Справа № 201/8093/25
Провадження № 2-а/201/78/2025
23 вересня 2025 року м. Дніпро
Суддя Соборного районного суду міста Дніпра Федоріщев С.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
Зміст позовних вимог.
27 червня 2025 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Савко Д.Ю., звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , та просив визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковника ОСОБА_2 від 16 червня 2025 року № 32/6/421 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою на позивача було накладено штраф у сумі 34 000,00 грн., та закрити відносно нього провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. А також просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати.
Позовні вимоги позивач мотивував тим, що оскаржувана постанова була винесена, зокрема, на підставі акту за результатами позапланової перевірки суб?єкта освітньої діяльності щодо дотримання вимог законодавства у сфері вищої освіти від 11.06.2025 року № 01-12/47-04-06/1, в постанові був зроблений висновок, що ОСОБА_1 не забезпечив належну організацію та ведення персонального військового обліку, а саме відомостей про призовників та військовозобов'язаних за місцем їх навчання у ввіреному йому закладі освіти, чим порушив в особливий період законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку і мобілізацію, всупереч вимогам ч. 5 ст. 34 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ч. 1 ст. 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абзацу четвертого п. 16 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487.
Позивач заперечує законність оскаржуваної постанови, з огляду на те, що постанова чітко не визначає діяння, яке мало б підпадати під склад висунутого, в оскаржуваній постанові, правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, вона не є належним чином обґрунтована та вмотивована, органом ТЦК та СП було її прийнято без конкретних підстав прийняття (фактичних і юридичних), а також без переконливих і зрозумілих мотивів, з постанови не вбачається, які саме визначені законом правила чи обов'язки були порушені позивачем, відсутні норми права, які містять такі обов'язки, а сформульована суть порушення не відповідає жодній нормі права.
Окрім цього, позивач вказує на відсутності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, в частині вини ОСОБА_1 , з огляду на відсутність в нього прямих обов'язків на здійснення «забезпечення належної організації та ведення персонального військового обліку, а саме відомостей про призовників та військовозобов'язаних за місцем їх навчання у ввіреному йому закладі освіти», тож вина ОСОБА_1 ані у формі умислу, ані у формі необережності не була доведена органом ТЦК та СП в оскаржуваній постанові, що свідчить про відсутність складу правопорушення не тільки через відсутність події, а і через недоведеність вини, якби такі події все ж таки мали місце.
Позивач зауважує і на тому, що з Акту перевірки закладу освіти не вбачається порушень, за які було б можливо притягнути до відповідальності жодну посадову особу Університету, з огляду на неналежну перевірку певних аспектів, зокрема дійсну наявність військово-облікових документів у студентів. В позовній заяві також вказувалось на процесуальних недоліках постанови, зокрема, відсутності в резолютивній частині інформації про визнання ОСОБА_1 винним у вчинені адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, з чого виходить, що винним позивача визнано не було, однак до сплати штрафу його притягнули.
Рух справи, позиція відповідача.
30 червня 2025 року ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у адміністративній справі. Постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
11 липня 2025 року відповідач направив до суду відзив, у якому позовні вимоги не визнав, вказав, що вимоги позивача вважає необґрунтованими і незаконними, з огляду на те, що позаплановою перевіркою суб'єкта освітньої діяльності виявлено, що на військовому обліку за місцем навчання перебувають військовозобов'язані, які є порушниками правил військового обліку, що було достеменно відомо особам, відповідальним за ведення військового обліку, які тривалий час не вживають заходів реагування до порушників, а керівник закладу освіти самоусунувся та вважає, що він не має жодного відношення до організації та здійснення контролю за роботою підпорядкованого йому мобілізаційного підрозділу.
21 липня 2025 року, у відповідь на зазначене у відзиві, позивач направив до суду відповідь на відзив, в якій вказав, що відзив на позовну заяву не відповідає фактичним обставинам справи, є необґрунтованим та безпідставним, просив задовольнити позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у повному обсязі.
Відповідач своїм правом на подачу заперечення не скористався.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
16 червня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковником ОСОБА_2 було винесено постанову № 32/6/421 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до постанови, відповідачем, було встановлено, що: «В період з 02.06.2025 по 11.06.2025 здійснювалась позапланова перевірка суб'єкта освітньої діяльності Українського державного університету науки і технологій (ЄДРПОУ 44165850). Під час перевірки ведення військового обліку виявлені грубі порушення вимог пунктів 20, 34 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року № 1487 із змінами (далі - Порядок № 1487). Комісією виявлені випадки відсутності в особових справах студентів військово-облікових документів, що підтверджують їх перебування на військовому обліку, встановлені випадки ненаправлення до районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки повідомлень про зарахування (відрахування) на навчання призовників і військовозобов'язаних тощо. Порушення вимог пунктів 20, 34 Порядку № 1487 за результатами позапланової перевірки викладені в акті № 01-12/47-04-06/1 від 11.06.2025 року та доведені до керівника суб'єкта освітньої діяльності ректора Українського державного університету науки і технологій ОСОБА_3 , яким особисто отримано примірник зазначеного акта.
(…) 11 червня 2025 року встановлено, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді ректора Українського державного університету науки і технологій (ЄДРПОУ 44165850), всупереч вимогам частини 5 статті 34 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», частини 1 статті 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абзацу четвертого пункту 16 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов?язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 не забезпечив належну організацію та ведення персонального військового обліку, а саме відомостей про призовників та військовозобов?язаних за місцем їх навчання у ввіреному йому закладі освіти, чим порушив в особливий період законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку і мобілізацію.
Факт вчинення ректором Українського державного університету науки і технологій ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення № 282, актом за результатами позапланової перевірки суб?єкта освітньої діяльності щодо дотримання вимог законодавства у сфері вищої освіти від 11.06.2025 року № 01-12/47-04-06/1, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
На підставі вищенаведеного, начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковником ОСОБА_2 було вирішено, накласти на громадянина ОСОБА_1 штраф у сумі 34000,00 грн., з чим позивач не згоден.
Норми права та мотиви суду
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Положеннями ч. 1-4 ст. 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Як передбачено ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частина перша статті ст. 210-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Згідно з ч. 3 ст. 210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вказана норма права є бланкетною, тобто закріплює лише загальні ознаки правила поведінки, а для встановлення цих ознак необхідно звертатися до норм інших нормативно-правових актів у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації, оборони України та про військовий обов'язок та військову службу.
Спеціальним законом, який визначає, зокрема обов'язки громадян щодо здійснення мобілізації в особливий період, є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543, зі змінами та доповненнями, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-IX від 11 квітня 2024 року).
За визначенням абзацу 5 частини 1 статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на території України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який триває і досі.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03 березня 2022 року № 2105-IX затверджено Указ Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 65/2022, яким оголошено проведення загальної мобілізації, яка триває і досі.
В оскаржувані постанові відповідач, доходячи до висновку про наявність у діях (бездіяльності) позивача ознак адміністративного правопорушення, послався на таке.
Відповідно до частини 5 статті 34 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», персональний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей щодо таких осіб за місцем їх роботи або навчання та покладається на керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідальність за організацію мобілізаційної підготовки та стан мобілізаційної готовності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, адміністративно-територіальних одиниць і населених пунктів, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту та підприємств, установ і організацій покладається на відповідних керівників.
Відповідно до абзацу четвертого пункту 16 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, персональний військовий облік передбачає облік відомостей щодо таких осіб за місцем їх роботи (служби) або навчання та покладається на керівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій.
Надаючи оцінку доводам сторін, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої вона винесена.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
Разом з цим, відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, встановлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В даному випадку, з наданих матеріалів випливає, що відповідачем оскаржувану постанову було винесено за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, яка у свою чергу має відсилати до інших нормативно-правових актів, так як передбачає «порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Дана норма носить бланкетний характер, а тому серед ознак суті такого адміністративного правопорушення обов'язково повинно бути посилання на конкретний нормативно-правовий акт, яким встановлюються відповідні правила та якого не дотрималась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, порушивши тим самим законодавчі приписи.
Разом з цим, всупереч вказаному, оскаржувана постанова не містить вказівки на жоден спеціальний нормативно-правовий акт про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, норми якого були порушені позивачем.
Всі згадані в оскаржуваній постанові норми, а саме ч. 5 ст. 34 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абз. 4 п. 16 Порядку № 1487, вказують тільки на те, що персональний військовий облік покладається на керівника установи, а також на те, хто є відповідальним за організацію мобілізаційної підготовки та стан мобілізаційної готовності, однак даними нормами не встановлено конкретних правил чи обов'язків, порушення яких могло б призвести до адміністративної відповідальності та те, що вважається належною організацією ведення персонального військового обліку, а що є неналежною організацією, при цьому одного посилання на протокол та акт перевірки, який не має преюдиційного значення для позивача та інших осіб недостатньо. Акт індивідуальної дії не може нести бланкетний характер, оскільки це порушує право на захист позивача та не може містити розмитих формулювань.
Суд погоджується із доводами позивача про те, що норми права на які посилається відповідач, як на підставу наявності складу правопорушення, а саме ч. 5 ст. 34 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» та абз. 4 п. 16 Порядку № 1487, передбачають тільки те, що персональний військовий облік покладається на керівника установи, тобто дані норми є нормами інформативного характеру, в них не вказано, які саме обов'язки передбачає таке «покладення» персонального військового обліку на керівника установи, тож з них і не випливає імперативних правил, які можливо було порушити.
З огляду на це незрозуміло, яким чином та з огляду на що відповідач прийшов до висновку, що ОСОБА_1 «не забезпечив належну організацію та ведення персонального військового обліку, а саме відомостей про призовників та військовозобов'язаних за місцем їх навчання у ввіреному йому закладі освіти», так як у вказаних відповідачем нормах не міститься такого обов'язку як «забезпечення належної організації та ведення обліку». Окрім цього, постанова не містить конкретних прізвищ осіб, відносно яких належним чином не вівся персональний облік, у чому саме полягав їх неналежний облік, а отже ця постанова не містить конкретизації та обґрунтування, тобто у ній не розкрито об'єктивну сторону складу адміністративного правопорушення.
Крім того, ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», так само містить тільки вказівку про те, що відповідальність за організацію мобілізаційної підготовки та стан мобілізаційної готовності (…) покладається на відповідних керівників. В цьому контексті, відповідачем не було доведено, що позивач діяв всупереч цій нормі.
Суд зауважує, що текст постанови свідчить про порушення позивачем організації правил військового обліку, а не порушення стану мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності, тому відсутність військово-облікових документів з датою їх формування пізнішою за дату вступу, як зазначав відповідач, жодним чином не впливає на мобілізаційну підготовку.
Разом з цим, зазначена норма тільки інформує про відповідальність за організацію мобілізаційних заходів, тож посилання на неї не узгоджується із диспозицією ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки відповідачем не конкретизовано, що саме було порушено.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мобілізаційна підготовка - це комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України, інші військові формування), сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.
Виходячи з цього визначення вбачається, що заходи з організації мобілізаційної підготовки мають здійснюватися в мирний час, натомість з лютого 2022 року в України запроваджений воєнний стан, тобто з цього періоду дані заходи не могли здійснюватися і відповідно дана стаття не могла стосуватись обставин часовий проміжок яких охоплює «правопорушення», на думку відповідача.
З огляду на викладене, суд доходить до висновку, що оскаржувана постанова не містить передбаченого ст. 283 КУпАП зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за визначене адміністративне правопорушення. При цьому, наведені норми права, зокрема, ч. 5 ст. 34 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», абз. 4 п. 16 Порядку № 1487, ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не містять правил та обов'язків, а носять інформативний характер, тож не вказують на жодний обов'язок, який мав би виконати позивач, що у свою чергу дає підстави для скасування постанови у зв'язку з недоведенням наявності у його діях позивача складу і події адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Доходячи до такого висновку, суд звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 30.05.2018 року по справі № 337/3389/16-а було викладено позицію, відповідно до якої: «Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень».
Так, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав прийняття (фактичних і юридичних) таких актів, а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Крім того, суд зауважає і на тому, що відповідачем не було доведено вини позивача, з огляду на відсутність в нього прямих обов'язків на здійснення «забезпечення належної організації та ведення персонального військового обліку, а саме відомостей про призовників та військовозобов'язаних за місцем їх навчання у ввіреному йому закладі освіти».
Так, відповідно до п. 8, 9 Порядку № 1487, організація військового обліку в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях покладається на відповідних керівників.
Обов'язки з ведення військового обліку в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях покладаються на працівників служби персоналу, служби управління персоналом (далі - служба персоналу).
У разі відсутності штатної одиниці служби персоналу обов'язки з ведення військового обліку покладаються на особу, яка веде облік працівників в державному органі, органі місцевого самоврядування, на підприємстві, в установі, організації.
Працівники з питань мобілізаційної роботи або мобілізаційних підрозділів (за наявності) безпосередньо організовують роботу з бронювання військовозобов'язаних та контролю за станом ведення військового обліку.
Для належного функціонування системи військового обліку (забезпечення її автоматизації із застосуванням Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів) визначається кількість осіб, відповідальних за ведення військового обліку, з урахуванням таких норм:
3) в державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях за наявності на військовому обліку: від 501 до 2000 призовників, військовозобов'язаних та резервістів - одна особа; від 2001 до 4000 призовників, військовозобов'язаних та резервістів - ДВІ ОСОБИ; від 4001 до 7000 призовників, військовозобов'язаних та резервістів - три особи, а на кожні наступні від 1 до 3000 призовників, військовозобов'язаних та резервістів - по одній особі додатково.
Судом було встановлено, що в закладі освіти, керівником якого є позивач, працевлаштовано близько 2500 осіб, та навчається біля 15 000 студентів, в Університеті діє Військово-мобілізаційний підрозділ УДУНТ, відповідно до посадової інструкції його начальника до його обов'язків входить організація та контроль ведення військового обліку.
Відповідно до ст. 34 ЗУ «Про вищу освіту» вбачається, що безпосереднє управління діяльністю закладу вищої освіти здійснює його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо). Його права, обов'язки та відповідальність визначаються законодавством і статутом закладу вищої освіти.
Керівник є представником закладу вищої освіти у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами і діє без довіреності в межах повноважень, передбачених цим Законом і статутом закладу вищої освіти.
Керівник закладу вищої освіти в межах наданих йому повноважень, серед іншого, організовує діяльність закладу вищої освіти; призначає на посаду та звільняє з посади працівників; визначає функціональні обов'язки працівників.
Суд звертає увагу й на те, що резолютивна частина оскаржуваної постанови не міститься інформації про визнання позивача винним у вчинені адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, хоча зазначено про накладення на нього штрафу.
Відповідно до ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
З огляду на наведене, суд зауважує, що так як відповідачем не було винесено рішення про визнання позивача винним у вчинені адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, накладення штрафу в цьому випадку порушує приписи ст.ст. 9,23 КУпАП, що додатково доводить протиправність оскаржуваної позивачем постанови.
Статтею 62 Конституції України встановлено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. За змістом цієї норми на особу не може бути покладений обов'язок доводити свою невинуватість у вчиненні адміністративного правопорушення.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим, і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Варто зазначити, що презумпція невинуватості застосовується і до адміністративних правопорушень. Таку позицію констатував і Європейський суд з прав людини, зокрема у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Згідно з ч. 1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Отже, в силу норм ст. 77 КАС України, у зазначеній категорії справ обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
Всупереч даним вимогам, вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується належними та допустимими доказами, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування вини, не доведена наявність в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення та правомірність винесеної ним постанови про накладення на позивача штрафу, передбаченого санкцією частини 3 статті 210-1 КУпАП.
За таких обставин, суд, з урахуванням положень пункту 4 частини третьої статті 2, частини другої статті 77 та частини четвертої статті 159 КАС України вважає, що доводи позивача щодо того, що оскаржувана постанова була прийнята без належних та допустимих доказів, і базувалась на непідтверджених припущеннях, є обґрунтованими, а відповідач доказів на спростування наведеного не надав.
Разом з цим, суд звертає увагу на те, що Акт перевірки закладу освіти не є належним доказом по справі та не доводить вину позивача, так як відповідач у оскаржуваній постанові чітко не вказав, які саме положення Акту підпадають під санкцію ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та яке відношення позивач має до вказаного в даному Акті. Суд погоджується з позицією позивача щодо того, що оскаржувана постанова не містить конкретно прописаних випадків, які на думку, органу ТЦК та СП, розцінюються ними як порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, натомість постанова по справі про адміністративне правопорушення, як акт індивідуальної дії, має бути вичерпна, обґрунтована та вмотивована, а не абстрактна.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З огляду на викладене вище суд дійшов висновку, що оскільки в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, то постанову № 32/6/421 від 16 червня 2025 року слід скасувати, а провадження по адміністративній справі щодо ОСОБА_1 - закрити на підставі п. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Отже, позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, підлягає задоволенню.
Щодо судових витрат.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судом встановлено, що за розгляд справи Соборним районним судом міста Дніпрапозивачем сплачений судовий збір в сумі 484,48 грн.
На підставі наведеного та у зв'язку із задоволенням позовних вимог, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 484,48 грн.
Керуючись ст. 2,5,9,72-76,243,245,250,286 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення- задовольнити.
Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковника ОСОБА_2 , від 16 червня 2025 року № 32/6/421 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою на ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) було вирішено накласти штраф у сумі 34000,00 грн., у зв'язку з відсутністю в його діях складу і події цього адміністративного правопорушення.
Провадження по адміністративній справі щодо ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) закрити на підставі п. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 , судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири грн 48 коп.).
Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених статтею 286 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя С.С. Федоріщев