29 вересня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/3409/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті Відділ державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування постанови, стягнення шкоди, -
Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 02.12.2024 №ПШ 053770;
- стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 завдану шкоду у розмірі 17000,00 грн.
В обґрунтування позовних зазначено, що 02 жовтня 2024 року під час руху на автомобільній дорозі М-30 с. Романова - Стрий Тернопільська область Відділом державного нагляду (контролю) у Тернопільській області складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №АР 025479, згідно якого інспектором здійснено перевірку транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, модель SPRINTER, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_2 . На підставі Акту перевірки, 02.12.2024 Відділом державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті, винесено Постанову про застосування адміністративно - господарського штрафу ПШ 053770 від 02.12.2024. У постанові про застосування штрафу зазначається, що фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 допущено порушення вимог статей 39 та 48 Закону України “Про автомобільний транспорт», а саме на момент проведення перевірки відсутній протокол проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, чим порушено вимоги Наказу МТЗУ № 385 від 24.06.2010 року, у зв'язку з чим ФОП ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності, що передбачена абз.3 ч.1 ст.60 ЗУ “Про автомобільний транспорт» та накладено адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000,00 грн. Позивач з вказаною постановою не згоден, та вважає її незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки транспортний засіб не перевищує повною масою 3,5 тон, а у водія під час перевірки була наявна індивідуальна контрольна книжка.
Ухвалою судді від 02.06.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи (а.с.29).
Заперечуючи проти задоволення позову представником відповідача надано відзив на позовну заяву (а.с.32-38), в якому зазначено, що під час перевірки виявлено порушення, перевозився вантаж, де на момент перевірки був відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа на транспортний засіб. Водій з актом був ознайомлений. Факт перевезення вантажу підтверджено наявною ТТН у матеріалах справи, від 02.10.2024 зв №12544, де позивач є автомобільним перевізником. Позовні вимоги обґрунтовуються на тому, що даний транспортний засіб не перевищує масу 3500 тон, а тому обов'язковість обладнання тахографом транспортного засобу є правом. При цьому, у позовних вимогах не порушено, не висвітлено питання, що транспортний засіб не обладнаний відповідним тахографом. Також звертає увагу на те, що у матеріалах справи про порушення, (фотокопій документів) відсутня інформація про наявну на час перевірки індивідуальну контрольну книжку водія. Позивач не довів забезпечення водія транспортного засобу відповідними документами під час перевірки. Крім того, заперечував щодо витрат на правничу допомогу. Враховуючи наведене, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представником позивача подано до суду відповідь на відзив у якій заперечує проти тверджень представника позивача про відсутність у водія індивідуальної контрольної книжки, а також наголошує, що транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель SPRINTER, реєстраційний номер НОМЕР_1 не обладнаний тахографом, оскільки загальна маса автомобіля становить рівно 3,5 тон. Враховуючи наведене представник позивача просить задовольнити позовні вимоги (а.с.45-46).
Представником відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив у яких підтримав доводи, викладені у відзиві на позовну заяву (а.с.49).
Дослідивши докази і письмові пояснення учасників справи, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 року №2344-III (далі Закон №2344-III).
Статтею 6 Закону №2344-III передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, в т.ч. державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.
Відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого Постановою КМУ від 11.02.2015р. №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Згідно з п.8 вказаного Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Частинами 14, 17 статті 6 Закону №2344-III передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
За визначенням, наведеним в абзаці 54 статті 1 Закону №2344-III, рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженому Постановою КМУ від 08.11.2006р. №1567 (далі - Порядок №1567), цей Порядок визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Пунктами 12, 14 Порядку №1567 передбачено, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка.
Рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Згідно з пунктом 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі); виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Пунктами 16, 17 Порядку №1567 передбачено, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі) може проводитися однією посадовою особою Укртрансбезпеки.
Габаритно-ваговий контроль проводиться двома посадовими особами Укртрансбезпеки або однією посадовою особою Укртрансбезпеки у разі залучення посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Агентства відновлення, власника (балансоутримувача) пункту габаритно-вагового контролю.
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) можливе: використання спеціалізованих автомобілів, на яких розміщений напис “Укртрансбезпека»; використання спеціального обладнання, призначеного для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку, встановлених законодавством України та Європейською угодою; здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів; використання засобів фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; використання пристроїв для копіювання, сканування з метою збору інформації, що свідчить про правопорушення; здійснення опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) проводиться із зупиненням транспортних засобів або без їх зупинення.
Зупинення транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог пункту 15 Правил дорожнього руху та Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів.
Відповідно до пунктів 21-22, 24 Порядку №1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
У разі відмови водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.
Акти, зазначені у пунктах 20, 21 цього Порядку, реєструються в журналі обліку.
Згідно пунктів 25, 26, 27 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
У разі виявлення вчиненого іноземним перевізником порушення посадова особа складає відповідний акт та приймає постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, а інформацію про виявлені порушення та адміністративно-господарський штраф надсилає центральному органові виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи.
Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Судом встановлено, що під час здійснення рейдової перевірки був зупинений транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель SPRINTER, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який здійснював перевезення вантажів без оформлення документів передбачених законодавством України про автомобільний транспорт. Під час здійснення перевірки водій ОСОБА_2 не надав старшому державному інспектору протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу. У зв'язку з виявленням вищезазначеного порушення старшим державним інспектором складено акт №АР 025479 від 02.10.2024 (а.с.11).
Водій зі змістом акту №АР 025479 від 02.10.2024 ознайомився та підписав.
За результатами розгляду справи про виявлене порушення, було винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 053770 від 02.12.2024 за порушення перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, а саме відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу відповідно до Наказу МТЗУ №385 від 24.06.2010, на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт» застосовано штраф у розмірі - 17000 грн. (а.с.6).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною дванадцятою статті 6 Закону № 2344-ІІІ, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Статтею 48 Закону № 2344-ІІІ обумовлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Таким чином, положеннями спеціального закону покладено на перевізника обов'язок з забезпечення, а водія - пред'явлення для перевірки відповідних документів.
Спірним у цій справі є можливість використання водієм транспортного засобу масою 3,5 тони індивідуальної контрольної книги водія замість обладнання транспортного засобу діючим тахографом.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 року №340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 року за №811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (надалі - Положення №340, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктами 1.1, 1.2, 1.3 Положення №340 передбачено, що це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух".
Це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.
Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).
Відповідно до пункту 1.4 Положення №340 це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються:
фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв;
під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій;
транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем;
сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств;
закладами охорони здоров'я незалежно від форми власності;
транспортними засобами спеціального та спеціалізованого призначення суб'єктів господарювання незалежно від форм власності, що здійснюють експлуатаційне утримання, будівництво та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування, вулиць у населених пунктах, а також інших об'єктів транспортної інфраструктури в радіусі не більше 150 км від об'єкта будівництва (ремонту), які обладнані спеціальними світловими сигнальними пристроями відповідно до пункту 3.6 розділу 3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за умови наявності у водія відповідного транспортного засобу первинного документа, що фіксує маршрут руху такого транспортного засобу, а також у разі забезпечення експлуатації дорожніх об'єктів у надзвичайних ситуаціях, за несприятливих погодно-кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об'єктів і виникнення інших перешкод у дорожньому русі.
Згідно з пунктом 6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Пунктом 6.3 Положення №340 передбачено, що водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Відповідно до пункту 4 наказу Міністерства транспорту та зв'язку України №340 від 07.06.2010 року ця норма для перевезення вантажів колісними транспортними засобами з повною масою понад 12 тонн набрала чинності з 01.06.2013 року, а для перевезення вантажів колісними транспортними засобами з повною масою від 3,5 тонн до 12 тонн - з 01.06.2015 року.
Тож з 01.06.2015 року усі вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн, які використовуються автомобільними перевізниками при наданні послуг по перевезенню вантажів у внутрішньому сполученні, повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Згідно з пунктом 7.1 Положення №340 органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 №385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (надалі - Інструкція №385, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), яка визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.
Відповідно до п.1.3 Інструкції №385, ця Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Пунктом 2.5. Інструкції №385 передбачено, що тахографи підлягають повірці, яку здійснюють повірочні лабораторії відповідно до вимог Закону України “Про метрологію та метрологічну діяльність».
Згідно з п.3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв).
Пунктом 3.5. Інструкції № 385 встановлено, що перевізники забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії.
Відповідно до п.3.6. Інструкції №385 перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон, які використовуються суб'єктами господарювання для внутрішніх перевезень вантажів обов'язково повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами, а водій транспортного засобу, обладнаного тахографом забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; повинен мати при собі протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу.
Отже, підставою для накладення штрафу згідно з постановою від 02 грудня 2024 року № ПШ 053770 стало непред'явлення водієм транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, модель SPRINTER, реєстраційний номер НОМЕР_1 , протоколу перевірки адаптації тахографа до транспортного засобу.
Судом встановлено, що транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель SPRINTER, реєстраційний номер НОМЕР_1 має повну масу 3500 кг, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (а.с.7), отже обов'язку щодо обладнання даного транспортного засобу тахографом у суб'єкта господарювання не виникає.
Крім того, суд зазначає, що наказами Міністерства розвитку громад та територій №1432 від 06.12.2024 № 532 від 21.03.2025 внесено зміни до Положення №340, зокрема пункт 6.3 викладено у новій редакції, "водій, що керує ТЗ, на автобусних маршрутах протяжністю до 50 км включно, вантажними автомобілями з повною масою до 3,5 тонн включно, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв, або використовувати діючий та повірений тахограф." Тобто законодавець більш конкретизував, на яких транспортних засобах, водії повинні вести індивідуальну контрольну книжку водія.
Відповідно до ст.18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України.
Частиною 2 статті 18 Закону № 2344-ІІІ визначено, що контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Перевізник повинен вести табель обліку роботи водіїв на підставі обліку водіями свого робочого часу та відпочинку.
Одним із способів контролю водіїв, в разі не оснащення транспортного засобу тахографом відповідно до п. 6.3 Порядку № 340, є індивідуальна контрольна книжка або копія графіка змінності водіїв, які відображають відомості про тривалість змінного періоду керування.
При цьому чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена.
Обов'язок позивача щодо дотримання вимог підзаконних нормативних актів - Положення № 340 передбачено чинним законодавством.
З врахуванням вище викладеного, суд дійшов висновку, що положеннями статті 39 Закону № 2344-ІІІ передбачено необхідність наявності у водія інших документів, передбачених законодавством, а саме: індивідуальної контрольної книжки водія, або копії графіка змінності водіїв, або бланку підтвердження діяльності водія, які б містили записи щодо режимів праці та відпочинку водія за 28+1день (день перевірки), як це передбачено нормами Положення № 340.
Представником позивача до матеріалів справи долучено копію індивідуальної контрольної книжки водія ОСОБА_2 на період 2024 року, яка містить записи з 28.09.2024 року по 29.12.2024 року. (а.с.23-25)
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Доказів того, що вищенаведена контрольна книжка водія ОСОБА_2 не пред'являлась під час перевірки, представником відповідача не надано, як і не надано жодного матеріалу, який був покладений в основу акту проведення перевірки № АР 025479 від 02.10.2024 року.
Також, представником відповідача жодним доказом не доведено, що транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель SPRINTER, реєстраційний номер НОМЕР_1 обладнаний тахографом.
Натомість, представником позивача надано до суду фотокопію на який зображений пристрій "FleetBoard TiiRec.pro", який встановлений у транспортному засобі, що перевірявся.
Судом встановлено, що FleetBoard це цифрова система управління автопарком від Daimler AG (Mercedes-Benz Trucks), яка надає менеджерам транспортних компаній інструменти для моніторингу та аналізу роботи транспортних засобів, оптимізації логістичних процесів та підвищення ефективності управління ресурсами.
Отже, пристрій, що встановлений у транспортному засобі марки MERCEDES-BENZ, модель SPRINTER, реєстраційний номер НОМЕР_1 не є тахографом.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що у водія під час перевірки були наявні усі необхідні документи для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, отже оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Щодо стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь позивача заподіяну йому шкоду від застосування до нього адміністративного-господарського штрафу та сплаченого ним у сумі 17000,00 грн., суд зазначає.
Судом встановлено, що позивачем сплачено 17000,00 грн - штраф за постановою №ПШ 053770 від 02.12.2024 року, про що свідчить дублікат фіскального чеку №1433927442 від 27.12.2024 (а.с.9).
Відповідно до п. 6 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно п. 6 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
У відповідності до положень статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статей 440 і 450 ЦК України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення від 25.10.93 у справі "Гольм проти Швеції", від 29.11.96 у справі "Саундерс проти Сполученого Королівства", від 25.07.2001 у справі "Перна проти Італії", від 13.07.2006 у справі "Сілін проти України" визнання порушення прав особи неправомірними діями інших осіб само по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за моральну шкоду спричинену такими діями.
Таким чином, суд доходить висновку, що вимога про стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь позивача заподіяної йому шкоду від застосування до нього адміністративного-господарського штрафу та сплаченого ним у сумі 1700,00 грн підлягає задоволенню.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на задоволення позову, на користь позивача слід стягнути витрати на сплату судового збору у сумі 968,96 грн. (а.с.18) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Представником позивача у позовній заяві зазначено про вирішення питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи.
Представник відповідача у поданому відзиві заперечує проти відшкодування за рахунок відповідача витрат на правничу допомогу оскільки вони є безпідставно збільшеними та не є співмірними із понесеними витратами (а.с.32-38).
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).
Частинами першою, другою статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Так, згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас, частинами четвертою, п'ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.ч.7, 9 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16, від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17.
Статтею 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У справі “East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У пункті 269 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
До того ж, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі ''Лавентс проти Латвії'' зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження обґрунтованості витрат на оплату правничої допомоги надано копії: договору про надання професійної правничої допомоги від 05.05.2025 (а.с.13-14); замовлення на надання правничої допомоги від 05.05.2025 (а.с.15); акту про надання професійної правничої допомоги від 05.05.2025 (а.с.12); квитанції до прибуткового касового ордеру б/н від 05.05.2025 про отримання адвокатом Манзюк Т.Ю. від ФОП ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 5250,00 грн (а.с.16).
Відповідно до акту про надання професійної правничої допомоги від 05.05.2025 сума допомоги складає 5250 грн., з яких консультація клієнта та вивчення документів стосовно порядку та строків судового розгляду. Обговорення правової позиції - 1 год. - 1000 грн.; підготовка позовної заяви, виготовлення сканів/копій документів, подача документів до суду - 1,5 год. - 1500 грн.; супровід розгляду справи у суді 1 інстанції після подання позовної заяви у спосіб, який обирається адвокатом. До цього переліку включається написання всіх заяв по змісту та всі необхідні заяви з процесуальних питань - фіксований розмір - 2000 грн.
Так, суд зазначає, що такі види правової допомоги як консультація клієнта та вивчення документів стосовно порядку та строків судового розгляду, обговорення правової позиції охоплюються таким видом як складання позовної заяви.
Отже, вирішуючи питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховуючи предмет спору, заперечення з боку відповідача, та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, з дотриманням принципів розумності, обґрунтованості, дійсності та співмірності, вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 4250,00 грн.
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Позовну заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті Відділ державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області (25004, м. Кропивницький, вул. Героїв Маріуполя, 102, ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови, стягнення шкоди - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 02 грудня 2024 р. №ПШ 053770.
Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 завдану шкоду у розмірі 17000,00 грн.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати: на сплату судового збору в сумі 968,96 грн.; на професійну правничу допомогу в сумі 4250,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (ЄДРПОУ 39816845).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено протягом тридцяти днів до Третього апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. КАРМАЗИНА