вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
18.09.2025м. ДніпроСправа № 904/3121/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О. за участю секретаря судового засідання Анділахай В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:
За позовом Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" (Дніпропетровська обл., м. Кам'янське)
до Комунального некомерційного підприємства Кам'янської міської ради "Міська лікарня швидкої медичної допомоги" (Дніпропетровська обл., м. Кам'янське)
про стягнення заборгованості
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Німак Є.Ю.
Акціонерне товариство "Дніпровська теплоелектроцентраль" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства Кам'янської міської ради "Міська лікарня швидкої медичної допомоги" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 462455,80грн, з якої: 186114,60грн основного боргу, 30318,93грн інфляційних втрат, 7373,00грн трьох відсотків річних, 68649,27грн пені, 170000,00грн штрафу. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про постачання теплової енергії №162т/23/2 від 22.11.2023 щодо своєчасної та повної оплати за теплову енергію.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 29.07.2025.
20.06.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про участь представника позивача у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2025 задоволено заяву позивача про участь представника позивача у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, а саме за допомогою комплексних засобів та підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
04.07.2025 до канцелярії суду засобами поштового зв'язку від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову та просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що у відповідності до виписок з рахунку відповідача від 13.12.2023 та від 30.01.2024 останнім було перераховано на рахунок позивача оплату за договором №162-т/23/2 від 22.11.2023 на загальну суму 488999,75грн.
Крім того, в подальшому, 26.01.2024 сторони підписали акт звірки взаємних розрахунків, згідно з яким відповідач має борг за грудень 2023 року в сумі 142802,47грн, який в подальшому був сплачений 30.01.2024 у відповідності до зазначеної вище виписки.
15.07.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
В своїх поясненнях на заперечення відповідача зазначає, що згідно з розрахунком основної заборгованості відповідача вбачається, що за грудень 2023 року споживач отримав 2 акти про постачання теплової енергії. Перший №12-00162 від 25.12.2023 на суму 142802,47грн та другий №12-00162/1 від 31.12.2023 на суму 186114,60грн. Надані відповідачем копії платіжних доручень доводять здійснення оплати за грудень 2023 року по акту постачання теплової енергії від 25.12.2023 №12-00162, проте предметом позову є заборгованість за грудень 2023 року по акту №12-00162/1 від 31.12.2023. Доказів оплати цієї заборгованості відповідач не надав і підстав для відмови від підписання зазначеного акту не вказує.
16.07.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку з перебуванням представника позивача у відпустці, також просить наступні судові засідання провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів представника позивача за допомогою комплексних засобів та підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
28.07.2025 до канцелярії суду засобами поштового зв'язку від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
В своїх запереченнях зазначає, що відповідачу незрозуміло як може вважатися належним доказом направлений на адресу відповідача в травні 2024 року акт №12-00162/1 від 31.12.2023 за договором, який вже закінчився та оплачений на підставі наданих відповідачем доказів за актом №12-00162 від 25.12.2023, який був направлений позивачем у встановлені договором строки та оплачений у відповідності до наданих відповідачем доказів. Крім того, відповідачу незрозуміло на підставі якого пункту договору за грудень місяць позивачем було виставлено 2 акти замість одного, як це передбачено умовами договору та у відповідності до наданих в відповіді пояснень розрахунок здійснюється на площу, а не по лічильнику. Як і те, на підставі чого позивач підписав акт звірки, наданий відповідачем, а після того в травні наступного за договірним року вирішив нарахувати нові обсяги теплової енергії.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 12.08.2025.
08.08.2025 до канцелярії суду засобами електронного зв'язку від представника відповідача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2025 задоволено клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, а саме за допомогою комплексних засобів та підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 02.09.2025.
За результатами судового засідання 02.09.2025 оголошено перерву та призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 11.09.2025.
11.09.2025 до канцелярії суду засобами електронного зв'язку від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання без участі представника позивача. Також зазначив про те, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить позов задовольнити.
У судове засідання 11.09.2025 позивач не забезпечив явку свого представника, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2025 відкладено розгляд справи по суті на 18.09.2025.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що ним були створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
У судовому засіданні 18.09.2025 проголошене скорочене рішення суду.
Під час розгляду справи судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
22.11.2023 між Акціонерним товариством "Дніпровська теплоелектроцентраль" (далі - виконавець, позивач) та Комунальним некомерційним підприємством Кам'янської міської ради "Міська лікарня швидкої медичної допомоги" (далі - споживач, відповідач) укладений договір про постачання теплової енергії №162т/23/2 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору виконавець зобов'язується протягом 2023 року поставити споживачеві теплову енергію (товар), зазначений у пункті 1.2 договору, в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується прийняти і оплатити товар за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
Згідно з пунктом 1.2 договору найменування товару: код ДК 021-2015: 09320000-8- Пара, гаряча вода та пов'язана продукція (теплова енергія).
Теплова енергія поставляється споживачу у кількості 135,0988Гкал (пункт 1.3 договору).
Пунктом 2.1 договору визначено, що ціна цього договору становить 489000,00грн, в тому числі 464000,00грн - кошти місцевого бюджету, 25000,00грн - кошти відшкодовані орендарями.
Споживач вносить плату виконавцю, яка складається з плати за теплову енергію, що розраховується виходячи з розміру затвердженого тарифу теплової енергії та обсягу спожитої теплової енергії (пункт 3.1 договору).
Пункт 3.2 договору визначає, що вартістю теплової енергії є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Станом на дату укладення цього договору згідно рішення виконавчого комітету Кам'янської міської ради від 26.10.2023 №508: тариф на теплову енергію для бюджетних установ становить 3027,29грн за 1 Гкал без ПДВ (у т.ч. 2197,27грн - виробництво, 824,08грн - транспортування, 5,94грн - постачання), складає 3632,21грн з ПДВ: - діє з 28.10.2023; тариф на теплову енергію для інших споживачів становить 2826,01грн за 1 Гкал без ПДВ (у т.ч. 2040,87грн - виробництво, 779,39грн - транспортування, 5,75грн - постачання), складає 3391,21грн з ПДВ: - діє з 28.10.2023.
Приписами пункту 3.5 договору встановлено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої теплової енергії є календарний місяць.
Виконавець формує та надає рахунок-фактуру та акт про спожиту теплову енергію на оплату теплової енергії споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту теплову енергію. Рахунок-фактура та акт про спожиту теплову енергію надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок-фактура та акт про спожиту теплову енергію може надаватися в електронній формі (пункт 3.6 договору).
Згідно з пунктом 3.7 договору споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту теплову енергію.
Відповідно до пункту 3.8 договору двосторонній акт про спожиту теплову енергію споживач підписує і один екземпляр повертає виконавцю в 5-ти денний термін. В разі не повернення акту в зазначений термін та відсутності мотивованої (письмової) відмови, кількість отриманої теплової енергії вважається беззаперечною та прийнятою до сплати.
Обсяг спожитої у будівлі/приміщенні теплової енергії визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будівлі/приміщенні за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Правил користування тепловою енергією/Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону №315 від 22.11.2018 (якщо приміщення знаходиться у багатоквартирному будинку далі - Методика розподілу). Якщо будівлю/приміщення оснащено двома та більше вузлами комерційного обліку теплової енергії відповідно до вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", обсяг (кількість) спожитої теплової енергії у будівлі визначається як сума показань таких вузлів обліку. Одиницею вимірювання обсягу спожитої теплової енергії є гігакалорія (Гкал) (пункт 6.1 договору).
Пункт 8.3 встановлює, що у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення терміну виконання зобов'язань. Нарахування пені починається з першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за теплову енергію, при цьому нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано, та здійснюється виконавцем за весь час прострочення споживачем виконання грошового зобов'язання і до повного погашення ним заборгованості.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками та діє до 31.12.2023, в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення (пункт 9.1 договору).
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.
На виконання умов договору позивач в грудні 2023 року надав відповідачу послугу з постачання теплової енергії на загальну суму 186114,60грн на підтвердження чого позивачем було складено акт прийому-передачі послуг №12-00162/1, згідно якого поставлено 51,232455Гкал теплової енергії на суму 186114,60грн (а.с. 20 том 1).
Господарський суд зазначає, що зазначений акт постачання теплової енергії підписаний лише зі сторони виконавця (позивача) та не містить підпису зі сторони замовника (відповідача).
Позивач вказує, що зазначений акт разом із рахунком-фактурою №12-00162/1 та актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.11.2023-01.05.2024 (а.с. 20, 21, 23 том 1) направлялися відповідачу засобами поштового зв'язку. Як доказ направлення на адресу відповідача наведених документів позивач надав до суду копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №5192506048650, опис-вкладення, накладної Укрпошта №5192506048650 та фіскального чеку "Укрпошти" від 07.05.2024 (а.с. 22-зворотній аркуш 22 том 1). Зазначений лист представник відповідача отримав нарочно 10.05.2024.
У постанові від 22.08.2023 у справі №910/14570/21 Верховний Суд зазначив, що факт здійснення господарської операції може підтверджуватися не лише первинними документами, а й іншими доказами в їх сукупності, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (надання послуг).
Таким чином, передання і прийняття товарів (робіт, послуг) на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального надання товарів (робіт, послуг) за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття товарів (робіт, послуг) у строк, визначений договором.
За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно продажу товару, надання послуг/виконання робіт, як зі сторони покупця (замовника), так і продавця (виконавця), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані товари (послуги, роботи) з прив'язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє покупця (замовника) від обов'язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то продаж товару (надання послуг чи виконання робіт), є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.
Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання покупцем (замовником) актів приймання-передачі без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (поставці товару, наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальна поставка товару, надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.
Господарський суд наголошує, що будь-які докази звернення відповідача до позивача з претензіями щодо ненадання послуги, надання її не в повному обсязі або надання послуги неналежної якості в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, враховуючи реальність отриманих відповідачем послуг, суд вважає підтвердженою заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену теплову енергію у грудні 2023 року у загальному розмірі 186114,60грн.
Відповідно до пункту 3.7 договору споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту теплову енергію.
Однак, як зазначає позивач, відповідач в порушення умов договору за поставлену теплову енергію не розрахувався, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість перед позивачем за поставлену теплову енергію у розмірі 186114,60грн, що і стало причиною звернення до суду.
Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача 186114,60грн - заборгованості за постачання теплової енергії за грудень 2023 року, 7373,00грн - трьох відсотків річних, 30318,93грн - інфляційних втрат, 68649,27грн - пені та 170000,00грн - штрафу.
Предметом доказування у справі є обставини укладання договору про постачання теплової енергії №162т/23/2 від 22.11.2023, наявність або відсутність заборгованості з оплати поставленої теплової енергії, нарахування штрафних санкцій по договору, строк дії договору, наявність прострочення оплати.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (статті 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Відповідно до частини першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
З огляду на наявний в матеріалах справи договір та обставини справи, між позивачем та відповідачем у зазначений період виникли правовідносини з купівлі-продажу теплової енергії.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач, взяті на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим, виникла заборгованість перед позивачем в сумі 186114,60грн.
Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи визначений сторонами у договорі порядок розрахунків за поставлену теплову енергію, приймаючи до уваги отримання відповідачем актів та рахунків і не надання на них зауважень, господарський суд встановив, що строк оплати вказаних послуг є таким, що настав.
Протягом судового розгляду справи відповідачем не надано доказів, які б підтверджували належне виконання ним своїх договірних зобов'язань на суму 186114,60грн, обґрунтованих заперечень, що ним не споживалась теплова енергія на спірну суму ним не надано.
Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами першою, третьою статті 74, частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження повної оплати спожитої теплової енергії на суму 186114,60грн відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 186114,60грн.
Окрім вимоги про стягнення основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 68649,27грн за загальний період з 01.02.2024 по 28.05.2025, три відсотки річних - 7373грн за загальний період з 01.02.2024 по 28.05.2025, інфляційні втрати - 30318,93грн за період з лютого 2024 року по травень 2025 року, а також 170000,00грн штрафу, відповідно до розрахунку (а.с. 2-зворотній аркуш 3 том 1).
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку трьох відсотків річних судом порушень не встановлено.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат та встановлено, що він виконаний неправильно. За перерахунком суду розмір інфляційних втрат є більшим, ніж заявлено позивачем, однак, враховуючи межі позовних вимог, до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати у сумі 30318,93грн.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 8.3 договору у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення терміну виконання зобов'язань, 3% річних, індекс інфляції за весь час прострочення зобов'язання та штраф у розмірі 10000 встановлених законом неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Нарахування пені починається з першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за теплову енергію, при цьому нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано, та здійснюється виконавцем за весь час прострочення споживачем виконання грошового зобов'язання і до повного погашення ним заборгованості.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку пені та штрафу судом порушень не встановлено.
Щодо стягнення штрафу та пені суд зазначає наступне.
Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013, за своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов'язання. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. Крім цього, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При цьому, слід також зазначити, що чинним законодавством України не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №911/867/19 та 25.02.2020 у справі №904/2542/19).
Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 902/855/18.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
З огляду викладеного суд вважає, що стягнення 170000,00грн штрафу та 68649,27грн пені спотворить їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання штраф і пеня перетворяться на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем.
Беручи до уваги відсутність належних та допустимих доказів понесення позивачем збитків через порушення відповідачем зобов'язання у спірних правовідносинах, а також враховуючи не співмірність заявлених до стягнення сум штрафу і пені, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, а також специфіку діяльності відповідача, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимоги позивача в частині стягнення штрафу і пені та їх зменшення в порядку частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України до 85000,00грн та 34324,64грн пені.
На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення 186114,60грн - основного боргу, 30318,93грн - інфляційних втрат, 7373,00грн - трьох відсотків річних, 34324,64грн - пені, 85000,00грн - штрафу. В решті позовних вимог слід відмовити.
Стосовно інших доводів сторін суд зазначає наступне.
Враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №№2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень судом до уваги не береться, оскільки вони не спростовують наведених вище висновків.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем за подання позову судовий збір у сумі 5549,47грн повністю покладається на відповідача.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" до Комунального некомерційного підприємства Кам'янської міської ради "Міська лікарня швидкої медичної допомоги" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 462455,80грн, з якої: 186114,60грн основного боргу, 30318,93грн інфляційних втрат, 7373,00грн трьох відсотків річних, 68649,27грн пені, 170000,00грн штрафу - задовольнити частково.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Кам'янської міської ради "Міська лікарня швидкої медичної допомоги" (51909, Дніпропетровська обл., м. Кам'янське,
вул. Чорновола В'ячеслава, буд. 79 А, ідентифікаційний код 01985854) на користь Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" (51925, Дніпропетровська обл., м. Кам'янське, вул. Заводська, буд. 2, ідентифікаційний код 00130820) 186114,60грн - основного боргу, 30318,93грн - інфляційних втрат, 7373,00грн - трьох відсотків річних, 34324,64грн - пені, 85000,00грн - штрафу та 5549,47грн - витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 29.09.2025.
Суддя В.О. Татарчук