Номер провадження: 22-ц/813/1148/25
Справа № 522/14838/22
Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю. І.
Доповідач Лозко Ю. П.
01.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна 2022»
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2024 року
у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна 2022» до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
встановив:
У листопаді 2022 року позивач ТОВ «Фортуна 2022» звернулось до суду із вказаним вище позовом, у якому, просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати за період з 11.03.2022-11.10.2022 рік у розмірі 5 600 доларів США, що становить 204 784,16 грн за офіційним курсом НБУ станом на 11.10.2022 рік; штрафні санкції у розмірі 324 000 грн; 3% річних у розмірі 6 143,52 грн; інфляцію у розмірі 33 759,29 грн, а також стягнути судовий збір у розмірі 8 530,30 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 10 січня 2022 року між ТОВ «Фортуна 2022», в особі директора Колесніченка О.О., (Орендодавець) з однієї сторони та ОСОБА_1 , (Орендар) з іншої, був укладений Договір найму (оренди) житла за адресою: АДРЕСА_1 на строк 12 місяців з моменту прийняття приміщення. Орендна плата становить 700 доларів США, яку орендар повинен сплачувати не пізніше десятого числа кожного місяця.
Останній платіж за оренду квартири орендарем було переведено 9 лютого 2022 року, з 10 березня 2022 року відповідач систематично ухиляється від виконання належним чином взяті на себе зобов'язання у частині сплати орендної плати, що є порушенням умов Договору оренди визначених у п.7.1. та 5.1.5. Так, за період з 11.03.2022 по 11.10.2022 утворилась заборгованість по орендній платі у розмірі 5 600 доларів США. У відповідності до п. 12.1.1. Договору за несвоєчасне внесення орендної плати орендарю нараховуються штрафні санкції у розмірі 1800 гривень за кожен день прострочення.
Позивач просив стягнути з відповідача на його користь 324 000 грн (180 днів х 1800 гривень), а також відповідно до ст. 625 ЦК України, 3% річних у розмірі 6143,52 грн та інфляцію у розмірі 33759, 29 грн.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2024 року відмовлено у задоволені позову ТОВ «Фортуна 2022».
У апеляційній скарзі ТОВ «Фортуна 2022», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що привело до помилкового висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні вказаних вище позовних вимог, з підстав наведених в оскаржуваному рішенні, зокрема, введення на території України військового стану, обмеження відповідачу доступу до орендованого приміщення, просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Так, суд першої інстанції залишив поза увагою недоведеність причинно-наслідкового зв'язку між форм-мажорною обставиною та невиконанням зобов'язання, як і обмеження доступу орендодавця до орендованого приміщення. Крім того, безпідставними є висновки суду про те, що відповідач припинив користуватись орендованим приміщенням, у зв'язку із призовом на військову службу, зважаючи на те,що такі приміщення винаймались орендарем не для особистого користування, а для розміщення там офісу компанії.
В судове засідання сторони не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах апеляційної скарги та обговоривши її доводи, апеляційний суд вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду не відповідає вказаним нормам, виходячи з такого.
Ухвалюючи у справі оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з наявності форс-мажорної обставини викликаної повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України, що є підставою для звільнення відповідача від виконання грошового зобов'язання з урахуванням вимог ч. 6 ст. 762 ЦК України.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Як убачається з матеріалів справи,ТОВ «Фортуна 2022», є власником квартири АДРЕСА_2 .
10 січня 2022 року між ТОВ «Фортуна 2022», в особі директора Колесніченка О.О., (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) було укладено договір найму (оренди) житла № 10.01.2022/01 за адресою АДРЕСА_1 на строк 12 місяців з моменту прийняття приміщення (п. 1.2.1 та 4.1 Договору).
Згідно п. 3.2 Договору в момент підписання Договору Орендодавець передає Орендарю ключі від приміщення, що орендується.
Відповідно до п. 7.1 Договору розмір орендної плати за користування приміщенням та майном складає 700 доларів США за один місяць орендного користування, не пізніше 10 числа кожного місяця.
У випадку прострочення по сплаті орендних платежів - пеня в розмірі 1 800 грн. за кожен день прострочення, з вини орендаря (п. 12.1.1 Договору) (а.с. 31 - 35).
Також 10 січня 2022 року між ОСОБА_2 керівник ТОВ «ФОРТУНА 2022» (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) було підписано акт прийому-передачі житлового приміщення (а.с. 35зворот - 36).
Як зазначено представником позивача та не заперечується відповідачем, в останнє відповідачем орендна плата була сплачена 09.02.2022 року - до 10.03.2022 року.
26 лютого 2022 року ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу і направлений до військової частини.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Відповідно до ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 815 ЦК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за найм житла. Наймач зобов'язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 820 ЦК України розмір плати за найм житла встановлюється у договорі найму житла. Якщо законом встановлений максимальний розмір плати за найм житла, плата, встановлена у договорі, не може перевищувати цього розміру. Наймач вносить плату за найм житла у строк, встановлений договором найму житла. Якщо строк внесення плати за найм житла не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця.
Відповідно до статті 821 ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 825 ЦК України наймач житла має право за згодою інших осіб, які постійно проживають разом з ним, у будь-який час відмовитися від договору найму, письмово попередивши про це наймодавця за три місяці. Якщо наймач звільнив помешкання без попередження, наймодавець має право вимагати від нього плату за найм житла за три місяці, якщо наймодавець доведе, що він не міг укласти договір найму житла на таких самих умовах з іншою особою. Наймач має право відмовитися від договору найму житла, якщо житло стало непридатним для постійного проживання у ньому.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі N 390/34/17 (провадження N 61-22315сво18) зазначено, що: "добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі N 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі N 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі N 209/3085/20).
У постанові Верховного Суду від 15 червня 2023 року в справі N 910/8580/22 вказано, що сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
У постанові Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі N 912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП адресований всім, кого це стосується, тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні. Лист ТПП від 28 лютого 2022 року не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Колегія суддів погоджуючись із доводами скаржника про безпідставність посилань суду першої інстанції на введення в Україні військового стану, як на підставу звільнення відповідача від виконання зобов'язання з договором оренди від 10.01.2022 року, зважаючи на таке.
В листі від 28 лютого 2022 року N 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили)
Також з відомостей розміщених на офіційному сайті Торгово-промислової палати України за веб адресою https://ucci.org.ua/naivazhlivishe/contacts-zasvidchennia-fors-mazhornikh-obstavin слідує, що Торгово-промислова палата України, враховуючи надзвичайно складну ситуацію, з якою зіткнулась наша країна, ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). З метою позбавлення обов'язкового звернення до Торгово-промислової палати України та уповноважених нею регіональних Торгово-промислових палат і підготовки пакету документів у період дії введеного воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено 28 лютого 2022 року загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Суд першої інстанції виходив з того, що лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року N 2024/02.0-7.1 констатує загальновідомий факт, що війна, загалом, належить до форс-мажорних обставин. Однак самого цього факту недостатньо для встановлення правомірності невиконання особою зобов'язань внаслідок дії таких обставин - законом передбачений конкретний спосіб підтвердження форс-мажору шляхом отримання сертифікату Торгово-промислової палати. Водночас, такий сертифікат не має преюдиційного значення для суду - суд оцінюватиме його в сукупності з іншими доказами.
Враховуючи наведені висновки Верховного Суду щодо застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" апеляційний суд вважає передчасними висновки суду першрої інстанцій про наявність підстав для відмови у позові в частині стягнення заборгованості з орендної плати у зв'язку із форс-мажорними обставинами, які грунтуються на листі Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, оскільки цей лист не є сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов'язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендоване нерухоме майно зазнало руйнувань, було не придатною для використання, м. Одеса не було окуповано.
Щодо зауважень відповідача про обмеження йому у доступі до квартири за адресою АДРЕСА_1 , колегія суддів зауважує про таке.
Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
За ч.3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 77 ЦПК України).
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року по справі № 910/11027/18, а також в постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Заперечуючи ж проти заявленого ТОВ «Фортуна 2022» позову відповідач ОСОБА_1 зауважив про обмеження його позивачем у доступі до орендованого приміщення, проте, у порушення вимог ст.ст. 12, 77-81 ЦПК України, не надав суду жодних доказів таких обставин.
Відхиляє апеляційний суд і посилання відповідача на неможливість використання відповідного орендованого приміщення у зв'язку із призовом на військову службу, оскільки як убачається з договору оренди від 10.02.2022 року квартира АДРЕСА_2 орендувалась відповідачем для розміщення «офісу айти компанії та юридичних послуг» (п.1.1. Договору оренди). У наданих же у суді першої інстанції поясненнях відповідач стверджував про не можливість потрапити до приміщення вказаної вище квартири його співробітників.
Безпідставними є також зауваження ОСОБА_1 про ненадання позивачем доказів досудового врегулювання спору, а саме вчинення дій, направлених на отримання обумовленої Договором оренди плати, оскільки обов'язок наймача своєчасно вносити плату за найм житла, визначений, ч. 3 ст. 815 ЦК України та Договором оренди, не залежить від вчинення орендодавцем «спонукаючих» для цього дій.
Крім того, не вбачає колегія суддів і підстав вважати достроково розірваним відповідний Договір оренди, зважаючи на ненадання сторонами жодних доказів, дотримання визначеної Договором оренди (п.5.4, 11.1, 13.7) або Законом процедури.
Щодо доводів відповідача про неможливість застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України застосовуються у випадку неналежного виконання державою грошового зобов'язання, колегія суддів зауважує, що про таке.
Дійсно, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15 березня 2022 року N 2120-IX (набрав чинності 17.03.2022) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Постанова Верховного суду від 31 січня 2024 року /справа N 183/7850/22/ містить правовий висновок щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Згідно даного висновку тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
- в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
- в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки, такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
- у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, законодавець в пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не передбачив особливостей у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) грошового зобов'язань щодо договору оренди.
Водночас, апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача передбачених ст. 625 ЦК України інфляційних витрат, зважаючи на таке.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Разом із тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17.
Також, аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19)».
Як убачається з Договору оренди від 10.01.2022 року сторонами погоджено грошове зобов'язання ОСОБА_1 перед ТОВ «Фортуна 2022» предметом якого є грошові кошти, в іноземній валюті. Так, згідно п.7.1 Договору оренди сторони погодили, що орендна плата становить 700 доларів США.
Тож, оскільки відповідач ОСОБА_1 не виконав, взяті на себе грошові зобов'язання, визначені Договором оренди від 10.01.2022 року, отже у позивача-орендодавця виникло право на застосування наслідків такого порушення згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, а також п.12.1.1. Договору оренди.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.4 ч.1, абз.1 ч. 2, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду потрібно скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову, з вказаних вище підстав.
З урахування викладеного, колегія суддів виснує про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Фортуна 2022» та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати орендної плати за період з 11.03.2022 року по 11.10.2022 року у розмірі 5 600 доларів США, за курсом НБУ на день виконання рішення; штрафних санкції у розмірі 324 000 грн, визначених п.12.1.1. Договору оренди, та 3% річних у розмірі 6 143,52 грн.
Відповідно п.п.10, 13 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Ураховуючи загальний розмір позовних вимог (92,98%), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору у судах першої (8530*92%) та апеляційної інстанції (8530*150%*92%) у 19 829 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна 2022» задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна 2022» до ОСОБА_1 про стягнення коштів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь з обмеженою відповідальністю «Фортуна 2022» (ЄДРПОУ 44394926) заборгованість зі сплати орендної плати за період з 11.03.2022 року по 11.10.2022 року у розмірі 5 600 доларів США, за курсом НБУ на день виконання рішення; штрафні санкції у розмірі 324 000 грн та 3% річних у розмірі 6 143,52 грн.
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна 2022» до ОСОБА_1 про стягнення інфляції у розмірі 33759, 29 грн відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь з обмеженою відповідальністю «Фортуна 2022» (ЄДРПОУ 44394926) судові витрати у розмірі 19 829 грн.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: О.Ю. Карташов
В.В. Кострицький