ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
18 вересня 2025 року Справа № 918/257/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Миханюк М.В. , суддя Юрчук М.І.
секретар судового засідання Юзефович Д.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Неволін Ю.О. (адвокат),
від третьої особи ГУ ДПС у Рівненській області: Воробйова О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркан Юа" на рішення Господарського суду Рівненської області, ухвалене 11.06.2025 суддею Романюком Р.В. у м. Рівне (повний текст рішення складено 17.06.2025)
у справі № 918/257/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркан Юа"
до фізичної особи - підприємця Ключника Владислава Олександровича
до фізичної особи - підприємця Сідлецького Андрія Валерійовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Престиж Плюс"
третя особа - Антимонопольний комітет України
третя особа - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області
третя особа - Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області
третя особа - Головне управління ДПС у Рівненській області
третя особа - Головне управління Національної поліції в Рівненській області
про визнання недійсними договорів та застосування наслідків недійсності правочинів
На розгляді Господарського суду Рівненської області перебувала позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркан Юа" до: ФОП Ключника Владислава Олександровича; ФОП Сідлецького Андрія Валерійовича; ТОВ "Гранд Престиж Плюс" з вимогою про визнання недійсними договору № ГП-0508/1 від 05.08.2022, укладеного між Фізичною особою - підприємцем Ключником В.О. та ТОВ "Гранд Престиж Плюс", та договору № ГП-0508/1 від 05.08.2022, укладеного між Фізичною особою - підприємцем Сідлецьким А.В. та ТОВ "Гранд Престиж Плюс".
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачами законних інтересів позивача під час участі в процедурах державних закупівель по певній групі товарів, на якій спеціалізується останній. Використовуючи підроблені документи, відповідачі порушують принципи чесної конкуренції, передбачені Законом України "Про публічні закупівлі" та Законом України "Про захист економічної конкуренції", оскільки викривляють конкурентне середовище, постачають неякісні товари та завдають значної шкоди як державним інтересам, так і інтересам добросовісних учасників цього ринку. Стверджував, що відповідачі є пов'язаними особами, відтак дії відповідачів призводять до викривлення умов чесної конкуренції, що безпосередньо впливає на можливості позивача брати участь у тендерах на рівних умовах та отримувати справедливі та законні комерційні вигоди.
Відповідачі правом подати письмові відзиви на позовну заяву не скористалися.
Натомість, письмові пояснення до суду першої інстанції надійшли від третіх осіб.
Так, у письмових поясненнях Головного управління ДПС у Рівненській області вказано, що податкові перевірки платника податків ТОВ "Гранд Престиж Плюс" (код ЄДРПОУ 38032149), зокрема камеральні та фактичні, можуть бути проведені контролюючим органом виключно в порядку та з підстав передбачених нормами Податкового кодексу України. За рiшенням контролюючого органу реєстрацію платника ПДВ ТОВ "Гранд Престиж Плюс" 12.07.2018 анульовано у зв'язку з вiдсутнiстю поставок та ненаданням декларацiй платником податків. Оскільки, у ТОВ "Гранд Престиж Плюс" на даний час відсутнє свідоцтво платника ПДВ, то і підстав віднесення суб'єкта господарювання до ризикових суб'єктів господарювання на підставі Постанови №1165 в Головного управління ДПС у Рівненській області немає.
У письмових поясненнях Головного управління ДПС у Дніпропетровській області зазначено, що Фізична особа-підприємець Ключник Владислав Олександрович (відповідач - 1) та Фізична особа-підприємець Сідлецький Андрій Валерійович (відповідач - 2) перебувають на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області як платники податків та єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування. Згідно з даним інформаційно - комункіаційної системи ДПС України протягом 2022 року (звітний податковий період, в який укладались спірні угоди), вказані суб'єкти господарювання знаходились на спрощеній системі оподаткування як платники єдиного податку третьої групи, платниками податку на додану вартість у вказаному періоді вони не були. Повнота нарахування податків та зборів може бути предметом документальної перевірки, визначення якої надається п. 75.1.2 ст. 75.1 ст. 75 ПК України. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. Таким чином, проведення Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області податкової перевірки щодо правильності нарахування та сплати податків відповідачами 1 та 2 буде правомірним виключно за наявності підстав передбачених нормами Податкового кодексу України.
Письмові пояснення місцевому господарському суду також надійшли від Антимонопольного комітету України, в яких зазначено, що у позовній заяві ТОВ "Паркан Юа" не наведена інформація, яка могла б свідчити про антикорупційні узгоджені дії. За результатами аналізу інформації, що знаходиться у відкритому доступі щодо процедур закупівель, наведених у позовній заяві, не виявлено торгів, у яких би ФОП Ключник В.О., ФОП Сідлецький А.В. та ТОВ "Гранд Престиж Плюс" разом брали участь (в т.ч. попарно). Разом з тим, Антимонопольним комітетом України вказано, що якщо позивач вбачає у діях відповідачів порушення законодавства про захист економічної конкуренції, він має право звернутися до органів комітету з відповідною умотивованою заявою про порушення його прав, зокрема, у зв'язку з ймовірною наявністю в їхніх діях складу правопорушення, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України "Про Антимонопольний комітет України".
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 11.06.2025 у справі № 918/257/25 у позові ТОВ "Паркан Юа" відмовлено.
Судом не встановлено конкретних фактів порушення майнових прав та інтересів позивача внаслідок укладення оспорюваних договорів № ГП-0508/1 від 05.08.2022, останнім також не доведено яким чином в результаті визнання цих правочинів недійсними буде захищено та відновлено його майнові права. Відтак, взявши до уваги практику Верховного Суду, суд виснував, що відсутність порушеного права та законного інтересу позивача є самостійною підставою для відмови у позові.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Рівненської області від 11.06.2025 у справі № 918/257/25 скасувати та постановити нове про задоволення позовних вимог.
Аргументуючи доводи апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції не досліджено наявність чи відсутність юридично значимих наслідків виконання оспорюваних договорів, без чого висновок про їх дійсність зробити неможливо. Також вказує, що судом зроблено помилкові висновки щодо предмету позову, оскільки суд окремо зазначив, що не вбачає порушень прав позивача, при тому, що останній захищав свій законний інтерес, а не права. Відтак, апелянт вважає, що допущені судом першої інстанції помилки потягнули за собою судове рішення, що є невірним за своєю суттю, таке рішення не можна назвати законним та обґрунтованим і воно підлягає скасуванню.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркан Юа" на рішення Господарського суду Рівненської області від 11.06.2025 у справі № 918/257/25; апеляційну скаргу постановлено розглянути із повідомленням (викликом) сторін.
Відповідачі правом подати письмові відзиви на апеляційну скаргу не скористалися.
В судовому засіданні присутні представники позивача та третьої особи підтримали доводи, викладені у поданих ними процесуальних документах та надали усні пояснення.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
Окрім того, інформація щодо слухання судом справ є публічною і розміщується на офіційному веб-сайті суду в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність в учасників можливості дізнатись про слухання справи за їх участю.
За умовами ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що всі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи та явка сторін обов'язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Дослідивши матеріали справи № 918/257/25 та проаналізувавши наявні докази, суд встановив наступне.
За твердженням позивача, 05.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд Престиж Плюс" (Замовник) та Фізичною особою - підприємцем Сідлецьким Андрієм Валерійовичем (Виконавець) укладено договір № ГП-0508/1.
Предметом даного договору є зобов'язання виконавця (фоп Сідлецького А.В.) надати послуги з виготовлення та монтажу товару - столярних виробів ДК 021:2015-44220000-8 (ворота промислові секційні та розпашні промислові), а замовник зобов'язується прийняти товар та послуги з монтажу і оплатити їх.
В підтвердження виконання договору складено акт передачі товару та послуг, видаткову накладну, а також прикладено лист-відгук замовника щодо належного і повного його виконання.
Також, 05.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд Престиж Плюс" (Замовник) та Фізичною особою - підприємцем Ключником Владиславом Олександровичем (Виконавець) укладено договір № ГП-0508/1.
Предметом даного договору є зобов'язання виконавця (фоп Ключника В.О.) надати послуги з виготовлення, монтажу та встановлення товару - столярних виробів (вікна, двері, ворота в асортименті), а замовник зобов'язується прийняти товар та послуги з монтажу і оплатити їх.
В підтвердження виконання договору складено акт передачі товару та послуг, видаткову накладну, а також прикладено лист-відгук замовника щодо належного і повного його виконання.
Поряд з цим, позивачем надаються інші договори за № ГП-0508/1 від 05.08.2022, в яких замовником виступає ТОВ "Гранд Престиж Плюс", а виконавцями фоп Сідлецький А.В. та фоп Ключник В.О. Предметами доворів є поставка та монтаж щаф металевих для одягу; виготовлення та монтаж дверей рентгенозахисних; капітальний ремонт (заміна) секційних воріт, тощо.
Спірні договори та інші докази здобуті позивачем з відкритих інтернет-джерел інформації: "OPENDATABOT", "CLARITY PROJECT", "DOZORRO.ORG", "PROZORRO.GOV.UA", інтернет-ресурс Міністерства юстиції України.
Обґрунтовуючи пред'явлені у даній справі вимоги, позивач зазначає, що провівши аналіз майданчику державних закупівель Prozorro у своїй сфері діяльності (промислові дверні системи різних типів та призначень, ворота автоматичні, неавтоматичні, спеціальних призначень, шлагбауми та подібні конструкції), виявив стійку групу осіб (відповідачів за даним позовом), які мають багато ознак пов'язаності між собою та застосовують під час участі в процедурах державних закупівель сумнівні та відверто підроблені документи. Зокрема, використовуються спірні договори від однієї і тієї ж дати, за одним і тим же номером та фактично між одними і тими ж сторонами, однак з різними предметами та сумами. Підроблені документи використовуються систематично в процесі державних закупівель, що свідчить про діяльність стійкої злагодженої групи осіб. Вплинути на подібні дії фігурантів самою лише самостійною перевіркою та поданням її результатів у державні органи, що мають запобігати зловживанням під час процедури державних закупівель, виявилось неможливим. Наведена ситуація, коли фігуранти сумнівних угод використовують їх для участі в процедурах закупівель, наносить шкоду законному інтересу позивача, що полягає в праві останнього брати участь в законних, чесних, відкритих, прозорих та істинно конкуретних торгах.
Посилаючись на фіктивність вказаних договорів, оскільки вони є ідентичними, відповідачі є пов'язаними особами та використовують фіктивні або підроблені документи в процедурах державних закупівель, позивач вважає, що дії відповідачів призводять до викривлення умов чесної конкуренції, що безпосередньо впливає на можливості позивача брати участь у тендерах на рівних умовах та отримувати справедливі та законні комерційні вигоди.
За наведених обставин просить визнати оскаржувані договори недійсними; постановити окремі ухвали в порядку ст. 246 ГПКУ в адресу третіх осіб (ГУНП в Дніпропетровській області та ГУНП в Рівненській області) про виявлені факти порушень кримінального закону під час розгляду справи; за наслідками визнання оспорюваних договорів недійсними зобов'язати Антимонопольний Комітет України розпочати розгляд справи про захист економічної конкуренції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд зазначає таке.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. (Постанови Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, потрібно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога про захист права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанови Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 438/887/16-ц, від 18.05.2022 у справі № 921/199/20).
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанови Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 910/18962/20 (п.5.14), від 18.05.2022 у справі № 921/199/20 (п.70)).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним ( ч. 1 - ч. 5 ст. 203 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Паркан Юа" звернулося до суду з позовом до ФОП Ключника В.О., до ФОП Сідлецького А.В. та до ТОВ "Гранд Престиж Плюс" про визнання недійсними договорів на підставі ст. 234 ЦК України.
При цьому встановлено, що позивач не є стороною зазначених договорів.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Статтею 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Такий правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину.
"Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину". Таку правову позицію висловив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 903/439/18.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Тобто, укладаючи договір, його сторони не бажають виникнення, зміни, припинення цивільних прав та обов'язків, волевиявлення обох сторін такого правочину не збігається з їх внутрішньою волею.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Як зазначив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у вказаній вище постанові, "укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України".
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Близький за змістом правовий висновок сформований, зокрема, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, що сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав.
Водночас, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
Крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (частина третя статті 215 ЦК України).
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.
Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є позивач, останній зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).
Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).
Суд апеляційної інстанції відмічає, що позивачем не надано доказів прийняття участі в конкурсних процедурах державних закупівель разом з відповідачами та внаслідок недобросовісних дій останніх (зокрема через залучення до пакету документів оскаржуваних договорів), тендерні пропозиції позивача були відхилені або іншим чином спотворено результат конкурсної процедури. Тобто відсутній безпосередній факт порушень прав та інтересів позивача під час участі в процедурах державних закупівлях з боку відповідачів.
З огляду на вищевикладене, за результатами з'ясування обставин справи, судами не встановлено, а позивачем не доведено конкретних фактів порушення його майнових прав та інтересів внаслідок укладення відповідачами оспорюваних договорів № ГП-0508/1 від 05.08.2022, як і не доведено яким чином в результаті визнання цих правочинів недійсними буде захищено та відновлено його майнові права.
Сама по собі незгода позивача з укладеними договорами не підтверджує порушення його прав та/або інтересів, а також не може свідчити про їх недійсність.
Фактично, даний позов заявлено позивачем в превентивних мірах, тобто з метою недопущення можливого порушення його прав та інтересів в майбутньому. Однак, процесуальне законодавство надає право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів. Під таким захистом розуміється державно-примусова діяльність, яка спрямована на відновлення порушеного права або інтересу позивача. Відповідно і судове рішення не може бути умовним та залежним від можливого порушення інтересів позивача в майбутньому.
Таким чином, відсутність порушеного права та законного інтересу позивача є самостійною підставою для відмови у позові, а відтак, місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ТОВ "Паркан Юа" про визнання недійсними договору № ГП-0508/1 від 05.08.2022, укладеного між Фізичною особою - підприємцем Ключником В.О. та ТОВ "Гранд Престиж Плюс" та Договору № ГП-0508/1 від 05.08.2022 року, укладеного між Фізичною особою - підприємцем Сідлецьким А.В. та ТОВ "Гранд Престиж Плюс".
За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання апелянта про витребування доказів із банківських установ.
В силу ст. 73, 74, 76 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Наведені в апеляційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не спростовують обґрунтованих висновків господарського суду, правильність застосування норм матеріального права та не вказують на порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами розгляду апеляційної скарги у справі № 918/257/25 витрати по сплаті судового збору, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркан Юа" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Рівненської області від 11 червня 2025 року у справі № 918/257/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу № 918/257/25 повернути Господарському суду Рівненської області.
Повний текст постанови складений "29" вересня 2025 р.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Юрчук М.І.