Іменем України
29 вересня 2025 року м. Чернігів справа № 927/704/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами позовну заяву
за позовом керівника Корюківської окружної прокуратури (15300, м. Корюківка Чернігівської області, вул. Шевченка, 98; код 02910114) в інтересах держави в особі Менської міської ради (код 04061777) 15600, м. Мена Чернігівської області, вул. Героїв АТО, 6
до Товариства з обмеженою відповідальністю “СООР МЕНА» (код 41748607) 15600, м. Мена Корюківського району Чернігівської області, вул. Чернігівський шлях, 24-а
про стягнення 38 461 грн 55 коп.
09 липня 2025 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява від 18.06.2025 № 51-77-2554вих-25 керівника Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Менської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “СООР МЕНА» про стягнення безпідставно збережених грошових коштів в розмірі 38 461,55 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на порушення відповідачем вимог чинного законодавства України щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 0,0483 га, кадастровий номер 7423010100:01:005:0264, розташовану в м. Мена Корюківського району Чернігівської області по вул. Григорія Кочури (колишня вул. Сидоренка), 11, внаслідок чого органом місцевого самоврядування не отримані грошові кошти в сумі 38 461,55 грн, які мали б бути сплачені відповідачем як плата за землю у період з 01.01.2023 по 19.06.2024.
Нормативно-правовим обґрунтуванням заявлених позовних вимог прокурор визначив у т.ч. ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 14.07.2025, зокрема:
прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі;
постановлено здійснювати розгляд позовної заяви за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами;
встановлений процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;
встановлені процесуальні строки: для подання позивачем та прокурором відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву; для подання відповідачем заперечення - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив.
05.08.2025 через систему “Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечував.
Згідно з ч. 2, ч. 4 ст. 161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Статтею 113 ГПК України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Згідно з ч. 1 ст. 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
Так, згідно з ч. 1 ст. 251 цього Кодексу, відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
В ухвалі суду від 14.07.2025 про відкриття провадження у цій справі судом встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ст.6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Як вбачається з комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" відповідач зареєстрував "Електронний кабінет" в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі.
Ухвала суду від 14.07.2025 направлена відповідачу до його електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи “Електронний суд» та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп'ютерної програми “Діловодство спеціалізованого суду», доставлена до електронного кабінету 14.07.2025 17:56.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже копія ухвали про відкриття провадження у цій справі від 14.07.2025 вважається врученою відповідачу 15.07.2025.
Враховуючи викладене, відповідач мав строк для подання відзиву до 30.07.2025 включно.
Водночас відповідачем подано відзив лише 05.08.2025, тобто з пропуском відповідного процесуального строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Приймаючи до уваги вищезазначене, суд на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України, залишає відзив на позовну заяву без розгляду у зв'язку з поданням його після закінчення встановленого законом процесуального строку без клопотання про його поновлення.
26.09.2025 через систему “Електронний суд» від прокурора надійшло пояснення.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:
На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.07.2004 виданого виконавчим комітетом Менської міської ради, нежитлова будівля по вул. Григорія Кочури (раніше - Сидоренка), 11, м. Мена, Корюківського (раніше Менського) району, Чернігівської області перебувала у колективній власності TOB «Агроторговий дім - Менський коопзаготпром».
Протоколом № 2 Загальних зборів учасників TOB «Агроторговий дім - Менський коопзаготпром» від 15.11.2017 надано дозвіл TOB «Агроторговий дім - Менський коопзаготпром» на входження у якості засновника Товариства з обмеженою відповідальністю «СООР МЕНА», а також на внесення TOB «Агроторговий дім - Менський коопзаготпром» внеску до статуту новоствореного товариства.
Відповідно до Постанови правління Менської райспоживспілки від 16.11.2017 № 24 створено юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю «СООР МЕНА» (далі - TOB «СООР МЕНА»). Актом приймання-передачі основних засобів, засновників до статутного капіталу TOB «СООР МЕНА» від 16.11.2017 здійснено передачу основних засобів засновників: Менської райспоживспілки, Стольненського споживчого товариства, TOB АД «Менський коопзаготпром» до статутного капіталу новоствореного TOB «СООР МЕНА», в тому числі магазин № 6, який розташований за адресою: вул. Григорія Кочури (раніше - Сидоренка), 11, м. Мена, Корюківського (раніше Менського) району, Чернігівської області.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за TOB «СООР МЕНА» 28.06.2018 зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме нежитлову будівлю, магазин за адресою: вул. Григорія Кочури (раніше - Сидоренка), 11, м. Мена, Корюківського (раніше Менського) району, Чернігівської області, що розташована на земельній ділянці площею 0,0483 га з кадастровим номером 7423010100:01:005:0264.
Рішенням 23 сесії восьмого скликання Менської міської ради № 318 від 26.09.2022 вулицю Сидоренка перейменовано на вул. Григорія Кочури.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 №807-ІХ, у складі Чернігівській області утворено Корюківський район (з адміністративним центром у місті Корюківка) у складі територій Корюківської міської, Менської міської, Сновської міської, Сосницької селищної, Холминської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 7423010100:01:005:0264, площею 0,0483 га належить на праві комунальної власності територіальній громаді в особі Менської міської ради Чернігівської області (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 629089674230).
Як вказує прокурор у позовній заяві, відповідач - TOB «COOP МЕНА», маючи у власності нежитлову будівлю загальною площею 151 м2 за адресою: вул. Григорія Кочури (раніше - Сидоренка), 11, м. Мена, Корюківського (раніше Менського) району, Чернігівської області, протягом тривалого часу користувалося земельною ділянкою з кадастровим номером 7423010100:01:005:0264, площею 0,0483 га, призначеною для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, без оформленого договору оренди на неї з Менською міською радою та державної реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Листом №04-14/495 від 13.03.2023 Менська міська рада звернулась до TOB «СООР МЕНА» щодо необхідність укладання договору оренди на земельну ділянку площею 0,0483 га з кадастровим номером 7423010100:01:005:0264.
На виконання вищезазначеного листа 24.03.2023 від TOB «СООР МЕНА» до Менської міської ради надійшло клопотання про передачу в оренду земельної ділянки.
28.04.2023 Менською міською радою прийнято рішення №241 «Про передачу в оренду земельної ділянки TOB «СООР МЕНА».
На виконання вимог вищезазначеного рішення, Менською міською радою підготовлено договір оренди на земельну ділянку площею 0,0483 га з кадастровим номером 7423010100:01:005:0264 та переданий товариству на підписання. Договір оренди землі TOB «СООР МЕНА» був підписаний 22.05.2024, державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку, відповідно до вимог чинного законодавства проведено 20.06.2024.
Таким чином, як вказує прокурор, відповідач не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору до 20.06.2024, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно - кошти від орендної плати.
Відповідно до витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 7423010100:01:005:0264, нормативна грошова оцінка земельної ділянки у 2023 році становила 214621,76 грн., у 2024 році - 225567,47 грн.
Рішеннями 40 сесії 7 скликання від 10.07.2020 №257 та 7 сесії 8 скликання від 30.06.2021 №322 Менської міської ради встановлено ставки орендної плати за землі громадської забудови (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) - 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Рішенням виконавчого комітету Менської міської ради від 26.03.2021 №82, зі змінами, внесеними рішеннями від 20.05.2022 №86, від 27.02.2023 №45, від 08.11.2023 №326, від 27.06.2024 №135 створено комісію з визначення розміру збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам.
На засіданні комісії з визначення розміру збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам від 28.02.2025 розглянуто лист ГУ Держгеокадастру в Чернігівській області щодо надання витягів із нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 7423010100:01:005:0264 за 2021-2024 роки та проведено розрахунок збитків, заподіяних Менській міській раді TOB «СООР МЕНА» за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів загальною площею 0,0483 га з кадастровим номером 7423010100:01:005:0264, на підставі витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за 2023-2024 роки. Так, згідно з актом визначення розмірів збитків, заподіяних TOB «СООР МЕНА» внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, сума нарахувань за період з 01.01.2023 по 19.06.2024 становить 38461,55 грн.
Рішенням виконавчого комітету Менської міської ради від 27.03.2025 №65 затверджено акт визначення розміру збитків, заподіяних Менській міській раді TOB «СООР МЕНА» внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
Менською міською радою до TOB «СООР МЕНА» 01.04.2025 направлено лист та 09.05.2025 вручено під розписку лист щодо необхідності сплати заподіяних збитків, внаслідок використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів, однак, відповіді на вказані листи до Менської міської ради не надходили, заподіяні збитки у добровільному порядку не відшкодовано.
Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до ст. 83 ЗК України, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Таким чином, належним позивачем у даній справі є Менська міська рада, у комунальній власності якої перебуває земельна ділянка, яку без належно оформленого та зареєстрованого права оренди використовувало TOB «СООР МЕНА», в результаті чого до місцевого бюджету не надійшли безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 38 461,55 грн.
Міські ради, відповідно до закону, від імені та в інтересах територіальної громади повинні здійснювати контроль за надходженням коштів від використання землі у межах територіальної громади та не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування.
Право власності на землю територіальної громади захищається на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Heyкладення та несвоєчасне укладення суб'єктами господарювання договорів оренди землі призводить до втрат коштів місцевого бюджету.
Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав і свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.
У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», визначив, що державні інтереси закріплюються, як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), 31.03.2005 року, заява №61517/00, §27).
Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Враховуючи викладене, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом,
Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини З, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина З статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень для захисту інтересів держави (постанова Верховного суду справа № 639/898/19 від 04.12.2019).
З аналогічних питань Верховний Суд України та Верховний Суд висловили свою позицію на користь прокурора та позивача (постанова від 14.09.2016 у справі № 6-2588цс15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Враховуючи те, що предметом позовних вимог є стягнення недоотриманих Менською міською радою доходів у вигляді орендної плати, внаслідок використання TOB «СООР МЕНА» земельної ділянки за адресою: вул. Григорія Кочури (раніше - Сидоренка), 11, м. Мена, Корюківського (раніше Менського) району, Чернігівської області, площею 0,0483 га з кадастровим номером 7423010100:01:005:0264, вбачаються підстави для представництва у суді інтересів Менської міської ради, визначені ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зроблено висновок, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи органу, уповноваженого на здійснення захисту інтересів держави в суді, про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом до суду через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо захисту інтересів держави, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для вжиття заходів реагування та звернення до суду з таким позовом.
Вирішуючи питання наявності підстав для представництва інтересів держави, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. При цьому, розумність строку визначається з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (п. 38 - 40, 80).
При цьому, господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності (п. 42).
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим (п. 43).
З урахуванням зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду окружною прокуратурою 07.05.2025 на адресу Менської міської ради було направлено лист в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», в якому акцентувалась увага на наявності підстав для захисту, інтересів територіальної громади та необхідності вжиття заходів цивільно-правового характеру щодо стягнення недоотриманих коштів у вигляді орендної плати до місцевого бюджету з TOB «СООР МЕНА».
У відповіді на вказаний лист прокуратури Менська міська рада повідомила, що не зверталась та не буде звертатися до суду з позовом про стягнення коштів, у зв'язку з відсутністю фінансування. Вказане свідчить про бездіяльність уповноваженого органу.
Таким чином, при пред'явленні вказаного позову до суду Корюківською окружною прокуратурою в повному обсязі виконано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор попередньо, до звернення до суду, повідомив Менську міську раду про представництво інтересів територіальної громади.
Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом (далі - ЗК) України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 3 ЗК України).
За Земельним кодексом України користування земельною ділянкою може носити постійний характер та строковий. Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ст. 92 ЗК України), строкове користування є право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ст. 93 ЗК України).
Орендар набуває право оренди землі на підставі відповідного договору оренди для виникнення права оренди земельної ділянки є відповідний договір оренди. За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Відповідно до частин 1, 2 статті 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на майно, розташоване на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20 та у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі №922/2060/22.
Отже, перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч.2 ст. 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. "е" ч.1 ст. 141 цього Кодексу).
Із належних доказів, що містяться в матеріалах справи, судом встановлено, що відповідач є власником об'єкту нерухомого майна, а саме будівлі та споруди, що знаходиться на земельній ділянці комунальної форми власності площею 0,0483 га з кадастровим номером 7423010100:01:005:0264.
Власником земельної ділянки площею 0,0483 га з кадастровим номером 7423010100:01:005:0264 є територіальна громада в особі Менської міської ради, у відповідності до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру, земельна ділянка сформована та зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 17.02.2014 та присвоєно кадастровий номер 7423010100:01:005:0264 і визначено площу 0,0483 га.
Одним із обов'язків землекористувача є обов'язок сплачувати земельну плату або податок (ст. 96 ЗК України).
В силу статті 206 Земельного Кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, врегульовані главою 83 Цивільного кодексу України.
За приписами частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Наведені висновки щодо застосування норм права викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18).
Таким чином, положення глави 15 (Право користування землею), статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Таким чином, із дня набуття права власності на майно Товариство з обмеженою відповідальністю «СООР МЕНА», як власник такого майна (з 2018 року), став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований це майно, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов'язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.
Для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований необхідно, насамперед, з'ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов'язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі.
Відповідний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18, від 09.02.2021 у справі № 922/3617/19.
Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18 неодноразово зазначав, що при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої плати підлягають встановленню обставини, зокрема, чи є земельна ділянка сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.
Відповідно до статей 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною.
Згідно зі статтею 284 Податкового кодексу України органи самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.
Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 зазначила, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Положеннями пунктів 288.5.1, 288.5.2 статті 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу для земельних ділянок, нормативно грошову оцінку яких проведено, не може бути меншою за розмір земельного податку (3 відсотків їх нормативної грошової оцінки) та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки).
Відповідно до даних Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № НВ-7400331902023 від 02.05.2023 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7423010100:01:005:0264 становить 214621,76 грн.
Відповідно до даних Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № НВ-7400379092024 від 08.05.2024 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7423010100:01:005:0264 становить 225567,47 грн.
Розрахунок суми безпідставно збережених коштів зроблений на підставі витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки, відповідно до рішення 40 сесії Менської міської ради 7 скликання від 10.07.202 №257 «Про затвердження ставок орендної плати за земельні ділянки на території Менської ОТГ», рішення 7 сесії Менської міської ради 8 скликання від 3.0.06.2021 №322 «Про затвердження ставок орендної плати за земельні ділянки на території Менської міської територіальної громади».
Судом враховано, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.
Тобто у відповідача виник обов'язок сплати за користування земельною ділянкою з 28.06.2018 (зареєстровано право власності на нерухоме майно, розташоване на спірній ділянці) до 20.06.2024 (зареєстровано право оренди спірної земельної ділянки).
Так, згідно проведеного позивачем розрахунку розмір збитків за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 становить 25754,61 грн, за період з 01.01.2024 по 19.06.2024 12706,94 грн, а всього 38461,55 грн.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок, та встановив, що останній здійснений правильно.
Отже, внаслідок порушення відповідачем земельного законодавства, а саме користування землею без належним чином оформленого права, власнику земельної ділянки Менській територіальній громаді нанесені збитки у вигляді безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою площею 0,0486 га, кадастровий номер 7423010100:01:005:0264, в сумі 38461,55 грн.
З огляду на викладене, зазначені кошти підлягають стягненню з відповідача на користь власника земельної ділянки в порядку передбаченому статями 1212 -1214 Цивільного кодексу України.
Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду 13.04.2021 у справі № 922/1352/20, Постанові Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №199/782/21, від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18).
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частин 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За приписами частин 1 та 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Тобто, виходячи зі змісту статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, з відповідача підлягає стягненню на користь Чернігівської обласної прокуратури судовий збір в сумі 3028,00 грн.
При ухваленні даного рішення суд враховує факт перебування судді А.С. Сидоренка у щорічній відпустці у період з 11.08.2025 по 05.09.2025 включно.
Керуючись ст. 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов керівника Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Менської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “СООР МЕНА» про стягнення безпідставно збережених грошових коштів в розмірі 38 461,55 грн задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СООР МЕНА» (код 41748607, 15600, м. Мена Корюківського району Чернігівської області, вул. Чернігівський шлях, 24-а) на користь Менської міської ради (код 04061777, 15600, м. Мена Чернігівської області, вул. Героїв АТО, 6) 38 461,55 грн безпідставно збережених коштів.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СООР МЕНА» (код 41748607, 15600, м. Мена Корюківського району Чернігівської області, вул. Чернігівський шлях, 24-а) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 3028,00 грн судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення складено та підписано 29.09.2025.
Суддя А.С.Сидоренко