Справа №333/2310/25
Провадження №2/333/2443/25
18 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі:
головуючого судді Холода Р.С.,
за участю секретаря судового засідання Лузанової А.Д.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя,в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 (1953 р.н., адреса проживання: АДРЕСА_1 ), третя особа - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном шляхом визнання права власності, -
встановив:
18.03.2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном шляхом визнання права власності.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив про те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори 18 червня 2004 р. за реєстровим № 3-1210 йому належить 61\200 частина домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на зазначену частку домоволодіння зареєстровано ТОВ ЗМБТІ 23.07.2004 р., номер запису 25217 в книзі № 156. Співвласниками зазначеного домоволодіння є відповідач ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_4 .
Відповідач успадкував частину домоволодіння (житловий будинок літ. А з господарськими спорудами та прибудовами) після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла у березні 1995 р., шляхом фактичного вступу в управління спадщиною, так як на момент смерті спадкодавця був зареєстрований за однією з нею адресо: АДРЕСА_1 . При цьому спадкових прав на частину домоволодіння до цього часу не оформив.
ОСОБА_4 є власником 61\200 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори 21 червня 2004 р. за реєстровим № 2-975. Право власності на зазначену частку домоволодіння зареєстровано ТОВ ЗМБТІ 23.07.2004 р., номер запису 25217 в книзі № 156.
Домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 розташоване на земельній ділянці площею 507 кв.м., яка закріплена за домоволодінням на підставі рішення виконкому Запорізької міської ради від 22.09.1953 р.
Відповідно до мирової угоди, затвердженої ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17.03.1982 р., приведено у відповідність до реальних ідеальні частки співвласників у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок чого реальна частка ОСОБА_6 складає 39\100 часток домоволодіння; реальна частка ОСОБА_7 - 61\100 часток домоволодіння.
У 1981 році на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 він збудував житловий будинок літ. Г загальною площею 25,1 кв.м., житловою площею 19,7 кв.м., службову прибудову лі. «г» площею 4,4 кв.м., службову прибудову літ. «г1», площею 10,6 кв.м., веранду літ. «г2» (1,57 x 2,10 м), погріб «пг» під літ. «г1», сарай лі. Ж (2,40 х 2,90 м) та гараж літ. И (3,0 х 4,95 м), які на підставі висновку Головного управління архітектури та містобудування Запорізької міської ради прийняті в експлуатацію.
Водночас, у задоволенні його заяви про видачу свідоцтва про право власності на вказаний житловий будинок з господарськими спорудами та прибудовами відмовлено у зв'язку з відсутністю певних документів, а також письмової згоди всіх співвласників домоволодіння. Всі недоліки, зазначені у відмові районної адміністрації він усунув, ОСОБА_4 надала згоду на оформлення ним права власності на будинок з господарськими спорудами і прибудовами. Проте спадкоємець померлого співвласника домогосподарства - ОСОБА_3 до теперішнього часу не оформив право власності на успадковану частку в домоволодінні. Зазначена обставина перешкоджає йому в позасудовому порядку отримати свідоцтво про право власності на збудований житловий будинок з господарськими спорудами та прибудовами і, відповідно, володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном на власний розсуд.
Ухвалою суду від 20.03.2025 року відкрито провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.
22.04.2025 року ухвалою суду витребувано з ТОВ ЗМБТІ інформацію щодо права власності на 39/100 часток домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
19.05.2025 року на адресу суду з ТОВ ЗМБТІ надійшли копії документів щодо права власності з матеріалів інвентаризаційної справи на житловий будинок за вказаною вище адресою.
24.06.2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити, проти розгляду справи за відсутності відповідача та ухвалення заочного рішення не заперечували.
У судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення судового засідання не надходило.
З огляду на викладене, керуючись ч.4 ст.223 ЦПК України, суд дійшов до висновку про розгляд справи за відсутності відповідача на підставі наявних у ній доказів та відповідно до ст.280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення.
Третя особа ОСОБА_4 до суду не з'явилася, суду надала заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій також висловила свою згоду з позовними вимогами.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 зазначила, що ОСОБА_1 є співвласником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Також співвласниками цього домоволодіння є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 належить по 61/200 часток домоволодіння кожному, які успадковані ними після смерті їхніх батьків (будинок літ.»Б»).
ОСОБА_3 належить 39/100 часток домоволодіння (будинок літ. «А»), які він успадкував після смерті матері, яка померла у 1995 році, але до цього часу право власності у встановленому законодавством порядку не оформив.
У 1981 році на вказаній земельній ділянці ОСОБА_1 побудував будинок літ. «Г», який був прийнятий в експлуатацію. Проте, отримати свідоцтво на право власності на побудований будинок не може, так як ОСОБА_3 не оформив право власності на належну йому частину будинку.
Позивач ОСОБА_1 підтримав свого представника. Додатково суду пояснив, за вказаною адресою він проживає з 1979 року та з усного дозволу всіх співвласників у 1981 році побудував будинок літ. «Г». Співвласник ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , де й проживав, але з початком повномасштабної війни в Україні він виїхав і місце його перебування на теперішній час невідоме.
ОСОБА_3 фактично вступив у право власності на спадкове майно, але не оформив його у встановленому порядку, тому й неможливо отримати його згоду, як співвласника на усунення недоліків, вказаних у рішенні районної адміністрації.
Вислухавши доводи позивача та його представника позивача, розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , виходячи з такого.
Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.
Згідно п.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
За положеннями ст.55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Відповідно до приписів ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.ст.12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.
Згідно зі ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини
Судом встановлено, що ОСОБА_1 належить 61\200 частина домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори 18.06.2004 р. за реєстровим № 3-1210. Право власності на зазначену частку домоволодіння зареєстровано ТОВ ЗМБТІ 23.07.2004 р., номер запису 25217 в книзі №156.
Співвласником вказаного домоволодіння є ОСОБА_4 , якій належить також 61\200 часток домоволодіння, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори 21.06.2004 р. за реєстровим № 2-975. Право власності на зазначену частку домоволодіння зареєстровано ТОВ ЗМБТІ 23.07.2004 р., номер запису 25217 в книзі №156.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17.03.1982 р., затверджено мирову угоду, якою приведено у відповідність до реальних ідеальні частки співвласників у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок чого реальна частка ОСОБА_6 , яка складається з житлового будинку літ. А, вбиральні Е, водогону №3, складає 39\100 часток домоволодіння; реальна частка ОСОБА_7 складається з житлового будинку літ. Б, сіней б, літньої кухні В, вбиральні Д, водогону № 2, паркану № 1, та відповідає 61/100 часток домоволодіння.
Позивач ОСОБА_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 з 1979 року, на земельній ділянці за вказаною адресою збудував у 1981 році житловий будинок літ. «Г», загальною площею 25,1 кв.м., житловою площею 19,7 кв.м., службову прибудову літ. «г» площею 4,4 кв.м., службову прибудову літ. «г1», площею 10,6 кв.м., веранду літ. «г2» (1,57 x 2,10 м), погріб «пг» під літ. «г1», сарай літ. «Ж» (2,40 х 2,90 м) та гараж літ. «И» (3,0 х 4,95 м).
Згідно висновку Головного управління архітектури та містобудування Запорізької міської ради №865/06 від 11.09.2006 року, житловий будинок літ. «Г» загальною площею 25,1 кв.м., житловою площею 19,7 кв.м., службову прибудову літ. «г» площею 4,4 кв.м., службову прибудову літ. «г1», площею 10,6 кв.м., веранду літ. «г2» (1,57 x 2,10 м), погріб «пг» під літ. «г1», сарай літ. «Ж» (2,40 х 2,90 м) та гараж літ. «И» (3,0 х 4,95 м) за адресою: АДРЕСА_1 , прийнятий в експлуатацію на підставі акту прийомки індивідуального будинку, затвердженого розпорядженням голови Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради №1020р від 29.03.2007 р. № 1020р.
Зі змісту листа №М-0593 від 03.07.2012 року, за підписом заступника голови РА ЗМР по Комунарському району Бородай О.М., ОСОБА_1 відмовлено в реєстрації права власності на побудований останнім житловий будинок літ. «Г» зі службовими спорудами та прибудовами за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема у зв'язку з відсутністю письмової згоди всіх співвласників вказаного домоволодіння.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Шостою Запорізькою державної нотаріальною конторою 19.07.1991 р., реєстраційний номер 2-1772, ОСОБА_5 прийняла спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 , у вигляді 39/100 часток житлового домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Шостою Запорізькою державною нотаріальною конторою 18.06.2004 р., реєстраційний номер 3-1210 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №4235645 від 23.07.2004 р., за ОСОБА_1 зареєстровано 61/200 частини домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Шостою Запорізькою державної нотаріальною конторою 21.06.2004 р., реєстраційний номер 2-975 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №4235468 від 23.07.2004 р., за ОСОБА_8 зареєстровано 61/200 частини домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Статтями 15,16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Вирішуючи питання про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на самочинне будівництво, слід виходити з наступного.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
За положеннями ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частиною 1 статті 331 ЦК України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ч.2 ст.331).
Пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року за № 6 «Про практику застосування судами ст.376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва )» визначено, що відповідно до ст.376 ЦК України суди розглядають справи щодо самочинного будівництва, зокрема, про визнання права власності на самочинно збудоване майно власником земельної ділянки; про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснила самочинно будівництво.
Пункт 8 вказаної Постанови, право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК України) та землекористувачі (стаття 95 ЗК України). Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.
Статтею 376 ЦК України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети.
Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи №6-1328цс15 у постанові від 02.12.2015 р., зазначено, що згідно із частиною першою статті 376 ЦК України, самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
На підставі ч.3 ст.376 ЦК України, суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу.
Право власності у порядку, передбаченому частиною третьою статті 376 ЦК, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв'язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом.
Тобто, позов особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, про визнання права власності на цю нерухомість може бути задоволено судом на підставі частини третьої статті 376 ЦК, якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам.
Згідно з вимогами ч.2 ст.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.
Водночас, за ч.3 ст.376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, а саме об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту. Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.
Відповідно до абз. 3 п. 78 «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2015 р. №1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції Постанови КМУ № 509 від 28.04.2021 р., документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не вимагається в разі державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року.
Аналізуючи викладене, суд вважає, що чинним законодавством передбачено можливість визнання права власності на самочинно збудоване майно у разі якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам а також, те що на теперішній час за таких обставин єдиним способом захисту своїх особистих майнових прав для позивача є спосіб визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, з послідуючим прийняття його в експлуатацію відповідно до вимог чинного на теперішній час законодавства.
Враховуючи згоду третьої особи (співвласника майна) ОСОБА_4 з позовними вимогами ОСОБА_1 , а також відсутність заперечень відповідача (співвласника майна) ОСОБА_3 , з урахуванням того факту, що будинок та господарські споруди та прибудови позивачем побудовані в межах земельної ділянки, а відповідач фактично знав про це будівництво, суд вважає за можливе визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок літ. «Г», загальною площею - 25,1 кв.м, з господарськими спорудами та прибудовами, а саме: службова прибудова літ. «г», загальною площею - 4,4 км.м, службова прибудова літ. «г1», загальною площею - 10,6 кв.м, веранда літ. «г2» (1,57 х 2,10 м), погріб «пг» під літ. «г1», сарай літ. «Ж» (2,40 х 2,90 м), гараж літ. «И» (3,0 х 4,95 м), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Керуючись статтями: 4, 10, 12, 13, 18, 76, 81, 83, 89, 200, 206, 207, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 (1953 р.н., адреса проживання: АДРЕСА_1 ), третя особа - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном шляхом визнання права власності - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на житловий будинок літ. «Г», загальною площею - 25,1 кв.м, з господарськими спорудами та прибудовами, а саме: службова прибудова літ. «г», загальною площею - 4,4 км.м, службова прибудова літ. «г1», загальною площею - 10,6 кв.м, веранда літ. «г2» (1,57 х 2,10 м), погріб «пг» під літ. «г1», сарай літ. «Ж» (2,40 х 2,90 м), гараж літ. «И» (3,0 х 4,95 м), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Повний текст рішення складено 26.09.2025 року.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя Р.С. Холод