Номер провадження: 22-ц/813/2904/25
Справа № 523/12595/24
Головуючий у першій інстанції Мурманова І. М.
Доповідач Сегеда С. М.
16.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Драгомерецького М.М.,
Комлевої О.С.,
за участю секретаря Козлової В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без учасників справи, апеляційну скаргу Одеської міської ради на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2024 року про відмову у забезпеченні позову, постановлену під головуванням судді Мурманової І.М., у цивільній справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою,
встановив:
24.07.2024 року пре56дставник Одеської міської ради (далі - ОМР) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою.
Також ОМР подала заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту та заборони органам та суб'єктам державної реєстрації вчиняти дії, пов'язані з державною реєстрацію прав та їх обтяжень щодо нерухомого майна, а саме: кв. АДРЕСА_1 .
В обґрунтування доводів заяви представник позивача зазначив, що існують об'єктивні підстави та побоювання, що до закінчення розгляду даної справи та ухвалення судового рішення, спірне нерухоме майно може бути відчужене відповідачем на користь третіх осіб, що у свою чергу ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 21.10.2024 року у задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено (а.с.40-41).
В апеляційній скарзі ОМР ставить питання про скасування ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 21.10.2024 року, ухвалення нового судового рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.43-51).
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Ухвалюючи судове рішенні про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали заяви не містять достатніх доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також не містять даних про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів забезпечення позову.
Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, з огляду на наступні обставини.
Так, відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб - п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України
За змістом ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У відповідності до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року №9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
За змістом правових позицій Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6 -605 цс16 від 25.05.2016 року, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Колегія суддів зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і рівності перед законом, оскільки мета забезпечення позову це тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.
Як вбачається з матеріалів справи, 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на праві власності належала ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право на спадщину після смерті сина ОСОБА_3 (а.с.26). Інша 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 на праві власності належала тій же ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 14.12.1998 р. (а.с. 22-24).
Оскільки ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , то 24.07.2024 року ОМР звернулась до ОСОБА_1 з позовом про визнання спадщини, якою є квартира за адресою: АДРЕСА_2 , що зареєстрована за ОСОБА_2 , відумерлою.
Відповідачем зазначено ОСОБА_1 , так як рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 24 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОМР, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини була задоволено.
Разом з тим, зазначене судове рішення було скасовано постановою Одеського апеляційного суду 18.03.2025 року, із залишенням вищевказаної заяви ОСОБА_1 без розгляду.
Таким чином, як вбачається з матеріалів даної справи, предметом судового розгляду є саме квартира АДРЕСА_1 , а тому колегія суддів вважає за необхідне оскаржувану ухвалу суду скасувати і ухвалити постанову про задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
При цьому колегія суддів виходить із того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги її повністю спростовують, оскільки ухвалу було прийнято не у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу суду - скасувати і ухвалити постанову, якою накласти арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 14.12.1998 року № Н/98-01032, зареєстрованого Регіональною універсальною біржею «Александр-Н» та свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.05.2012 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-473.
крім того, колегія суддів вважає за необхідне заборонити органам та суб'єктам державної реєстрації прав, у тому числі нотаріусам, приймати рішення та вчиняти дії, пов'язані з державною реєстрацією прав та обтяжень, внесення записів та змін до них у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно щодо вищевказаної квартири.
Колегія суддів також зазначає, що за правилами ч.ч. 1, 2, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення, або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, а також враховуючи вимоги п. в ч. 4 ст. 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОМР судовий збір у сумі 3028 грн. (а.с. 69, 79).
Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 п.3 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу Одеської міської ради задовольнити.
Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2024 року про відмову у забезпеченні позову скасувати.
Ухвалити постанову, якою накласти арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 14.12.1998 року № Н/98-01032, зареєстрованого Регіональною універсальною біржею «Александр-Н» та свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.05.2012 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-473.
Заборонити органам та суб'єктам державної реєстрації прав, у тому числі нотаріусам, приймати рішення та вчиняти дії, пов'язані з державною реєстрацією прав та обтяжень, внесення записів та змін до них у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно щодо квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 14.12.1998 року № Н/98-01032, зареєстрованого Регіональною універсальною біржею «Александр-Н» та свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.05.2012 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-473.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Одеської міської ради, код ЄДРПОУ: 26597691, судовий збір у сумі 3028 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Через відпустку судді Сегеди С.М., повне судове рішення складено 29.09.2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
М.М. Драгомерецький
О.С. Комлева