29 вересня 2025 рокуСправа №160/6564/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, просп. Д. Яворницького, буд. 75, код ЄДРПОУ 40392181), третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов?язання вчинити певні дії
27 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, в якій просить:
- визнати протиправними дії Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради щодо відмови в скасуванні реєстрації місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену 21.10.2024 року;
- зобов?язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену 21.10.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач неправомірно здійснив реєстрацію місця проживання неповнолітньої ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , у якої відсутнє право власності або право користування цим житлом, а лише за згодою батьків (законних представників), без надання дозволу (згоди) всіх співвласників житла, чим порушив права всіх останніх - трьох співвласників квартири на їх право користуватися та розпоряджатися майном, яке їм належить, у тому числі, позивача. Вказує, що нормами чинного Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 5 листопада 2021 року № 1871-IX (далі - Закон №1871-ІХ), чітко передбачено, що при відсутності у особи, яку реєструють, документів на право власності ( ОСОБА_2 не є співвласником квартири), потрібна згода на реєстрацію (проживання) всіх співвласників квартири не залежно від того, чи є ця особа повнолітньою, чи неповнолітньою. При відсутності таких згод в силу п.3 ч.1 ст. 12 Закону №1871-ІХ орган реєстрації відмовляє у внесені до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи. Для проведення оскаржуваної реєстраційної дії відповідач керувався лише Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 (далі - Постанова №265), проте в супереч Закону №1871-IX, який має вищу юридичну силу. Посилається на норми Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24 серпня 2023 року № 3354-IX (далі - Закон №3354-IX).
Ухвалою від 04 березня 2025 року суд відкрив провадження в порядку спрощеного позовного провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
20.03.2025 року від ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення по справі, у яких представник третьої особи заперечує проти задоволення позовних вимог.
Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скориставс.
Згідно із ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи..
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Відповідно до довідки №9434 про склад сім?ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 15.12.2023 року виданої Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 , у даній квартирі зареєстровані Позивач ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вище зазначеною квартирою Позивач користується на підставі ордеру виданого виконавчим комітетом Бабушкінської районної ради народних депутатів 11.08.1986 року №1050 серія 2.
Позивачу стало відомо, що 21.10.2024 року за адресою АДРЕСА_1 була зареєстрована без згоди інших користувачів вище зазначеної квартири малолітня донька ОСОБА_2 - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 21.10.2024 року.
25 грудня 2024 року Позивач звернулася із заявою до Відповідача про скасування реєстрації неповнолітньої доньки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , мотивоючи свою заяву, що така реєстрація місця проживання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснена з порушенням порядку реєстрації місця проживання громадян на території Дніпровської міської територіальної громади, адже при реєстрації не врахована згода інших співкористувачів вище зазначеної квартири та не врахована загальна площа квартири та норма площі, яка відводиться на проживання кожної особи в житловій квартирі передбачена Житловим кодексом України, а саме 13,65 метри квадратні на одну особу.
Однак листом від 26.12.2024 року №10/5-2225 у задоволенні заяви про скасування реєстрації Позивачу було відмовлено, оскільки що реєстрація місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , проведена згідно чинного законодавства.
Вважаючи протиправними дії Департаменту щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , без згоди всіх співвласників квартири, посилаючись на порушення своїх прав як власника нерухомого майна, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р. №1382-IV (далі - Закон №1382-IV), Законом №1871-ІХ, Порядком №265.
За визначенням, наведеним у статті 3 Закону №1382-IV (тут і в подальшому в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуг.
За змістом статті 13 Закону №1382-IV, вільний вибір місця проживання обмежується, крім іншого, щодо осіб, які не досягли 14-річного віку.
Відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг, врегульовані Законом №1871-ІХ.
За визначеннями, наведеними в пунктах 11 та 12 частини 1 статті 2 Закону №1871-ІХ (тут і в подальшому в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):
реєстраційна дія - внесення органом реєстрації до реєстру територіальної громади відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування), зняте з реєстрації місце проживання, задеклароване місце проживання/виключення з реєстру територіальної громади інформації про задеклароване місце проживання, скасування реєстрації місця проживання/зняття з реєстрації місця проживання (перебування)/задекларованого місця проживання/зміненого місця проживання (перебування) з подальшою передачею таких відомостей до відомчої інформаційної системи;
реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування) (частина 1 статті 4 Закону №1871-ІХ).
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №1871-ІХ, порядок декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, скасування декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), форми декларацій (заяв), що подаються для декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування), а також порядок ведення реєстру територіальної громади, надання та передачі інформації з та до такого реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №1871-ІХ громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.
Батьки або інші законні представники зобов'язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження (частина 2 статті 5 Закону №1871-ІХ)..
Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників (частина 3 статті 5 Закону №1871-ІХ).
Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна (частина 4 статті 5 Закону №1871-ІХ).
Відповідно до частини 6 статті 5 Закону №1871-ІХ реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.
Частиною 1 статті 9 Закону №1871-ІХ визначено, що у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Реєстрація місця проживання (перебування) особи, зміна її місця проживання (перебування) може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника, що діє на підставі довіреності, посвідченої у встановленому законом порядку (далі - представник).
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону №1871-ІХ до заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються:
1) паспортний документ особи або довідка про звернення за захистом в Україні, або документ, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними;
2) свідоцтво про народження - для дітей віком до 14 років;
3) документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України);
4) документи, що посвідчують особу законного представника (представника);
5) документи, що підтверджують повноваження особи як законного представника (представника), крім випадків, якщо законними представниками дитини є її батьки чи один із батьків;
6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору;
7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Частина 3 даної норми визначає, що у разі відсутності документів, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, уповноваженої особи житла.
Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання (перебування) подання особою відомостей та/або документів, не передбачених цим Законом (частина 7 статті 9 Закону №1871-ІХ).
Відповідно частини 1 статті 11 Закону №1871-ІХ особа, яка декларує або реєструє своє місце проживання (перебування) у житлі, яке не є власністю (співвласністю) такої особи, та за відсутності документів, що підтверджують право на проживання в цьому житлі, під час подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) або декларації про місце проживання надає згоду власника (співвласників) житла чи уповноваженої особи житла на декларування або реєстрацію особою свого місця проживання (перебування) за адресою цього житла у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У разі декларування або реєстрації місця проживання особою, яка є власником (співвласником) цього житла, згода інших співвласників або інших осіб, місце проживання яких зареєстровано/задекларовано в цьому житлі, не вимагається.
Механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) визначає Порядок №265.
Згідно з пунктом 33 Порядку №265 (тут і в подальшому в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Згода батьків або інших законних представників може бути надана у присутності особи, яка приймає заяву про реєстрацію місця проживання, або засвідчена нотаріально в установленому законодавством порядку.
За змістом підпункту 5 пункту 35 Порядку №265, для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням подає, зокрема: документи, що підтверджують: право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім'ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дозволяє дійти висновку, що за загальним правилом, разом із заявою про реєстрацію місця проживання (перебування) зацікавлена особа повинна подати документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, в разі відсутності таких документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім'ї, уповноваженої особи житла.
Виняток з цього правила становлять випадки реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого / зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них, коли зазначені документи та згода не вимагаються.
Наведене узгоджується також із положеннями статті 156 Житлового кодексу України, якою визначено, що за згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина 2 статті 156 ЖК України).
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Як зазначено у статті 3 Конвенції «Про права дитини», ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III (далі - Закон № 2402-ІІІ) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (стаття 1 Закону №2402-ІІІ).
Стаття 11 Закону №2402-ІІІ визначає, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Відповідно до статті 18 Закону №2402-ІІІ держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Таким чином, зареєстроване місце проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей імперативно обумовлене зареєстрованим місцем проживання (перебування) її батьків (одного з них за згодою іншого) або законних представників. При цьому, дотримуючись принципів забезпечення найкращих інтересів дитини, чинним законодавством України не передбачено необхідності отримання згоди власника (співвласників) житла під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них.
Судом встановлено, що заяву про реєстрацію місця проживання неповнолітньої ОСОБА_3 подано з метою реєстрації місця проживання (перебування) дитини у віці до 14 років за адресою зареєстрованого місця проживання (перебування) її батька, та за наявності особистої згоди матері.
Відтак, виконано всі умови щодо реєстрації місця проживання дитини у віці до 14 років за зареєстрованим місцем проживання (перебування) її батька, передбачені Законом №1871-ІХ та Порядком №265, а тому у відповідача були відсутні підстави для відмови у здійсненні реєстраційних дій.
Суд відхиляє посилання на норми Закону № 3354-IX, та зазначає, що відповідно до пункту 1 розділу XIV Прикінцеві положення, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, крім:
1) статей 20-22, пункту 2 частини другої статті 24, абзацу другого частини другої статті 29, пункту 4 частини другої статті 43 цього Закону, які набирають чинності і вводяться в дію з урахуванням порядку, визначеного абзацом першим цього пункту, але не раніше ніж через п'ять років з дня набрання чинності цим Законом;
2) абзацу другого частини шостої статті 4 (в частині публічних консультацій), пункту 7 частини четвертої статті 27, пункту 5 частини третьої статті 29, статті 45, пункту 7 частини четвертої статті 68 цього Закону, які набирають чинності і вводяться в дію з урахуванням порядку, визначеного абзацом першим цього пункту, але не раніше дня набрання чинності Законом України "Про публічні консультації";
3) абзацу другого частини шостої статті 4 цього Закону (в частині лобізму та лобістської діяльності), який набирає чинності та вводиться в дію з урахуванням порядку, визначеного абзацом першим цього пункту, але не раніше дня набрання чинності законом щодо лобізму та лобістської діяльності;
4) пункту 2 цього розділу, який набирає чинності у день введення цього Закону в дію;
5) пунктів 3 і 4 цього розділу, які набирають чинності і вводяться в дію з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.
Враховуючи, що воєнний стан в Україні, введений Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, неодноразово продовжувався та триває безперервно на теперішній час, Закон № 3354-IX не введений в дію, а тому відсутні підстави для його застосування до спірних правовідносин.
Крім того, слід зазначити, що у даному випадку відсутній конфлікт норм Закону №1871-ІХ та Порядку №265, оскільки останній прийнятий на виконання вимог частини 2 статті 4 Закону №1871-ІХ та не суперечить йому. Саме положення Закону №1871-ІХ (стаття 5) визначають зміст обов'язку батьків задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) дитини за своїм задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування). При цьому, частина 2 статті 9 Закону №1871-ІХ містить загальний перелік документів, які додаються до заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи, а положення Порядку №265 лише деталізують його.
Суд відхиляє посилання позивача на порушення відповідачем частини 3 статті 9 Закону №1871-ІХ, та вважає, що у випадку реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них, вимоги пункту 3 частини 2 статі 9 Закону №1871-ІХ щодо підтвердження права на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання, стосуються саме підтвердження зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків (в даному випадку батька), а не малолітньої дитини, і такі вимоги були дотримані, адже факт реєстрації місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , встановлений відповідачем під час вчинення реєстраційної дії та позивачем не оспорюється.
Крім того, суд вважає безпідставними посилання позивача на те, що реєстрації малолітньої дитини у житлі, яке належить їй, порушує права на володіння, користування та розпорядження майном на власний розсуд та створює передумови для можливих перешкод в реалізації права власності, оскільки відповідно до частини 4 статті 1 Закону №1871-ІХ декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила.
Суд оцінює критично посилання на можливе у подальшому виникнення спільних обов'язків або обмежень у користуванні власним майном, ускладнення продажу, обміну чи іншого розпорядження квартирою, можливе виникнення претензій зареєстрованої особи на подальше проживання у квартирі навіть після зміни співвласників, вплив на нарахування комунальних платежів та вимушене їх погашення у випадку не сплати батьком неповнолітнього відповідних витрат, можливе виникнення нових правовідносин, які зачіпають права співвласників, у тому числі, конфліктів, оскільки вказані посилання ґрунтуються на довільних припущеннях та не підтверджені належними доказами.
Суд зазначає, що судовому захисту підлягає лише порушене право, захист непорушених прав не узгоджується із завданням та принципами адміністративного судочинства.
При вирішенні спору суд зобов'язаний надати оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також суд зобов'язаний визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відповідний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15.05.2024 року у справі №160/14647/22.
Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку. Якщо ж це право не є порушеним, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 28.08.2024 у справі №120/19700/21-а.
Оскільки судом не встановлено порушення прав позивача у спірних правовідносинах, наявні підстави для відмови в задоволенні позову.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Керуючись ст. 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, просп. Д. Яворницького, буд. 75, код ЄДРПОУ 40392181), третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов?язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук