09.09.2025 року м. Дніпро Справа № 908/843/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Мороза В.Ф., Верхогляд Т.А.,
при секретарі судового засідання: Кишкань М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Метпромсервіс»
на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Ніколаєнко Р.А.) від 18.12.2024 р. у справі № 908/843/22
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Метпромсервіс» (08301, Київська обл., Бориспільський р-н м. Бориспіль, вул. Нова, 31-Б, офіс 126, код ЄДРПОУ 31094633)
до відповідача-1 - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до відповідача-2 - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )
про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями ТОВ «Лідер Флюс» в розмірі 16 516 731,33 грн
в межах справи № 908/843/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Лідер Флюс» (69032, м. Запоріжжя, вул. Доківська, 3, код ЄДРПОУ 38664255), -
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.12.2024 р. у справі № 908/843/22 в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Метпромсервіс» про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер Флюс» в розмірі 16 516 731,33 грн на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Не погодившись з цим рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Метпромсервіс», в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 18.12.2024 по справі № 908/843/22 повністю і ухвалити нове рішення, яким покласти субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями ТОВ «Лідер Флюс» в розмірі 16 516 731,33 (шістнадцять мільйонів п'ятсот шістнадцять тисяч сімсот тридцять одна гривня 33 коп.) грн на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема, зазначає наступне:
- вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що заява з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності не може бути подана до завершення погашення визнаних у справі вимог кредиторів, не враховують звітів ліквідатора та результатів інвентаризації. Так, на думку скаржника, судом першої інстанції не взято до уваги, що матеріали інвентаризації ще від березня 2023 року та звіти ліквідатора свідчать про те, що у боржника відсутні будь-які активи та будь-які інші ресурси, за рахунок яких можливо було б задовольнити вимоги кредиторів, з чого, своєю чергою, вбачається, що боржником втрачена можливість виконання прийнятих на себе зобов'язань перед кредиторами;
- вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність ознак свідомого доведення боржника до банкрутства як правову підставу для відмови в задоволенні заяви про покладення субсидіарної відповідальності. Так, апелянт покликається на звіт ліквідатора, в якому підтверджується зміна рівня забезпечення зобов'язань (відсутність 27 одиниць рухомого майна вартістю 1 112 154,00 грн, що є предметом застави) перед ТОВ «Метпромсервіс», проте, не здійснено аналізу укладання, виконання договорів, відповідно до яких сталися такі зміни. Крім того, в звіті ліквідатора наголошується, що в порушення ч. 2 ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства матеріальні цінності (у тому числі заставне майно) не були передані посадовими особами банкрута ліквідатору в 15 денний термін. Зазначене, на переконання скаржника, свідчить про ознаки доведення до банкрутства.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.03.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Метпромсервіс» на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.12.2024р. у справі № 908/843/22, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 10.06.2025 р., учасникам справи встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні 10.06.2025 р. колегія суддів, порадившись на місці, оголосила перерву в судове засідання на 09.09.2025 р., про що постановлено ухвалу без оформлення її окремим документом.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2025 р. повідомлено учасників справи про оголошення перерви у справі в судове засідання, яке відбудеться 09.09.2025 р.
У судовому засіданні по справі апелянт доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсягу та просив її задовольнити.
Інші учасники провадження у справі не скористалися наданим їм правом подання відзиву на апеляційну скаргу та участі у судовому засіданні, не забезпечили явку в судове засідання своїх повноважних представників, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання апеляційним судом обов'язковою не визнавалася, а неявка представників інших учасників справи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників останніх.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою від 15.11.2022 Господарський суд Запорізької області визнав боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю “Лідер Флюс» (69032, м. Запоріжжя, вул. Доківська, 3, код ЄДРПОУ 38664255) банкрутом та відкрив ліквідаційну процедуру; ліквідатором банкрута - Товариства з обмеженою відповідальністю “Лідер Флюс» суд призначив арбітражного керуючого Нікітенка Микиту Олександровича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 1243 від 10.07.2013).
Офіційне оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури на офіційному вебпорталі “Судова влада України» суд здійснив 21.11.2022 за № 69547.
Ліквідаційна процедура у справі триває.
02.10.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла заява кредитора-3 у справі - ТОВ «Метпромсервіс» (далі також - Заявник) про покладення субсидіарної відповідальності в межах справи про банкрутство, згідно з якою цей кредитор просив суд покласти субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями ТОВ «Лідер Флюс» в розмірі 16 516 731,33 грн на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Вказана заява про покладення субсидіарної відповідальності в межах справи про банкрутство мотивована тим, що ОСОБА_1 , як директором ТОВ «Лідер Флюс» у період до 13.07.2021 та ОСОБА_2 , який став директором ТОВ «Лідер Флюс» з 14.07.2021, протиправно, в порушення вимог п. 3.1. Договору застави № 16/Ю-17-3 від 14.06.2017, укладеного між ПАТ «Місто Банк», правонаступником якого став Заявник, та Боржником, а також вимог ст. 17 Закону України «Про заставу», не забезпечено збереження переданого в заставу майна заставною вартістю 1 112 154,00 грн, що з'ясовано під час проведеної інвентаризації майна.
Заявник також повідомив, що оскільки завдано суттєвої шкоди його праву власності, посягання на яке захищається, зокрема, кримінальним законом, він звернувся з повідомленням про кримінальне правопорушення до Відділення поліції № 1 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області. Наразі триває досудове розслідування (на підтвердження надано лист СВ відділення поліції № 1 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області № 1515/43/04/3-2024 від 24.02.2024).
За результатами розгляду заяви ТОВ «Метпромсервіс» про покладення субсидіарної відповідальності в межах справи про банкрутство суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Судова колегія апеляційного суду погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
На час ухвалення оскаржуваного рішення набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Частиною 2 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992р., № 31, ст. 440 із наступними змінами).
Частиною 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Предметом апеляційного перегляду у цій справі є рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про наявність або відсутність підстав для покладення на керівників боржника субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства.
Згідно з частиною 1 ст. 215 Господарського кодексу України у випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
Частиною 1 ст. 619 Цивільного кодексу України передбачено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Отже, попри загальне правило про відповідальність безпосередньо юридичної особи за допущені нею порушення у сфері господарювання (порушення своїх зобов'язань перед кредиторами), законодавець визначає також інших суб'єктів (третіх осіб), відповідальних за такі порушення, встановлюючи для цього певні підстави, умови та порядок.
Суб'єкти інші, ніж юридична особа - боржник, що відповідальні за порушення (виконання) зобов'язань боржника перед його кредиторами, визначені також положеннями спеціального нормативного акта з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства у межах покладення на цих суб'єктів за правилами цього Кодексу, зокрема, субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство.
Відповідно до частини 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою (абз. 1 ч. 2 ст. 61 КУзПБ).
У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями (абз. 2 ч. 2 ст. 61 КУзПБ).
Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом (абз. 3 ч. 2 ст. 61 КУзПБ).
Надаючи оцінку діям/бездіяльності осіб, про покладення субсидіарної відповідальності на яких заявив кредитор - ТОВ «Метпромсервіс», варто насамперед відзначити, що в абзаці другому частини другої статті 61 КУзПБ термін "субсидіарна відповідальність за зобов'язаннями боржника" використаний в іншому значенні, ніж він використовується у ЦК України, а відповідальність насправді не є відповідальністю перед кредиторами, а є відповідальністю за збитки, завдані боржнику (таке твердження відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, а також висновкам, сформульованим Верховним Судом у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20 (906/1113/21)).
Похідний інтерес кредитора у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, може реалізовуватися в межах процедур банкрутства боржника. Так, відповідно до частини першої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута, зокрема, виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута, заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості, продає майно банкрута. Отже, ліквідатор вправі і зобов'язаний вчинити дії щодо переведення вимог банкрута у ліквідну (грошову) форму. Для цього ліквідатор може або звернутися до третьої особи, яка має заборгованість перед банкрутом (зокрема, щодо відшкодування завданих банкруту збитків), з вимогою про сплату коштів, або продати право вимоги на аукціоні з особливостями, встановленими статтею 82 Кодексу України з процедур банкрутства. В обох цих випадках майно банкрута у вигляді права вимоги замінюється ліквідним майном - грошовими коштами, за рахунок яких задовольняються вимоги кредиторів у черговості, встановленій статтею 64 зазначеного Кодексу.
Частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор або кредитор мають право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.
Із зазначених норм випливає, що в разі якщо відповідно до законодавства певні треті особи несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства, кредитори банкрута не вправі звертатися з вимогами до таких третіх осіб; натомість останні мають сплатити кошти виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою на користь банкрута. Крім того, відповідно до частини першої статті 619 ЦК України субсидіарна відповідальність - це додаткова відповідальність іншої, ніж основний боржник, особи, яка виникає поряд з відповідальністю основного боржника. Кредитор основного боржника може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу (частина друга статті 619 ЦК України). Натомість в абзаці другому частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства термін "субсидіарна відповідальність за зобов'язаннями боржника" використаний в іншому значенні, ніж він використовується у ЦК України, оскільки відповідно до абзаців першого, третього цієї частини з вимогами до третіх осіб звертаються не кредитори, а ліквідатор, а стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси банкрута. Отже, за правовою природою відповідальність третіх осіб, передбачена частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, є відповідальністю порушника за збитки, завдані банкруту (стаття 22 ЦК України).
При цьому жоден з кредиторів банкрута не має власної вимоги до третьої особи, яка має заборгованість перед банкрутом (у тому числі щодо відшкодування завданих банкруту збитків). Натомість відповідно до частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства дії (бездіяльність) ліквідатора можуть бути оскаржені до господарського суду учасниками справи про банкрутство, права яких порушено такими діями (бездіяльністю).
Саме у такому розумінні Велика Палата Верховного Суду витлумачила положення про такий вид відповідальності у справі про банкрутство третіх осіб за зобов'язаннями боржника, як субсидіарна відповідальність, а саме частину другу статті 61 КУзПБ в постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20), застосувавши підхід, відповідно до якого доведенням боржника до банкрутства боржнику завдаються збитки, які і спричиняють його неплатоспроможність, і завдані не кредиторам боржника, а самому боржнику.
За загальним правилом цивільно-правова відповідальність настає при наявності таких умов: протиправність, шкода, причинний зв'язок, вина.
Цивільне правопорушення - це протиправна дія або бездіяльність особи, що порушує норми актів цивільного законодавства або умови договору, з якою закон або договір пов'язує виникнення цивільно-правової відповідальності.
Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, за наявності підтвердження вини зазначених осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.
Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення складових елементів господарського правопорушення: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона правопорушення.
Коло суб'єктів правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності прямо визначено у ч. 2 ст. 61 КУзПБ. Це засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, за умови доведення вчинення ними винних дій (бездіяльності), що потягнули наслідки у вигляді неплатоспроможності боржника, відсутності чи недостатності у боржника активів для задоволення вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі.
Суб'єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб'єкта правопорушення).
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у даному випадку - права кредиторів на задоволення їх вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності, недостатності майна у боржника.
Об'єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб, пов'язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів.
Покладенню субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства передує встановлення обставин наявності вини таких осіб у банкрутстві боржника.
Таке прямо слідує з положень ст. 61 КУзПБ, якими також закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, але яка є спростовною, оскільки передбачає можливість відповідних осіб уникнути відповідальності, довівши відсутність своєї вини у доведенні боржника до стану неплатоспроможності та банкрутства.
Постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 906/904/16, від 02.09.2020 у справі № 923/1494/15, від 24.02.2021 у справі № 902/1129/15 (902/579/20) містять висновки про те, що саме детальний аналіз ліквідатора фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство, дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи.
Ознак доведення до банкрутства, які можуть стати підставою для покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб стаття 61 КУзПБ не встановлює, тому, наряду з наданням оцінки висновку ліквідатора щодо фінансового стану боржника, суд, не обмежуючись таким висновком, надає оцінку всім іншим наявним в матеріалах справи доказам та доводам, в тому числі наданим суб'єктами відповідальності, яких визначив ліквідатор, як на обґрунтування відсутності своєї вини.
Так, постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16 містить висновок про те, що звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника складений у відповідності до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності не є безумовним доказом доведення боржника до банкрутства, а його наявність (або його недоліки) чи відсутність не є визначальним критерієм притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення підстав для її покладення належить до дискреційних повноважень суду, які здійснюються судом за результатами сукупної оцінки всіх наявних у справі доказів, в тому числі й цього звіту, який є лише одним із засобів доказування.
Ліквідатор Боржника арбітражний керуючий Нікітенко М.О. у своєму відзиві на заяву ТОВ «Метпромсервіс» зазначив, що за результатами проведеного аналізу фінансового-господарського стану, інвестиційної діяльності та наявності ознак неплатоспроможності боржника на підставі документів, які були отримані в ході проведення процедури, ознак свідомого доведення Боржника до банкрутства не встановлено.
Суд першої інстанції встановив, що доводи ліквідатора підтверджуються матеріалами справи, та не знайшов ґрунтованих підстав для поставлення виконаного ліквідатором аналізу під сумнів, з чим погоджується і судова колегія апеляційного суду.
Водночас судова колегія звертає увагу, що у своїй заяві ТОВ «Метпромсервіс» просить суд лише покласти субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями ТОВ «Лідер Флюс» в розмірі 16 516 731,33 грн на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та при цьому не заявляє вимог про стягнення вказаної суми на користь боржника.
Судова колегія зауважує, що у положеннях КУзПБ відсутні конкретно визначені вимоги щодо форми звернення кредиторами своїх вимог до керівника боржника, тому таке звернення може відбуватися у формі заяви, клопотання тощо. Однак розгляд цих вимог, як і вимог про покладення субсидіарної відповідальності, здійснюється за правилами ГПК України в порядку, визначеному статтею 7 КУзПБ, у межах справи про банкрутство.
При цьому доцільність розгляду господарським судом заяв про покладення субсидіарної відповідальності у відокремленому провадженні в межах справи про банкрутство відповідає принципу процесуальної економії, оскільки дає змогу розглянути таку вимогу в розумні строки, запобігає зловживанню сторонами своїми процесуальними правами, гарантує бережне ставлення до ресурсів усіх учасників справи та відповідає основній меті конкурсного процесу і процедури банкрутства - задоволення вимог кредиторів.
За змістом частини 2 статті 61 КУзПБ передумовою для застосування субсидіарної відповідальності до суб'єктів такої відповідальності (засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, зокрема керівника боржника) є встановлення судом таких дій цих суб'єктів відповідальності, які можна кваліфікувати як винні дії (бездіяльність), що потягнули наслідки у вигляді неплатоспроможності боржника, відсутності чи недостатності у боржника активів для задоволення вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі.
Отже, і встановлення відповідного порушення, і вирішення спору про покладення субсидіарної відповідальності на відповідного суб'єкта субсидіарної відповідальності (засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, зокрема керівника боржника) зі стягненням з нього суми цієї відповідальності здійснюються судом в одному судовому провадженні за відповідним зверненням ліквідатора або кредиторів.
Тобто законодавець не розділяє ні в часі, ні в кількості звернень і судових проваджень вирішення питання про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство, встановлюючи лише процедуру розгляду та вирішення такого спору: 1) встановлення порушення; 2) з подальшим покладенням за таке порушення субсидіарної відповідальності у вигляді стягнення із суб'єкта відповідної суми.
Такий підхід у вирішенні спору про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство узгоджується із закріпленим статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом на ефективний засіб правового захисту.
Слід зазначити, що це положення має позитивний і негативний виміри. Позитивний вимір означає, що держава повинна забезпечити такий спосіб захисту того чи іншого права, який призведе до дійсного захисту права, а негативний вимір полягає в тому, що суд повинен не застосовувати способи захисту, які не мають дійсного захисту.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19) та інших.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (Постанова Верховного Суду від 25.04.2023 у справі № 904/9212/21)
Під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанова Верховного Суду у справі № 924/438/22 від 26.04.2023).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 вказала на те, що розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Як вже було зазначено вище, частина 2 статті 61 КУзПБ встановлює таких спосіб захисту, як застосування субсидіарної відповідальності до суб'єктів такої відповідальності (засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, зокрема керівника боржника).
Однак зважаючи на наведені вище численні висновки Верховного Суду, для застосування судом певного способу захисту не досить установити, що такий спосіб захисту визначено законом. Суд може застосувати цей спосіб захисту лише за умови, що він є належним в даних конкретних правовідносинах та ефективним.
Враховуючи, що метою покладення на винних осіб субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у процедурі банкрутства є стягнення певних сум, які включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів, що передбачено абз. 3 ч. 2 ст. 61 КУзПБ, судова колегія вважає, що такий обраний Товариством з обмеженою відповідальністю «Метпромсервіс» спосіб захисту як покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями ТОВ «Лідер Флюс» на керівників боржника, без одночасного заявлення вимог про стягнення відповідної суми на користь боржника не є ефективним способом захисту.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду суд може задовольнити позов саме тоді, коли спосіб захисту, про який просить позивач, є ефективним, тобто може мати наслідком захист права без необхідності повторного звернення до суду, зокрема для вжиття інших, додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98) та інші).
Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 у справі № 916/1415/19).
За таких обставин, судова колегія вважає, що у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Метпромсервіс» про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер Флюс» в розмірі 16 516 731,33 грн на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід відмовити через обрання заявником неналежного способу захисту.
Водночас судова колегія констатує, що хоча місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про безпідставність подання Товариством з обмеженою відповідальністю «Метпромсервіс» заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями ТОВ «Лідер Флюс» на керівників боржника за передчасністю та недотримання передумов звернення такого роду, в цілому суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зазначеної заяви кредитора.
З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 18.12.2024 р. у цій справі відсутні.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 123, 129, 231, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Метпромсервіс» на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.12.2024 р. у справі № 908/843/22 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 18.12.2024 р. у справі № 908/843/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена та підписана 29.09.2025 року.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя Т.А. Верхогляд