ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
18 вересня 2025 року Справа № 903/159/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Миханюк М.В. , суддя Юрчук М.І.
секретар судового засідання Юзефович Д.О.
за участю представників:
позивача: Панасенко Б.А.
відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" на рішення Господарського суду Житомирської області, ухвалене 27.05.2025 суддею Шніт А.В. у м. Житомир (повний текст рішення складено 05.06.2025) у справі № 903/159/25
за позовом Східного Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп"
про розірвання договору та стягнення 92700 грн
Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції звернулось в Господарський суд Волинської області з позовом до ТзОВ "Комерс Еліт Солюшнс Груп" про розірвання договору про закупівлю № 151124 від 18.11.2024 та стягнення 92700 грн штрафних санкцій.
Аргументуючи позовні вимоги управління послалось на невиконання відповідачем взятих на себе згідно договору про закупівлю № 151124 від 18.11.2024 зобов'язань з поставки товару, у зв'язку з чим позивач нарахував та пред'явив до стягнення 92700 грн штрафних санкцій, а також заявив вимогу про розірвання договору про закупівлю № 151124 від 18.11.2024.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 17.02.2025 матеріали справи № 903/159/25 передано на розгляд Господарського суду Житомирської області.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 27.05.2025 у даній справі позов управління задоволено; ухвалено стягнути з ТзОВ "Комерс Еліт Солюшнс Груп" на користь позивача 92700 грн штрафних санкцій та 4844, 80 грн судового збору; розірвати договір про закупівлю № 151124 від 18.11.2024, укладений між сторонами.
Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив останнє скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Товариство вважає, що оскаржуване рішення не ґрунтується на положеннях закону та ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Вказує, що у даному випадку покупець у договорі фактично передбачив штраф за односторонню відмову від договору продавця, що суперечить сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов'язання або односторонню відмову від договору. Такий пункт договору, в частині встановлення штрафу, є недійсним в силу положень ст. ст. 203, 215 ЦК Україні. Відтак, на думку відповідача, в управління відсутні законні підстави для стягнення з товариства 30 % вартості непоставленого товару, що свідчить про неправильно обраний позивачем спосіб захисту прав.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТзОВ "Комерс Еліт Солюшнс Груп" на рішення Господарського суду Житомирської області від 27.05.2025 у справі № 903/159/25; призначено скаргу до розгляду в судовому засіданні.
Від позивача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого управління просило суд відмовити відповідачу у задоволенні вимог апеляційної скарги у справі № 903/159/25 у зв'язку з необґрунтованістю.
В судовому засіданні представник позивача вимоги скарги заперечив з підстав, наведених у відзиві, просив оскаржуване рішення залишити без змін.
Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, про дату та час засідання був належним чином повідомлений.
В силу ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, оскільки визначальним є не явка представників, а достатність матеріалів справи для ухвалення рішення у справі.
Згідно ст. 269 ГПК України, апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши представника позивача в судовому засіданні, судова колегія дійшла наступних висновків.
Судами встановлено, що 18.11.2024 між відповідачем (постачальник) та позивачем (покупець) було укладено договір про закупівлю № 151124, згідно п.1.1. якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки товар, відповідно до коду, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар на умовах цього договору. Відповідно до п. 2.1. договору номенклатура, кількість, ціна, технічні та якісні характеристики товару визначені у специфікації до даного договору, яка підписується уповноваженими представниками сторін, що є додатком № 1 та є невід'ємною частиною договору. У п. 2.2. договору вказана інформація про місце поставки товару за чотирма адресами. Пунктом 3.2. договору обумовлено, що його загальна сума становить 309000 грн, у тому числі ПДВ (20%) - 51500 грн. Згідно п. 5.1. договору, строк (термін) поставки (передачі) товару: до 29.11.2024, згідно заявок. Термін поставки товару - не більше 5 робочих днів з дня надання покупцем заявки постачальнику. Місце поставки (передачі) товару: м. Суми (за відповідною адресою); м. Полтава (за відповідною адресою); м. Чернігів (за відповідною адресою); м. Харків (за відповідною адресою). Відповідно до п. 5.2. договору, постачальник зобов'язаний за 2 (два) календарні дні до дати поставки товару (в тому числі кожної частини/партії товару), письмово сповістити покупця про дату та час надходження товару в погоджений пункт призначення, а також надати інформацію про вантажоперевізника, та іншу інформацію, що необхідна покупцю для прийняття товару. Приймання товару покупцем (в тому числі кожної частини/партії товару) підтверджується шляхом підписання уповноваженими представниками сторін відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) (п. 5.3. договору). Згідно п. 5.4. договору, датою поставки товару та моментом отримання покупцем товару від постачальника вважається дата підписання сторонами відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их). Пунктом 6.1. договору сторони погодили, що при недотриманні постачальником строків поставки товару, постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 20% вартості партії товару щодо якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад десять днів додатково стягується штраф у розмірі 50% вказаної вартості. У випадку не поставки товару постачальник сплачує покупцю 30% вартості непоставленого товару. Згідно з п. 6.7. договору у випадку, якщо невиконання його умов сталося з вини постачальника, покупець має право розірвати договір в односторонньому порядку, встановленому в підпункті 10.2.1. п. 10.2. договору. Договір набирає чинності з моменту його укладання та діє до 31.12.2024 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання (п. 10.1. договору). Згідно п. 10.2.1. договору, у випадку невиконання або неналежного виконання постачальником зобов'язань за цим договором, покупець має право відмовитися від договору в односторонньому порядку шляхом направлення постачальнику повідомлення про таку відмову. В такому випадку договір вважається розірваним на 5 (п'ятий) календарний день, з дня направлення стороною письмового повідомлення, незалежно від того чи отримано таке письмове повідомлення іншою стороною. У специфікації, яка є додатком № 1 до договору від 18.11.2024 № 151124, сторонами погоджено найменування товару, його технічні та якісні характеристики, кількість, ціну, а також визначено загальну суму договору - 309000 грн, в тому числі ПДВ 20% - 51500 грн. Договір та додаток № 1 до нього (специфікація) підписано представниками сторін та їх підписи скріплено печатками.
Матеріалами справи стверджується, що 20.11.2024 покупець направив на адресу постачальника заявку № 50563/16.5/23/24 про постачання товару у кількості та за адресами відвантаження, визначеними відповідною заявкою, однак, товар у кількості, що визначена договором, не був поставлений відповідачем, з огляду на що позивачем було направлено останньому претензію № 54137/16.5/23/24 від 19.12.2024 з вимогою про усунення порушень умов договору, проте, відповідач відповідь на вказану претензію не надав.
У зв'язку із порушенням товариством умов укладеного сторонами договору та не поставку товару, управлінням, на підставі п. 6.1. договору, нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача 92700 грн штрафних санкцій. Також позивачем заявлено вимогу про розірвання договору про закупівлю № 151124 від 18.11.2024.
Судова колегія зазначає, що в силу ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Статтями 626, 627 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як зазначено вище, між сторонами даного господарського спору 18.11.2024 укладено договір про закупівлю № 151124, згідно умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки товар, відповідно до коду, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар на умовах цього договору.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 663 ЦК України обумовлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Як зазначено вище, у специфікації, яка є додатком № 1 до договору, сторонами було погоджено найменування товару, його технічні та якісні характеристики, кількість, ціну, а також визначено загальну суму договору - 309000 грн, в тому числі ПДВ 20% - 51500 грн. У свою чергу пунктом 5.1. договору сторони обумовили, що строк (термін) поставки (передачі) товару: до 29.11.024, згідно заявок; термін поставки товару - не більше 5 робочих днів з дня надання покупцем заявки постачальнику.
20.11.2024 покупцем було направлено на адресу постачальника заявку № 50563/16.5/23/24 про постачання товару у кількості та за адресами відвантаження, визначеними відповідною заявкою. Відтак, строк поставки товару з 21.11.2024 по 27.11.2024 включно.
Водночас, наявними в матеріалах справи доказами стверджується, що поставка товару не відбулась та у власність позивача товар відповідачем не було передано, чим останній порушив умови укладеного сторонами договору.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами ст. ст. 525, 526 ЦК України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
В силу ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п. 6.1. укладеного договору сторони погодили, що при недотриманні постачальником строків поставки товару, останній сплачує покупцю штраф в розмірі 20% вартості партії товару щодо якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад десять днів додатково стягується штраф у розмірі 50% вказаної вартості. У випадку не поставки товару, постачальник сплачує покупцю 30% вартості непоставленого товару.
Здійснивши перевірку правильності перерахунку судом першої інстанції заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача 30% вартості непоставленого товару, що становить 92700 грн, колегія суддів погоджується з висновком суду про її обґрунтованість та правомірність. У свою чергу відповідачем доказів сплати штрафних санкцій в матеріали справи не надано, доводів позивача не спростовано.
Водночас, як вказано вище, позивачем також було заявлено вимогу про розірвання договору про закупівлю № 151124 від 18.11.2024.
Згідно ст. 651 ЦК України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
За загальним правилом розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін у порядку, встановленому ст. 188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов'язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.
Відтак, розірвання договору поставки в односторонньому порядку з ініціативи покупця не допускається. Проте, таке розірвання можливе у разі істотного порушення договору (в порядку ст. 188 ГК України та ст. 651 ЦК України), яке сторона має довести в розумінні ст. ст. 74, 76-80, 86 ГПК України.
Підставою для розірвання договору може бути невиконання однією із сторін своїх обов'язків за договором, а тому, встановленню при вирішенні спору у даній справі в частині вимог стосовно розірвання договору підлягають обставини виконання відповідачем своїх обов'язків за договором, та, у зв'язку з цим, наявності або відсутності підстав для розірвання договору.
Надаючи оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір. Проте йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Тобто суди повинні встановити, чи є насправді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Судова колегія констатує, що у матеріалах справи відсутні докази виконання обов'язку відповідачем щодо поставки товару, з огляду на що апеляційний господарський суд повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідні обставини можуть вважатися істотним порушенням відповідачем умов договору та можуть бути підставою для розірвання договору, відповідно, місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив вимогу управління про розірвання договору про закупівлю № 151124 від 18.11.2024.
Щодо доводів скаржника про те, що у правовідносинах, які виникли після укладення договору № 151124, а саме в частині порушення зобов'язань товариством, підлягають застосуванню виключно ті штрафні санкції, які прямо передбачені чинним законодавством України, апеляційний господарський суд зазначає слідуюче.
Чинним законодавством України встановлено чітку, сталу та безальтернативну форму відповідальності за порушення зобов'язань у вигляді прострочення їх виконання, зокрема у вигляді неустойки (штрафу або пені).
При цьому, слід чітко розрізняти природу порушення зобов'язання у формі прострочення.
Прострочення виконання - це не невиконання зобов'язання як таке, а його неналежне виконання, коли зобов'язання фактично виконано, проте з порушенням встановленого строку. Тобто зобов'язання реалізовано, але несвоєчасно, що саме по собі є окремим видом порушення, за яке законодавством передбачено відповідальність. Така кваліфікація має принципове значення, оскільки впливає як на обсяг відповідальності боржника, так і на характер наслідків для сторін договору. При цьому важливо враховувати, що строк виконання є істотною умовою для багатьох зобов'язань, особливо якщо йдеться про публічні договори або контракти, пов'язані з бюджетним фінансуванням, державними зобов'язаннями тощо. Порушення строку, навіть за наявності факту виконання, створює негативні правові наслідки і не може вважатися незначним чи таким, що не потребує санкцій - навпаки, закон прямо передбачає можливість застосування штрафних санкцій саме за факт несвоєчасного виконання зобов'язання.
Разом з тим, суд констатує, що у межах даного господарського спору має місце зовсім інший, суттєво більш серйозний вид порушення зобов'язання, а саме - його повне не виконання.
На відміну від прострочення, коли зобов'язання виконано, але з порушенням встановленого строку, невиконання означає абсолютну бездіяльність з боку боржника, коли взяті на себе договірні обов'язки не реалізовані взагалі, а зобов'язання залишилося не виконаним у будь-якій формі.
У даному випадку відповідач фактично проігнорував свої обов'язки, прямо передбачені договором № 151124, і не вчинив жодних дій, спрямованих на їх виконання (поставку товару).
Така поведінка свідчить про відсутність належного, добросовісного ставлення до виконання договірних зобов'язань і тягне за собою інший рівень юридичної відповідальності, ніж у випадку простого порушення строків.
Як зазначено вище, приписами ст. ст. 610, 611, 614 ЦК України передбачено, що саме невиконання зобов'язання є підставою для покладення на боржника передбаченої законом або договором відповідальності, у тому числі у формі відшкодування збитків, стягнення неустойки (штрафу, пені), а також інших негативних наслідків.
Тобто, позиція відповідача про обмеження відповідальності виключно імперативними штрафними санкціями у випадку прострочення не відповідає характеру допущеного порушення, адже йдеться не про затримку, а про повне ігнорування виконання зобов'язань.
З огляду на вказане, судова колегія відмічає, що відповідач помилково ототожнює два різні за своєю правовою природою поняття - "прострочення виконання зобов'язання" та "повне невиконання зобов'язання", що у свою чергу свідчить про юридичну некоректність такого підходу і його невідповідність як нормам матеріального права, так і загальним засадам цивільного та господарського зобов'язального права, зокрема принципу належного виконання зобов'язань та недопустимості ухилення від їх виконання.
Стосовно релевантності судової практики, на яку посилається відповідач у апеляційній скарзі, зокрема, у справі № 910/182/20, апеляційний господарський суд зазначає, що правова природа спірних відносин, які були предметом розгляду вказаної справи, відрізняється від правовідносин у даній справі № 903/159/25, а тому наведена постанова не є тотожною за обставинами та не може вважатися релевантною для вирішення даного спору. У справі № 910/182/20 спір стосувався саме прострочення виконання зобов'язання, адже товар все ж був поставлений, хоч із запізненням. Це докорінно змінює предмет спору та доводить, що вказана судова практика не відноситься до спору, що розглядається у даному випадку.
Щодо посилання скаржника на справу № 552/6997/19, то остання стосується договірних відносин, що пов'язані з договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру, окрім того, справа розглядалася за правилами цивільного судочинства, а не господарського. З аналізу фрагменту постанови, наведеної у якості аргументації відповідачем, можна дійти висновку, що його трактування правових положень зводиться до фактичного заперечення самої можливості притягнення до відповідальності за порушення зобов'язання. Такий підхід є недоречним з правової точки зору, адже він фактично нівелює саму суть договірних зобов'язань та відкриває шлях до безвідповідальності сторони, яка порушує умови договору. Відсутність юридичної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання прямо суперечить нормам законодавства, які чітко встановлюють, що порушення зобов'язання тягне за собою застосування відповідних правових наслідків, зокрема у вигляді стягнення штрафних санкцій, збитків або інших форм відповідальності. Відтак, суд констатує, що позиція скаржника заснована на вільному або вибірковому тлумаченні судової практики, спрямована не на обґрунтоване звуження меж відповідальності, а на повне її усунення, що є неприпустимим з огляду на принципи справедливості, добросовісності та верховенства права.
Згідно ст. ст. 13, 14 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В силу приписів ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області від 27.05.2025 у справі № 903/159/25 є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги ТзОВ "Комерс Еліт Солюшнс Груп", судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на товариство в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Житомирської області від 27 травня 2025 року у справі № 903/159/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу № 903/159/25 повернути Господарському суду Житомирської області.
Повний текст постанови складено "29" вересня 2025 року.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Юрчук М.І.