ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про відмову у забезпеченні позову
м. Київ
26.09.2025Справа № 910/13616/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши матеріали
заяви позивача - Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"
про забезпечення позову
у справі № 910/13616/24
за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" вул. Алматинська, 37, м. Київ,02092
до Товариства з обмеженою відповідальністю «А5 СОЛЮШНЗ» вул. Хвойки Вікентія, 15/15, м. Київ,04080
про відшкодування збитків у розмірі 1 600 000,00 грн.
Представники сторін: без виклику.
Обставини справи :
Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «А5 СОЛЮШНЗ» про відшкодування 1 600 000,00 грн. збитків.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору № 20/12-2 на постачання та впровадження програмного продукту від 20.12.2022 року в частині своєчасного виконання робіт з впровадження програмного продукту згідно умов договору та здійсненої позивачем передплати в сумі 1 600 000,00 грн., внаслідок чого позивач відмовився від договору на підставі ч. 2 ст. 849 ГПК України та просить стягнути з відповідача збитки у розмірі вартості втраченого майна (неповернутої передплати) в сумі 1 600 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду від 19.11.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/13616/24 та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 11.12.2024 року.
Судом доведено до відома представників сторін, що до початку судового засідання через систему «Електронний суд» від представника позивача 29.11.2024 року на виконання вимог ухвали суду від 19.11.2024 року надійшла заява б/н від 29.11.2024 року, з доказами надсилання на адресу відповідача, про долучення до матеріалів справи належним чином засвідченої копії листа ТОВ "А5 СОЛЮШНЗ" № 37/28-24 від 06.05.2024 року; належних та допустимих доказів на підтвердження надсилання на адресу відповідача та отримання/неотримання останнім листа № 01-19/863/24 від 16.05.2024 року про відмову від договору.
Також судом доведено до відома представників сторін, що до початку судового засідання через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 28.11.2024 року, з доказами надсилання на адресу позивача, в якому відповідач заперечує проти позову, посилаючись на те, що жодних належних та допустимих доказів на підтвердження невиконання чи неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо постачання програмного продукту позивачем не надано. Також відповідач зазначає про неправомірність застосування до спірних правовідносин положень ЦК України, які регулюють договір підряду, відсутність при розірванні договору таких правових наслідків як повернення позивачу грошових коштів у розмірі 1 600 000,00 грн. за виконане відповідачем належним чином зобов'язання в частині постачання програмного продукту, відтак, на переконання відповідача, вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 600 000,00 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання щодо постачання програмного продукту є виконаним. Додатково відповідач наголошує на бездіяльність позивача та періодичну відсутність доступу до серверів позивача, а також готовності передати послуги, що можливо реалізувати виключно за умови взаємодії сторін та готовності позивача прийняти такі послуги.
В свою чергу, через систему "Електронний суд" 04.12.2024 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 03.12.2024 року, в якій позивач заперечує проти доводів відповідача та зазначає, зокрема, що акт наданих послуг відповідач надіслав позивачеві листом від 05.09.2024 №87/28-24 вже після розірвання договору, через більш ніж 4 місяці від кінцевої дати (30.04.2024), коли програмний продукт мав би бути впроваджений. Окрім цього позивач зазначає про наявність рішення засідання ради Директорів позивача від 01.05.2024 року, оформлене протоколом № 32/2024 (витяг № 7), яке було реалізоване шляхом надсилання відповідачеві листа від 16.05.2024 року про відмову від договору.
Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 року враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, а також зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, судом закрито підготовче провадження у справі № 910/13616/24 та призначена справа до судового розгляду по суті на 23.01.2025 року.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 23.01.2025 року за клопотанням відповідача протокольною ухвалою оголошено перерву до 27.02.2025 року.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 27.02.2025 року, з метою надання сторонами письмових відповідей на поставлені судом питання, протокольною ухвалою оголошено перерву до 13.03.2025 року.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 13.03.2025 року судом проголошено перехід до стадії ухвалення судового рішення, проте з огляду на складність справи судом відкладено ухвалення та проголошення судового рішення до 20.03.2025 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 року позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «А5 СОЛЮШНЗ» на користь Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" 1 600 000,00 грн. збитків та витрати по сплаті судового збору в сумі 24 000,00 грн.
Поряд із цим, через систему "Електронний суд" 17.09.2025 року від позивача надійшла заява б/н від 17.09.2025 року про забезпечення позову, в якій останній просить суд вжити заходи забезпечення даного позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що перебувають на банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «А5 СОЛЮШНЗ» в межах суми позову 1 600 000,00 грн.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.09.2025 року заяву передано на розгляд судді Селівону А.М.
Дослідивши подану позивачем заяву про забезпечення позову б/н від 17.09.2025 року та матеріали справи суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 327 ГПК України за заявою особи, на користь якої ухвалено рішення, суд з метою забезпечення виконання рішення суду може вжити заходи, передбачені статтею 137 цього Кодексу.
Оскільки положення ст. 327 ГПК України у поєднанні із вимогами ст. 140 є спеціальними щодо визначення порядку забезпечення виконання рішення на стадії виконання, за висновками суду застосуванню у даному випадку підлягають саме норми глави 10 розділу І Господарського процесуального кодексу України, які регулюють, зокрема, процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову, зміст і форму відповідної заяви, документи, що додаються до такої заяви та порядок її розгляду судом тощо.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України Господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (ч. 2 ст. 136 ГПК України).
Згідно з частиною 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011 року. №5-рп/2011).
Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери, нерухоме майно тощо), наявне у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.12.2021 року у справі № 910/10598/21, передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).
Суд наголошує, що частиною четвертою статті 137 ГПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 року у справі №910/4669/21).
Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до ст.17 Закону України ,,Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов'язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов'язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.
Отже, вирішуючи питання забезпечення позову як на стадії відкриття провадження у справі, під час підготовчого провадження, так і під стадії виконання судового рішення суд, не вдаючись до оцінки підставності позову та/або заперечень відповідача проти позову та вірогідності задоволення/відмови позовних вимог, має лише керуватися власним уявленням про те, чи може невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Наразі, питання обґрунтованості заявлених позовних вимог було предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.
При цьому судом враховано, що за результатами розгляду справи № 910/13616/24 по суті суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 року позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" було задоволено в повному обсязі.
Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 р. у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, № 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. DomboBeheer B. V. v. theNetherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, № 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).
Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд зазначає, що у відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тобто, забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому, посиланням на небажання і незацікавленість останнього добровільно сплачувати заборгованість тощо.
В свою чергу суд зазначає, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову повинні оцінюватись судом у безпосередньому зв'язку з предметом позовних вимог та з позиції ймовірності настання несприятливих наслідків для позивача в разі неможливості виконання рішення суду в майбутньому.
Наразі, в обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається на те, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань статутний капітал відповідача - ТОВ «А5 СОЛЮШНЗ» становить всього 1000,00 грн., що, на переконання позивача, є недостатнім та в 1 600 разів менше ніж ціна позову у даній справі, а відтак вказує, що відповідач власним майном не зможе покрити збитки позивача, стягнення яких є предметом даного спору.
Додатково позивач зазначає, що згідно квартальної звітності відповідача за І квартал 2025 за формою № 1-м «Фінансова звітність малого підприємства. Звіт про фінансові результати»» у розділі ІІ код рядка 1165 «Гроші та їх еквіваленти» зазначено, що на початок року на рахунках відповідача було 2 996,7 тис грн. натомість на кінець кварталу вже 1027,40 тис. грн., тобто менше на 65%, що вказує на відтік грошових коштів з товариства, а згідно розділу ІІІ рядка 1690 «Інші поточні зобов'язання» поточні зобов'язання збільшились на 12% та становлять 9200,90 тис. грн. В свою чергу, згідно форми № 2-м «Фінансова звітність малого підприємства. Звіт про фінансові результати» чистий дохід від реалізації продукції впав за аналогічні періоди 2024 року на 83%, чистий прибуток на 82%, що вказує на погіршення фінансового стану відповідача.
Крім того позивач вказує, що 21.06.2025 року та 28.08.2025 року відбулись зміни серед засновників та кінцевих бенефіціарних власників відповідача, що може вказувати на можливу подальшу зміну структури власності відповідача на третіх осіб, які будуть «формальними» засновниками/бенефіціарами та у поєднанні з відтоком активів з товариства може вказувати на доведення товариства до неплатоспроможності та виведення всіх активів з метою не виконання зобов'язання в т.ч. і рішення суду у даній справі.
Відтак, на думку заявника, виконання рішення суду може бути значно ускладнено, оскільки у відповідача прослідковується відтік достатніх фінансових ресурсів для відшкодування збитків за рішенням суду та відповідач ухиляється від виконання зобов'язань з погашення заборгованості в розмірі 1 600 000,00 грн. збитків, накладення арешту на грошові кошти відповідача є додатковою гарантією реального виконання рішення суду, в тому числі шляхом застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Додатково позивач посилається на відповідність заявлених заходів забезпечення позову критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності, а також постанову Верховного Суду від 28.12.2021 у справі № 910/13681/21, згідно якої немає підстав вважати, що застосування такого заходу як накладення арешту призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи третіх осіб, позбавить його можливості здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплати податків тощо, оскільки грошові кошти залишаються в володінні відповідача, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір.
Інших доводів та будь - яких підстав для вжиття заходів забезпечення позову, окрім посилання на необхідність забезпечення позову з метою гарантування відновлення порушених прав позивача за наслідками ухвалення рішення від 20.03.2025 року про задоволення позову та його виконання, позивачем в поданій суду заяві про вжиття заходів забезпечення позову не наведено.
Суд зазначає, що згідно правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18 та від 10.11.2020 року у справі № 910/1200/20, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду, в даному випадку, за умови задоволення позову.
Суд звертає увагу на те, що наявна у відповідача можливість в будь-який момент відчужити належні йому грошові кошти, є беззаперечною, що в майбутньому можливо утруднить виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача.
За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22, постанові Верховного суду від 09.06.2023 року у справі № 37з-23).
Проте суд наголошує на тому, що вимоги про застосування заходів забезпечення майнового позову з підстав відсутності достатньої кількості коштів та можливості відчуження/зменшення їх за кількістю не можуть ґрунтуватися виключно на припущеннях.
Зокрема, жодних доказів вчинення відповідачем умисних дій щодо зменшення наявних грошових коштів та/або наявності намірів таких дій позивачем суду не надано.
Суд зазначає, що згідно отриманої судом з відкритих джерел в Інтернеті інформації про фінансові показники ТОВ «А5 СОЛЮШНЗ», зокрема, сайту http//:opendatabot.ua, дійсно підтверджується той факт, що в 2025 році дохід відповідача та чистий прибуток зменшився майже в 3 рази, що відповідає фінансовій звітності відповідача, на яку посилається позивач, та, за висновками суду, свідчить про логічне відповідне зменшення грошових коштів товариства. Також судом встановлено незмінну кількість працівників товариства та тенденцію до зменшення доходів, чистого прибутку та активів відповідача починаючи з 2024 року, що, з урахуванням попереднього збільшення відповідних показників в 2023 році, відображає виключно здійснення поточної господарської діяльності та може свідчити, зокрема, про вірогідні поточні проблеми в господарській діяльності та управлінні витратами, зумовленими зниженням попиту на продукцію та/або послуги, зміну цінової політики або зростанням конкуренції, проте, на переконання суду, не свідчить про умисне доведення товариства до неплатоспроможності, на яке наголошує заявник, в тому числі за умови відсутності інших судових спорів за участі відповідача.
Отже, в сукупності з незначним збільшенням поточних зобов'язань (на 12%) та з урахуванням загального зменшення зобов'язань (на 2,10%) за розділом ІІІ фінансового звіту (в тому числі з розрахунків з бюджетом (на 49,20%), за товари, роботи, послуги (на 85,60%)) не може бути розцінене судом в якості достатніх підстав для тверджень про умисне виведення коштів відповідачем, в тому числі з метою уникнення виконання рішення суду.
Також суд наголошує на тому, що вимоги про застосування заходів забезпечення майнового позову з підстав можливого зменшення за кількістю або відсутності коштів не можуть ґрунтуватися виключно на припущеннях, позаяк, в даному випадку, твердження про неможливість/утруднення виконання рішення суду не підкріплені належними та допустимими доказами.
Зокрема, судом критично оцінюються посилання позивача на зміну засновників та кінцевих бенефіціарних власників відповідача і недостатність статутного капіталу ТОВ "А5 СОЛЮШНЗ" в розмірі 1000,00 грн. для покриття збитків позивача, враховуючи той факт, що за даними ЄДРПОУ станом на дату укладення спірного Договору № 20/12-2 на постачання та впровадження програмного продукту від 20.12.2022 року, на підставі якого виникли правовідносини сторін, розмір статутного капіталу також складав 1000,00 грн., відтак позивач як господарюючий суб'єкт самостійно несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності, в тому числі щодо усвідомлення комерційної благонадійсності контрагента.
Так, згідно статті 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Тобто, позивач, здійснюючи свою господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов'язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору відповідачем, у тому числі, примусового виконання рішень суду за наявності судових спорів.
При цьому жодних доказів впливу зміни засновників та кінцевих бенефіціарних власників на безпосередню можливість виконання рішення суду у даній справі позивачем суду не надано.
В свою чергу, за результатами аналізу матеріалів справи та заяви про забезпечення позову суд зазначає, що вказані в останній обґрунтування за умови відсутності будь - яких достатніх доказів на підтвердження належних підстав не надають суду можливості дійти беззаперечних стверджувальних висновків щодо вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення в подальшому від виконання судового рішення, відповідно, не можуть визначатись судом як безумовна підстава для застосування забезпечення позову, позаяк подана позивачем заява про забезпечення позову за своїм змістом зводиться лише до припущень щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання судового рішення та не містить достатнього обґрунтування та надання належних та допустимих доказів саме такої неможливості або істотного ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
На переконання суду, заявником (позивачем) не доведено обґрунтованість його побоювань, що невжиття заявлених ним у заяві заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 року у справі № 910/13616/24 про задоволення позовних вимог.
Додатково суд наголошує на передбачених Законом України "Про виконавче провадження", який регламентує умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, заходах примусового виконання судових рішень, зокрема, передбачених ст. 10.
Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої заяви про забезпечення позову після ухвалення рішення з огляду на з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у даній справі, а також може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звертався у даній справі.
Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, Господарський суд міста Києва -
1. В задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" про забезпечення позову у справі № 910/13616/24 відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.М.Селівон