Номер провадження: 22-ц/813/482/25
Справа № 501/1109/23
Головуючий у першій інстанції Смирнов В.В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
17.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Сегеди С.М., Громіка Р.Д.,
при секретарі судового засідання: Узун Н.Д.,
за участю представника відповідача - адвоката Латій О.В.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвоката Кузнєцова Любов Олександрівна, на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 20 червня 2023 року про скасування заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до Об'єднання Співвласників Багатоквартирного Будинку «РАДІСНА ДВАДЦЯТЬ ОДИН», Дочірнього підприємства «МОНОЛІТ-СЕРВІС», про визнання правочину недійсним, -
В провадженні Іллічівського міського суду Одеської області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до Об'єднання Співвласників Багатоквартирного Будинку «РАДІСНА ДВАДЦЯТЬ ОДИН», Дочірнього підприємства «МОНОЛІТ-СЕРВІС» про визнання правочину недійсним.
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 05 червня 2023 року задоволено заяву представника позивачів ОСОБА_10 про забезпечення позовних вимог по цивільній справі №501/1109/23, заборонено відповідачу ДП «МОНОЛІТ-СЕРВІС», вчиняти будь-які дії спрямовані на припинення та/або зупинення електропостачання багатоповерхового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 88).
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 05 червня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до ОСББ «РАДІСНА ДВАДЦЯТЬ ОДИН», ДП «МОНОЛІТ-СЕРВІС» про визнання правочину недійсним задоволено. Суд визнав недійсним договір №21/3А про відшкодування вартості електричної енергії від 30.12.2021 укладений між ОСББ «РАДІСНА ДВАДЦЯТЬ ОДИН», код 4463622 та ДП «Моноліт-Сервіс», код 32927758, з моменту укладення; визнав недійсним договір №22 з постачання теплової енергії від 30.12.2021 укладений між ОСББ «РАДІСНА ДВАДЦЯТЬ ОДИН», код 4463622 та ДП «МОНОЛІТ-СЕРВІС», код 32927758, з моменту укладення.
15 червня 2023 року відповідач, ДП «МОНОЛІТ-СЕРВІС», в інтересах якого діє адвокат Латій Олена Вікторівна, звернулось до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, посилаючись на те, що вимоги стосовно правовідносин у сфері виконання вказаного договору, забезпечення потреб електричної енергії та стосовно вартості використання електричної енергії, платежів тощо позивачами не заявлялись, відповідний спір не вирішувся.
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 20 червня 2023 року клопотання ДП «МОНОЛІТ-СЕРВІС» про скасування заходів забезпечення позову задоволено. Суд скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 05 червня 2023 року.
В апеляційній скарзі позивачка, ОСОБА_11 , в інтересах якого діє адвоката Кузнєцова Л.О., просить ухвалу суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову, посилаючись порушення судом норм процесуального права.
В судове засідання, призначене на 17 вересня 2025 року об 14 год 00 хв з'явилась представник відповідача - адвокат Латій О.В., інші учасники справи до суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлені належним чином, що підтверджується довідками та рекомендованими повідомленнями, наявними в матеріалах справи (т. 2, а.с. 4-25).
Позивачам ОСОБА_12 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 судові повістки направлялись на відомі суду адреси їх проживання/реєстрації, проте поштові повідомлення повернулись до суду з відмітною «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Таким чином, оскільки судова повістка направлялась на відому суду адресу місця проживання позивачів та враховуючи, що отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а саме суду, апеляційний суд в достатній мірі виконав обов'язок щодо повідомлення позивачів про дату, час та місце розгляду справи.
Крім того, апеляційний суд наголошує, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов'язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення. Натомість, до суду від позивачів не надходили повідомлення про зміну адреси місця проживання (перебування, знаходження), не надходили й заяви про поважність причин, з яких вони не можуть з'явитися в судові засідання, клопотань про відкладення розгляду справи, так само як і заяв про розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права.
У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Точне і неухильне додержання судом норм чинного законодавства України при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частини 2 статті 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
В силу вимог частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Частинами 1, 2 статті 158 ЦПК України визначено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п'яти днів з дня надходження його до суду.
Згідно із частинами 9-10 статті 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Посилання позивачки ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвоката Кузнєцова Любов Олександрівна, в апеляційній скарзі на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, оскільки судом не враховано, що законних підстав для скасування заходів забезпечення позову немає, не приймаються до уваги за таких підстав.
Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
«Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.
Забезпечення позову по суті є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову» (правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-605цс16).
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9, викладених у п. 4 постанови, «розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків».
«При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги» (п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна від 03 червня 2016 року №5).
Згідно частини 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, наступне, «…. якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24-25, п. 57)».
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
Постановою Одеського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року апеляційну скаргу ДП «МОНОЛІТ-СЕРВІС», в інтересах якого діє адвокат Латій О.В. задоволено, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 червня 2023 року скасовано та ухвалено постанову, якою позов ОСОБА_13 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до ОСББ «РАДІСНА ДВАДЦЯТЬ ОДИН», ДП «МОНОЛІТ-СЕРВІС» про визнання правочину недійсним, залишено без задоволення.
Отже, у відповідності до частини 9 статті 158 ЦПК України, у даному випадку є законні підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Аналізуючи зазначені норми права, положення Конституції України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, правові висновки Верховного Суду України, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, з'ясовуючи обставини, викладені в заяві про скасування заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виходив про наявність підстав для скасування заходів забезпечення позову,
За таких обставин, суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно з'ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення питання щодо забезпечення позову, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та обґрунтовано виходив з того, що є законні підстави для задоволення клопотання про скасування заходів забезпечення позову.
Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.
У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення вказаного процесуального питання.
Тому, законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвоката Кузнєцова Любов Олександрівна, залишити без задоволення, ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 20 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 29 вересня 2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
С.М. Сегеда