Номер провадження: 11-сс/813/1706/25
Справа № 509/4402/25 1-кс/509/734/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
16.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя - ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 14.08.2025 року відносно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Сміла Черкаської області, українця, громадянина України, освіта середня, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, зарахованого у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «матрос», раніше не судимого,
підозрюваного у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 6202515002001633 від 08.04.2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, -
установив
Зміст оскарженого судового рішення
Ухвалою слідчого судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 14.08.2025 року задоволено клопотання слідчого та застосовано відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 13.10.2025 року, без визначення розміру застави.
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що прокурором надано матеріали, які обґрунтовують підозру та які є достатніми для переконання що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену ухвалу та постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_6 запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що:
-ризики заявлені слідчим у клопотанні не підтверджені жодним доказом;
-суд не прийняв до уваги дані про особу підозрюваного, який не є військовослужбовцем, а його військовий квиток є недійсним та містить низку недостовірної інформації.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Захисник ОСОБА_7 звернулась до апеляційного суду із заявою, в якій просила розглядати апеляційну скаргу за її відсутності.
До початку апеляційного розгляду прокурор ОСОБА_8 звернувся до апеляційного суду із письмовими запереченнями, які містять в собі заяву про розгляд апеляційної скарги за його відсутності.
В своїх запереченнях прокурор вказував на наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України та обґрунтованість підозри ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочині.
Положеннями статті 421 КПК України встановлено, що отримавши апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді, суддя-доповідач невідкладно витребовує з суду першої інстанції відповідні матеріали та не пізніш як за день повідомляє особу, яка її подала, прокурора та інших заінтересованих осіб про час, дату і місце апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді розглядається не пізніш як через три дні після її надходження до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.4 ст.405 КПК України, неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов'язковою, апеляційний розгляд відкладається.
За таких обставин, з огляду на положення ст.422, ч.4 ст.405 КПК України, апеляційний суд розглядає апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 без сторін кримінального провадження.
Дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Згідно з вимогами ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Слід зазначити, що найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст.29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суддя-доповідач апеляційного суду вважає за необхідне застосувати Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до ст.5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи
Згідно з приписами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з положеннями ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.176 цього Кодексу.
Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про обґрунтованість підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.407 КК України, а саме самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Апеляційний суд зазначає, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Мюррей проти Сполученого Королівства", зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
Апеляційний суд вважає, що на даному етапі досудового розслідування зазначені докази є вагомими та достатніми для обґрунтування підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.407 КК України. При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено та стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено.
У справі «Ферарі-Браво проти Італії», ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою».
З огляду на те, що в апеляційній скарзі не оспорюється обґрунтованість підозри ОСОБА_6 , апеляційний суд не переглядає оскаржену ухвалу слідчого судді в цій частині.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за вчинення якого йому загрожує покарання у виді позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
Таким чином, ураховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_6 у разі доведеності його вини, існує ризик того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнути кримінальної відповідальності.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, апеляційний суд приймає до уваги той факт, що підозрюваний ОСОБА_6 не має постійного місця проживання на території Одеської області.
Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про існування ризику, передбаченого п.2 ч. 1 ст. 177 КПК України - знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Вказаний ризик підтверджується тим, що досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні ще не звершене, не встановлено місця знаходження та не вилучено деяких речей, які мають важливе значення для досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні.
Апеляційний суд погоджується з думкою слідчого судді про те, що ризик незаконного впливу на свідків об'єктивізується з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
Враховуючи також те, що підозрюваному при ознайомлені з матеріалами кримінального провадження стануть відомі анкетні дані свідків, які в подальшому, будуть допитуватися безпосередньо судом, у випадку направлення обвинувального акту до суду, крім того сторона обвинувачення зазначає, що на теперішній час у кримінальному провадженні не допитано усіх свідків, покази яких мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, підтверджує існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Апеляційний суд приймає до уваги відомості, передбачені ст.178 КПК України, а саме, що ОСОБА_6 має постійне місце реєстрації та проживання на території Черкаської області, раніше не судимий.
З огляду на те, що відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Обставини, передбачені ч.2 ст.183 КПК України, які могли бути перешкодою для застосування відносно підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею встановлені не були.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що на теперішній час продовжують існувати ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, та на підставі повного та всебічного дослідження всіх обставин провадження дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги про наявність підстав для застосування до ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою є необґрунтованими, а слідчий суддя дослідив всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не виявив перешкод для застосування такого запобіжного заходу, передбачених ч.2 ст.183 КПК України.
Частиною 3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги захисника підозрюваного ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , у зв'язку з чим вважає за необхідне залишити її без задоволення, а оскаржену ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 14.08.2025 року відносно ОСОБА_6 , підозрюваного у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 6202515002001633 від 08.04.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4