18 вересня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/212/25
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
за участі секретаря судового засідання: Бега В.М.
розглянув справу
за позовом - Акціонерного товариства “Перший Український Міжнародний Банк», 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4
до відповідача - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
про cтягнення заборгованості в сумі 242524 грн.
За участі від:
позивача - Курилова О.А.
відповідача - не з'явився
Зміст позовних вимог, позиція позивача.
Акціонерне товариство “Перший Український Міжнародний Банк» звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення 242524 грн заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору «Кредит «всеБІЗНЕС» №712809111603 від 03.10.2023.
Позиція відповідача.
Відповідачем у відзиві, не погоджуючись з позовними вимогами, зазначено наступне:
- надана позивачем редакція «Типових умов» в редакції від 08.02.2023 не може бути належним доказом у справі, оскільки не містить підпису відповідача. Їх зміст повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити до них зміни;
- положення про сплату позичальником щомісячної комісії є нікчемним відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19;
- оскільки умова щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною, то така заборгованість не підлягає стягненню з відповідача;
- відповідач зазначив, що сплачена ним комісія підлягає зарахуванню на погашення суми тіла кредиту. У зв'язку з цим слід відмовити у стягненні з нього комісії в сумі 30294 грн згідно позову, а вже сплачену комісію в сумі 67046,76 грн - зарахувати на погашення суми тіла кредиту;
- таким чином заборгованість по тілу кредиту зменшиться до 145183,24 грн, а решта заявлених позовних вимог не підлягають до задоволення.
Процесуальні дії суду у справі.
З урахуванням приписів ч. 8 ст. 176 ГПК України, 08.04.2025 судом зроблено запит у Єдиному державному демографічному реєстрі щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 як фізичної особи.
Згідно з відповіді №1273707 від 08.04.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованої засобами підсистеми ЄСІТС “Електронний суд», адреса реєстрації ОСОБА_1 АДРЕСА_2 .
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 08.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/212/25 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.05.2025.
Ухвалою суду від 08.05.2025 підготовче засідання було відкладено на 02.06.2025.
02.06.2025 судом продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 19.06.2025.
Ухвалою суду від 19.06.2025 закрито підготовче провадження у справі № 921/212/25 та призначено її до розгляду по суті в судовому засіданні 17.07.2025, в якому оголошувалась перерва до 05.08.2025.
У зв'язку із перебуванням судді Шумського І.П. у відпустці та, відповідно, неможливістю проведення судового засідання 05.08.2025, ухвалою суду від 29.07.2025 розгляд справи призначено на 18.09.2025.
Представником позивача, який приймав участь в судовому засіданні 18.09.2025 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду підтримано позовні вимоги.
Відповідач не приймав участі в судовому засіданні 18.09.2025.
В матеріалах справи містяться клопотання від 18.07.2025 та заява від 20.07.2025, у яких відповідач підтримав наведену у відзиві позицію та просив суд здійснювати розгляд справи без його участі.
Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що учасникам справи було створено належні умови для підготовки до розгляду справи, надання заяв по суті справи та доказів в обґрунтування своїх вимог або заперечень, тому є підстави для розгляду справи за наявними в справі матеріалами.
18.09.2025 суд ухвалив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
03.10.2023 між Акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк", (надалі - банком/кредитором) та Фізичною особою-підприємцем Правдюком Петром Андрійовичем (надалі - позичальником/клієнтом) укладено кредитний договір «Кредит «всеБІЗНЕС» №712809111603 (далі - договір).
Договір укладено за допомогою системи «Інтернет Банкінг» шляхом підписання його тексту в електронному вигляді електронним цифровим підписом. Факт укладення договору з боку позичальника підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 27.03.2025, відповідно до якого файл Dogovir_vseBusiness_712809111603.pdf, що містить кредитний договір, підписаний Фізичною особою-підприємцем Правдюком Петром Андрійовичем 03.10.2023 о 19:17:58 год.; результат перевірки підпису - підпис створено та перевірено успішно; цілісність даних підтверджено.
Відповідно до статті 1 договору банк надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені договором та типовими умовами, зокрема (але не виключно), відповідно до наступного:
- сума кредиту 308000 грн (п. 1.1.1 договору);
- строк кредитування до 03.10.2026 (п. 1.1.3 договору);
- комісійна винагорода за надання кредиту: тариф комісійної винагороди - 1%; комісійна винагорода розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди на суму кредиту; комісійна винагорода сплачується одноразово за рахунок кредитних коштів відповідно до п. 6.3.1 типових умов (п. 1.1.4.1 договору);
- комісійна винагорода за обслуговування кредиту: тариф комісійної винагороди - 1,7% за один місяць користування кредитом; комісійна винагорода розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди на суму кредиту відповідно до п. 6.3.2 типових умов, та сплачується щомісячно згідно графіку платежів, наведеного в п.1.4 договору (п. 1.1.4.2 договору);
- процентна ставка за користування кредитом 0,00001 % річних; проценти нараховуються відповідно до п. 6.2 типових умов та сплачуються згідно графіку платежів, наведеного в п.1.4 договору (п. 1.1.4.3 договору);
- процентна ставка на прострочену суму кредиту 0,00001% річних; проценти нараховуються та сплачуються відповідно до п.6.2 типових умов (п. 1.1.4.4 договору);
- поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 в АТ «ПУМБ» (п. 1.1.5 договору);
- рахунок для погашення боргових зобов'язань: № НОМЕР_2 в АТ «ПУМБ» (п. 1.1.6 договору);
- цільове використання кредиту: на придбання основних засобів та/ або поповнення оборотного капіталу в межах видів діяльності позичальника, на здійснення яких позичальник має право відповідно до законодавства України і кредитування яких не заборонено законодавством України та договором, а також на сплату комісійної винагороди, передбаченої п. 1.1.4.1 договору (у разі наявності такої комісійної винагороди) в сумі, що визначається згідно п.1.1.4.1 договору (п. 1.1.7 договору);
- типові умови кредитування в рамках кредитного договору «Кредит «всеБІЗНЕС», укладеного в Системі ІНТЕРНЕТ-БАНКІНГ ПУМБ DIGITAL BUSINESS Акціонерного Товариства «Перший Український Міжнародний Банк», що розміщуються на інтернет-сайті банка (за електронною адресою: https://www.pumb.ua/) та є невід'ємною частиною договору (п. 1.1.8 договору).
У п. 1.4 договору зазначено, що позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити плату за кредит в розмірах та строки, зазначені в графіку платежів, а саме починаючи з 03.11.2023 щомісячно не пізніше 03 числа місяця до 03.09.2026 включно сплачувати платежі за кредитом у розмірі 13791,56 грн, а 03.10.2026 - 13791,40 грн, з яких на погашення основної суми (тіла) кредиту по 8555,56 грн, а 03.10.2026 - 8555,40 грн, та на погашення комісії по 5236 грн щомісяця. Загальна сума, яку зобов'язався сплатити позичальник на погашення кредиту складає 496496 грн, з яких: 308000 грн на погашення основної суми (тіла) кредиту; 188496 грн на погашення комісії.
Повернення кредиту, сплата плати за кредит та інших боргових зобов'язань здійснюється позичальником шляхом безготівкових перерахувань грошових коштів на користь банку на рахунок для погашення боргових зобов'язань (п. 1.5 договору).
У п. 2.1 договору зазначено, що підписанням договору позичальник звертається до банку за наданням кредиту в сумі, зазначеній в п. 1.1.1 договору, та підтверджує, що кредитні кошти будуть використані за цільовим призначенням відповідно до договору. Умови цього пункту договору є заявою (клопотанням) позичальника про надання кредиту.
Відповідно до п. 2.3 договору позичальник уповноважує банк здійснити за рахунок кредитних коштів переказ суми комісійної винагороди за надання кредиту у розмірі, визначеному відповідно до п. 1.1.4.1 договору, на користь банку, згідно з п. 6.3.1 типових умов. Сума кредиту, що залишиться після переказу суми комісійної винагороди за надання кредиту на користь банку, зараховується на поточний рахунок позичальника, зазначений в п. 1.1.5 договору.
Згідно з п. 4.3 договору підписанням договору позичальник підтверджує, що до укладення договору був в письмовій формі повідомлений банком про обов'язкову інформацію, яка повинна надаватися відповідно до вимог ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», в тому числі шляхом надання позичальнику доступу до такої інформації на власному веб-сайті банку та попереднього погодження проекту договору. Всі умови та положення договору та типових умов позичальнику зрозумілі, згоди з усіх істотних умов договору досягнуто.
Цей договір складається з даного документа та типових умов. З моменту укладення договору типові умови стають його невід'ємною частиною. Банк має право в будь-який час вносити зміни до типових умов, повідомляючи про це позичальника як передбачено типовими умовами. Підписанням договору позичальник підтверджує своє ознайомлення та повну, безумовну і остаточну згоду з договором та типовими умовами, умови договору та типових умов позичальнику відомі та зрозумілі. Укладаючи договір, позичальник приймає на себе всі обов'язки та набуває всіх прав, передбачених типовими умовами стосовно позичальника, рівно як і банк бере на себе всі обов'язки та набуває всіх прав, передбачених типовими умовами стосовно банку (п. 5.1 договору).
Зміст п. 5.3 договору вказує на те, що сторони домовились, що договір укладається сторонами в формі електронного документа за допомогою системи «ІНТЕРНЕТ-БАНКІНГ». Договір є оригіналом електронного документу після його підписання сторонами шляхом накладення КЕП уповноваженого представника банку та КЕП/ УЕП позичальника (тип підпису - на розсуд позичальника).
У п. 5.4 договору зазначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання банком та позичальником шляхом накладення КЕП позичальника та КЕП уповноваженого представника банку (з моменту накладення останнього електронного підпису) та діє до моменту виконання сторонами взятих на себе зобов'язань згідно договору в повному обсязі.
До підписання договору позичальник ознайомився з типовими умовами завантаживши їх за посиланням, що доступне під час укладення договору в кабінеті Digital. Сторони домовились, що розміщення типових умов за посиланням в кабінеті Digital є належним способом надання типових умов позичальнику. Датою надання типових умов позичальнику та датою приєднання позичальника до типових умов є дата підписання договору позичальником. Після підписання договору зі свого боку банк направляє позичальнику підписаний обома сторонами договір на адресу електронної пошти позичальника, зазначену в реквізитах договору (п. 5.5 договору).
У п. 4.2 типових умов передбачено, що у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальникові кредит, а позичальник зобов'язаний, незважаючи на положення п.1.1.3, п.1.4 договору, п. 5.1.1 типових умов, виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі разом із платою за кредит і штрафними санкціями, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно з договором, в строк не пізніше семи банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги. У разі невиконання позичальником зазначеної вимоги банк має право здійснювати договірне списання грошових коштів з рахунків позичальника в порядку, встановленому договором та типовими умовами, для погашення боргових зобов'язань позичальника.
Згідно з п. 5.1 типових умов позичальник зобов'язаний повернути кредит в розмірах і строки, визначені в ст. 1 договору.
Надання кредиту підтверджується:
- платіжною інструкцією №TR.72013226.128303.29514 від 03.10.2023 на суму 304920 грн, у призначенні платежу якої зазначено: «Зарахування на поточний рахунок кредитних коштів за договором №712809111603 від 03/10/2023 за позикою Фізична особа-підприємець Правдюк Петро Андрійович»;
- платіжною інструкцією №TR.72013226.128302.29514 від 03.10.2023 на суму 3080 грн, у призначенні платежу якої зазначено: «Оплата комісії за рахунок кредитних коштів за договором №712809111603 від 03/10/2023 за позикою Фізична особа-підприємець Правдюк Петро Андрійович»;
- випискою з рахунку для погашення боргових зобов'язань № НОМЕР_2 в АТ «ПУМБ» позичальника за період з 03.10.2023 до 24.02.2025.
Факт укладення договору та отримання на його підставі кредиту відповідач не заперечує.
Наявна в матеріалах справи банківська виписка по рахунку № НОМЕР_2 в АТ «ПУМБ» (призначеного для погашення боргових зобов'язань за договором) за період з 03.10.2023 до 24.02.2025 вказує на те, що за період користування кредитними коштами на погашення суми кредиту були здійснені наступні фінансові операції: 03.11.2023 на суму 14000 грн; 03.12.2023 на суму 666 грн; 04.12.2023 на суму 14000 грн; 27.12.2023 на суму 14000 грн; 28.01.2024 на суму 3300 грн; 29.01.2024 на суму 10300 грн; 02.02.2024 на суму 400 грн; 04.03.2024 на суму 4000 грн; 07.03.2024 на суму 10000 грн; 04.04.2024 на суму 14000 грн; 04.05.2024 на суму 13800 грн; 03.06.2024 на суму 13500 грн; 03.07.2024 на суму 13800 грн; 31.07.2024 на суму 13800 грн; 03.09.2024 на суму 13800 грн.
Позивач зазначає, що з урахуванням здійснених зарахувань на оплату за кредитним договором заборгованість відповідача, станом на 24.02.2025, становить 242524 грн, з яких:
212230 грн - за сумою кредиту (тілом), яка включає прострочену заборгованість за сумою кредиту в розмірі 42446 грн та строкову заборгованість за сумою кредиту в розмірі 169784 грн;
30294 грн прострочена заборгованість за комісією.
У зв'язку з наявністю у відповідача заборгованості за кредитним договором, 14.02.2025 позивач поштовим відправленням №0505255382386 звернувся до відповідача з вимогою №140 від 13.02.2025 про погашення заборгованості за кредитним договором. Незважаючи на отримання вимоги 20.02.2025, відповідач залишив її без відповіді та задоволення.
Існування у відповідача заборгованості за кредитним договором та ігнорування позичальником вимоги банку про погашення заборгованості стала підставою для прийняття рішення про дострокове повернення всієї суми кредиту в судовому порядку.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при ухвалені рішення, висновки суду.
Статтею 20 ГПК України визначено предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.
Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Відтак, господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п.1 ч.1 ст.20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Як уже зазначалось, звертаючись з позовом у справі №921/212/25 до суду, позивач просив стягнути з Правдюка Петра Андрійовича, як з фізичної особи, суму заборгованості за кредитом, отриманим ним на підставі спірного договору, укладеного як з фізичною особою - підприємцем. Отже, у справі №921/212/25 позивачем заявлено позовні вимоги до фізичної особи, підприємницька діяльність якої припинена 23.01.2025, проте вони безпосередньо випливають з результатів такої діяльності.
Згідно із ч.1 ст.128 ГК України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 ЦК України.
До підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Згідно з ч.9 ст.4 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» (в реакції на час припинення Правдюком П.А. підприємницької діяльності) фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статтей 51, 52, 598-609 ЦК України, статтей 202-206, 208 ГК України (чинних на момент виникнення спірних правовідносин), статті 4 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру фізичних осіб - підприємців) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Таким чином, виходячи із суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи - підприємця не припиняються.
Тому, такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №127/23144/18.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
У відповідності до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640 ЦК України).
Згідно з ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною, що передбачено в ч. 1 ст. 642 ЦК України.
Судом у даній справі встановлено, що договір укладено за допомогою системи «Інтернет Банкінг», шляхом підписання його тексту в електронному вигляді електронним цифровим підписом.
Факт укладення договору з боку позичальника підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 27.03.2025, відповідно до якого файл Dogovir_vseBusiness_712809111603.pdf, що містить кредитний договір, підписаний Фізичною особою-підприємцем Правдюком Петром Андрійовичем 03.10.2023 о 19:17:58 год.; результат перевірки підпису - підпис створено та перевірено успішно; цілісність даних підтверджено.
Отже, з урахуванням змісту його п. 4.3, п. 5.3, п. 5.4 відповідач підтвердив, що всі умови та положення договору та типових умов йому зрозумілі, а сторонами досягнуто згоди щодо його істотних умов, у т.ч. щодо цільового використання кредиту, сум платежів по тілу кредиту та комісії, графіку (дат) їх сплати, строку дії договору, а також щодо змісту невід'ємної його частини - типових умов.
Альтернативної (іншої) редакції типових умов (відмінної від редакції позивача), які б застосовувались банком у рамках договору до відносин з позичальником, відповідачем не надано.
Факт укладення договору та отримання на його підставі кредиту відповідач не заперечує.
Також відповідач не заперечує, що одержав кошти і частково проводив оплату за кредитним договором. Такі обставини підтверджують факт укладення договору з його додатком - типовими умовами в редакції від 08.02.2023.
Відповідач посилається на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19, та стверджує, що умова договору щодо включення комісії за надання кредиту є нікчемною в силу закону. Зазначаючи про їх подібність, вказує на необхідність їх застосування у даних правовідносинах.
Суд зазначає, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис необхідно визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У справі №496/3134/19 за позовом фізичної особи до банку про визнання недійсним кредитного договору від 13.09.2018 з підстав стягнення банком, зокрема, плати за обслуговування кредитної заборгованості та надання інформації про кредит, Велика Палата Верховного Суду, надаючи відповідь на питання про те, чи можливе встановлення комісії за обслуговування кредиту згідно із Законом України "Про споживче кредитування" та чи має кваліфікуватися умова договору, що передбачає комісію, як дійсна/нікчемна/оспорювана, відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №583/3343/19 й постанові Верховного Суду від 15.03.2021 у справі №361/392/20, та зазначила що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування". Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за Законом України "Про споживче кредитування" повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення кредитного договору, укладеного між фізичною особою та банком, щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Відповідно до п.п. 9-11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит; споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до п. 1.1.7 договору цільове використання кредиту - на придбання основних засобів та/ або поповнення оборотного капіталу в межах видів діяльності позичальника, на здійснення яких позичальник має право відповідно до законодавства України і кредитування яких не заборонено законодавством України та договором, а також на сплату комісійної винагороди, передбаченої п. 1.1.4.1 договору (у разі наявності такої комісійної винагороди) в сумі, що визначається згідно п.1.1.4.1 договору.
В інформації із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань видами діяльності Фізичної особи - підприємця Правдюка Петра Андрійовича зазначені: 01.41 розведення великої рогатої худоби молочних порід (основний); 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 01.25 вирощування ягід, горіхів, інших плодових дерев і чагарників; 01.45 розведення овець і кіз; 01.46 розведення свиней; 01.47 розведення свійської птиці; 01.50 змішане сільське господарство; 10.51 перероблення молока, виробництво масла та сиру; 10.91 виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах.
Враховуючи статус позичальника на момент укладення договору та отримання кредиту - (ФОП) та мету отримання кредиту (цілі використання коштів), норми Законів України «Про споживче кредитування» та «Про захист прав споживачів» не регулювали правовідносини між сторонами щодо встановлення у кредитному договорі плати за обслуговування кредитної заборгованості.
Кредитний договір містить інформацію про суму виданого кредиту, а також розміри та терміни внесення платежів на їх повернення, з чим ФОП Правдюк П.А. погодився, підписавши вказаний кредитний договір, отримавши на його виконання кредитні кошти, та який виконував.
З огляду на викладене, ФОП Правдюк П.А. погодився з обсягом взятих на себе зобов'язань за договором.
Враховуючи, що між сторонами письмово було досягнуто згоди за всіма умовами кредитного договору, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв'язку з чим цей договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Доказів визнання недійсним вказаного кредитного договору чи оскарження його умов у судовому порядку відповідачем не надано.
Як вже зазначалось підприємницьку діяльність Правдюк П.А. припинив на підставі власного рішення 23.01.2025, номер запису 2006420060001008976, тобто після укладення спірного договору та часткового його виконання.
З урахуванням вищенаведеного, суд вважає необґрунтованим та безпідставним посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові у справі №496/3134/19, оскільки в ній інші фактичні обставини, оскільки у справі №496/3134/19 позичальником була саме фізична особа, а не фізична особа - підприємець.
Статтями 15,16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч.1 ст. 1046 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.
Матеріали справи свідчать, що відповідач свої зобов'язання за договором виконував неналежним чином, починаючи з жовтня 2024 року не вносив грошові кошти на повернення кредиту у розмірі та строк, визначені графіком платежів.
Станом на 24.02.2025 відповідачем за договором допущено заборгованість у загальному розмірі 242524 грн, з яких: 42446 грн прострочена заборгованість за сумою (тілом) кредиту та 169784 грн строкової заборгованості; 30294 грн прострочена заборгованість за комісією.
Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором (ст. 611 ЦК України).
З аналізу змісту ч.2 ст. 1050 ЦК України вбачається право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, у разі прострочення боржником повернення чергової частини позики.
Таку умову містить і п. 4.2 типових умов, які є невід'ємною частиною договору.
Тобто, звернення до суду з позовною вимогою про дострокове повернення всієї суми кредитних коштів у зв'язку з порушенням умов договору є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов'язань.
Враховуючи приписи ч.2 ст.1050 ЦК України, а також встановлений судом факт порушення відповідачем умов кредитного договору в частині строків повернення кредитних коштів, слід вважати правомірною вимогу банку про стягнення всієї суми неповернутого кредиту та комісії.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст.13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, позовні вимоги позивача підлягають до задоволення, шляхом стягнення з відповідача 242524 грн - заборгованості по кредиту, з яких: 212230 грн - заборгованості по тілу кредиту; 30294 грн - заборгованості за комісією, як доведені позивачем та не заперечені належним чином відповідачем.
Поряд із цим, 18.09.2025 при проголошені скороченого рішення (вступної та резолютивної частини) судом помилково зазначено адресу відповідача: АДРЕСА_1 , замість правильної адреси: АДРЕСА_1 .
Ч. 7 ст. 233 ГПК України передбачено, що виправлення в рішеннях і ухвалах повинні бути застережені перед підписом судді.
Зважаючи на наведене, суд робить застереження про виправлення в цій частині в рішенні до підписання його суддею.
Розподіл судових витрат.
В порядку ст. ст. 123, 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12-13, 20, 73-80, 86, 91, 123, 129, 233, 236-240 ГПК України,
Позов задоволити.
1. Стягнути з Правдюка Петра Андрійовича, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства “Перший Український Міжнародний Банк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4, ідентифікаційний код 14282829) 242524 (двісті сорок дві тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн - заборгованості по кредиту, з яких: 212230 (двісті дванадцять тисяч двісті тридцять) грн - заборгованості по тілу кредиту; 30294 (тридцять тисяч двісті дев'яносто чотири) грн - заборгованості за комісією, та 2910 (дві тисячі дев'ятсот десять) грн 29 коп. - судового збору в повернення сплачених судових витрат.
Видати наказ.
Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.
Повне рішення складено 29 вересня 2025 року.
Суддя І.П. Шумський