Іменем України
29 вересня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/738/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження
За позовом: Чернігівської окружної прокуратури,
код ЄДРПОУ 0291011426, вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000, в інтересах держави в особі позивача: Чернігівської обласної ради,
код ЄДРПОУ 25618741, проспект Миру, 43, м. Чернігів, 14002
до відповідача-1: Комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради,
код ЄДРПОУ 33469496, проспект Миру, 49а, каб. 903-907, м. Чернігів, 14005
відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Діловий центр Чернігів»,
код ЄДРПОУ 42759740, проспект Миру, 49а, м. Чернігів, 14005
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Управління комунального майна Чернігівської обласної ради,
код ЄДРПОУ 33469166, проспект Миру, 43, м. Чернігів, 14000
Предмет спору: про розірвання договору оренди нерухомого майна та зобов'язання повернення майна,
не викликались,
Чернігівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради звернулась до суду з позовом до Комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Діловий центр Чернігів», в якому прокурор просить:
- розірвати договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області №22/23, укладений 03.07.2023 між Комунальним підприємством «Діловий центр» Чернігівської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діловий центр Чернігів»;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Діловий центр Чернігів» шляхом підписання акта прийому-передачі про повернення майна повернути Чернігівській обласній раді нежитлове приміщення, яке складається з однієї кімнати загальною площею 19,2 кв.м, корисною площею 12,2 кв.м, (літ. « 6-1- 613», частина літ. « 6-1-615»), що не має окремого входу, розташоване на шостому поверсі десятиповерхової адміністративної нежитлової будівлі з підвалом за адресою: проспект Миру, 49-А у місті Чернігові.
Процесуальні дії у справі.
24.07.2025 прокурор подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 28.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; залучено до участі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління комунального майна Чернігівської обласної ради.
Також цією ухвалою суду встановлено: відповідачам п'ятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, заяви із обґрунтуванням своїх заперечень щодо такого розгляду; учасникам справи - строки для подання заяв по суті.
Ухвала суду від 28.07.2025 була доставлена відповідачу-1 в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 28.07.2025 о 18:50, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Отже, останнім днем для подання відповідачем-1 заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження є 04.08.2025, а для подання відзиву - 13.08.2025.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 28.07.2025, направлена на адресу місцезнаходження відповідача-2 (проспект Миру, 49а, м. Чернігів, 14005), повернулась неврученою на адресу суду з відміткою відділення поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою». Датою проставлення у поштовій довідці такої відмітки є 01.08.2025.
Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач-2 вважається повідомленим про відкриття провадження у справі та встановлення йому строку для подання відзиву на позов, а днем вручення ухвали від 28.07.2025 є 01.08.2025.
Отже, останнім днем для подання відповідачем-2 заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження є 06.08.2025, а для подання відзиву - 18.08.2025.
Заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов від відповідачів у встановлений строк до суду не надходило.
08.08.2025 відповідач-1 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить закрити провадження у справі у зв'язку з припиненням існування предмета спору.
18.08.2025 прокурор через підсистему «Електронний суд» подав до суду відповідь на відзив, у якій заперечує проти закриття провадження у справі.
19.08.2025 третя особа направила до суду письмові пояснення, які отримані судом 22.08.2025.
Ухвалою суду від 27.08.2025 письмові пояснення Управління комунального майна Чернігівської обласної ради щодо позову залишено без розгляду.
21.08.2025 відповідач-1 подав до суду заперечення, у яких просить не приймати до розгляду відповідь прокурора на відзив, оскільки у ній зазначено, що відзив надійшов від ТОВ Діловий центр», а не від КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради. Також просить закрити провадження у справі.
Щодо поданих учасниками справи заяв по суті.
Як встановив суд, відзив відповідача-1 на позов, відповідь прокурора на цей відзив та заперечення відповідача-1 подані у порядку та строк, встановлені ГПК України та судом, а тому суд долучив їх до матеріалів справи та прийняв до розгляду, а спір вирішується з їх урахуванням.
При цьому суд відхиляє клопотання відповідача-1 про неприйняття до розгляду відповіді прокурора на відзив, оскільки неправильне зазначення скорочення організаційно-правової форми відповідача-1 у тексті відповіді є технічною опискою, тобто неістотним недоліком в її оформленні, та не може бути підставою для залишення її без розгляду. Зміст вказаної відповіді свідчить, що вона подана саме на відзив відповідача-1.
Щодо клопотання відповідача-1 про закриття провадження у справі.
Подане клопотання обґрунтоване тим, що відповідач-1 28.07.2025 уклав договір страхування майна - будівлі, у якій знаходиться спірне нерухоме майно, а відповідач-2 04.08.2025 уклав договір страхування спірного нерухомого майна, а тому, на думку відповідача-1, відсутній предмет спору.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава.
Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.
Предметом даного спору є договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Чернігівської області №22/23, укладений 03.07.2023 між Комунальним підприємством «Діловий центр» Чернігівської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діловий центр Чернігів», щодо якого виник спір.
Підставою цього позову є неукладення відповідачем-2 договору страхування спірного нерухомого майна.
Оскільки спірний договір не був розірваний сторонами, тобто предмет спору не припинив свого існування, підстави для закриття провадження у справі відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у суду відсутні.
Відтак суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача-1 про закриття провадження у справі.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-2 після укладення з відповідачем-1 договору оренди нерухомого майна № 22/23 від 03.07.2023, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Чернігівської області, всупереч вимогам ст. 20 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою КМУ від 03.06.2020 № 483, а також п. 7.1 Договору, не уклав договір страхування орендованого майна. Вказане порушення, на думку прокурора, є підставою для розірвання спірного договору.
Доводи відповідача-1 та прокурора у своїх заявах по суті зводяться до наявності/відсутності підстав для закриття провадження у справі у зв'язку з укладенням відповідачами після відкриття провадження у справі договорів страхування нерухомого майна.
Крім того, прокурор у відповіді на відзив зазначив, що договір страхування від 28.07.2025 не містить страхового ризику «падіння літаючих апаратів», що у разі пошкодження майна літаючим апаратом може призвести до невідшкодування вартості майна страховою компанією, враховуючи, що Чернігівська область піддається майже щоденними ракетними атаками та ударними безпілотними літальними апаратами.
Відповідач-1 вважає, що під час дії в Україні воєнного стану страховий ризик «падіння літаючих апаратів» застосовується лише до фізичних осіб.
Відповідач-2 відзиву на позов у встановлений строк до суду не подав.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Оскільки відповідач-2 не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
25.03.2005 Чернігівська обласна рада прийняла рішення, у якому вирішила: створити на базі майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, зокрема, будівлі за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 49-а, Комунальне підприємство «Діловий центр» Чернігівської обласної ради; передати у господарське відання КП «Діловий центр» ЧОР майно, у тому числі, будівлю за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 49-а.
24.07.2009 Управління комунального майна обласної ради (далі - Уповноважений орган) та Комунальне підприємство «Діловий центр» (далі - Користувач) уклали договір на закріплення майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області на праві господарського відання (далі - Договір від 24.07.2009), за умовами п. 1.2 якого Уповноважений орган передав Користувачеві в господарське відання майно, зокрема, адмінбудівлю, яка знаходиться за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 49-А.
Пунктами 6.1, 6.2 Договору від 24.07.2009 передбачені права Користувача здійснювати користування майном на праві господарського відання для забезпечення своєї діяльності; за погодженням з Уповноваженим органом передавати майно в оренду.
За результатами проведення електронного аукціону 03.07.2023 між Комунальним підприємством «Діловий центр» ЧОР (далі - Орендодавець, Балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діловий центр Чернігів» (далі - Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Чернігівської області, № 22/23 (далі - Договір оренди), за умовами якого Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, яке складається з однієї кімнати загальною площею 19,2 кв.м, корисною площею 12,2 кв.м, (літ. « 6-1- 613», частина літ. « 6-1-615»), що не має окремого входу, розташоване на шостому поверсі десятиповерхової адміністративної нежитлової будівлі з підвалом за адресою: проспект Миру, 49-А у місті Чернігові.
Відповідно до п. 6.1, 6.2 розділу А (далі - Умови) Договору оренди вартість майна становить 62 953,73 грн без ПДВ; страхова сума - 62 954,00 грн.
У п. 4.1 розділу Б Договору оренди встановлено, що у разі припинення або розірвання Договору Орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів звільнити орендоване Майно від належних орендарю речей і повернути його відповідно до акта повернення з оренди орендованого Майна, в тому стані, в якому Майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо Орендарем були виконані невід'ємні поліпшення або здійснено капітальний ремонт - то разом із такими поліпшеннями/капітальним ремонтом.
Балансоутримувач складає акт повернення з оренди орендованого майна у трьох оригінальних примірниках і надає підписані Балансоутримувачем та Орендодавцем примірники Орендарю (п. 4.3 розділу Б Договору оренду).
Майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання Балансоутримувачем, Орендодавцем та Орендарем акта повернення з оренди орендованого Майна (п. 4.4, 12.11 розділу Б Договору оренди).
Згідно з п. 7.1 розділу Б Договору оренди Орендар зобов'язаний:
- протягом 10 календарних днів з дня укладення Договору застрахувати майно на суму не менше, ніж зазначено у п. 6.2 Умов, на користь Балансоутримувача (Орендодавця), якщо воно не було застраховане Балансоутримувачем/Орендодавцем на момент укладення цього Договору. Договір страхування укладається відповідно до умов, затверджених Управлінням комунального майна Чернігівської міської ради;
- протягом 10 календарних днів з дня укладення договору страхування (договорів страхування) надати Балансоутримувачу та Орендодавцю по одному екземпляру договору страхування і платіжного доручення (платіжних доручень) про сплату страхового платежу (страхових платежів).
У п. 12.5 розділу Б Договору оренди визначені підстави припинення Договору оренди.
Договір може бути достроково припинений на вимогу Орендодавця, якщо Орендар порушує умови цього Договору (п. 12.6.7 розділу Б Договору оренди).
Згідно з п. 12.7 розділу Б Договору оренди про наявність однієї з підстав для дострокового припинення Договору з ініціативи Орендодавця, передбачених п. 12.6 цього Договору, Орендодавець або Балансоутримувач повідомляє Орендаря та іншу сторону Договору листом. У листі має міститись опис порушення і припис про його усунення в строк, не менший ніж 15 та не більше ніж 30 робочих днів з дати листа (у строк 5 робочих днів, якщо порушення стосується прострочення сплати орендної плати або перешкоджання у здійсненні Орендодавцем або Балансоутримувачем контролю за використанням Майна).
Якщо протягом встановленого у приписі часу Орендар не усунув порушення, Орендодавець надсилає Орендарю лист, у якому повідомляє Орендаря про дострокове припинення Договору на вимогу Орендодавця. У листі зазначається підстава припинення Договору, посилання на припис про усунення порушення, а також посилання на обставини, які свідчать про те, що порушення триває після закінчення строку, відведеного для його усунення.
Відповідно до пункту 12.1 (1) розділу А Договору оренди Договір діє з 03.07.2023 по 01.07.2028 включно.
На виконання умов Договору оренди Орендодавець/Балансоутримувач передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування спірне нежитлове приміщення, про що складено акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Чернігівської області, від 03.07.2023.
Постановою прокурора Ніжинської окружної прокуратури від 19.05.2025 надано дозвіл на розголошення даних досудового розслідування під час реалізації представницьких повноважень прокурора в частині використання копій документів з матеріалів кримінального провадження №12022270000000417 від 27.12.2022.
КП «Діловий центр» ЧОР у своєму листі від 15.04.2025 №218-25, адресованому Управлінню комунального майна ЧОР, повідомив, що відповідно до постанови КМУ від 27.05.2022 №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» страхування об'єкта оренди не здійснюється, тому договори страхування усіма орендарями, у тому числі з ТОВ «Діловий центр Чернігів», не укладалися до припинення або закінчення на території України воєнного стану.
Після відкриття провадження у справі відповідач-1 надав суду:
- договір страхування майна №25/00010715 від 28.07.2025, укладений між АТ «Страхова компанія «Країна» (Страховик) та КП «Діловий центр» (Страхувальник), об'єктом страхування якого є адмінбудівля, розташована за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 49-А; загальна страхова сума - 20 122 112,86 грн;
- договір страхування майна №25/00010939 від 04.08.2025, укладений між АТ «Страхова компанія «Країна» (Страховик) та ТОВ «Діловий центр Чернігів» (Страхувальник), об'єктом страхування якого є нежитлове приміщення, яке складається з однієї кімнати загальною площею 19,2 кв.м, корисною площею 12,2 кв.м, (літ. « 6-1- 613», частина літ. « 6-1-615»), що не має окремого входу, розташоване на шостому поверсі десятиповерхової адміністративної нежитлової будівлі за адресою: проспект Миру, 49-А у місті Чернігові; загальна страхова сума - 62 953,73 грн.
Оцінка суду.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
За змістом ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Чернігівської обласної ради у зв'язку із невиконанням нею своїх обов'язків щодо захисту інтересів територіальної громади у суді.
Статтею 327 ЦК України визначено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Згідно із частинами 1 та 4 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.
Оскільки Чернігівська обласна рада здійснює управління спірним майном, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Чернігівської області, вона є компетентним органом у спірних правовідносинах.
Прокурор звертався до Чернігівської обласної ради з листами, у яких повідомив про виявленні порушення щодо неукладення договору страхування майна, переданого во оренду за Договором оренди, та просив надати інформацію про вжиті заходи щодо розірвання цього договору.
Листом №01-05/631 від 17.07.2025 Чернігівська обласна рада повідомила прокурора, що заходи позовного характеру щодо розірвання договору оренди не вживалися у зв'язку з обмеженим фінансуванням та не заперечила проти представництва прокуратурою інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області для повернення спірного майна.
Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив та не планує робити.
У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради до КП «Діловий центр» та ТОВ «Діловий центр Чернігів» про розірвання договору оренди та повернення майна.
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської обласної ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави (територіальної громади) та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Щодо суті позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна визначає Закон України «Про оренду державного та комунального майна».
Відповідно до частини 6 статті 20 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний застрахувати орендоване нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно на користь балансоутримувача, а єдиний майновий комплекс - на користь орендодавця згідно з Порядком передачі майна в оренду.
Пунктами 175, 176 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою КМУ від 03.06.2020 №483, визначено, що орендар протягом десяти календарних днів з дати укладення договору оренди зобов'язаний застрахувати орендоване нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно на користь балансоутримувача, а єдиний майновий комплекс - на користь орендодавця майна на період строку дії договору оренди на суму:
вартості майна відповідно до висновку про ринкову вартість (акта оцінки), визначеного відповідно до законодавства про оцінку майна, під час передачі такого майна в оренду - якщо така оцінка майна здійснювалася; або
балансової вартості майна, але не менше ніж добуток місячної орендної плати за орендоване майно за договором оренди, помножений на 100, - якщо оцінка ринкової вартості такого майна не здійснювалася.
Орендар зобов'язаний постійно поновлювати договір страхування так, щоб протягом строку дії договору оренди майно було застрахованим.
Якщо договір страхування орендованого майна укладений балансоутримувачем (орендодавцем) до моменту передачі такого майна в оренду, то орендар може бути звільнений від обов'язку страхувати таке майно.
Орендар протягом десяти календарних днів з дати укладення договору страхування надає балансоутримувачу та орендодавцю завірені належним чином копії договору страхування (договорів страхування) і платіжного доручення (платіжних доручень) про сплату страхового платежу (страхових платежів).
Аналогічні положення щодо обов'язку орендаря застрахувати майно протягом 10 календарних днів з дня укладення Договору містяться у п. 7.1 розділу Б Договору оренди.
Отже, обов'язок зі страхування спірного орендованого майна покладено саме на Орендаря (відповідача-2) в силу умов Договору оренди та вимог чинного законодавства.
Разом з тим, доказів укладення договору страхування спірного майна Балансоутримувачем (відповідачем-1) до моменту передачі цього майна Орендарю (відповідачу-2) суду не надано, а надані відповідачем-1 пояснення та докази свідчать, що такий договір був укладений 28.07.2025.
Відтак відповідач-2 повинен був укласти договір страхування спірного майна у термін до 13.08.2023, проте уклав такий договір лише 04.08.2025, після відкриття провадження у справі.
При цьому відповідач-1 у своєму листу стверджував про відсутність обов'язку укладати договір страхування спірного майна у період воєнного стану, посилаючись на положення постанови КМУ від 27.05.2022 №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (далі - Постанова №634).
Так, відповідно до п. 6 Постанови №634 у разі отримання протягом воєнного стану заяви про оренду майна від орендарів, визначених абзацом другим частини першої статті 15 Закону, передача майна відповідному орендарю здійснюється з урахуванням таких особливостей: страхування об'єкта оренди не здійснюється.
Абзацом другим частини першої статті 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що право на отримання в оренду державного та комунального майна без проведення аукціону мають органи державної влади та органи місцевого самоврядування, інші установи і організації, діяльність яких фінансується за рахунок державного або місцевих бюджетів.
Аналіз зазначених правових норм свідчить, що саме органи державної влади та органи місцевого самоврядування, інші установи і організації, діяльність яких фінансується за рахунок державного або місцевих бюджетів, як орендарі державного або комунального майна протягом воєнного стану звільняються від обов'язку укладати договори страхування об'єкта оренди.
Проте відповідач-2 до зазначеного кола осіб не належить, а відтак доводи відповідача-1 про відсутність обов'язку укладати договір страхування спірного майна в період дії воєнного стану є необґрунтованими та відхиляються судом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено правові наслідки порушення зобов'язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об'єкта оренди або значне пошкодження об'єкта оренди.
Договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором
Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.
Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору.
Оскільки частина друга статті 651 ЦК України вказує на те, що договір може бути розірвано і в деяких випадках, передбачених законом або договором, то і в цьому випадку має застосовуватись критерій істотності порушення договірних умов, оскільки зворотнє може призвести до того, що кредитор, який має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке положення є неприпустимим, оскільки може підірвати стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності тяжкості порушення і відповідальності.
Незастосування критерію істотності позбавляє порушника можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує кредитора відмовлятися від договору (розривати) під прикриттям найменшого порушення.
При оцінці істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання необхідно враховувати такі чинники: 1) значущість шкоди від порушення; 2) фактор неможливості або ускладненості покладання відповідальності за збитки на боржника; 3) значущість порушення як такого; 4) втрату кредитором інтересу у виконанні договору; 5) втрату довіри до боржника; 6) фактор передбачуваних негативних наслідків порушення; 7) принциповість суворого дотримання умов договору; 8) інтерес боржника у збереженні договору; 9) ступінь виконання договору до моменту його розірвання; 10) відсутність інтересу боржника у збереженні договору; 11) не оспорювання боржником здійсненої кредитором односторонньої відмови протягом розумного строку; 12) звільнення боржника від відповідальності за допущене порушення; 13) недобросовісність боржника; 14) врахування вини кредитора і його добросовісності; 15) неодноразовість порушення (визначення істотності порушення за сукупністю); 16) публічний характер порушеного договору; 17) неусунення боржником порушення в додатковий термін; 18) ненадання боржникові можливості усунути порушення; 19) готовність боржника усунути порушення, виражена у вигляді відповідного запиту; 20) об'єктивну неможливість усунення порушення; 21) можливість легкого виправлення порушення силами кредитора або залучених ним осіб.
У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2021 року у справі № 910/2861/18 та від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку.
Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов'язаних з укладенням та виконанням договору.
Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов'язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.
Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов'язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.
Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19).
Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов'язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору.
У постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 Велика Палата Верховного Суду виснувала, зокрема, що підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України є саме систематична, тобто неодноразова (два та більше випадків), повна несплата орендної плати. Ця спеціальна правова норма у такому випадку є самостійною та достатньою, і звертатися до більш загальної норми частини другої статті 651 ЦК України немає потреби, оскільки вона передбачає саме додаткову (до основної) підставу для розірвання договору оренди землі.
Разом з тим, у спірних правовідносинах норми спеціального Закону, а саме ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», не містить такої підстави для розірвання договору оренди як нездійснення страхування об'єкта у встановлений у договорі строк, а ч. 2 ст. 24 цього Закону, навпаки, відсилає до загальних норм ЦК України, зазначаючи про те, що договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором, що не виключає можливості застосування приписів статті 651 ЦК України.
Отже, невиконання обов'язку щодо страхування орендованого нерухомого майна у встановлений договором строк, хоча і може бути підставою для розірвання договору оренди комунального майна, проте не є підставою для автоматичного розірвання договору, що вимагає у даному випадку встановлення обставин істотності порушення договору на підставі критеріїв, передбачених статтею 651 ЦК України.
Прокурор у позовній заяві зазначив, що сторони у Договорі оренди не передбачили жодних правових наслідків на випадок неукладення орендарем договору страхування та не поклали на наймача ризик випадкового знищення або пошкодження предмета оренди. Відтак такий ризик несе виключно позивач (власник майна), і в разі знищення чи пошкодження вказаного нерухомого майна, за відсутності вини орендаря або орендодавця, втрати будуть покладені на власника майна - Чернігівську обласну раду.
Тобто, на думку прокурора, неукладення договору страхування створює ризики для власника майна щодо можливих витрат, пов'язаних із його пошкодженням чи знищенням.
Водночас доказів на підтвердження того, що у зв'язку з таким порушенням умов Договору оренди (неукладення відповідачем-2 договору страхування у період з 13.08.2023 до 04.08.2025) позивачу заподіяно шкоди, прокурор суду не надав.
У свою чергу, здійснення страхування орендованого майна (хоча і після подання позову) взагалі знівельовує можливість настання відповідної шкоди для власника майна, а відтак і будь-яких негативних наслідків скоєного правопорушення.
Щодо доводів прокурора, про те, що укладений договір страхування не містить страхового ризику «падіння літаючих апаратів», що в умовах воєнного стану може призвести до невідшкодування вартості майна страховою компанією, суд зазначає, що ані законодавчими актами, ані Договором оренди не передбачено обов'язковості страхування об'єкта оренди від зазначеного ризику.
Крім того, Договором оренди передбачені не тільки підстави його розірвання, але й спеціальний порядок урегулювання питання у разі порушення його умов.
Так, відповідно до п. 12.7 Договору оренди у разі наявності однієї з підстав для дострокового припинення Договору з ініціативи Орендодавця, передбачених п. 12.6 цього Договору, Орендодавець або Балансоутримувач повідомляє Орендаря та іншу сторону Договору листом. У листі має міститись опис порушення і припис про його усунення в строк, не менший ніж 15 та не більше ніж 30 робочих днів з дати листа (у строк 5 робочих днів, якщо порушення стосується прострочення сплати орендної плати або перешкоджання у здійсненні Орендодавцем або Балансоутримувачем контролю за використанням Майна).
Якщо протягом встановленого у приписі часу Орендар не усунув порушення, Орендодавець надсилає Орендарю лист, у якому повідомляє Орендаря про дострокове припинення Договору на вимогу Орендодавця. У листі зазначається підстава припинення Договору, посилання на припис про усунення порушення, а також посилання на обставини, які свідчать про те, що порушення триває після закінчення строку, відведеного для його усунення.
Такі умови виключають автоматичне і беззаперечне настання таких безповоротних наслідків як розірвання Договору оренди. Тобто навіть у разі порушення Орендарем умов Договору оренди, але за умови їх виправлення, договірні відносини продовжуються, що фактично і відбулось у спірних правовідносинах, хоча вже і під час розгляду справи в суді.
Оскільки прокурор не довів обставин, що дають підстави для розірвання договору відповідно до частини другої статті 651 ЦК України, а саме: істотність порушення відповідачем-2 умов договору; завдання позивачеві шкоди, внаслідок якої позивач позбавився того, на що він розраховував при укладенні договору, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову в частині розірвання Договору оренди, та, як наслідок, похідної вимоги про зобов'язання повернути спірне приміщення.
Стосовно позовної вимоги про повернення майна після розірвання Договору оренди Чернігівській обласній раді.
Пунктами 4.1, 4.3, 4.4, 12.11 розділу Б Договору оренди визначено, що у разі припинення або розірвання Договору Орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів звільнити орендоване Майно від належних орендарю речей і повернути його відповідно до акта повернення з оренди орендованого Майна. Балансоутримувач складає акт повернення з оренди орендованого майна у трьох оригінальних примірниках і надає підписані Балансоутримувачем та Орендодавцем примірники Орендарю. Майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання Балансоутримувачем, Орендодавцем та Орендарем акта повернення з оренди орендованого Майна.
У пунктах 6.1, 6.2 договору на закріплення майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, на праві господарського відання від 24.07.2009 передбачені права Користувача, а саме: здійснювати користування майном на праві господарського відання для забезпечення своєї діяльності; за погодженням з Уповноваженим органом передавати майно в оренду.
Отже, Договором від 24.07.2009 не передбачено повернення майна власнику від Балансоутримувача у разі повернення його Орендарем. Тобто навіть у разі розірвання Договору оренди і повернення Об'єкта оренди таке майно продовжуватиме перебувати в господарському віданні і користуванні КП «Діловий центр» ЧОР.
Таким чином, прокурор не обґрунтував підстав для повернення майна після розірвання Договору оренди саме власнику - Чернігівській обласній раді, а не Орендодавцю/Балансоутримувачу.
Відтак, навіть у разі задоволення позовних вимог про розірвання Договору оренди це майно мало бути повернуто КП «Діловий центр» ЧОР, тоді як вимога про його повернення саме Чернігівській обласній раді мала б бути пред'явлена вже до цього комунального підприємства, а не до ТОВ «Діловий центр Чернігів».
Таким чином, позовна вимога про повернення майна Чернігівській обласній раді не відповідає ані умовам п 4.3, 4.11 розділу Б Договору оренди, ані характеру правовідносин щодо перебування майна в господарському віданні КП «Діловий центр».
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо судових витрат.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін.
Разом з тим, згідно з ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір виник виключно внаслідок неправильних дій відповідача-2, суд покладає на нього судовий збір, сплачений Чернігівською обласною прокуратурою за подання цього позову.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діловий центр Чернігів» (код ЄДРПОУ 42759740, проспект Миру, 49а, м. Чернігів, 14005) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 4844,40 грн витрат зі сплати судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В. В. Шморгун