29 вересня 2025 рокуСправа №160/6921/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Міністерства оборони України (03168 м. Київ-168 проспект Повітряних сил України, б, код ЄДРПОУ 00034022), відповідача-2: Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про визнання рішення протиправним та зобов?язання вчинити певні дії
04 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суд з позовною заявою до Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_2 , третя особа: ОСОБА_2 , в якій просить:
- визнати рішення командира військової частини НОМЕР_2 про відмову ОСОБА_1 у виплаті грошового забезпечення за безвісти зниклого військовослужбовця ОСОБА_3 , викладене в листі №909/3429 від 18.10.2024 року протиправним та скасувати;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за безвісти зниклого ОСОБА_3 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 03.04.2024 у справі №206/6029/23 встановлено факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім'єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період часу з 1995 року до 2023 року. 10.10.2023 ОСОБА_3 зник безвісти. У зв'язку з цим, позивачка звернулася до відповідача з приводу виплати їй всіх належних її чоловіку коштів. Відповідач відмовив їй у виплаті вказаних коштів у зв'язку з ненаданням нею свідоцтва про шлюб з ОСОБА_3 . Позивач не погоджується з відмовою відповідача і вказує, що відповідач не взяв до уваги рішення місцевого суду про встановлення факту проживання однією сім'єю. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду.
Ухвалою від 06 березня 2025 року суд відкрив провадження в цій адміністративній справі, призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
25.03.2025 року через систему «Електронний суд» до суду надійшов відзив Міністерства оборони України на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову.
01.04.2025 року через систему «Електронний суд» до суду надійшов відзив військової частини НОМЕР_2 на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частинами 5, 8 ст. 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до вимог статей 257, 262 КАС України справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Згідно із сповіщенням сім'ї №262/1 від 16.10.2023 року головний сержант стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 , молодший сержант ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призваний на військову службу 17.12.2020 року, 10.10.2023 року зник безвісти, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України в районі населеного пункту Старомайорське Волноваського району Донецької області.
03.04.2024 року рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська по цивільній справі №206/6029/23 позовну заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про встановлення факту, що має юридичне значення - задоволено.
Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який 10.10.2023 року зник безвісти, проживали однією сім'єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період часу з 1995 року до 2023 року.
Рішення набрало законної сили 24.06.2024 року. До військової частини ІНФОРМАЦІЯ_4 10.07.2024 направлено пакет документів з заявою ОСОБА_1 вихідний № 8805 щодо отримання належних виплат по безвісті зниклому військовослужбовцю ОСОБА_3 .
Відповідно відповіді командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_5 від 18 жовтня 2024 року №909/3429 ОСОБА_1 було відмовлено у виплаті грошового забезпечення, як цивільній дружині.
15.10.2024 року ОСОБА_1 звернулась на гарячу лінію Міністерства оборони України із зверненням №XO-17929873 щодо невиплати грошового забезпечення за безвісно відсутнього військовослужбовця ОСОБА_3 .
29.10.2024 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду №160/17981/24 у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
05.11.2024 року відповідно отриманої відповіді командира Військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 було відмовлено у виплаті грошового забезпечення, у зв'язку із тим, що цивільна дружина відсутня в порядку черговості на виплати. Крім того, у безвісті зниклого є повнолітній син ОСОБА_2 , в разі надання документа, який підтверджує факт спільного проживання з безвісті зниклим військовослужбовцем ОСОБА_3 військова частина розгляне питання щодо виплат грошового забезпечення.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідачів, викладених в відзивах на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає та регулює відносини у цій галузі Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 2 Закону № 2011-XII встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, забезпечення правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних із набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей регулюється Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» №2505-VIII у редакції від 27.04.2022 (далі - Закон №2505).
Для цілей згаданого Закону №2505 визначено, що особливими обставинами вважаються збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасова окупація частини території України, надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону №2505, особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому цим Законом, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.
Аналізуючи наведені приписи Закону №2505 можна дійти висновку, що особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин (збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасова окупація частини території України) з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.
Судом установлено та учасниками справи не заперечується, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнаний зниклим безвісті.
Особам, які зникли безвісти за особливих обставин під час проходження військової служби, надаються гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими актами законодавства України (ч. 2 ст. 9 Закону №2505).
Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону № 2011-XII за військовослужбовцями, зокрема, безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, зокрема, безвісно відсутніми (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 (далі - Порядок №884).
Цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці).
Під терміном «безвісно відсутній військовослужбовець» слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку № 884).
Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до вимог пунктів 5, 6 Порядку №884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
- військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
- військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання (п.7 Порядку №884).
Отже, виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими та не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
При цьому, аналіз процитованих норм абз.3 - 4 ч. 6 ст.9 Закону №2011-XII та п.7 Порядку №884 дає підстави для висновку, що першочергове право на виплату грошового забезпечення мають дружина (чоловік) військовослужбовця.
У разі їх відсутності це право переходить до повнолітніх дітей військовослужбовця, які проживають разом із ним. На рівні із особами другої черги право на отримання грошового забезпечення мають: 1) законні представники (опікуни, піклувальники) чи усиновлювачі неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку); 2) особи, які перебувають на утриманні військовослужбовців.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що виплата грошового забезпечення військовослужбовця, який зник безвісти, передбачена членам сім'ї такого військовослужбовця, зокрема, в першу чергу дружині, а повноваження з перевірки вказаних умов для виплати та прийняття рішень (наказів) щодо такої виплати покладено на командира (начальника, керівника) військової частини, при цьому, у разі прийняття рішення про відмову у такій виплаті, командир військової частини має обов'язково зазначити у цьому рішенні підстави для такої відмови.
Перелік підстав для відмови у виплаті грошового забезпечення членам сім'ї військовослужбовця, який, зник безвісти, наведений у пункті 5 Порядку №844, є вичерпним.
Суд установив, що 03.04.2024 року рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська по цивільній справі №206/6029/23 позовну заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про встановлення факту, що має юридичне значення - задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який 10.10.2023 року зник безвісти, проживали однією сім?єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період часу з 1995 року до 2023 року.
В контексті доводів щодо правовідносин позивачки із згаданим вище військовослужбовцем, суд зазначає про таке.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.21 Сімейного кодексу України (далі - СК України) шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Сім'я відповідно до ч.ч.1-2 ст.3 СК України є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Згідно з абз.2 резолютивної частини рішення Конституційного суду України №5-рп/99 від 03.06.1999 (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї» згідно з окремими положеннями п.6 ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII, частин четвертої та п'ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 №565-XII (з наступними змінами), частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 №3745-XII (з наступними змінами)), до кола членів сім'ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони належать його (її) дружина (чоловік), їхні діти і батьки. Щодо них ознака (вимога) ведення спільного господарства з суб'єктом права на пільги в оплаті користування житлом і комунальними послугами застосовується лише у передбачених законом випадках.
Як зазначено вище, згідно з п.7 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.
Тобто, відповідач, отримавши від позивачки рішення суду про встановлення фактичних шлюбних відносин з військовослужбовцем, мав обов'язок вирішити питання належного нарахування та виплати коштів за безвісно відсутнього військовослужбовця, установленим Порядком №884 способом дій.
Тому суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивачки є визнання протиправною відмови відповідача щодо виплати позивачці грошового забезпечення її чоловіка, який під час захисту Вітчизни зник безвісти, та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачці грошове забезпечення її чоловіка.
При цьому, з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні, ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
Згідно з вимогами ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).
У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15.11.2007, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Крім того, згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд зазначає, що всі інші аргументи сторін досліджені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд зробив висновок, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Міністерства оборони України (03168 м. Київ-168 проспект Повітряних сил України, б, код ЄДРПОУ 00034022), відповідача-2: Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про визнання рішення протиправним та зобов?язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати рішення командира військової частини НОМЕР_2 про відмову ОСОБА_1 у виплаті грошового забезпечення за безвісти зниклого військовослужбовця ОСОБА_3 , викладене в листі №909/3429 від 18.10.2024 року протиправним та скасувати.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за безвісти зниклого ОСОБА_3 .
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук