09.09.2025 року м. Дніпро Справа № 908/1788/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Мороза В.Ф., Іванова О.Г.,
при секретарі судового засідання: Кишкань М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ»
на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Дроздова С.С.) від 12.03.2025 р. у справі № 908/1788/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ» (вул. Каштанова, буд. 54, м. Кагарлик, Кагарлицький район, Київська область, 09201, ідентифікаційний код юридичної особи 32010004)
до Приватного підприємства «БВК КОМПАНІЯ» (вул. Патріотична, буд. 56-А, кв. 38, м. Запоріжжя, 69005, ідентифікаційний код юридичної особи 31921048)
про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, -
У червні 2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ» звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного підприємства «БВК КОМПАНІЯ» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 04.03.2024 № 6, укладеного між Приватним підприємством «БВК КОМПАНІЯ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРІЇ Україна».
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.03.2025 р. у справі № 908/1788/24 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з цим рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ», в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 12.03.2025 р. у справі № 908/1788/24 повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити повністю; визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 04.03.2024 № 6, укладений між Приватним підприємством «БВК КОМПАНІЯ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРІЇ Україна».
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема, зазначає, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не враховано, що обставина відсутності у ТОВ «АГРО ЕКСПЕРТ» грошової заборгованості за договором купівлі-продажу № 21НХ47/КВКН від 26.02.2021 р. встановлена рішенням Господарського суду Київської області від 11.04.2023 р. та постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 р. у справі № 911/1795/22, які набрали законної сили.
Як наслідок, на думку апелянта, предметом договору про відступлення права вимоги від 04.03.2024 р. № 6 не може бути заборгованість боржника за договором купівлі-продажу № 21НХ47/КВКН від 26.02.2021 р.
Щодо відступлення права вимоги виконання зобов'язання по сплаті грошових коштів, яке виникло на підставі рішення Господарського суду Київської області від 11.04.2023р. у справі № 911/1795/22, апелянт зазначає, що уступка прав стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена. Зокрема, апелянт звертає увагу, що за договором відступлення права вимоги передається право вимоги виконання щодо сплати судового збору у розмірі 27 001,35 грн, проте, сплата судового збору не є зобов'язанням у розумінні положень ст. 509 ЦК України, а отже, на переконання апелянта, не може бути предметом відступлення за договором.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2025 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ» на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.03.2025 р. у справі № 908/1788/24, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 09.09.2025 р., учасникам справи встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу.
Приватним підприємством «БВК КОМПАНІЯ» подано до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу та додаткові пояснення, у відповідності до яких відповідач не погоджується з апеляційною скаргою та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
В обґрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що обставини виникнення заборгованості саме за договором купівлі-продажу № 21НХ47/КВКН від 26.02.2021р. встановлені в постанові Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025р. у справі № 911/1795/22.
Окрім цього, відповідач стверджує, що ухвалою Господарського суду Київської області від 07.06.2024 р. по справі № 911/1795/22 зафіксовано факт, що борг у цій справі стягнуто на підставі договору купівлі-продажу № 21НХ47/КВКН від 26.02.2021р. і у зв'язку з тим, що відступлення права вимоги до ТОВ «АГРО ЕКСПЕРТ» також на підставі договору купівлі-продажу № 21НХ47/КВКН від 26.02.2021 р., тому існують всі підстави для зміни стягувача на ПП «БВК КОМПАНІЯ».
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРІЇ Україна», далі Продавець, і Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ», далі Покупець, укладено договір купівлі-продажу № 21НХ47/КВКН від 26.02.2021. Продавцем, на виконання умов пункту 1.1. договору купівлі-продажу № 21НХ47/КВКН від 26.02.2021 відповідно до специфікацій поставлений покупцю (відповідачу) товар, всього на суму 18 501 946,92 грн.
Специфікації є невід'ємною частиною договору купівлі-продажу № 21НХ47/КВКН від 26.02.2021 та містять інформацію щодо найменування товару, його кількості, вартості та строків оплати.
Поставки товару за договором купівлі-продажу № 21НХ47/КВКН від 26.02.2021 відбувались на підставі таких специфікацій: № 1 НП від 26.02.21, по якій останній день сплати 02.03.2021, № 2 НК від 24.03.21, по якій останній день сплати 30.10.2021, № 3 НК від 29.03.2021, по якій останній день сплати 30.10.2021, № 4 НП від 29.03.2021, по якій останній день сплати 31.03.2021, № 5 НК від 29.03.2021, по якій останній день сплати 30.10.2021, № НК від 31.03.21, по якій останній день сплати 15.11.2021, № 7 НК від 01.04.2021, по якій останній день сплати 15.11.2021, № 8 НП від 01.04.2021, по якій останній день сплати 05.04.2021, № 9 НП від 02.04.2021, по якій останній день сплати 16.04.2021., № 11 НК від 05.04.2021, по якій останній день сплати 30.10.2021; № 12 НП від 07.04.21, по якій останній день сплати 08.04.2021, № 13 ЗК від 08.04.2021, по якій останній день сплати 30.10.2021, № 15 ЗК від 09.04.2021, по якій останній день сплати 30.10.2021, № 19 НК від 15.04.2021, по якій останній день сплати 30.10.2021, № 20 НП від 16.04.2021, по якій останній день сплати 16.04.2021, № 21 НК від 16.04.2021, по якій останній день сплати 30.10.2021, № 22 НП від 21.04.2021, по якій останній день сплати 21.04.2021, № 23 ЗК від 22.04.21, по якій останній день сплати 30.10.2021.
У пункті 2.4. договору купівлі-продажу № 21НХ47/КВКН від 26.02.2021 сторони за договором узгодили, що оплата по даному Договору здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Продавця на підставі умов даного Договору або на підставі рахунку-фактури. Рахунок-фактура дійсний протягом 3-х календарних днів з дня його виписки (включно). Датою оплати вважається дата зарахування відповідної суми коштів на поточний рахунок Продавця. В платіжному документі Покупець зобов'язаний зазначити в призначенні платежу номер та дату видаткової накладної, якщо він здійснює оплату за вже поставлений Товар, або номер та дату рахунку-фактури, якщо він здійснює попередню оплату за Товар. Відсутність виписаного Продавцем рахунку-фактури не звільняє Покупця від оплати за Товар. В іншому випадку, та Покупець надає на це безвідкличну та безумовну згоду підписанням цього Договору, Продавець зараховує суму оплати на власний розсуд для погашення загальної заборгованості Покупця по всім іншим зобов'язанням. Якщо у Покупця існує прострочена дебіторська заборгованість, то платіж, незалежно від його призначення, зараховується в першу чергу на погашення існуючої простроченої дебіторської заборгованості. За окремою домовленістю Сторін розрахунки по Договору можуть також проводитись із застосуванням векселя, аграрної розписки, інших платіжних інструментів, передбачених чинним законодавством.
Як встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 11.04.2023 у справі № 911/1795/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024, оплати за договором купівлі-продажу № 21НХ47/КВКН від 26.02.2021 частково зараховувались Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРІЇ Україна» за отриманими від Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ» фінансовими аграрними розписками, зокрема:
- 1 936 136,30 грн зараховані позивачем в оплату зобов'язань за договором купівлі-продажу № 21НХ47/КВКН від 26.02.2021 за фінансовою аграрною розпискою від 17.12.2020, за якою боржником є Приватне підприємство «Захід-Центр Агро» та яка була передана відповідачем позивачу за актом приймання-передачі фінансової аграрної розписки 14.04.2021;
- 3 918 450,32 грн зараховані позивачем в оплату зобов'язань за договором купівлі-продажу № 21НХ47/КВКН від 26.02.2021 за фінансовою аграрною розпискою від 08.10.2020, за якою боржником є Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Славутич» та яка була передана відповідачем позивачу за актом приймання-передачі фінансової аграрної розписки 14.04.2021;
- 2 199 950,00 грн зараховані позивачем в оплату зобов'язань за договором купівлі-продажу № 21НХ47/КВКН від 26.02.2021 за фінансовою аграрною розпискою від 02.04.2021, за якою боржником є Селянське (фермерське) господарство «Греков» та яка була передана відповідачем позивачу за актом приймання-передачі фінансової аграрної розписки 01.06.2021.
Залишок основної суми боргу відповідача за договором за поставлений за Специфікацією 13 товар склав 1 800 050,00 грн.
В ухвалі Господарського суду Київської області від 07.06.2024 у справі № 911/1795/22 зазначено наступне: «Замінити стягувача ТОВ «Агрії Україна» на правонаступника Приватне підприємство «БВК Компанія» у наказі Господарського суду Київської області від 09.04.2024 у справі про стягнення з ТОВ «Агро Експерт» на користь ТОВ «Агрії Україна» 1 800 050 грн 00 коп. основного боргу, 27 001,35 грн судового збору.
У рішенні Господарського суду Київської області від 11.04.2023 у справі № 911/1795/22 суд зазначає, що аграрна розписка є специфічним видом правочину, який має спеціальне законодавче регулювання Законом України «Про аграрні розписки». Аграрна розписка є окремим правочином, товаророзпорядчим документом, який установлює безумовне зобов'язання боржника сплатити грошову суму, забезпечене заставою майбутнього врожаю. Аграрна розписка може містити крім іншого відповідальність за її невиконання та інші положення, що не суперечать законодавству. Аграрну розписку виконують незалежно від виконання договору поставки (чи іншого), на підставі якого у кредитора виникає зустрічне зобов'язання, її може бути відступлено іншому кредитору. Взаємні права та обов'язки між сторонами виникають саме на підставі виданої аграрної розписки, що, будучи нотаріально посвідченою, є окремим видом правочину.
Статтею 13 Закону України «Про аграрні розписки» визначається, що у разі якщо кредитор за аграрною розпискою отримав аграрну розписку від попереднього кредитора за аграрною розпискою шляхом вчинення напису про передачу, він має право задовольнити свої вимоги за рахунок майна такого попереднього кредитора або будь-якого з попередніх кредиторів, які розташовані вище його імені у списку передавальних написів, якщо в тексті передавального напису аграрної розписки не міститься застереження «без поруки».
Судом у справі № 911/1795/22 встановлено, що текст передавального напису аграрної розписки від 01.06.2021, яким позивачу передано права за фінансовою аграрною розпискою від 02.04.2021, за якою боржником є Селянське (фермерське) господарство «Греков», не містить застереження «без поруки».
Суд відзначає, що у юридичній практиці широко застосовується принцип «jura novit curia», або ж «суд знає закон». Суд згідно з принципом jura novit curia під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц).
Суд зауважує, що саме на нього покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Таким чином, господарський суд у справі № 911/1795/22 дійшов висновку, що позивач має право задовольнити свої вимоги за фінансовою аграрною розпискою від 02.04.2021, за якою боржником є Селянське (фермерське) господарство «Греков», за рахунок попереднього кредитора, а саме: відповідача. Залишок заборгованості за фінансовою аграрною розпискою від 02.04.2021, за якою боржником є Селянське (фермерське) господарство «Греков», станом на 11.04.2023, становить 2 800 050,00 грн. Тож, сума у розмірі 1 800 050,00 грн, яка заявляється до стягнення позивачем, що дорівнює неоплаченому залишку за договором купівлі-продажу № 21НХ47/КВКН від 26.02.2021, що є меншою за залишок заборгованості Селянського (фермерського) господарства «Греков» за фінансовою аграрною розпискою, а тому є такою, що підлягає стягненню з відповідача.
Окрім цього, суд звернув увагу відповідача, що відповідно до статті 13 Закону України «Про аграрні розписки», якщо попередній кредитор за аграрною розпискою виконає зобов'язання за аграрною розпискою за рахунок власного майна, до нього переходять права кредитора за аграрною розпискою.».
Наведені висновки зроблені Господарським судом Київської області в рішенні від 11.04.2023 р. у справі № 911/1795/22, з яким своєю чергою погодився Північний апеляційний господарський суд м. Києва у постанові від 05.02.2024, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.
Рішенням Господарського суду Київської області від 11.04.2023 у справі № 911/1795/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРІЇ Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ» про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРІЇ Україна» 1 800 050,00 грн основного боргу, 27 001,35 грн судового збору за подання позову та 5 633,60 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ» залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 11.04.2023 у справі № 911/1795/22 - без змін.
09.04.2024 на виконання рішення Господарського суду Київської області від 11.04.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 у справі № 911/1795/22 Господарським судом Київської області виданий наказ на примусове виконання рішення суду, яке набрало законної сили 05.02.2024.
04.03.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРІЇ Україна», далі Первісний кредитор, та Приватним підприємством «БВК КОМПАНІЯ», далі Новий кредитор, було укладено договір про відступлення права вимоги № 6 відповідно до п. 1.1. якого Первісний кредитор відступає (передає), а Новий кредитор набуває (приймає) на себе право вимоги від Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ», далі Боржник, виконання зобов'язання щодо сплати грошових коштів, які виникли на підставі: договору купівлі-продажу № 21НХ47/КВКН від 26.02.2021, який було укладено між Боржником і Первісним кредитором ТОВ «АГРО ЕКСПЕРТ», і на підставі рішення Господарського суду Київської області від 11.04.2023 по справі № 911/1795/22, в загальному розмірі 1 827 051,35 грн, яка складається з: основного боргу 1 800 050 грн та суми судового збору - 27 001,35 грн. До Нового кредитора переходять права Первісного кредитора у зобов'язанні за основним договором в обсязі і на умовах, що існують на момент укладання цього договору. У відповідності до ст. 52 ГПК України Новий кредитор має беззаперечне право після набрання цим Договором чинності звернутись до Господарського суду Київської області із заявою про заміну сторони у судовій справі № 911/1795/22, шляхом залучення нового кредитора до вказаної судової справи як правонаступника первісного кредитора на підставі даного договору.
Відповідно до п. 1.2. Договору про відступлення права вимоги № 6 за цим договором Новий кредитор набуває право замість первісного кредитора вимагати від Боржника сплати грошових коштів в сумі 1 827 051,35 грн на умовах, що існують на дату укладення даного договору.
Згідно з п. 1.3. Договору про відступлення права вимоги № 6 до Нового кредитора також переходить право на стягнення з боржника за порушення ним основного договору штрафних санкцій, відсотків річних, інфляційних втрат та інших сум, передбачених законом та/або основним договором.
Цей договір набуває чинності в дату підписання сторонами акту приймання-передачі документів по даному договору і діє до виконання сторонами всіх прав і обов'язків по договору (п. 8.1. Договору про відступлення права вимоги № 6).
08.03.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРІЇ Україна» та Приватне підприємство «БВК КОМПАНІЯ» підписали акт приймання-передачі документів до Договору про відступлення права вимоги № 6 від 04.03.2024, яким Новий кредитор підтвердив отримання всіх документів, зокрема: договору купівлі-продажу № 21НХ47/КВКН від 26.02.2021, видаткових накладних, специфікацій, платіжних доручень, копій фінансових аграрних розписок, актів передачі фінансових аграрних розписок, рішення Господарського суду Київської області від 11.04.2023.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.06.2024 у справі № 911/1765/22 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРІЇ Україна» про заміну стягувача на його правонаступника задоволено: замінено Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРІЇ Україна» на правонаступника - у наказі Господарського суду Київської області від 09.04.2024 по справі № 911/1795/22 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРІЇ Україна» 1 800 050,00 грн основного боргу, 27 001,35 судового збору.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 ухвалу Господарського суду Київської області від 07.06.2024 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.01.2025 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ» залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Київської області від 07.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 у справі № 911/1795/22 - без змін.
У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ» звернулося до Північного апеляційного господарського суду із заявою про перегляд постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 за нововиявленими обставинами. У заяві ТОВ «АГРО ЕКСПЕРТ» просило суд апеляційної інстанції скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 та ухвалити нове рішення про задоволення апеляційної скарги ТОВ «Агро Експерт»: рішення суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі № 911/1795/22 закрити.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 зі справи № 911/1795/22 закрито провадження за заявою ТОВ «АГРО ЕКСПЕРТ» про перегляд постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 за нововиявленими обставинами у справі № 911/1795/22 на підставі статті 264 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.09.2024 у справі № 911/1795/22 касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ» залишена без задоволення, а ухвала Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 у справі № 911/1795/22 - без змін.
Як свідчать матеріали справи платіжними інструкціями № 14406 від 13.06.2024 на суму 500 000,00 грн, № 14423 від 14.06.2024 на суду 300 000,00 грн, № 21881 від 17.06.2024 на суму 1 027 051,35 грн, Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ» сплатило на користь Приватного підприємства «БВК КОМПАНІЯ» 1 800 050,00 грн основного боргу та 27 001,35 судового збору, як зазначено у призначенні платежу «Погашення заборгованості згідно судового наказу від 09.04.2024 р. справа № 911/1765/22 з урахуванням ухвали ГС Київської області від 07.06.2024».
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 31.05.2024 до реєстру внесено запис про припинення юридичної особи ТОВ «АГРІЇ Україна» за її рішенням.
Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ», вважаючи себе заінтересованою особою, звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного підприємства «БВК КОМПАНІЯ» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 04.03.2024 № 6, укладеного між Приватним підприємством «БВК КОМПАНІЯ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРІЇ Україна», мотивуючи позовні вимоги наступним:
- предметом договору про відступлення права вимоги від 04.03.2024 р. № 6 не може бути неіснуюча грошова заборгованість ТОВ «АГРО ЕКСПЕРТ» перед ТОВ «АГРІЇ Україна» за договором купівлі-продажу № 21HX47/КВКН від 26.02.2021;
- уступка прав стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена;
- сплата суми судового збору, визначеного рішенням суду не є зобов'язанням у розумінні положень ст. 509 ЦК України, а отже не може бути предметом відступлення за договором про відступлення права вимоги.
Ухвалюючи оскаржуване рішення у цій справі місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами наявності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.
Судова колегія апеляційного суду погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, з огляду на наступне.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони с вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частинами 1-6 ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин мас вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 204 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обрати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна зі сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони - сторони, мали до вчинення правочину.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені у суді допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Як вже було зазначено вище, позивач у справі вважає що він є заінтересованою особою та заперечує проти дійсності договору про відступлення права вимоги від 04.03.2024 № 6, оскільки:
- предметом договору про відступлення права вимоги від 04.03.2024р. № 6 не може бути неіснуюча грошова заборгованість ТОВ «АГРО ЕКСПЕРТ» перед ТОВ «АГРІЇ Україна» за договором купівлі - продажу № 21HX47/КВКН від 26.02.2021;
- уступка прав стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена;
- сплата суми судового збору, визначеного рішенням суду не є зобов'язанням у розумінні положень ст. 509 ЦК України, а отже не може бути предметом відступлення за договором про відступлення права вимоги.
У відповідності до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
За положеннями ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Предметом договору купівлі-продажу можуть бути різні об'єкти, які належать покупцеві і ті, які йому не належать (майбутні об'єкти або товар, якого ще в продавця немає). Це слідує з консенсуальної природи договору купівлі-продажу, головним змістом якого є виконання продавцем свого обов'язку передати предмет договору покупцеві, а для покупця - вимагати його передання. Тобто для договору купівлі-продажу не важливо те, чи має продавець предмет договору, чи існує він і чи він належить продавцеві. Важливо те, що продавець зобов'язується виконати свій обов'язок відносно предмета договору.
Якщо продавець не виконує свій обов'язок, він має відповідати перед покупцем. Тобто для продавця негативні наслідки настають саме у вигляді його відповідальності перед покупцем за невиконання договору. Сам же договір існує як домовленість між сторонами з приводу виконання продавцем обов'язку передати покупцеві предмет договору - відступити право вимоги.
Вади предмету договору, у тому числі його відсутність у продавця, не можуть впливати на дійсність договору. Це правило застосовується до всіх договірних зобов'язань. Наприклад, не впливає на дійсність договору невиконання продавцем свого обов'язку передання товару покупцеві, оскільки цей товар не було продавцю поставлено своєчасно; відсутність у виконавця робіт належного досвіду для виконання роботи, про яку домовились сторони, тощо.
У свою чергу, з норми статті 514 ЦК України про дійсну вимогу як предмет договору не може слідувати висновок про недійсність договору про відступлення права вимоги. У цій статті йдеться лише про перехід до нового кредитора прав первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Ця норма не встановлює наслідків відчуження недійсної вимоги (зокрема, і у вигляді недійсності договору).
Натомість такі наслідки встановлюються статтею 519 ЦК України, однак не у вигляді недійсності договору про відступлення права вимоги, а у вигляді відповідальності первісного кредитора перед новим (як у випадку невиконання обов'язку продавця перед покупцем).
У розумінні положень статті 519 ЦК України недійсною є вимога, яка не має правової підстави: зокрема, яка ґрунтується на нікчемному правочині або оспорюваному правочині, що був визнаний судом недійсним до чи після відповідного відступлення; яка не належала первісному кредитору або на момент відступлення вже припинилася. Недійсність вимоги є вадою предмета договору, яка не може вплинути на дійсність самого договору.
Проте норми про правочини та сторони зобов'язання належать до різних інститутів цивільного права. Норми статей 512-514 ЦК України, встановлюючи підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), не визначають вимог до змісту правочину про заміну кредитора. Загалом глава 47 «Поняття зобов'язання. Сторони зобов'язання» ЦК України не регулює договірні відносини (хоча зміна суб'єктного складу зобов'язання може відбуватися на підставі правочину (договору)). Натомість у главі 47 ЦК України для цілей регулювання саме динаміки суб'єктного складу зобов'язання (а не договірних відносин між сторонами зобов'язання) законодавець встановлює правила, спрямовані на запобігання можливому порушенню прав та інтересів як кредиторів, так і боржників при заміні іншої сторони зобов'язання. У статті 519 ЦК України міститься правило щодо розподілу ризиків між первісним та новим кредитором: 1) первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги; 2) первісний кредитор не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Недійсність переданої вимоги, про яку йдеться в статті 519 ЦК України, не може ототожнюватися із недійсністю правочину в розумінні норм розділу IV «Правочини. Представництво» ЦК України. Законодавець не пов'язує питання дійсності/недійсності правочину про заміну кредитора із дійсністю вимоги, яка передається новому кредитору, і безпосередньо визначає правовий наслідок передачі права вимоги, якого не існує.
Натомість за прямою вказівкою статті 519 ЦК України первісний кредитор відповідає за недійсність вимоги перед новим кредитором. У випадку відступлення недійсної вимоги договір, на підставі якого мало бути здійснене таке відступлення, не виконується первісним кредитором, оскільки розпорядчий ефект не настає з огляду на відсутність у первісного кредитора права, що підлягає передачі.
Права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).
Отже, сама лише недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору між первісним кредитором та новим кредитором. Недійсність вимоги зумовлює відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. У таких випадках передання недійсної вимоги за правовою природою є невиконанням чи неналежним виконанням договору, за яким було відчужено недійсну вимогу.
Отже, недійсність вимоги не зумовлює недійсність відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану положеннями ЦК України.
Таким чином, договір про відступлення права вимоги може бути визнаний недійсним у випадку наявності відповідної правової підстави. Наприклад, якщо такий договір укладено під впливом помилки (частина перша статті 229 ЦК України), обману (частина перша статті 230 ЦК України), насильства (частина перша статті 231 ЦК України) тощо.
Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Оскільки в цьому випадку волевиявлення особи не відповідає її справжньому наміру, такий правочин визнається недійсним. Причини помилки в цьому випадку ролі не грають. Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо. Помилка є підставою для визнання недійсними правочинів як фізичних, так і юридичних осіб. Помилку слід відрізняти від обману, який також є підставою для визнання правочину недійсним, однак наслідки такого правочину є дещо іншими (див. коментар до ст. 230). Навіть якщо помилка виникла внаслідок дій або бездіяльності іншої сторони правочину, такі дії або бездіяльність мають бути ненавмисними, інакше правочин вважатиметься таким, що вчинений під впливом обману.
Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб. Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман як підставу для визнання правочину недійсним слід відрізняти від помилки, що має істотне значення. Відмінності між цими правовими конструкціями полягають у наступному. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Помилка є результатом невірного уявлення про обставини правочину. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін, тоді як при помилці обидві сторони можуть невірно сприймати обставини правочину. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.
Правочин, вчинений під впливом насильства, може визнаватися недійсним внаслідок відсутності волі самої особи на вчинення правочину, а волевиявлення, яке має місце, відображає волю не самого учасника правочину, а волю будь-якої іншої особи, яка здійснює вплив на учасника правочину. Під насильством у коментованій стаття розуміється фізичний або психічний тиск на особу з метою примушення її до вчинення правочину. Насильство може мати будь-які прояви: фізичне насильство (катування, биття, заподіяння болі); психічне насильство (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій особі або її близьким); насильство дією (викрадення дитини, пошкодження майна особи). Різновидом насильства може вважатися службовий вплив керівника на свого підлеглого з метою спонукати останнього до укладення правочину шляхом застосування дисциплінарних стягнень, звільнення, зниження винагороди, пониження в посаді тощо. Характерною рисою насильства є його незаконність, а також те, що воно є результатом активної поведінки винного. Найчастіше акт насильства становить собою кримінально карне діяння. Однак ст. 231 ЦК України безпосередньо не пов'язує недійсність правочину з вчиненням лише кримінально-карних дій. Факт насильства для визнання правочину недійсним може встановлюватися також у цивільному процесі. Отже насильство може і не підпадати під дію КК України, але воно завжди з позицій цивільного права є неправомірним. Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обов'язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство. Необхідно лише, щоб він знав про факт насильства і використав це на свою користь для примушення особи до вчинення правочину.
Позивачем не доведено, що договір про відступлення права вимоги № 6 від 04.03.2024 укладено під впливом помилки (частина перша статті 229 ЦК України), обману (частина перша статті 230 ЦК України), насильства (частина перша статті 231 ЦК України) тощо.
При укладенні договору сторони є вільними у виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що визначено чинним законодавством, ст. 627 ЦК України.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).
Посилання у договорі про відступлення права вимоги на рішення Господарського суду Київської області у справі № 911/1795/22 від 11.04.2023 не породжує для сторін прав і обов'язків і не може бути підставою для недійсності договору в цілому.
Окрім цього, судова колегія не погоджується з доводами апелянта про те, що обставина відсутності у ТОВ «АГРО ЕКСПЕРТ» грошової заборгованості за договором купівлі-продажу № 21НХ47/КВКН від 26.02.2021 р. встановлена рішенням Господарського суду Київської області від 11.04.2023 р. та постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 р. у справі № 911/1795/22, які набрали законної сили.
Натомість, з постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 р. у справі № 911/1795/22 вбачається встановлення судом факту, що сума у розмірі 1 800 050,00 грн обґрунтовано заявлена до стягнення позивачем, оскільки дорівнює неоплаченому залишку за договором купівлі-продажу № 21НХ47/КВКН від 26.02.2021 і є меншою за залишок заборгованості Селянського (фермерського) господарства "Греков" за фінансовою аграрною розпискою.
Північним апеляційним господарським судом у вказаній постанові зазначено, що сам факт передачі позивачу аграрної розписки не свідчить про виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором та не припиняє їх лише у зв'язку з фактом такої передачі, оскільки розписка наділяє кредитора правом вимоги від боржника належного виконання зобов'язання, яке ним реалізується у спосіб, не заборонений законом та лише після цього зобов'язання можна вважати припиненим.
У зв'язку з чим Північним апеляційним господарським судом відхилені доводи скаржника про те, що зобов'язання припинено виконанням проведеним належним чином внаслідок передання аграрної розписки.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
За таких обставин судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами наявності підстав для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 04.03.2024 № 6, укладеного між Приватним підприємством «БВК КОМПАНІЯ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРІЇ Україна».
З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 12.03.2025 р. у цій справі відсутні.
Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4 542,00 грн слід покласти на останнього.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 123, 129, 231, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ» на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.03.2025р. у справі № 908/1788/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 12.03.2025р. у справі № 908/1788/24 - залишити без змін.
Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена та підписана 29.09.2025 року.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя О.Г. Іванов