 20 вересня 2023 року у справі № 910/1978/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами встановлено, що рішенням Боголюбської сільської ради від 26 лютого
2007 року № 11/3 «Про передачу земель Ківерцівського держлісгоспу в землі запасу Боголюбської сільської ради» прийнято до земель запасу Боголюбської сільської ради земельну ділянку площею 0,98 га, розташовану в кварталі 37
виділ 5, 7 Луцького лісництва.
Зі змісту листа ДП «Ківерцівське ЛГ» від 20 квітня 2007 року № 192 суди встановили, що адміністрація підприємства не заперечувала щодо передачі до земель запасу Боголюбською сільської ради Луцького району земельної ділянки площею 2,0 га, яка розміщена в кварталі 37 виділ 5 , 7 Луцького лісництва, і відведена до меж села Тарасове Луцького району згідно з рішенням Волинської обласної ради
від 22 березня 2006 року № 26/21.
З копії рішення Волинської обласної ради від 22 березня 2006 року № 26/21 суди встановили, що цим рішенням затверджений проєкт землеустрою щодо встановлення меж населених пунктів, в тому числі і села Тарасове Луцького району Волинської області.
Рішеннями Боголюбської сільської ради від 9 жовтня 2007 року затверджено проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передано у власність фізичним особам ( ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 )
чотири земельних ділянки площею по 0,2450 га кожна, цільовим призначенням яких є будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. 24 грудня 2007 року видано відповідні державні акти на право власності на земельну ділянку, а саме:
- ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 0722881000:03:001:1803;
- ОСОБА_6 - з кадастровим номером 0722881000:03:001:1801;
- ОСОБА_7 - з кадастровим номером 0722881000:03:001:1802;
- ОСОБА_8 - з кадастровим номером 0722881000:03:001:1800.
На підставі договору дарування від 26 грудня 2007 року ОСОБА_6 відчужила належну їй земельну ділянку з кадастровим номером 0722881000:03:001:1801 ОСОБА_9 . Цього ж дня за договором дарування № 5036 ОСОБА_7 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 0722881000:03:001:1802 ОСОБА_9 .
У травні 2010 року земельні ділянки з кадастровими номерами 0722881000:03:001:1800, 0722881000:03:001:1801, 0722881000:03:001:1802, 0722881000:03:001:1803 їх власники відчужили ОСОБА_10 на підставі договорів дарування від 14 травня 2010 року №№ 287, 286 та від 20 травня 2010 року №№ 688, 686.
Суди встановили, що внаслідок об'єднання вказаних земельних ділянок утворилася земельна ділянка з кадастровим номером 0722881000:03:001:4138.
Земельну ділянку з кадастровим номером 0722881000:03:001:4138 ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу від 9 січня 2014 року відчужив ОСОБА_11 , яка 12 жовтня 2020 року здійснила її поділ на три земельні ділянки з кадастровими номерами 0722881000:03:001:5779, 0722881000:03:001:5780, 0722881000:03:001:5781 і відчужила зазначені земельні ділянки відповідачам.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок
від 14 грудня 2021 року об'єднали зазначені земельні ділянки, що призвело до утворення земельної ділянки з кадастровим номером 0722881000:03:001:0183 площею 0,98 га, відомості про яку внесено до Державного земельного кадастру
30 грудня 2021 року.
Суди встановили, що земельна ділянка з кадастровим номером 0722881000:03:001:0183 перебуває у спільній частковій власності відповідачів
(по 1/4 частці у кожного).
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
Відповідно до статті 84 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.
Частинами першими статей 55, 56, 57 ЗК України передбачено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Відповідно до вимог статті 149 цього Кодексу земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу, вилучаються за згодою землекористувачів на підставі рішення Кабінету Міністрів України.
Згідно зі статтею 31 Лісового кодексу України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передача у власність земельних ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що:
- спірна земельна ділянка лісового фонду перебувала у державній власності та мала площу, меншу 1 га;
- передати її у власність для нелісогосподарських потреб, в тому числі і в комунальну, а також припинити право постійного користування нею ДП «Ківерцівське ЛГ», мала право лише відповідна обласна державна адміністрація, тобто в цьому випадку Волинська обласна держава адміністрація;
- Волинська обласна державна адміністрація такого рішення не приймала;
- Боголюбська сільська рада приймаючи у лютому 2007 року рішення про прийняття земельної ділянки до земель запасу, вийшла за межі своїх повноважень, що призвело до протиправного вибуття цієї ділянки із власності держави.
Як суд першої інстанції, так і апеляційний суд дійшли висновків про обґрунтованість позовних вимог, а зміст клопотання касаційної скарги свідчить про те, що в частині зазначеного висновку рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не оскаржуються.
Щодо строків застосування позовної давності
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб'єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу
(абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (постанови Великої Палати Верховного Суду
від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (пункти 39, 60), від 7 листопада
2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 103) і № 372/1036/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 65)).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати захист цих інтересів у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати такий захист (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12 квітня
2017 року у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц,
від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 95)).
У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц
(провадження № 14-85цс18)Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18)(пункт 48): позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався чи міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду в разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що:
- ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 16 січня 2016 року № 161/390/16-к задоволено клопотання слідчого Луцького відділення поліції Головного управління Національної поліції (далі - ГУ НП)
у Волинській області, погоджене з прокурором Луцької місцевої прокуратури, про тимчасовий доступ до речей та документів, які перебувають у володінні Боголюбської сільської ради, зокрема, до рішенням Боголюбської сільської ради
від 26 лютого 2007 року № 11/3 «Про передачу земель Ківерцівського держлісгоспу в землі запасу Боголюбської сільської ради»;
- згідно з описом речей і документів, які були вилучені на підставі вказаної ухвали слідчого судді, 22 січня 2016 рокувилучено копію рішення Боголюбської сільської ради від 26 лютого 2007 року № 11/3;
- на підставі вказаного рішення сільської ради спірна земельна ділянка вибула з державної власності у комунальну.
У справі, яка переглядається, прокурор пред'явив позов в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації, тому перебіг позовної давності розпочинається з дня, коли прокурор довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення права - вибуття з державної власності земельної ділянки.
Встановивши, що органи прокуратури дізналися про порушення права власності держави на спірну земельну ділянку 22 січня 2016 року, а саме після отримання в межах досудового розслідування копії рішення Боголюбської сільської ради
від 26 лютого 2007 року № 11/3, за яким спірна ділянка вибула з власності держави в комунальну власність, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що звернення з цим позовом 23 червня 2023 року відбулося поза межами позовної давності.
Крім того, місцевий суд врахував суперечливі доводи позову прокурора, який заявляючи про те, що про порушення прав держави дізнався під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42020031010000117 від 2 грудня 2020 року (тобто позовну давність не пропустив), одночасно просить визнати поважними причин пропуску позовної давності.
Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що отримання органами досудового розслідування 22 січня 2016 року копії рішення Боголюбської сільської ради від 26 лютого 2007 року № 11/3 не свідчить про обізнаність прокурора про вибуття спірної земельної ділянки, оскільки в межах вказаного кримінального провадження не вилучалися заяви ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та рішення Боголюбської сільської ради про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення та надання вказаним особам земельних ділянок у власність.
У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 911/906/18 Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що оскільки право власності держави на спірну земельну ділянку порушено в момент її вибуття з постійного користування держави у комунальну власність, а не в момент укладення відповідною особою наступного правочину з відчуження земельної ділянки та набрання законної сили судовим рішенням, яким підтверджено факт неправомірного вибуття спірної земельної ділянки та порушення права власності держави, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли держава в особі уповноваженого органу довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Колегія суддів звертає увагу на те, що вказані заяви фізичних осіб та рішення сільської ради свідчать про вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності, а не з власності держави, для поновлення права якої прокурор звернувся з вказаним позовом.
Суд апеляційної інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц
(провадження № 14-85цс18) та від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), про неврахування яких зазначає заявник у касаційній скарзі, тому дійшов помилкового висновку про те, що право держави порушено відчуженням спірних земельних ділянок у приватну власність фізичних осіб і необхідність обрахування початку перебігу позовної давності з моменту обізнаності прокурора про таке вибуття.
Місцевий суд дійшов правильного висновку, що порушення прав держави відбулося в момент вибуття земельної ділянки в комунальну власність, а прокурор дізнався про таке порушення 22 січня 2016 року - після отримання в межах досудового розслідування копії рішення Боголюбської сільської ради від 26 лютого 2007 року№ 11/3, за яким спірна ділянка вибула з власності держави та передана в комунальну власність.
Суд першої інстанції, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, повно встановивши обставини справи, враховуючи вказані норми матеріального права, про те, що прокурору мало бути відомо про порушення права держави на спірну земельну ділянку з 22 січня 2016 року.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, повно та всебічно встановивши обставини справи та дослідивши наявні у справі докази, правильно застосував норми права і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, яке суд апеляційної інстанції помилково скасував.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Тому колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість касаційної скарги, що є підставою для скасування постанови Волинського апеляційного суду від 3 липня 2024 року і залишення в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 8 квітня 2024 року
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Книш Сергій Володимирович, задовольнити.
Постанову Волинського апеляційного суду від 3 липня 2024 року скасувати із залишенням в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 8 квітня 2024 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточноюі оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік