Провадження № 22-ц/803/1709/25 Справа № 212/7581/23 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
23 вересня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 212/7581/23
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Швець Михайло Євгенович, на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 жовтня 2024 року, яке ухвалено суддею Дехтою Р.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 15 жовтня 2024 року,
В жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що він із відповідачкою перебував у зареєстрованому шлюбі з 08 травня 2009 року по 24 жовтня 2017 року, який розірвано відповідно до рішення суду. Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , також він виховував сина відповідачки від першого шлюбу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В період перебування у шлюбі вони за спільні кошти придбали двокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,7 кв.м., житловою площею 29,9 кв.м.
Зважаючи на те, що квартира набута сторонами у справі під час перебування у шлюбі, за спільні кошти подружжя, тому цей об'єкт житлової нерухомості є об'єктом права спільної сумісної власності, а відповідно і підлягають поділу між сторонами у рівних частках.
З моменту розірвання шлюбу відповідачка не ставила питання щодо поділу майна і тільки 30 липня 2023 року позивач був поставлений перед фактом, що відповідачка має намір продати придбану ними в шлюбі спірну квартиру.
На підставі наведенного вище позивач просив суд визнати спільною сумісною власністю подружжя двокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,7 кв.м., житловою площею 29,9 кв.м. та визнати за ним право власності на 1/2 частини квартири.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 жовтня 2024 рокупозов задоволено.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 двокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,7 кв.м., житловою площею 29,9 кв.м.
Визнано 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 51,7 кв.м., житловою площею 29,9 кв.м., на праві власності за ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору у розмірі 3 711 грн 30 коп.
В апеляційній скарзі відповідач, в інтересах якої діє адвокат Швець М.Є., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що шлюбні відносини між сторонами фактично були припинені в травні 2017 року, тому відповідач, за допомоги своїх рідних, придбала у власність спірну квартиру. Отже, при оформленні договору купівлі-продажу квартири 06 вересня 2017 року, сімейні стосунки з позивачем були припинені, він надав свою згоду на придбання нею квартири.
Також апелянт зазначає, що до травня 2017 року сторони проживала в батьків позивача, що створювало певні незручності і вподальшому переросло у в погіршення стосунків між сторонами. Позивач по справі не проживав в спірній квартрі з 06 вересня 2017 року по лютий 2022 року, лише після повномасштабного вторгнення відповідач дозволила позивачу проживати в спірній квартирі де він проживав 9 місяців, тому він і зміг надати докази сплати ним комунальних послуг. Зазначає, що після 2022 року позивач ніякої матеріальної допомоги ні їй, ні їх спільному синові не надавав.
Крім того апелянт вказує, що наявна в матеріалах справи переписка між сторонами свідчить про те, що позивач не заперечував щодо того, що спірна квартира була придбана відповідачем і позивач у придбанні квартири участі не брав, однак суд не звернув увагу на вказані обставини.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на переконання позивача, апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_5 та її представників Швеця М.Є. та ОСОБА_6 , які, кожен окремо підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, позивача ОСОБА_1 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, 08 травня 2009 року було укладено шлюб, який зареєстрований Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 .
Від шлюбних відносин сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серія НОМЕР_2 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 жовтня 2017 року, що набрало законної сили 06 листопада 2017 року, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (справа №212/5703/17).
В період шлюбу сторонами у справі набуто у власність нерухоме майно: двокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,7 кв.м., житловою площею 29,9 кв.м., що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 06 вересня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Лігута Л.В., зареєстровано в реєстрі за № 848.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 342798742 від 15 серпня 2023 року, право власності зареєстровано 06 вересня 2017 року за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 06 вересня 2017 року, що посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Лігута Л.В.
Своєю заявою від 06 вересня 2017 року, що посвідчена нотаріально, ОСОБА_1 надав згоду на укладання договору про купівлю його дружиною ОСОБА_2 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Він підтверджує, що гроші, які витрачаються на придбання об'єкта нерухомості, є їхньою спільною сумісною власністю, придбана квартира також буде об'єктом права спільної сумісної власності, як така, що набувається ними за час шлюбу. Договір купівлі-продажу укладається в інтересах сім'ї. Дана заява посвідчена приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Лігута Л.В.
Відповідно до звіту про оцінку майна від 25 жовтня 2023 року ФОП ОСОБА_7 , ринкова вартість двокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,7 кв.м., житловою площею 29,9 кв.м., склала 479 700 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи міститься достатньо доказів, які свідчать, що квартира за адресою АДРЕСА_1 є спільною сумісною сторін у справі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно із ст. 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України (далі - СК) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
За ч. 1 ст. 61 СК об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 60 СК закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Таким чином за загальним правилом, що випливає з наведених правових норм, вбачається, що будь-яке майно набуте за час шлюбу належить до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, якщо одним із них не доведене набуття ним особистої приватної власності на майно в період перебування в шлюбі.
Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 січня 2020 року по справі № 711/2302/18.
Заінтересована особа може, натомість, довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.
Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 січня 2020 року по справі № 711/2302/18.
Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 6 жовтня 2021 року по справі № 234/17030/18.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: транспортні засоби; грошові кошти.
За положеннями ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено ст. 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому ч. 3 ст. 61 СК України кореспондує ч. 4 ст. 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.
Встановлення належності спірної квартири до об'єкту права спільної сумісної власності подружжя є обставиною, яка потребує встановлення для вирішення даного спору, виходячи з його підстав та не є самостійною вимогою чи способом захисту, який потребує вирішення.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2021 року по справі № 726/1388/16.
Належних та допустимих доказів на спростування презумпції права спільної сумісної власності колишнього подружжя сторін щодо квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 як суду першої, так і суду апеляційної інстанції надано не було, внаслідок чого посилання відповідачки в апеляційній скарзі на те, що спірна квартири була придбаний нею особисто за допомогою матеріальної допомоги близьких родичів, колегія суддів відхиляє.
Оскільки презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя відповідачкою не було спростовано, а матеріали справи не містять належних доказів того, що спірне майно придбане за її особисті кошти, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про доцільність задоволення позовних вимог позивача.
Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення доводи апеляційної скарги про те, що шлюбні відносини між сторонами фактично були припинені в травні 2017 року, тому відповідач, за допомоги своїх рідних, придбала у власність спірну квартиру, отже, при оформленні договору купівлі-продажу квартири 06 вересня 2017 року, сімейні стосунки з позивачем були припинені, він надав свою згоду на придбання нею квартири оскільки відповідно до нотаріально посвідченої заяви позивача від 06 вересня 2017 року, останній дійсно надав згоду на укладання договору про купівлю його дружиною ОСОБА_2 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому він підтвердив, що гроші, які витрачаються на придбання об'єкта нерухомості, є їхньою спільною сумісною власністю, а не за власні кошти відповідачки. Також зазначив, що придбана квартира також буде об'єктом права спільної сумісної власності, як така, що набувається ними за час шлюбу. Крім того зазначено, що договір купівлі-продажу укладається в інтересах сім'ї. Дана заява посвідчена приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Лігута Л.В.
Наявність вказаної нотаріально посвідченої заяви спростовує посилання відповідача на те, що відповідач придбала спірну квартиру особисто за власні кошти.
При цьому колегія суддів зазначає, що наявна в матеріалах справи переписка між сторонами свідчить не свідчить про те, про те, що позивач не заперечував щодо того, що спірна квартира була придбана відповідачем і позивач у придбанні квартири участі не брав.
На підставі наведенного вище колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.
У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у відповідача іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь відповідача.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.
Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Щодо судових витрат.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Швець Михайло Євгенович, залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 25 вересня 2025 року.
Головуючий:
Судді: