Справа № 201/7359/25
Провадження № 2/201/3635/2025
17 вересня 2025 року Соборний районний суд
міста Дніпра
у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,
за участю: секретаря судового засідання - Максимової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -
Стислий виклад позицій сторін.
12 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Соборного районного суду м. Дніпра з позовом до ОСОБА_2 про визнання за ним права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що спірна квартира АДРЕСА_1 набута ним за належні йому особисті кошти до реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , але реєстрація права власності на квартиру була здійснена в період шлюбу. Тому, хоча право власності на квартиру зареєстроване за Позивачем, є необхідність визнати на ним право особистої приватної власності на квартиру.
Відповідач ОСОБА_3 через представника адвоката Валешинського Максима Ігоровича направила заяву про визнання позову, якою відповідачка ОСОБА_2 , беззаперечно визнає заявлені позивачем вимоги та просить задовольнити позов.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2025 головуючим по справі визначений суддя Федоріщев С.С.
Ухвалою від 16 червня 2025 року відкрито провадження у справі.
17 вересня 2025 року представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, на задоволенні позовних вимог наполягав. Представник відповідачки в заяві про визнання позовних вимог також просив розглянути справу без її участі.
Згідно ч 3 ст.200 Цивільного процесуального кодексу України: за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ч.1 ст.223 ЦПК України ухвалити у справі рішення в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч.2 ст.247 ЦПК.
Фактичні обставини встановлені судом. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Судом встановлено, що з 22 серпня 2019 року до 22 квітня 2025 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Шлюб було зареєстровано Шевченківським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 504 від 22.09.2019, а розірвано рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2025 року у справі № 932/1914/25.
29 травня 2019 року Позивачем ОСОБА_1 було укладено договір № 38/11 про сплату пайових внесків у ОК «ЖБК «Парк Сіті» з Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «ПАРК СІТІ», відповідно до умов якого ЖБК зобов'язалось організувати будівництво житлового будинку, розташованого за будівельною адресою: АДРЕСА_2 , за рахунок внесків Учасника та внесків інших асоційованих членів ЖБК, здати його в експлуатацію, передати Учаснику приміщення в Об'єкті будівництва, обумовлене цим Договором (квартира АДРЕСА_3 під'їзд, 9 поверх, 48 кв.м.) та всі документи, необхідні для реєстрації права власності на нього, а Учасник зобов'язався сплатити до ЖБК внески у розмірах та в порядку, встановлених даним Договором та додатками до нього, та має право отримати Об'єкт нерухомості лише за умови повної сплати внеску, встановленого даним Договором для Учасника. Вартість 1 кв.м. відповідно д п.2.1 Договору становить 16 700 грн, загальна вартість Об'єкту нерухомості згідно проекту становить 801 600 грн.
29 травня 2019 року Позивачем було сплачено пайовий внесок у повному обсязі у розмірі 801 600 грн., що підтверджено квитанцією № 030810034 від 29 травня 2019, Довідкою про здійснення плати пайового внеску згідно проектної площі № 23 від 30 травня 2019 року, Довідкою про асоційоване членство в кооперативі та внесення пайового внеску в повному обсязі у ОК «ЖБК «ПАРК СІТІ» № 64 від 14 березня 2020 року. Вказаними доказами підтверджено, що оплата вартості квартири була здійснена Позивачем до укладення шлюбу та за власні кошти.
14 березня 2020 року Позивачу була передана Квартира за Актом прийому-передачі.
23 березня 2020 року здійснено державну реєстрацію права власності на Квартиру за Позивачем. Присвоєно реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2062468912101.
Отже, судом встановлено, що хоча реєстрація за Позивачем ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 відбулась під час перебування ним в шлюбі з ОСОБА_3 , грошові кошти за неї були сплачені особисто позивачем до укладання шлюбу, що вказує на те, що квартира придбана за його власні особисті кошти, а отже повинна бути визнана особистою приватною власністю Повивача.
Доходячи до такого висновку, суд враховує наступне.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Положеннями ч. 1 ст. 129 Конституції України передбачено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основний Закон також закріплює засади судочинства, зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Основні засади цивільного судочинства також закріплені у частині 3 ст. 2 ЦПК України.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 15 ЦК України гарантує захист своїх цивільних прав в разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року встановлено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Висновки Верховного Суду мають бути враховані судами при виборі та застосуванні відповідних норм права до спірних правовідносин при розгляді справ відповідно до частини 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України а також Закону "Про судоустрій і статус суддів".
За правилами статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і особа не зобов'язана доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Статтею 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття.
За змістом частини 1 статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
У пункті 23постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
З огляду на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, встановлену Сімейним кодексом України, є необхідність у винесенні судом рішення про визнання за Позивачем права особистої приватної власності на квартиру.
Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 643/4160/16-ц.
Отже, у разі реєстрації права власності на майно у період шлюбу, але здійснення розрахунку за це майно особистими коштами одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт реєстрації права власності на спірну квартиру за позивачем у період шлюбу, не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
В даному випаду, як встановлено судом, та визнається стороною відповідачки, позивачем здійснено повну оплату за Договором про сплату пайових внесків у ОК «ЖБК «ПАРК СІТІ» до шлюбу, а отже, оплата здійснена ним за його особисті кошти.
Вирішуючи питання щодо прийняття визнання позову відповідачем, суд виходить з наступного.
За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи. Проте, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону (наприклад, відповідач визнає безпідставний позов) або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, або наявні ознаки безпредметного позову) суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.
Відповідно до ч.1 ст.42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
Згідно із ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Отже, визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов: визнання їх усіма учасниками справи та відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.
Тобто, повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (такий висновок сформулював Верховний Суд у постановах від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17, від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16).
В даному випадку, суд, дослідивши всі обставин у цій справі, зазначає на відсутність порушення закону або прав, інтересів інших осіб, у разі задоволення позову
Суд, дослідивши всі обставини і докази у справі, дійшов висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю позивача ОСОБА_1 .
Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги, заявлені позивачем, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, а відтак підлягають задоволенню повністю.
На підставі викладеного, ст.ст.57, 60, 63 СК України, ст.ст.15, 16, 368 ЦК України, ст.ст. ст.ст.2, 4, 10, 12, 13, 76-82, 89, 133, 141, 212, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2062468912101).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.С. Федоріщев