17 вересня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/409/25
Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.
за участі секретаря судового засідання Касюдик О.О.
розглянув справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"
до відповідача Державного підприємства "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу"
про стягнення заборгованості в розмірі 16 739,60 грн.
за участі представника позивача: Піун С.П., адвокат (в режимі відеоконференції).
Суть справи:
Через систему "Електронний суд" до Господарського суду Тернопільської області поступила позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до Державного підприємства "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" про стягнення заборгованості в розмірі 16 739,60 грн.
Судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих у судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на те, що його контрагентом не виконано належним чином умов Типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" в частині повної оплати, через що останньому нараховані пеня, три проценти річних та інфляційні втрати , що заявлені до стягнення у судовому порядку.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, разом з тим через систему Електронний суд подав відзив на позовну заяву №б/н (вх. №5403) від 24.07.2025 та клопотання №б/н (вх. №6499) від 15.09.2025 про зменшення суми нарахованих штрафних санкцій, а саме: пені, інфляційних нарахувань та 3% річних, до 50% від заявленої суми позивачем. Вказує, що ДП "Кременецьке УПРГ" не заперечує проти права ТОВ "ГК "Нафтогаз України" на нарахування штрафних санкцій за невиконання господарських зобов'язань, однак просить суд зменшити їх суму на 50%, оскільки підприємство перебуває у списку суб'єктів природних монополій, а витрата додаткових коштів на сплату штрафних санкцій унеможливить виконання окремих робіт та заходів для підтримки розподільної газової мережі цілого регіону в робочому стані. Крім того зазначає, що позивачем не наведено фактів, які б свідчили про те, що внаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань відповідачем він поніс значні матеріальні збитки. Відповідач також звертає увагу на те, що за 2024-2025 відкрито сім виконавчих проваджень на загальну суму більше 50 млн. грн без урахування виконавчого збору, за якими постановами державного виконавця накладено арешти на усі банківські рахунки ДП "Кременецьке УПРГ".
Позивач у відповіді на відзив №б/н (вх. №5633) від 05.08.2025 заперечив доводи відповідача, зазначивши, що пеня, 3% річних та інфляційні втрати не є збитками у розумінні законодавства, а тому посилання відповідача на правові підстави для відмови у стягненні саме збитків є недоцільними.
Також представник позивача у судовому засіданні заперечила проти клопотання про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних нарахувань.
Справа в режимі відеоконференції з технічною фіксацією (звукозапис) судового процесу розглядалась відповідно до ст. ст.197, 222 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи господарський суд встановив наступне.
Відповідно до п. 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015 (далі - Правила), договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання.
Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.
Згідно з п. 2.1 цього Договору, Постачальник зобов'язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а Споживач зобов'язується своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.
Відповідно до п. 4.2 Договору, об'єм (обсяг) постачання природного газу Споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Постачальник зобов'язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо Сторонами це окремо обумовлено) (п. 4.3 Договору).
За умовами викладеними у п.4.4 цього правочину Споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий Постачальником відповідно до п.4.3 договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Згідно з підпунктом 1 пункту 5.1 та підпунктом 1 пункту 5.2. договору, споживач має право отримувати природний газ на умовах, зазначених у договорі та зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами договору.
У пункті 11.1. правочину передбачено, що договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) договору не звільняє споживача від обов'язку сплатити заборгованість постачальнику за договором.
Таким чином, об'єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу Оператора ГТС та використовується постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.
Отже, позивач проводить нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачу було поставлено природний газ в об'ємі 1,00000 тис. м. куб. за період з 24.05.2022 по 24.05.2022 на загальну суму 39 767, 63 грн.
За наслідками вирішення спору у справі №921/480/23 між цими ж сторонами, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 02.10.2023 позов задоволено та стягнуто з Державного підприємства "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" основну заборгованість в сумі 39 767,63 грн та 2 684 грн судового збору в повернення сплачених судових витрат. Зазначене судове рішення набрало законної сили.
Поряд із тим, за прострочення виконання договірних зобов'язань, відповідачу нараховані інфляційні втрати, 3% річних та пеня, стягнення яких є предметом даного судового розгляду.
Дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступних міркувань.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
За частинами 1, 3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Суд констатує, що в силу законодавчих приписів Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, згідно зі статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.
Частиною 2 статті 714 ЦК України обумовлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Із закріпленого у ч.1 ст.530 ЦК України правила слідує, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому, приписи ст. 525 ЦК України забороняють односторонню відмову від зобов'язання або односторонню зміну його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Особливості здійснення постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії" визначені розділом VI Правил.
Відповідно до п. 1, 2, 4-6 Розділу VI Правил постачання природного газу постачальник "останньої надії" здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2501. Цей правочин є публічним, а його умови-однаковими для всіх споживачів. Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
За договором постачання природного газу постачальник "останньої надії" зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником "останньої надії" не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником "останньої надії".
Статтею 1 ЦК України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
Між тим, приписи Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, що пов'язані із фінансуванням від третіх осіб, в тому числі бюджетного фінансування.
Суд звертає увагу також на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, тобто бюджетна установа як отримувач і розпорядник бюджетних коштів не має будь-яких привілеїв чи пільг в межах виконання зобов'язань, взятих на себе за господарським договором. Зі змісту рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 слідує, що відсутність бюджетних коштів, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Така ж правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №914/1556/17.
Предметом судового розгляду у цій справі є вимога позивача про стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних.
Так, у п.4.4. правочину сторони визначили, що Споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий Постачальником відповідно до п.4.3 до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Незважаючи на наведені законодавчі приписи та договірні умови, відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав. Адже, в порушення досягнутих контрагентами домовленостей, в повному обсязі оплати за поставлений у травні 2022 року природний газ фактично проведені поза межами строків, що обумовлені у договорі.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із наданого Товариством розрахунку, за неналежне виконання умов Договору, відповідачу за період з 01.07.2022 по 31.12.2023 здійснені інфляційні нарахування в розмірі 4 980,37 грн та за період з 01.07.2022 по 13.12.2023 3% річних в сумі 1 735,61 грн.
За положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п.4.5 укладеного правочину, у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Позивачем обраховано за період з 01.07.2022 по 13.12.2023 пеню в загальному розмірі 10 023,62 грн.
За перерахунком суду, заявлені позивачем до стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та арифметично правильними.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру, 3% річних та розміру інфляційних втрат до 50%, суд зазначає наступне.
У постанові від 23.05.2024 у справі №921/540/23 Верховний Суд звернув увагу, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.
З огляду на наведені вище правові висновки Верховного Суду, а також те, що зменшення розміру втрат від інфляції судовим рішенням не передбачено нормами чинного законодавства, у задоволенні клопотання відповідача з даного приводу суд відмовляє.
Також не підлягає до задоволення клопотання в частині зменшення розміру 3% річних, оскільки судом не встановлено наявність відповідних обставин очевидної неспівмірності заявлених до стягнення сум річних. До того ж нарахований розмір відсотків відповідає розміру, встановленому законом (3%), і не може свідчити про надмірне збагачення кредитора.
Щодо поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені на 50%, суд зазначає наступне.
За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Згідно з ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Реалізовуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.03.2023 у справі №905/1409/21).
У мотивувальній частині рішення від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013, Конституційний Суд України вказав, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч.3 ст.551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (№ 911/2223/20).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).
Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч.3 ст.551 ЦК України) так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22).
Як встановлено судом, компенсаційний характер невиконання відповідачем зобов'язань за договором позивачем забезпечено додатково (крім пені) вимогами про стягнення з відповідача 1 735,61 грн трьох відсотків річних та 4 980,37 грн втрат від інфляції.
Водночас, позивачем не доводиться наявність в нього будь-яких матеріальних збитків, пов'язаних з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання.
З врахуванням викладеного, беручи до уваги ступінь, характер та правові наслідки правопорушення, співмірність між ними; сплату суми основної заборгованості; відсутність доказів понесення Товариством збитків внаслідок порушень відповідачем строків оплати; враховуючи віднесення відповідача до переліку підприємств ПЕК критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення на особливий період; наявність кредиторської заборгованості у відповідача; необхідність дотримання балансу інтересів обох сторін, в умовах воєнного стану, введеного за наслідком збройної агресії Росії проти України, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення пені.
З огляду на наведене, суд вважає за справедливе, пропорційне і таке, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір пені до 50% від нарахованої суми. Таким чином, з відповідача слід стягнути 5 011,81 грн пені, а в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені позивачу слід відмовити.
Інші, долучені до матеріалів справи докази, доводи та заперечення учасників цього спору були ретельно досліджені судом, однак наведених вище висновків вони не спростовують. В свою чергу, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України". Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, суд зазначає, що у разі, коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, тобто, судовий збір належить покласти на відповідача без урахування суми зменшеної пені.
Керуючись статтями 20, 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, п. 4 ч. 1 ст. 231, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Державного підприємства "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" (вул. Вокзальна, буд. 4, м. Кременець, Тернопільська область, 47002, ідент. код 39460902) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, ідент. номер 40121452) - 5 011 (п'ять тисяч одинадцять) грн 81 коп. пені, 1 735 (одну тисячу сімсот тридцять п'ять) грн 61 коп. - 3% річних, 4 980 (чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят) грн 37 коп. втрат від інфляції та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. в повернення сплаченого судового збору. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3. В решті позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено 29.09.2025.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Суддя О.В. Руденко