Постанова від 24.09.2025 по справі 916/286/25

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/286/25

м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Діброви Г.І.,

Ярош А.І.,

секретар судового засідання Полінецька В.С.,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Семенова Н.С., за ордером;

від відповідача: Лобанов Р.М., за ордером;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД"

на рішення Господарського суду Одеської області

від 05 травня 2025 року (повний текст складено 07.05.2025)

у справі № 916/286/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛАССРАЙЗ"

до відповідача Приватного акціонерного товариства "ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД"

про стягнення 5 356,03 євро, 3% річних в сумі 9 330,51 грн., пені в сумі 85 991,28 грн.,-

суддя суду першої інстанції: Д'яченко Т.Г.

місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 24.09.2025, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "ГЛАССРАЙЗ" (далі також - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства (ПрАТ) "ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД" (далі також - відповідач, Завод) про стягнення з останнього: основної заборгованості в розмірі 5 356,03 євро (що станом на дату подачі позову за курсом НБУ складає 233 902,65 грн), 3% річних в сумі 9 330,51 грн., пені в сумі 85 991,28 грн.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за Договором поставки від 01.11.2023 №01-11 П (далі - Договір) в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, внаслідок чого утворилась заборгованість у спірній сумі, на яку позивачем нараховано пеню та 3% річних, згідно з ч. 2 ст. 265 Цивільного Кодексу України.

В процесі розгляду справи ПрАТ "ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД" до суду першої інстанції було надано заяву про зменшення пені та 3% річних.

Рішенням Господарського суду Одеської області 05.05.2025 у справі №916/286/25 (суддя Д'яченко Т.Г.) позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛАССРАЙЗ" задоволено повністю.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, оскільки матеріалами справи підтверджено факт поставки товару відповідачу та лише часткову оплату останнім отриманого товару.

Так, місцевим господарським судом було враховано те, що відповідач включив до складу податкового кредиту за січень 2024 року суму ПДВ у розмірі 69 980,33 грн. на підставі податкової накладної від 28.11.2023 року №82 на загальну суму 419 882,00 грн. та наявні у матеріалах справи докази здійснення Заводом часткових оплат вартості отриманого товару, у зв'язку з чим, сума заборгованості станом на 24.01.2025 року складає 5 356,03 євро, що за курсом НБУ станом на 24.01.2024 року складає 233 902,65 грн. З огляду на існуючу заборгованість, яка не була погашена відповідачем у встановлені Договором поставки строки, позивач правомірно нарахував відповідачу пеню, перевіривши період нарахування та сам розрахунок якої, суд першої інстанції дійшов висновку, що останній є арифметично правильним. Аналогічних висновків місцевий господарський суд дійшов в частині позовних вимог щодо 3% річних.

Разом з тим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені та 3% річних з огляду на те, що Заводом жодними доказами не доведено суду неможливість виконання рішення суду, не надано жодних доказів на підтвердження скрутного фінансового становища, або докази, які б засвідчували певні обставини, що перешкоджають відповідачу виконати сплату штрафних санкцій позивачу. Стосовно 3% річних суд зазначив, що підстави для їх зменшення відсутні, оскільки ставка процентів річних передбачена законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) та не є завищеною, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07.09.2022 у справі №910/9911/21.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство "ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області 05.05.2025 у справі №916/286/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У разі відмови у задоволенні апеляційної скарги - задовольнити клопотання відповідача про зменшення пені та 3% річних.

Так, апелянт заперечує проти виникнення договірних відносин між позивачем та відповідачем щодо поставки товару за видатковою накладною від 28.11.2023 №РН-0000082, оскільки, на переконання відповідача:

- наданий позивачем до позовної заяви рахунок-фактура від 28.11.2023 №СФ-0000057 на суму 419 882,00 грн сам по собі не підтверджує факт здійснення господарської операції між сторонами, а носить інформаційний характер;

- видаткова накладна від 28.11.2023 №РН-0000082, на яку посилається позивач, не містить власноручного підпису та печатки голови правління відповідача або іншої уповноваженої особи. Таки недоліки в оформлені зазначених видаткових накладних не можуть вважатись неістотними, оскільки перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції від відповідача. Отже, ця видаткова накладна є неналежним доказом;

- товарно-транспортна накладна, яка б підтверджувала фактичне перевезення товару відповідачу, могла би надати змогу ідентифікувати товар та яка є обов'язковим документом для здійснення перевезень вантажів згідно чинному законодавству, в матеріалах справи відсутня;

- довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей у матеріалах справи також відсутні;

- фактом підтвердження господарської операції по спірному договору є первинні документи, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції (дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.08.2020 у справі №922/2081/19).

З огляду на зазначене ПрАТ "ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД" вказує, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту відповідної поставки, оскільки виходячи з аналізу положень пунктів 3.4 та 6.1 Договору поставки такими доказами в даній справі вважаються видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей. При цьому складені на виконання умов Договору первинні документи, що підтверджують факт поставки та передачі товару мають відповідати вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 23.05.2025, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ "ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД" на рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2025 у справі №916/286/25 та призначено її розгляд на 24.09.2025 року об 11:30 год. Крім того, даною ухвалою продовжено розгляд апеляційної скарги ПрАТ "ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД" на розумний строк та встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

02.07.2025 від ТОВ "ГЛАССРАЙЗ" до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач не погоджується з доводами останньої, вважає їх безпідставними, у зв'язку з чим, просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача та залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Позиція ТОВ "ГЛАССРАЙЗ" полягає у тому, що віднесення Відповідачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, зазначеної у складеній та зареєстрованій Позивачем податковій накладній №82, є підтвердженням з боку ПрАТ «ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД» факту реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання ним товарів у ТОВ «ГЛАССРАЙЗ» з метою їх використання в своїй господарській діяльності.

Крім того, позивач вказує на суперечливу поведінку апелянта, який з одного боку взагалі не визнає поставку товару, здійснену на його адресу, а з іншого боку визнає допущене самим Заводом порушення умов договору щодо оплати поставленого йому товару, заявляючи клопотання про зменшення неустойки та 3% річних.

При цьому, позивач заперечує проти відповідного зменшення, звертаючи увагу на те, що матеріали справи не містять жодного наданого апелянтом доказу на підтвердження обставин, за яких можливе зменшення розміру заявленої ТОВ «ГЛАССРАЙЗ» до стягнення неустойки та 3% річних.

24.09.2025 у судовому засіданні представники сторін підтримали свої правові позиції. Представник ПрАТ "ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД" просив задовольнити апеляційну скаргу, представник ТОВ "ГЛАССРАЙЗ" - відмовити у задоволенні останньої та залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

У судовому засіданні 24.09.2025 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

З огляду на матеріали даної справи вбачається, що 05.09.2023 року між ПрАТ «ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД» (Покупець) та ТОВ «ГЛАССРАЙЗ» (Продавець) була підписана Специфікація №1, згідно з якою Продавець зобов'язався поставити на користь Покупця з 21.11.2023 по 23.11.2023 пробку агломеровану шампанську 47*28 мм в кількості 100 000 штук на загальну суму 10 800,00 євро з урахуванням 20% ПДВ (таблиця №1) (а.с.20 зворотн. стор.).

За вказаною Специфікацією, при постачанні кожної партії товару Покупець здійснює 100% оплату, згідно з рахунком, протягом 3 календарних днів з моменту постачання товару. Дата розрахунку за вищезазначену партію - 27.11.2023.

Згідно з п. 4 указаної Специфікації, остаточно Специфікація №1 і рахунок на оплату з цінами у гривні будуть створені на день прибуття товару на склад Покупця за курсом євро на МВБ на www.minfin.com.ua у графі продаж. Ціна на товар підлягає коригуванню, відповідно до наведеного у Специфікації алгоритму.

01.11.2023 року між ПрАТ «ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД» (Покупець) та ТОВ «ГЛАССРАЙЗ» (Продавець) був укладений Договір №01-11 П, згідно з яким Продавець зобов'язався поставити і передати у власність Покупця коркову пробку, а також іншу продукцію, зазначену в додатках до цього Договору, а Покупець зобов'язався приймати та оплачувати поставлений на його адресу товар згідно з умовами укладеного між сторонами Договору (а.с. 18-20).

Згідно з п. 1.1. Договору №01-11 П асортимент, кількість, якість, характеристики і вартість товару, що поставляється за цим Договором, обумовлюється сторонами в Специфікаціях та додатках до нього, які є невід'ємними частинами цього Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору, Продавець передає Покупцеві товар в кількості та асортименті, зазначеному в Специфікаціях до цього Договору.

Пунктом 3.4. Договору встановлено, зокрема, що Продавець зобов'язується надати Покупцеві наступні документи: рахунки-фактури на товар, витратні і податкові накладні, сертифікат якості.

Загальна вартість даного Договору складається із сум, вказаних в узгоджених сторонами Специфікаціях до цього Договору (п. 4.1. Договору).

У розділі 5 Договору визначені умови розрахунку, згідно з якими Покyпець здiйснюе оплату при постачаннi кожної партії товару - 100% оплата, згідно з рахунком в продовж 3 (трьох) календарних днів з моменту постачання товару, якщо інші умови оплати не обумовлені в Специфікаціях на поставку товару (п. 5.1.); оплата товару здійснюється Покупцем шляхом безготівкового банківського переказу на розрахунковий рахунок Продавця (п, 5.2.); датою оплати товару вважається дата списання коштів з банківського рахунку Покупця (п. 5.3.).

Відповідно до п. 6.1. Договору, партія товару вважається переданою Продавцем і прийнятою Покупцем за кількістю шляхом перевірки та порівняння, відповідності кількості місць, зазначеного в транспортних i супровідних документах на товар.

Покупець здійснює приймання Товару по кількості відповідно до Інструкції «Про порядок приймання продукції виробничо - технічного призначення i товарів народного споживання за кількістю №П-6».

За умовами п. 10.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором, вони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Положеннями п. 10.5 Договору встановлено, що у разі несвоєчасної оплати товару Продавець має право вимагати від Покупця, а Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю штрафну неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення платежу, за кожен день прострочення до повного виконання зобов'язання.

Вказаний Договір підписаний сторонами без зауважень та скріплений печатками обох контрагентів

В межах дії цього Договору 28.11.2023 року сторони підписали Специфікацію №1/1 до Договору №01-11 П (а.с. 15).

Згідно даній Специфікації Продавець зобов'язався поставити на користь Покупця пробку агломеровану шампанську 47*28 мм в кількості 100 000 (сто тисяч) штук на суму 419 882,00 грн. з урахуванням ПДВ 20%.

Дата поставки - 28.11.2023.

Строк розрахунку за поставлену пробку - 05.12.2023.

Відповідно до п. 2 Специфікації №1/1, вартість товару в еквіваленті становить 108 євро за 1000 шт. з ПДВ.

У п. 3 Специфікації №1/1 здійснено розрахунок загальної суми поставки у розмірі 419 882,00 грн. з урахуванням ПДВ 20%, де: 1. С1 - 108 євро за 1000 штук, К1 - 38,878 (за курсом євро на МВБ на www.minfin.com.ua у графі продаж станом на 28.11.2023 року).

Оплата за поставлений товар здійснюється в національній валюті України - гривні. У разі зміни курсу валюти на міжбанківській валютній біржі (МВБ) щодо євро в період з дня поставки Товару до моменту оплати за поставлений Товар більше ніж на 3%, ціна на товар підлягає коригуванню за алгоритмом.

Місце поставки товару - склад Покупця, розташований за адресою: Одеська область, м. Їзмаїл, вул. Європейська, 44. Специфікація №1/1 є невід'ємною частиною Договору №01-11П від 01.11.2023 (п.п. 4, 5 Специфікації №1/1).

Вказаний Додаток підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками обох підприємств.

У матеріалах справи міститься видаткова накладна від 28.11.2023 №РН-0000082 на суму 419 882,00 грн. з ПДВ (а.с. 17), в якій зазначено, що вона видана відносно товару: пробка агломерована для ігристих вин 47*28 мм в кількості 100 000. Вказана видаткова накладна містить інформацію щодо рахунку від 28.11.2023 №СФ-0000057.

Видаткова накладна від 28.11.2023 №РН-0000082 підписана з боку постачальника та містить печатку позивача. З боку одержувача товару вказана видаткова накладна не підписана.

Також, у матеріалах справи наявні:

- відповідний рахунок-фактура від 28.11.2023 №СФ-0000057 на суму 419 882,00 грн. з ПДВ, який має посилання на Договір №01-11П від 01.11.2023 (а.с. 15 зворотн. стор.);

- довіреність від 28.11.2023 №11 на отримання уповноваженою особою Заводу від ТОВ «ГЛАССРАЙЗ» матеріальних цінностей: пробка агломерована для ігристих вин 47*28 мм в кількості 100 000 шт. Вказана довіреність видана на отримання цінностей за рахунком від 28.11.2023 №СФ-0000057, підписана керівником та головним бухгалтером ПрАТ «ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД» та містить відтиск печатки Заводу (а.с. 16);

- зареєстрована податкова накладна від 28.11.2023 року №82 щодо продукції пробка агломерована для ігристих вин 47*28 мм на загальну суму 419 882,00 грн. з ПДВ (ПДВ у розмірі 69 980,33 грн) (а.с. 13);

- квитанція про реєстрацію податкової накладної від 28.11.2023 №82 в Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с. 14).

Місцевим господарським судом встановлено, що ПрАТ «ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД» включив до складу податкового кредиту за січень 2024 року суму ПДВ 69 980,33 грн. на підставі податкової накладної від 28.11.2023 №82 на загальну суму 419 882,00 грн., про що свідчить лист ГУ ДПС в Одеській області від 12.03.2025 №5034/5/15-32-04-06 (а.с. 85).

За твердженням позивача, відповідач лише частково оплатив поставлений позивачем товар, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками по рахунку ТОВ «ГЛАССРАЙЗ».

Так, 22.12.2023 сплачено 50 000,00 грн., що в еквіваленті за курсом НБУ національної валюти щодо курсу євро станом на день оплати становило 1211,11 євро, а ціна поставленого Товару з урахуванням коригування встановленого сторонами алгоритму становила 437 105,95 грн.

28.12.2023 сплачено 50 000,00 грн., що в еквіваленті за курсом НБУ національної валюти щодо курсу євро станом на день оплати становило 1201,00 євро, а ціна поставленого Товару з урахуванням коригування встановленого сторонами алгоритму становила 440 811,14 грн.

12.01.2024 сплачено 50 000,00 грн., що в еквіваленті за курсом НБУ національної валюти щодо курсу євро станом на день оплати становило 1198,00 євро, а ціна поставленого Товару з урахуванням коригування встановленого сторонами алгоритму становила 441 938,15 грн.

13.12.2024 сплачено 30 000,00 грн., що в еквіваленті за курсом НБУ національної валюти щодо курсу євро станом на день оплати становило 686,43 євро, а ціна поставленого Товару з урахуванням коригування встановленого сторонами алгоритму становила 437 105,95 грн.

30.12.2024 сплачено 30 000,00 грн., що в еквіваленті за курсом НБУ національної валюти щодо курсу євро станом на день оплати становило 685,75 євро, а ціна поставленого Товару з урахуванням коригування встановленого сторонами алгоритму становила 463 186,45 грн.

17.01.2025 сплачено 20 000,00 грн., що в еквіваленті за курсом НБУ національної валюти щодо курсу євро станом на день оплати становило 461,68 євро, а ціна поставленого Товару з урахуванням коригування встановленого сторонами алгоритму становила 458 656,01 грн.

При цьому, як вбачається з відповідних банківських виписок, всі оплати відповідача мають призначення: за пробку, згідно рахунка №СФ-0000057 вiд 28.11.23…»

У зв'язку з тим, що відповідач розрахувався з позивачем за поставлений товар не в повному обсязі (заборгованість за Договором поставки станом на 24.01.2025 складає 5 356,03 євро, що за курсом НБУ станом на 24.01.2024 дорівнює 233 902,65 грн.) позивач звернувся до господарського суду з даним позовом, нарахувавши на основний борг неустойку - пеню в сумі 85 991,28 грн. та 3% річних в сумі 9 330,51 грн.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Щодо стягнення основного боргу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до вимог ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, матеріали даної справи свідчать про те, що ТОВ «ГЛАССРАЙЗ» поставило ПрАТ «ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД» товар на виконання умов Договору №01-11П від 01.11.2023 та Специфікації №1/1 від 28.11.2023. Поставка оформлювалась відповідними видатковою накладною, рахунком-фактурою та податковою накладною.

Доказів протилежного Заводом до суду не надано, як і не надано доказів виконання у повному обсязі зустрічного зобов'язання відповідача за Договором - оплати отриманого товару.

Заперечення відповідача щодо поставки спірного товару судова колегія відхиляє, оскільки матеріалами справи доведено факт отримання відповідачем спірного товару, враховуючи здійснення ним часткової оплати за цей товар, з прямим посиланням на рахунок-фактуру, який був також зазначений у видаткові накладній, яку Завод намагається видати за неналежний доказ у даній справі.

Разом з тим, судова колегія звертає увагу на те, що правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (ст. 241 Цивільного Кодексу України).

Отже, враховуючи те, що після отримання товару (проти чого заперечує відповідач) Покупець здійснював часткову оплату цього товару, посилаючись, при цьому, в якості підстави для здійснення платежів - на рахунок №СФ-0000057 вiд 28.11.23, який був виставлений на підставі Договору №01-11П від 01.11.2023 та відносно саме спірної поставки пробки агломерованої для ігристих вин 47*28 мм на загальну суму 419 882,00 грн. з ПДВ, судова колегія виходить з того, що з боку ПрАТ «ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД» своєю поведінкою були вчинені конклюдентні дії за відповідною поставкою, що відповідно, породжує юридичні наслідки.

Крім того, наведеним також спростовуються твердження відповідача про відсутність у матеріалах справи належних доказів на підтвердження вчиненої сторонами господарської операції, враховуючи, що відповідно до положень ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Судова колегія вважає, що поведінка відповідача у питанні визнання спірної поставки є дуже суперечливою, враховуючи у тому числі те, що оскаржуючи рішення суду першої інстанції, апелянт (Завод), з одного боку просить відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості та нарахованих на неї штрафних санкцій у повному обсязі, а з другого - просить зменшити розмір неустойки, враховуючи ступень виконання боржником своїх зобов'язань зі спірної поставки.

Ураховуючи все вищенаведене та з огляду на матеріали справи, судова колегія вказує, що згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balanceofprobabilities) або «перевага доказів» (preponderanceoftheevidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clearandconvincingevidence); «поза розумним сумнівом» (beyondreasonabledoubt).

Стаття 79 Господарського процесуального кодексу України закріпила в господарському процесі стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, доводи апелянта про відсутність у даному випадку належних доказів на підтвердження здійснення спірної господарської операції - поставки товару - відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставні.

Щодо заявлених до стягнення 3% річних та пені, нарахованих відповідачу за порушення зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного Кодексу України).

Як вже зазначалось вище, у даному спірному випадку відповідач мав сплатити вартість отриманого товару 05.12.2023, проте, цього не здійснив.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойка (штраф, пені) - грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Зокрема, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як було зазначено вище, положеннями п. 10.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором, вони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Положеннями п. 10.5 Договору встановлено, що у разі несвоєчасної оплати товару Продавець має право вимагати від Покупця, а Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю штрафну неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення платежу, за кожен день прострочення до повного виконання зобов'язання.

Оскільки ПрАТ «ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД» не виконало свого обов'язку з оплати отриманого товару, у Постачальника, у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, наявні усі підстави для нарахування річних, а також - для стягнення пені.

Обґрунтовуючи доводи своїх вимог, позивач надав суду детальний розрахунок суми 3% річних та пені, нарахованих за визначені позивачем періоди на суму боргу, що складає 5 356,03 євро, що за курсом НБУ станом на 24.01.2024 дорівнює 233 902,65 грн.

Суд першої інстанції, перевіривши надані позивачем розрахунки, встановив, що нарахування інфляційних втрат та пені є арифметично правильними та здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства.

У контексті наведеного судова колегія звертає увагу на те, що розрахунок пені та 3% річних апелянтом не оспорюється; жодного контр-розрахунку до матеріалів справи відповідачем не надано, що фактично свідчить про згоду із таким розрахунком, здійсненим позивачем, у даній справі.

Апеляційні аргументи у даній частині зводяться до незгоди ПрАТ «ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД» з тим, що судом першої інстанції відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зменшення відповідних нарахувань.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення 3% річних у сумі 9 330,51 грн.

Так, заявляючи таки вимоги, Завод послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у п. 8.38 постанови від 15.09.2020 у справі №902/417/18, відповідно до яких, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Відтак, на переконання апелянта, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.

З цього приводу судова колегія зазначає, що дійсно, згідно з ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Але, апеляційна колегія наголошує на тому, що в силу правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, судам при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин слід враховувати саме останню позицію суду касаційної інстанції.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24 конкретизовано правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (щодо застосування положень ст. 625 Цивільного кодексу України) та зазначено, що 3% річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить 3% річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

Така позиція вже є сталою та застосована, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду: від 20.08.2025 у справі №910/10616/24, від 20.08.2025 у справі №910/15292/24, від 28.08.2025 у справі №910/685/25, від 04.09.2025 у справі №908/1612/24 тощо.

Щодо клопотання відповідача в частині зменшення пені у сумі 85 991,28 грн.

Судова колегія наголошує, що завдання неустойки - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.

Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.

Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (подібний висновок міститься і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013).

В контексті наведеного судова колегія зазначає, що відповідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

У постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц міститься висновок, що у вказаній статті не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність однієї з них.

При цьому, в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги, у тому числі, співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України), а також принципах господарського судочинства відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна колегія звертає увагу на те, що сума заборгованості за спірним Договором поставки станом на дату подачі позову (за курсом НБУ) складає 233 902,65 грн, разом з цим, позивач нарахував 85 991,28 грн. та 9 330,51 грн. річних, що разом складає 95 321,79 грн., що дорівнює 40,45% від сумі боргу.

При цьому, судова колегія враховує, що сума боргу (та відповідно сума нарахувань пені та 3% річних) не є сталою, оскільки вона визначена у валюти «євро», що компенсує втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

Між тим, як зазначалось, позивачем нараховано відповідачу 3% річних, які мають компенсаційний характер та вже частково компенсують можливі наслідки несвоєчасного виконання грошового зобов'язання.

Також, судова колегія враховує ступінь виконання відповідачем свого зобов'язання, яким вже погашено більше 50% вартості отриманого Товару, з огляду на те, що Заводу було поставлено пробку агломеровану шампанську на загальну суму 10 800,00 євро, а неслачений борг дорівнює 5 356,03 євро.

Разом з тим, позивач під час вирішення спору у цій справі не надав, а матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення з боку ТОВ "ГЛАССРАЙЗ" збитків або можливість їх понесення позивачем, у зв'язку із неналежним невиконанням Заводом прийнятих на себе зобов'язань за Договором. Відтак, стягнення пені у повному обсязі було б неспівмірним із наслідками порушення зобов'язання, що не було враховано судом першої інстанції.

Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України, щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), беручи до уваги співвідношення розміру заборгованості відповідача та розмір пені, оцінивши подані сторонами у даній справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за доцільно зменшити розмір пені, що заявлена позивачем до стягнення, до 10%, а саме - до суми в розмірі 8 599, 13 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню

Оскільки розглядаючи справу, місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального права і сталу судову практику відносно розгляду питання щодо зменшення нарахованої неустойки, які підлягали застосуванню у даних спірних правовідносинах, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині задоволення вимог про стягнення з відповідача 85 991,28 грн. пені., а апеляційна скарга ПрАТ "ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД", відповідно, підлягає частковому задоволенню.

З приводу решти доводів Заводу, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому, оскаржуване рішення є цілком вмотивованим і місцевим господарським судом з достатньою ясністю зазначено підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Щодо судових витрат.

За змістом ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013 (яка, хоча і стосується попередньої редакції Господарського процесуального кодексу України, але наразі є чинною), відповідно до якого у разі, коли господарський суд зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Крім того, згідно з положеннями п. 2.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», судовий збір, в разі зменшення судом розміру пені, покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Тобто, судові витрати, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №902/339/16, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 16.10.2019 у справі №910/143/19, від 14.06.2022 у справі №905/2135/19, від 10.03.2021 у справі №904/5702/19, від 29.11.2021 у справі №905/2135/19, від 05.04.2023 у справі №910/18718.

Згідно із ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, апеляційна колегія звертає увагу на те, що ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Обставини даної справи свідчать, що спір між сторонами виник внаслідок неправильних дій відповідача - ПрАТ "ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД", що призвело до необхідності звернення ТОВ "ГЛАССРАЙЗ" до суду з відповідним позовом. Відповідач, в свою чергу, доказів на спростування обставин виконання спірного Договору поставки у повному обсязі не надав.

Таким чином, суд, враховуючи все вищевикладене та незважаючи на часткове задоволення вимог апеляційної скарги, судова колегія зазначає, що з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи, у повному обсязі У тому числі - в суді апеляційної інстанції), без урахування зменшення неустойки.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2025 у справі №916/286/25 в частині стягнення 85 991,28 грн. пені - змінити.

В цій частині рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2025 у справі №916/286/25 викласти в наступній редакції:

«Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД" (68640 Одеська область, Ізмаїльський район смт Суворове, вул. Лиманська, 18; код ЄДРПОУ 00412033) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛАССРАЙЗ" (65033 м. Одеса, вул. Мельницька, 29; код ЄДРПОУ 37223949) 8 599,13 (вісім тисяч п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 13 коп. пені.

У стягненні 77 392,15 грн. пені - відмовити».

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2025 у справі №916/286/25 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за Приватним акціонерним товариством "ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД".

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст постанови складений та підписаний 30.09.2025, у зв'язку із перебуванням судді-члена колегії Діброви Г.І. у відрядженні з 25.09.2025 по 27.09.2025 та подальшій відпустці 29.09.2025.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Діброва Г.І.

Суддя Ярош А.І.

Попередній документ
130594921
Наступний документ
130594923
Інформація про рішення:
№ рішення: 130594922
№ справи: 916/286/25
Дата рішення: 24.09.2025
Дата публікації: 01.10.2025
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Господарське
Суд: Південно-західний апеляційний господарський суд
Категорія справи: Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (07.05.2025)
Дата надходження: 28.01.2025
Предмет позову: про стягнення
Розклад засідань:
03.03.2025 10:00 Господарський суд Одеської області
17.03.2025 09:45 Господарський суд Одеської області
31.03.2025 09:45 Господарський суд Одеської області
05.05.2025 10:45 Господарський суд Одеської області
02.06.2025 12:15 Господарський суд Одеської області
24.09.2025 11:30 Південно-західний апеляційний господарський суд
27.10.2025 11:30 Господарський суд Одеської області
27.10.2025 11:45 Господарський суд Одеської області
11.02.2026 11:00 Південно-західний апеляційний господарський суд