Справа № 201/4290/25
Провадження № 2/201/2766/2025
(заочне)
23 вересня 2025 року Соборний районний суд
міста Дніпра
у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,
при секретарі - Максимовій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Адміністрація Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав,-
Стислий виклад позиції позивача.
ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом до відповідача ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона з 03 вересня 2008 року перебувала у шлюбі з відповідачем. Від цього шлюбу у сторні народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Підставою для звернення до суду є ухилення батька від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. Починаючи з березня 2015 року батько ОСОБА_4 ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, що виражається в тому, що він: взагалі не спілкується з дитиною вже понад 10 років; -не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, підготовку до самостійного життя; -не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; - не сплачує кошти на утримання доньки; переїхав на постійне місце проживання до російської федерації. Враховуючи вищенаведене, позивач була вимушена звернутись до суду із вказаним позовом.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії по справі.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 квітня 2025 року указана позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С.
Згідно із вимогами ч. 8 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до Єдиного державного демографічного реєстру щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідачів.
До суду 15 квітня 2024 року надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача.
Ухвалою судді від 16 квітня 2025 року було відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі.
Представник позивача надала до суду заяву, у якій просить розглянути цивільну справу за її відсутності, позовні вимоги просила задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Від представника третьої особи Адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради до суду надійшов висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача.
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
Фактичні обставини встановленні судом.
Судом встановлено і це підтверджено матеріалами справи, що 03 серпня 2007 року позивачка та відповідач зареєстрували шлюб в Кіровському відділі РАЦС Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області під актовим записом №34.
Від даного шлюбу народився ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 квітня 2015 року у справі № 201/5184/15-ц було стягнуто з ОСОБА_2 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь матері ОСОБА_1 в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму, встановленого для дітей відповідного віку, до досягнення ОСОБА_3 повноліття, починаючи стягнення з 01 квітня 2015 року.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 квітня 2015 року у справі № 201/5128/15-ц було розірвано шлюб, зареєстрований 03 серпня 2007 року в Кіровському відділі РАЦС Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області під актовим записом № 341 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 19 грудня 2015 року, 19 грудня 2015 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 уклали шлюб.
Відповідно до характеристики ОСОБА_3 , учня 8-І класу Дніпровського ліцею № 139 Дніпровської міської ради від 24 січня 2025 року № 01/14-23, наданої директором закладу та класною керівницею дитини, ОСОБА_3 навчається у ліцеї № 139 з 8 класу. Володіє навчальним матеріалом переважно на середньому рівні. Найбільший інтерес має до таких предметів та володіє даними предметами на високому рівні: фізична культура, музичне мистецтво, трудове навчання і англійська мова. Якщо предмет цікавий для учня, то він максимально зосереджений. На уроках уважний, проте не завжди активний. На заняття приходить вчасно, має охайний вигляд. Дотримується правил поведінки у колективі, має хороші стосунки із хлопцями та дівчатами, має декілька близьких друзів серед хлопців. З повагою ставиться до вчителів. Має власну позицію, яку відстоює. Стосовно позашкільних захоплень: професійно займається греблею та байдаркою протягом 3 років. Є чемпіоном України та 5 кратним призером області, має розряд КМС. Бере участь у шкільному житті класу, акціях та зборах у ліцеї. Стосовно участі матері та вітчима у житті сина: матір завжди на зв'язку у телефонному режимі з класним керівником, вітчим приходив декілька разів та спілкувався з класним керівником вживу та також на зв'язку у телефонному режимі з класним керівником.
Згідно висновку Адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 29 серпня 2025 року №, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ст. 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 3 Конвенції про права дитини визначено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно положень ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Стаття 164 СК України встановлює перелік підстав позбавлення батьків батьківських прав.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України однією з підстав для позбавлення батьківських прав є ухилення батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року № 3 ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) Європейський суд з прав людини висловлює таку правову позицію, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35 - 36, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року (заява №39948/06) право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві» (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87).
Визначаючи, чи було конкретне втручання «необхідним у демократичному суспільстві», суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи «Кутцнер проти Німеччини», N 46544/99, п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та «Зоммерфельд проти Німеччини», [GC], № 31871/96, п. 66, ЄС/7/72003-VIII).
Суд також повторює, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (див., наприклад, справу «Ньяоре проти Франції», № 40031/98, п. 59, ECHR 2000-IX). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (див., наприклад, справу «Скоццарі та Дж'юнта проти Італії» [GC], № 39221/98 і 41963/98, п. 148, ЄСПЛ 2000-VIII).
Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (див., mutatis mutandis, справу «Хазе проти Німеччини», № 11057/02, п. 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги)). Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я (див. справи «Валлова і Валла проти Чеської Республіки», № 23848/04, п. 72, від 26 жовтня 2006 року; і «Гавелка та інші проти Чеської Республіки», № 23499/06, № 57, від 21 червня 2007 року).
З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (див., наприклад, справу «К. А. проти Фінляндії», № 27751 /95, п. 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (див., наприклад, справу «Мозер проти Австрії», № 12643/02, п. 68, від 21 вересня 2006 року; згадані вище рішення у справі «Валлова і Валла проти Чеської Республіки» пп. 73 - 76, та у справі Гавелка та інші, п. 61).
Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз'єднання сім'ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання (див., mutatis mutandis, ухвали у справах: «Шульц проти Польщі», № 50510/99, від 08 січня 2002 року; «Реммо і Узункая проти Німеччини», № 5496/04 від 20 березня 2007 року; та «Полашек проти Чеської Республіки», № 31885/05 від 08 січня 2007 року). Суд також повинен врахувати, чи самим дітям було надано можливість висловити свою думку, коли цього вимагали обставини (див., наприклад, згадані вище рішення у справах Гавелка та інші, п. 62, і Хазе, п. 97).
Із рішення Європейського суду з прав людини у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року вбачається, що вказане рішення підтвердило сталу позицію Європейського Суду, яка зводиться до визначення насамперед «якнайкращих інтересів дитини», а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін. Окрім того, суд має виходити з того, що батьки мають рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги.
Вданому випадку, згідно з наданими доказами суд приходить до висновку, що відповідач дійсно ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню свого сина, свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками і не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, не спілкується з ним в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до внутрішнього світу сина, не піклується про стан його здоров'я, хоча мав б це робити, тобто з власної волі ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, ніякого інтересу до сина не проявляє.
З огляду на викладене, суд доходить до висновку про те, що позбавлення батьківських прав відповідача відповідатиме інтересам дитини.
Судові витрати необхідно розподілити відповідно до ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 430 ЦПК України,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Адміністрація Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 по відношенню до його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений останньою судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя С.С. Федоріщев