16 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/509/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Берднік І. С., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Письменна О. М.,
за участю представників:
позивача - Колісниченка А. С. (адвоката),
відповідача - Смотрова О. І. (адвоката, в режимі відеоконференції),
третьої особи - не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватної фірми "ДІОНІС-95"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2025 (колегія суддів: Тарасова І. В. - головуючий, Білоусова Я. О., Крестьянінов О. О.) у справі
за позовом Приватної фірми "ДІОНІС-95"
до Фізичної особи - підприємця Баркової Наталії Володимирівни,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного підприємства "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь",
про стягнення грошових коштів, розірвання договору та зобов'язання повернути орендоване майно,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У лютому 2024 року Приватна фірма "ДІОНІС-95" (далі - ПФ "ДІОНІС-95") звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Баркової Наталії Володимирівни (далі - ФОП Баркова Н. В.), в якій просила:
- стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість зі сплати суборендної плати в розмірі 697 684,53 грн, інфляційні втрати в розмірі 218 375,26 грн, пеню в розмірі 102 454,50 грн, 3 % річних у розмірі 41 913,56 грн;
- стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість з відшкодування вартості комунальних послуг у розмірі 2 214 870,87 грн, інфляційні втрати в розмірі 127 461,74 грн, пеню в розмірі 376 897,28 грн, 3 % річних у розмірі 54 117,87 грн;
- розірвати договір суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1, укладений між ПФ "ДІОНІС-95" і ФОП Барковою Н. В.;
- зобов'язати ФОП Баркову Н. В. повернути ПФ "ДІОНІС-95" за актом приймання-передачі орендоване майно - нежитлові приміщення № 7', № 9', № 9а', № 10', № 11', № 50', № 51', №', № IV загальною площею 188,2 м2, які знаходяться на цокольному поверсі, розташовані за адресою: м. Харків, просп. Науки, буд. 9
1.2. Позовні вимоги ПФ "ДІОНІС-95" обґрунтовані неналежним виконанням відповідачкою зобов'язань за договором суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 у частині повної та своєчасної сплати суборендної плати та комунальних платежів.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.04.2024 у справі № 922/509/24 відмовлено в задоволенні позову ПФ "ДІОНІС-95" до ФОП Баркової Н. В. про стягнення грошових коштів, розірвання договору та зобов'язання повернути орендоване майно.
2.2. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПФ "ДІОНІС-95", господарський суд першої інстанції виходив із того, що позивач та відповідачка не дотрималися передбаченого Законом України "Про оренду державного та комунального майна" порядку продовження строку дії договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 на той самий строк і на тих самих умовах, які були визначені цим договором. При цьому місцевий господарський суд не взяв до уваги доводи позивача про те, що договір суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 не припинив свою дію та відповідно до положень статті 764 Цивільного кодексу України, статті 284 Господарського кодексу України автоматично продовжився після 31.12.2021. Господарський суд першої інстанції з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р (II)/2020 зазначив про необхідність застосування до спірних правовідносин спеціального Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а не загальних приписів статті 764 Цивільного кодексу України та положень статті 284 Господарського кодексу України.
2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 23.04.2024 у справі № 922/509/24 та ухвалено нове рішення, яким задоволено позов ПФ "ДІОНІС-95" до ФОП Баркової Н. В. про стягнення грошових коштів, розірвання договору та зобов'язання повернути орендоване майно.
2.4. Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та задовольняючи позов ПФ "ДІОНІС-95", виходив із того, що договір суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 не припинив свою дію 31.12.2021 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено. За висновком апеляційного господарського суду, в цьому випадку договір суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 був продовжений до 31.12.2024 згідно із частиною 1 статті 764 Цивільного кодексу України та частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України. Крім того, апеляційний господарський суд установив відсутність заперечень відповідачки щодо продовження строку дії договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 та відсутність підписаного між позивачем та відповідачкою акта повернення орендованого нерухомого майна з користування.
2.5. Постановою Верховного Суду від 20.11.2024 скасовано постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 23.04.2024 у справі № 922/509/24, а справу № 922/509/24 передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
2.6. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення господарських судів попередніх інстанцій та направляючи цю справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що орендоване позивачем майно належить до державної власності, тому правовідносини між Державним підприємством "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" (далі - ДП "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь") і ПФ "ДІОНІС-95", які виникли на підставі договору оренди від 01.12.2001 № А-01, регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна". Разом з тим, як зазначив Верховний Суд, приписи статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не регулюють питання про передачу майна в суборенду, а також порядок продовження договору суборенди державного та комунального майна. Верховний Суд із посиланням на приписи статті 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пунктів 167, 170 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, зазначив, що єдиною умовою для передачі державного та комунального майна в суборенду є письмова згода орендодавця. Жодних інших вимог, у тому числі щодо проведення конкурсу (аукціону) та дотримання процедури продовження договору, передбаченої статтею 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", законодавство не вимагає. На підставі викладеного Верховний Суд констатував, що сторони мають право укладати та продовжувати строк дії договору суборенди в межах строку дії договору оренди без проведення жодних конкурсів (аукціонів), керуючись при цьому загальними нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Верховний Суд також зазначив, що господарські суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про продовження договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1, та питання про наявність або відсутність підстав для стягнення на підставі цього договору заборгованості з суборендної плати, в першу чергу повинні були встановити обставини щодо чинності договору оренди від 01.12.2001 № А-01, оскільки на підставі саме цього договору оренди від 01.12.2001 № А-01 між ПФ "ДІОНІС-95" (орендар) та ФОП Барковою Н. В. (суборендар) був укладений договір суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1. Однак, як зазначив Верховний Суд, господарські суди попередніх інстанцій не встановлювали обставин щодо державної реєстрації договору оренди від 01.12.2001 № А-01 або речових прав на нерухоме майно, які виникли на підставі цього договору. Оскільки договір суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 не може бути укладений на підставі нечинного або нікчемного договору оренди, то колегія суддів Верховного Суду зазначила про необхідність надання судами оцінки обставинам щодо продовження строку дії договору оренди від 01.12.2001 № А-01 на підставі рішення суду, яке було виконано шляхом укладення мирової угоди. За висновком Верховного Суду, встановлення таких обставин буде мати вирішальне значення для вирішення питання як щодо чинності договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1, так і щодо наявності чи відсутності неправомірного користування відповідачкою нерухомим майном на підставі договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 у контексті застосування положень статті 762 Цивільного кодексу України (плата за користування майном) або приписів частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України (обов'язки наймача у разі припинення договору найму).
Крім того, колегія суддів Верховного Суду, перевіривши доводи відповідачки про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 612, 613 Цивільного кодексу України в питанні щодо визначення моменту виникнення у ФОП Баркової Н. В. обов'язку з оплати рахунків на комунальні послуги, зазначила таке. За встановленими судами обставинами справи, позивач та відповідачка у пунктах 3.9, 3.12 договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 погодили, що оплата суборендарем витрат на комунальні послуги, якими користується відповідачка, здійснюється протягом трьох банківських днів з моменту виставлення рахунків орендарем. Тому Верховний Суд констатував, що виставлений орендарем рахунок є єдиною підставою для проведення оплати за спожиті суборендарем комунальні послуги. До моменту його виставлення суборендар позбавлений можливості самостійно визначити вартість спожитих комунальних послуг та здійснити їх оплату. Проте, як зазначив Верховний Суд, апеляційний господарський суд, обмежившись посиланням на наявність у матеріалах справи акта відшкодування витрат з утримання орендованих приміщень та надання комунальних послуг, укладеного між ДП "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" і ПФ "ДІОНІС-95", не встановлював обставин щодо виставлення ПФ "ДІОНІС-95" ФОП Барковій Н. В. рахунків на оплату комунальних послуг (електроенергія, водопостачання, водовідведення, опалення та інше) за період з 01.01.2022 до 31.01.2024, а тому і не встановлював обставин щодо початку періоду прострочення відповідачки. Наведені обставини, як зазначив Верховний Суд, є істотними для встановлення дійсних прав та обов'язків учасників цієї справи та для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі. Тому Верховний Суд зазначив про передчасність висновків апеляційного господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних, пені та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з відшкодування витрат на комунальні послуги.
2.7. За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Харківської області від 18.03.2025 у справі № 922/509/24 відмовлено в задоволенні позову ПФ "ДІОНІС-95" до ФОП Баркової Н. В. про стягнення грошових коштів, розірвання договору та зобов'язання повернути орендоване майно.
2.8. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПФ "ДІОНІС-95", господарський суд першої інстанції зазначив, що на момент внесення змін до договору оренди від 01.12.2001 № А-01 на підставі судового рішення в 2007 році стаття 794 Цивільного кодексу України у відповідній редакції передбачала державну реєстрацію договорів найму будівлі або іншої капітальної споруди, укладених на строк не менше як три роки. Суд також зазначив, що на момент укладення додаткової угоди від 11.10.2019 № 14 стаття 794 Цивільного кодексу України передбачала необхідність здійснення державної реєстрації речових прав - права користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менше як три роки. Разом з тим, як установив господарський суд першої інстанції, матеріали справи не містять доказів ні державної реєстрації договору оренди від 01.12.2001 № А-01, строк якого було продовжено більше ніж на три роки на підставі судового рішення в 2007 році, ні доказів державної реєстрації за ПФ "ДІОНІС-95" права оренди на об'єкт нерухомого майна після підписання додаткової угоди від 11.10.2019 № 14.
Оскільки строк договору оренди від 01.12.2001 № А-01 було продовжено більш, ніж на три роки без дотримання вимог чинного законодавства, то, за висновком місцевого господарського суду, договір оренди від 01.12.2001 № А-01 припинив свою дію (був нечинним) станом на момент укладення між ПФ "ДІОНІС-95" і ФОП Барковою Н. В. договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1, а ПФ "ДІОНІС-95" при цьому не набула в установленому законом порядку права оренди на нерухоме майно та права орендаря за цим договором. Оскільки договір суборенди не може бути укладений на підставі нечинного або нікчемного договору оренди, то місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що договір суборенди від 18.06.2021 є недійсним з моменту його укладення. Тому господарський суд зазначив про відсутність підстав для застосування у спірних відносинах приписів статті 762 Цивільного кодексу України (плата за користування майном) або положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України (обов'язки наймача у разі припинення договору найму). На підставі викладеного місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ПФ "ДІОНІС-95", який обґрунтований неналежним виконанням відповідачкою договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1.
2.9. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2025 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 18.03.2025 у справі № 922/509/24 та ухвалено нове рішення, яким частково задоволено позов ПФ "ДІОНІС-95" до ФОП Баркової Н. В. про стягнення грошових коштів, розірвання договору та зобов'язання повернути орендоване майно.
Вирішено стягнути з ФОП Баркової Н. В. на користь ПФ "ДІОНІС-95" заборгованість зі сплати суборендної плати в сумі 697 684,53 грн, інфляційні втрати в сумі 218 375,26 грн, пеню в сумі 102 454,50 грн, 3 % річних у сумі 41 913,56 грн.
Вирішено розірвати договір суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1, укладений між ФОП Барковою Н. В. та ПФ "ДІОНІС-95".
Вирішено зобов'язати ФОП Баркову Н. В. повернути ПФ "ДІОНІС-95" за актом приймання-передачі орендоване майно - нежитлові приміщення № 7', № 9', № 9а', № 10', № 11', № 50', № 51', № III', № IV загальною площею 188,2 м2, які знаходяться на цокольному поверсі, розташовані за адресою: м. Харків, просп. Науки, буд. 9.
В іншій частині позовних вимог ПФ "ДІОНІС-95" відмовлено.
2.10. Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та частково задовольняючи позов ПФ "ДІОНІС-95", не погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що на момент укладення договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 договір оренди від 01.12.2001 № А-01 припинив свою дію (був нечинним). При цьому апеляційний господарський суд, проаналізувавши рішення Господарського суду Харківської області від 30.11.2007 у справі № 29/615-19, яке 11.12.2007 набрало законної сили, ухвалу Господарського суду Харківської області від 03.12.2019 у справі № 922/568/19, яка 03.12.2019 набрала законної сили, констатував, що договір оренди від 01.12.2001 № А-01 є укладеним; на підставі цього договору у його сторін виникли права та обов'язки; зазначений договір продовжує діяти до 31.12.2028.
Крім того, як установив апеляційний господарський суд, спірне нерухоме майно належить до державної власності, а тому, за висновком суду, правовідносини між ДП "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" і ПФ "ДІОНІС-95", які виникли на підставі договору оренди від 01.12.2001 № А-01, регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна". При цьому, як зазначив апеляційний господарський суд, приписи статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", які встановлюють порядок продовження договору оренди, не регулюють відносини щодо передачі майна в суборенду, а також порядок продовження договору суборенди державного та комунального майна. На підставі викладеного апеляційний господарський суд зазначив, що єдиною умовою для передачі держаного та комунального майна в суборенду є письмова згода орендодавця. Жодних інших вимог, у тому числі щодо проведення конкурсу (аукціону) та дотримання процедури продовження договору, передбаченої статтею 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", законодавство не вимагає. На підставі викладеного апеляційний господарський суд виснував, що сторони мають право укладати та продовжувати строк дії договору суборенди в межах строку дії договору оренди без проведення жодних конкурсів (аукціонів).
Водночас апеляційний господарський суд установив, що в матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі або акт повернення орендованих приміщень, який повинен був укладатися між сторонами, що, за висновком суду, свідчить про неповернення орендованого майна позивачу. Апеляційний господарський суд також установив, що відповідачка продовжувала сплачувати суборендну плату за користування об'єктами суборенди після 31.12.2021 (платіжні доручення від 05.01.2022 та від 15.02.2022), чим, як зазначив суд, фактично підтверджувала продовження користування орендованим нерухомим майном. На підставі викладеного апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що договір суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 не припинив свою дію 31.12.2021 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, є чинним, і строк дії цього договору був продовжений до 31.12.2024. Оскільки відповідачка не виконала встановлені пунктами 3.2, 3.4, 4.2 договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 обов'язки зі сплати суборендної плати, то апеляційний господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з ФОП Баркової Н. В. заборгованості зі сплати суборендної плати у сумі 697 684,53 грн.
Оскільки ФОП Баркова Н. В. прострочила зобов'язання зі сплати основного боргу з суборендної плати, то апеляційний господарський суд задовольнив позовні вимоги ПФ "ДІОНІС-95" про стягнення з відповідачки інфляційних втрат у сумі 218 375,26 грн, пені в сумі 102 454,50 грн, 3 % річних у сумі 41 913,56 грн. Ураховуючи наявність істотного порушення відповідачкою умов договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог ПФ "ДІОНІС-95" щодо розірвання договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1, укладеного між ФОП Барковою Н. В. та ПФ "ДІОНІС-95". Оскільки апеляційний господарський суд установив, що відповідачка не повернула позивачу орендоване майно, то суд також задовольнив позовні вимоги ПФ "ДІОНІС-95" у цій частині та зобов'язав ФОП Баркову Н. В. повернути ПФ "ДІОНІС-95" за актом приймання-передачі орендоване майно, перелік якого наведено в резолютивній частині постанови апеляційного господарського суду.
Розглядаючи позовні вимоги ПФ "ДІОНІС-95" про стягнення з ФОП Баркової Н. В. заборгованості з відшкодування вартості комунальних послуг та нарахованих на цю заборгованість інфляційних втрат, пеню, 3 % річних, апеляційний господарський суд погодився з висновками господарського суду першої інстанції про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог, але з інших підстав, ніж ті, на які послався господарський суд першої інстанції. При цьому апеляційний господарський суд установив, що відповідно до пунктів 3.9, 3.12 договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 оплата суборендарем витрат на комунальні послуги здійснюється протягом трьох банківських днів з моменту виставлення рахунків орендарем. Апеляційний господарський суд урахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.11.2024 в цій справі, про те, що виставлений орендарем рахунок є єдиною підставою для проведення оплати за спожиті суборендарем комунальні послуги; до моменту його виставлення суборендар позбавлений можливості самостійно визначити вартість спожитих комунальних послуг та здійснити їх оплату. Апеляційний господарський суд на виконання вказівок Верховного Суду встановив відсутність у матеріалах справи складених відповідно до умов договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 рахунків на компенсацію вартості спожитих суборендарем комунальних послуг щодо орендованих приміщень. Крім того, апеляційний господарський суд установив відсутність у матеріалах справи доказів направлення відповідачці рахунків на компенсацію вартості спожитих суборендарем комунальних послуг. За таких обставин апеляційний господарський суд констатував ненастання у відповідачки обов'язку зі сплати вартості спожитих суборендарем комунальних послуг. При цьому апеляційний господарський суд зазначив, що докази, надані позивачем на підтвердження вартості комунальних послуг, не містять відомостей щодо обсягу спожитих відповідачкою комунальних послуг. Оскільки у відповідачки не настав обов'язок зі сплати вартості комунальних послуг, то апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ПФ "ДІОНІС-95" про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості з відшкодування вартості комунальних послуг у розмірі 2 214 870,87 грн, інфляційних втрат у розмірі 127 461,74 грн, пені в розмірі 376 897,28 грн, 3 % річних у розмірі 54 117,87 грн. При цьому суд зазначив, що позивач не позбавлений можливості після виконання умов договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 щодо направлення відповідачці рахунків на оплату вартості комунальних послуг звернутися до ФОП Баркової Н. В. з вимогою про відшкодування відповідних витрат.
3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
3.1. Частково не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2025 у справі № 922/509/24, до Верховного Суду звернулася ПФ "ДІОНІС-95" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену постанову в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПФ "ДІОНІС-95" про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості з відшкодування вартості комунальних послуг у розмірі 2 214 870,87 грн, інфляційних втрат у розмірі 127 461,74 грн, пені в розмірі 376 897,28 грн, 3 % річних у розмірі 54 117,87 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити зазначені позовні вимоги; в іншій частині постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2025 у справі № 922/509/24 залишити без змін. Крім того, скаржник зазначає, що у зв'язку із поданням касаційної скарги він розраховує понести судові витрати на правову допомогу в розмірі 50 000,00 грн, докази понесення яких будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення постанови.
3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ПФ "ДІОНІС-95" зазначає, що постанова апеляційного господарського суду в оскаржуваній частині ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ПФ "ДІОНІС-95", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. ПФ "ДІОНІС-95" вважає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, порушив принцип "вірогідності доказів" та положення статті 79 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосував приписи статей 3, 11, 212, 509, 526, 613, 626, 629 Цивільного кодексу України та не врахував висновки щодо застосування цих норм, викладені в постановах Верховного Суду:
- від 27.03.2023 у справі № 920/1343/21, від 04.04.2023 у справі № 44/258-б (910/15426/20), від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18, від 22.01.2025 у справі № 916/3889/23, від 10.12.2024 у справі № 922/741/24, від 06.06.2023 у справі № 908/153/21, від 31.08.2022 у справі № 902/262/21, від 02.06.2022 у справі № 922/1636/21, відповідно до яких рахунок на оплату товару за своєю правовою природою не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за поставлений товар, тобто рахунок має інформаційний характер; ненадання рахунка не є відкладальною умовою в розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку сплати грошові кошти;
- від 17.12.2024 у справі № 910/16781/21, від 12.06.2024 у справі № 910/6306/21, від 09.05.2024 у справі № 904/1664/19, від 03.04.2024 у справі № 910/21315/21, від 10.01.2024 у справі № 920/17/23, від 08.11.2023 у справі № 905/993/22, від 29.08.2023 у справі № 902/1144/22, від 25.05.2023 у справі № 910/16781/21, від 18.05.2023 у справі № 922/1084/22, від 07.03.2023 у справі № 913/864/21, від 02.03.2023 у справі № 909/595/21, від 05.12.2022 у справі № 914/2654/20, від 07.07.2022 у справі № 910/1801/21, згідно з якими правова природа договору визначається з огляду на його зміст (а не назву договору); з'ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно;
- від 20.02.2019 у справі № 915/1401/17, відповідно до яких добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України; відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією з фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, в тому числі на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права; законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, в тому числі передбачати можливість заподіяння своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб; цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту;
- від 03.10.2024 у справі № 922/290/24, згідно з якими принцип справедливості, добросовісності та розумності включає, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори;
- від 11.12.2024 у справі № 761/15902/14-ц, від 04.12.2024 у справі № 910/1944/24, від 12.06.2024 у справі № 904/6032/21 (904/5404/23), від 01.05.2024 у справі № 297/2195/22, від 21.02.2024 у справі № 757/61632/16-ц, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 19.01.2023 у справі № 638/4437/20, від 18.01.2023 у справі № 642/548/21, від 12.05.2022 у справі № 175/2871/21, від 09.02.2022 у справі № 161/4168/20, від 20.01.2022 у справі № 910/772/21, від 15.12.2021 у справі № 185/2596/20, від 10.11.2021 у справі № 643/11603/17, від 13.10.2021 у справі № 202/2530/20, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, про необхідність враховувати принцип добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення;
- від 07.08.2024 у справі № 910/11598/23, від 06.08.2024 у справі № 910/11597/23, від 30.07.2024 у справі № 922/1394/21, від 10.07.2024 у справі № 925/400/21, від 09.07.2024 у справі № 916/2675/22, від 26.06.2024 у справі № 910/268/20, щодо концепції вірогідності доказів, встановленої Господарським процесуальним кодексом України, яка покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність і передбачає, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), ніж не були;
- від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, про обов'язковість застосування стандарту переваги більш вагомих доказів, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
3.4. Крім того, на думку ПФ "ДІОНІС-95", апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, помилково не взяв до уваги претензію від 13.02.2024 № 12/02/24, яка була надіслана відповідачці, про сплату суми заборгованості з вартості комунальних послуг. ПФ "ДІОНІС-95" наголошує на тому, що зазначена претензія містить усю необхідну інформацію для виконання зобов'язання. За доводами скаржника, ця претензія заміняє рахунок та містить інформацію про розмір заборгованості.
3.5. ФОП Баркова Н. В. у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу ПФ "ДІОНІС-95" залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. ФОП Баркова Н. В. зазначає про помилковість доводів скаржника щодо порушення відповідачкою принципу добросовісності. При цьому ФОП Баркова Н. В. вважає недобросовісним намагання позивача стягнути з відповідачки грошові кошти без виконання позивачем власних зобов'язань. ФОП Баркова Н. В. наголошує на тому, що їй не було надіслано жодного документа і це, за доводами відповідачки, унеможливило виконання зобов'язань зі сплати комунальних платежів.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що позивач на підставі договору оренди від 01.12.2001 № А-01, укладеного з ДП "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь", є орендарем нежитлових приміщень № 7', № 9', № 9а', № 10', № 11', № 50', № 51', № III', № IV загальною площею 188,2 м2, які знаходяться на цокольному поверсі, розташованих за адресою: м. Харків, просп. Науки, буд. 9.
4.2. 18.06.2021 між ПФ "ДІОНІС-95" (орендар) і ФОП Барковою Н. В. (суборендар) укладено договір суборенди державного майна № 1, відповідно до пункту 1.1 якого орендар передає, а суборендар зобов'язується прийняти в тимчасове платне користування нежитлові приміщення № 7', № 9', № 9а', № 10', № 11', № 50', № 51', № III', № IV загальною площею 188,2 м2, які знаходяться на цокольному поверсі, розташовані за адресою: м. Харків, просп. Науки, буд. 9 (майно знаходиться на балансі ДП "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь").
4.3. 18.06.2021 позивач та відповідачка підписали акт приймання-передачі орендованих нежитлових приміщень.
4.4. Пунктом 2.3 договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 визначено, що суборендар повертає орендарю орендовані приміщення в день закінчення строку оренди (закінчення строку дії договору або строкового припинення цього договору). Передача орендованих приміщень оформлюється актом приймання-передачі або актом повернення, який складається у двох примірниках та підписується сторонами (їх уповноваженими представниками).
4.5. Відповідно до пункту 3.2 договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 орендна плата за перший місяць оренди встановлюється на підставі Методики розрахунків і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, зі змінами, та становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - квітень 2021 року - 31 712,77 грн і вказується у відповідному розрахунку, який є невід'ємною частиною цього договору. Нарахування ПДВ на суму плати за суборенду здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством. Протягом п'яти календарних днів з моменту підписання цього договору суборендар здійснює попередню оплату за перший та останній місяці користування орендованими приміщеннями на загальну суму 63 425,54 грн.
4.6. Щомісячна плата за суборенду сплачується суборендарем орендарю не пізніше п'ятого числа поточного місяця як попередня оплата за поточний місяць (пункт 3.4 договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1).
4.7. Відповідно до пункту 4.2 договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 суборендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату та компенсувати комунально-експлуатаційні послуги.
4.8. Пунктом 3.9 договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 передбачено, що суборендар сплачує комунальні послуги на підставі виставлених орендарем рахунків.
4.9. Суборендар, крім платежів за оренду, повинен протягом трьох банківських днів з моменту виставлення рахунків орендарем компенсувати витрати на комунальні послуги, якими він користується (електроенергія, водопостачання, водовідведення, опалення та інше), та витрати на комунальні послуги, які споживають відвідувачі в місцях загального користування (пункт 3.12 договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1).
4.10. Відповідно до пункту 4.2 договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 суборендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати оренду плату та компенсувати комунально-експлуатаційні послуги.
4.11. За змістом розділу 8 договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до закінчення строків суборенди. Строк суборенди встановлено з 18 червня 2021 року до 31 грудня 2021 року. Суборендар за цим договором відмовляється від першочергового права на продовження його дії чи викупу приміщення. У разі невиконання суборендарем умов договору, договір вважається автоматично припиненим із дня, наступного за останнім днем, наданого суборендарю на виконання встановленого обов'язку.
4.12. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що позивач надіслав на адресу відповідачки претензію від 13.02.2024 № 13/02/24 з вимогою сплатити суму заборгованості із суборендної плати. Однак відповідачка зазначену претензію залишила без відповіді та виконання.
4.13. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Господарського суду Харківської області від 30.11.2007 у справі № 29/615-07 задоволено позов ПФ "ДІОНІС-95" до ДП "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" про внесення змін до договору оренди від 01.12.2001 № А-01.
Вирішено внести зміни до договору оренди від 01.12.2001 № А-01, а саме: викласти пункти 1.1, 10.1 зазначеного договору в таких редакціях: "1.1. Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: приміщення на цокольному поверсі № № 5', 6', 7', 8', 6а', 9', 9а', 10', 11', 50', 51', 31', ІІІ', IV', 21 площею 214,3 кв.м, які розташовані за адресою: м. Харків, пр-т Леніна, 9, і знаходяться на балансі ДП "УкрНТЦ "Енергосталь". Вартість майна визначена згідно з експертною оцінкою станом на 01.12.2006 становить 1 091 253,65 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення кафе, офісу, складу. 10.1 Цей договір діє з 01.12.2001 до 31.12.2028, для чого зобов'язано відповідача укласти відповідну додаткову угоду до договору оренди № А-01 від 01.12.2001".
4.14. Господарські суди зазначили, що рішення Господарського суду Харківської області від 30.11.2007 у справі № 29/615-07 набрало законної сили 11.12.2007.
4.15. Господарські суди попередніх інстанцій також зазначили, що 26.02.2019 ПФ "ДІОНІС-95" звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до ДП "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь", у якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову просила внести зміни до договору оренди від 01.12.2001 № А-01 шляхом визнання укладеною додаткової угоди від 31.01.2019 № 10 у редакції, запропонованій позивачем.
4.16. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.03.2019 відкрито провадження у справі № 922/568/19 за позовною заявою ПФ "ДІОНІС-95", а ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.04.2019 у справі № 922/568/19 прийнято до розгляду заяву представника позивача про зміну предмета позову та продовжено розгляд справи з урахуванням цієї заяви.
4.17. Під час розгляду справи № 922/568/19 між ДП "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" і ПФ "ДІОНІС-95" укладено додаткову угоду від 11.10.2019 № 14 до договору оренди від 01.12.2001 № А-01, відповідно до якої сторони вирішили внести зміни до пункту 10.1 розділу 10 договору оренди від 01.12.2001 № А-01, виклавши цей пункт у такій редакції: "10.1. Цей договір діє з 01.12.2001 до 31.12.2028".
4.18. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що у вступній частині додаткової угоди зазначено, що цю додаткову угоду укладено на виконання рішення Господарського суду Харківської області від 30.11.2007 у справі № 29/615-07.
4.19. 02.12.2019 ДП "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" і ПФ "ДІОНІС-95" подали до Господарського суду Харківської області заяву у справі № 922/568/19 про затвердження підписаної між ними 11.10.2019 мирової угоди до договору оренди від 01.12.2001 № А-01, яка за умовами щодо продовження строку дії договору є аналогічною за змістом із підписаною між зазначеними особами додатковою угодою № 14 з тією самою датою - 11.10.2019 .
4.20. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.12.2019 у справі № 922/568/19 затверджено мирову угоду, укладену між ДП "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" і ПФ "ДІОНІС-95".
4.21. Згідно з пунктом 2 затвердженої мирової угоди у справі № 922/568/19 від 11.10.2019 сторони вносять зміни до пункту 10.1 розділу 10 договору оренди від 01.12.2001 № А-01 та визнають укладеним пункт 10.1 у такій редакції: "10.1 Цей договір діє з 01.12.2001 до 31.12.2028".
4.22. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що ухвала Господарського суду Харківської області від 03.12.2019 у справі № 922/568/19 набрала законної сили 03.12.2019.
4.23. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій установили, що позивач до позовної заяви додав щомісячні акти приймання-передачі теплової енергії за період з грудня 2022 року до квітня 2023 року, складені між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" як теплопостачальною організацією та ПФ "ДІОНІС-95", підписані представниками підприємств із скріпленням їх підписів печатками (щодо відпуску теплопостачальною організацією споживачу певних обсягів теплової енергії).
4.24. Позивач також додав акти відшкодування витрат з утримання орендованих приміщень та надання комунальних послуг від 31.03.2023 № ПОЗ/23-1 (за березень 2023 року), від 09.03.2023 № ПО/22-1 (7 актів з однаковими номером та датою за період з лютого до серпня 2022 року), від 10.03.2023 № ПО9/22-1 (за вересень 2022 року), від 30.04.2023 № ПО4/23-1 (за квітень 2023 року), від 31.01.2022 № ПО1-1 (за січень 2022 року), від 10.03.2023 № П10/22-1 (за жовтень 2022 року), від 10.03.2023 № П11/22-1 (за листопад 2022 року), від 10.03.2023 № П12/22-1 (за грудень 2022 року), від 13.03.2023 № ПО1/23-1 (за січень 2023 року), від 14.03.2023 № ПО2/23-1 (за лютий 2023 року), від 31.03.2023 № ПО№/23-1 (за березень 2023 року), від 31.05.2023 № ПО5/23-1 (за травень 2023 року), від 30.06.2023 № ПО6/23-1 (за червень 2023 року), від 31.08.2023 № ПО8/23-1 (за серпень 2023 року), від 30.09.2023 № ПО9/23-1 (за вересень 2023 року), від 31.10.2023 № П10/23-1 (за жовтень 2023 року), від 09.10.2023 № П10/23-1 (за жовтень 2023 року), від 30.11.2023 № П11/23-1 (за листопад 2023 року), від 31.12.2023 № П12/23-1 (за грудень 2023 року), від 31.01.2024 № ПО1/24-1 (за січень 2024 року) та рахунки від 14.03.2023 № ПО2/22-1 (донарахування відшкодування витрат з утримання приміщень за березень, без зазначення року), від 31.03.2023 № ПО2/22-1 (донарахування відшкодування витрат з утримання приміщень за березень 2023 року), складені між ПФ "ДІОНІС-95" як орендарем і ДП "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" як балансоутримувачем за договором від 03.12.2019 № 45, який, як зазначив апеляційний господарський суд, відсутній у матеріалах справи.
4.25. Апеляційний господарський суд також зазначив, що акти від 31.03.2023 № ПОЗ/23-1 (за березень 2023 року), від 09.03.2023 № ПО/22-1 (7 актів з однаковими номером та датою за період з лютого до серпня 2022 року), від 10.03.2023 № ПО9/22-1 (за вересень 2022 року), від 30.04.2023 № ПО4/23-1 (за квітень 2023 року) містять підпис зі скріпленням печаткою лише з боку ДП "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" та не підписані ПФ "ДІОНІС-95".
4.26. Позивач, вважаючи порушеними свої права внаслідок неналежного виконання відповідачкою зобов'язань за договором суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 у частині повної та своєчасної сплати суборендної плати та комунальних платежів, звернувся до Господарського суду Харківської області із цим позовом.
5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
5.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2025 у справі № 922/509/24 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.
Ухвалою Верховного Суду від 01.08.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПФ "ДІОНІС-95" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2025 у справі № 922/509/24 та вирішено здійснити розгляд справи у відкритому судовому засіданні.
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 15.09.2025 №32.2-01/2291 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 922/509/24 у зв'язку з перебуванням судді Дроботової Т. Б. на лікарняному.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2025 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Берднік І. С., Чумак Ю. Я.
5.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.3. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
5.4. Предметом позову в цій справі є вимоги ПФ "ДІОНІС-95" до ФОП Баркової Н. В. про стягнення грошових коштів, розірвання договору та про зобов'язання повернути орендоване майно.
5.5. Позовні вимоги ПФ "ДІОНІС-95" обґрунтовані неналежним виконанням відповідачкою зобов'язань за договором суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 у частині повної та своєчасної сплати суборендної плати та комунальних платежів.
5.6. За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Харківської області від 18.03.2025 у справі № 922/509/24 відмовлено в задоволенні позову ПФ "ДІОНІС-95" до ФОП Баркової Н. В. про стягнення грошових коштів, розірвання договору та зобов'язання повернути орендоване майно.
5.7. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2025 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 18.03.2025 у справі № 922/509/24 та ухвалено нове рішення, яким частково задоволено позов ПФ "ДІОНІС-95" до ФОП Баркової Н. В. про стягнення грошових коштів, розірвання договору та зобов'язання повернути орендоване майно.
Вирішено стягнути з ФОП Баркової Н. В. на користь ПФ "ДІОНІС-95" заборгованість зі сплати суборендної плати в сумі 697 684,53 грн, інфляційні втрати в сумі 218 375,26 грн, пеню в сумі 102 454,50 грн, 3 % річних у сумі 41 913,56 грн. Вирішено розірвати договір суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1, укладений між ФОП Барковою Н. В. та ПФ "ДІОНІС-95". Вирішено зобов'язати ФОП Баркову Н. В. повернути ПФ "ДІОНІС-95" за актом приймання-передачі орендоване майно - нежитлові приміщення № 7', № 9', № 9а', № 10', № 11', № 50', № 51', № III', № IV загальною площею 188,2 м2, які знаходяться на цокольному поверсі, розташовані за адресою: м. Харків, просп. Науки, буд. 9. В іншій частині позовних вимог ПФ "ДІОНІС-95" відмовлено.
5.8. ПФ "ДІОНІС-95" не погоджується з висновками апеляційного господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а тому звернулася з касаційною скаргою на постанову.
5.9. Отже, під час касаційного провадження Верховний Суд здійснює перегляд оскаржуваної постанови тільки в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПФ "ДІОНІС-95" про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості з відшкодування вартості комунальних послуг у розмірі 2 214 870,87 грн, інфляційних втрат у розмірі 127 461,74 грн, пені в розмірі 376 897,28 грн, 3 % річних у розмірі 54 117,87 грн, оскільки скаржник не погоджується з висновками апеляційного господарського суду в цій частині.
5.10. ПФ "ДІОНІС-95", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.11. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.12. Касаційна скарга з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована, зокрема, тим, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, порушив принцип "вірогідності доказів" та положення статті 79 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосував приписи статей 3, 11, 212, 509, 526, 613, 626, 629 Цивільного кодексу України та не врахував висновки щодо застосування цих норм, викладені в постановах Верховного Суду від 27.03.2023 у справі № 920/1343/21, від 04.04.2023 у справі № 44/258-б (910/15426/20), від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18, від 22.01.2025 у справі № 916/3889/23, від 10.12.2024 у справі № 922/741/24, від 06.06.2023 у справі № 908/153/21, від 31.08.2022 у справі № 902/263/21, від 02.06.2022 у справі № 922/1636/21.
5.13. Відповідно до висновків Верховного Суду, на неврахування яких апеляційним господарським судом посилається скаржник, рахунок на оплату товару за своєю правовою природою не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за поставлений товар, тобто рахунок має інформаційний характер; ненадання рахунка не є відкладальною умовою в розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку сплати грошові кошти.
5.14. Верховний Суд, проаналізувавши висновки, на які посилається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам ПФ "ДІОНІС-95", зазначає, що згідно із частинами 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
5.15. У частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
5.16. Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
5.17. При цьому приписами статті 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
5.18. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
5.19. Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
5.20. Згідно із частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
5.21. Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
5.22. За змістом частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
5.23. Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
5.24. Згідно із частиною 2 статті 613 Цивільного кодексу України у разі якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
5.25. Отже, виконання зобов'язання боржником може бути відстрочене на час прострочення кредитора, якщо кредитор не вчинив дій, необхідних для виконання зобов'язання боржником. Тобто в такому випадку боржник не буде вважатися таким, що прострочив, та не буде нести за це відповідальність до моменту вчинення кредитором передбачених договором необхідних дій. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 922/509/24, від 05.12.2024 у справі № 908/3287/21, від 27.09.2023 у справі № 904/4406/22, від 21.03.2023 у справі № 925/1609/20.
5.26. Відповідно до встановлених обставин справи 18.06.2021 між ПФ "ДІОНІС-95" (орендар) і ФОП Барковою Н. В. (суборендар) укладено договір суборенди державного майна № 1, згідно з пунктом 1.1 якого орендар передає, а суборендар зобов'язується прийняти в тимчасове платне користування нежитлові приміщення № 7', № 9', № 9а', № 10', № 11', № 50', № 51', № III', № IV загальною площею 188,2 м2, які знаходяться на цокольному поверсі, розташовані за адресою: м. Харків, просп. Науки, буд. 9 (майно знаходиться на балансі ДП "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь").
5.27. Пунктом 3.9 договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 передбачено, що суборендар сплачує комунальні послуги на підставі виставлених орендарем рахунків.
5.28. Відповідно до пункту 4.2 договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 суборендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати оренду плату та компенсувати комунально-експлуатаційні послуги.
5.29. Суборендар, крім платежів за оренду, повинен протягом трьох банківських днів з моменту виставлення рахунків орендарем компенсувати витрати на комунальні послуги, якими він користується (електроенергія, водопостачання, водовідведення, опалення та інше) та витрати на комунальні послуги, які споживають відвідувачі в місцях загального користування (пункт 3.12 договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1).
5.30. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.11.2024 у справі № 922/509/24, оскільки позивач та відповідачка в договорі суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 погодили, що оплата суборендарем витрат на комунальні послуги здійснюється протягом трьох банківських днів з моменту виставлення рахунків орендарем, то в цьому випадку виставлений позивачем рахунок є єдиною підставою для проведення оплати за спожиті суборендарем комунальні послуги.
5.31. Колегія суддів Верховного Суду в постанові від 20.11.2024 у справі № 922/509/24 також зазначила, що до моменту виставлення позивачем рахунка відповідачка позбавлена можливості самостійно визначити вартість спожитих комунальних послуг та здійснити їх оплату.
5.32. При цьому Верховний Суд, скасовуючи постановою від 20.11.2024 у справі № 922/509/24 судові рішення господарських судів попередніх інстанцій та направляючи цю справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зокрема, зазначив, що апеляційний господарський суд, обмежившись посиланням на наявність у матеріалах справи акта відшкодування витрат з утримання орендованих приміщень та надання комунальних послуг, укладеного між ДП "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" і ПФ "ДІОНІС-95", не встановлював обставин щодо виставлення ПФ "ДІОНІС-95" ФОП Барковій Н. В. рахунків на оплату комунальних послуг (електроенергія, водопостачання, водовідведення, опалення та інше) за період з 01.01.2022 до 31.01.2024, а тому й не встановлював обставин щодо початку періоду прострочення відповідачки. Наведені обставини, як зазначив Верховний Суд, є істотними для встановлення дійсних прав та обов'язків учасників цієї справи та для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі.
5.33. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, ухвалене за результатами нового розгляду справи, на виконання вказівок Верховного Суду встановив відсутність у матеріалах справи складених відповідно до умов договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 рахунків на компенсацію вартості спожитих суборендарем комунальних послуг щодо орендованих приміщень.
5.34. Крім того, апеляційний господарський суд установив відсутність у матеріалах справи доказів направлення відповідачці рахунків на компенсацію вартості спожитих суборендарем комунальних послуг.
5.35. За таких обставин апеляційний господарський суд констатував ненастання у відповідачки обов'язку зі сплати вартості спожитих суборендарем комунальних послуг. При цьому апеляційний господарський суд зазначив, що докази, надані позивачем на підтвердження вартості комунальних послуг, не містять відомостей щодо обсягу спожитих відповідачкою комунальних послуг.
5.36. Оскільки у відповідачки не настав обов'язок зі сплати вартості спожитих суборендарем комунальних послуг, то апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ПФ "ДІОНІС-95" про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості з відшкодування вартості комунальних послуг у розмірі 2 214 870,87 грн, інфляційних втрат у розмірі 127 461,74 грн, пені в розмірі 376 897,28 грн, 3 % річних у розмірі 54 117,87 грн.
5.37. Верховний Суд зазначає, що доводи, наведені в касаційній скарзі ПФ "ДІОНІС-95", не спростовують висновків апеляційного господарського суду.
5.38. Колегія суддів також не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, помилково не взяв до уваги претензію від 13.02.2024 № 12/02/24, яка була надіслана відповідачці, про сплату суми заборгованості вартості комунальних послуг.
5.39. При цьому колегія суддів зазначає, що для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості з відшкодування вартості комунальних послуг у розмірі 2 214 870,87 грн, суд повинен перевірити розмір такої заборгованості, а позивач, у свою чергу, - довести її наявність, у тому числі й на підставі виставлених позивачем рахунків. Проте, як уже зазначалося, апеляційний господарський суд установив відсутність у матеріалах справи складених відповідно до умов договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 рахунків на компенсацію вартості спожитих суборендарем комунальних послуг щодо орендованих приміщень. Крім того, як установив апеляційний господарський суд, із доказів, які подав відповідач, неможливо встановити обсяг комунальних послуг, спожитих відповідачкою.
5.40. Водночас колегія суддів визнає необґрунтованими посилання скаржника на неврахування апеляційним господарським судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27.03.2023 у справі № 920/1343/21, від 04.04.2023 у справі № 44/258-б (910/15426/20), від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18, від 22.01.2025 у справі № 916/3889/23, від 10.12.2024 у справі № 922/741/24, від 06.06.2023 у справі № 908/153/21, від 31.08.2022 у справі № 902/262/21, від 02.06.2022 у справі № 922/1636/21, оскільки наведені постанови Верховного Суду ухвалені в неподібних правовідносинах зі справою № 922/509/24, що розглядається.
5.41. Так, у справах № 923/712/17, № 925/2028/15, № 918/537/18, № 905/2245/17, № 908/153/21, № 902/262/21, № 922/1636/21, на які посилається скаржник, висновки Верховного Суду стосуються правовідносин поставки, в яких через фіксування вартості та обсягів поставленого товару в умовах договору або оформлених на його виконання первинних документах (видаткових накладних) виставлені постачальником рахунки мають лише інформаційний характер щодо реквізитів для оплати покупцем поставленого товару. Тому ненадання рахунків постачальником у таких правовідносинах не є відкладальною умовою в розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України.
5.42. Крім того, у справах № 920/1343/21, № 44/258-б (910/15426/20), № 910/32579/15, № 915/400/18, № 916/3889/23, № 922/741/24, на які посилається скаржник, умовами договорів була передбачена конкретна сума, яку має сплатити боржник.
5.43. Разом з тим у справі № 922/509/24, яка розглядається, відповідно до встановлених обставин, обсяги та вартість комунальних послуг, витрати на оплату яких суборендар має відшкодувати орендарю, заздалегідь не визначені в договорі між сторонами і формуються за первинними даними, отриманими орендодавцем від виконавців відповідних послуг (даними засобів обліку, первинних документів виконавців). Тому рахунок є єдиною підставою для проведення оплати за спожиті суборендарем комунальні послуги, оскільки до моменту його виставлення суборендар позбавлений можливості самостійно визначити вартість спожитих комунальних послуг та здійснити їх оплату.
5.44. Колегія суддів також не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 17.12.2024 у справі № 910/16781/21, від 12.06.2024 у справі № 910/6306/21, від 09.05.2024 у справі № 904/1664/19, від 03.04.2024 у справі № 910/21315/21, від 10.01.2024 у справі № 920/17/23, від 08.11.2023 у справі № 905/993/22, від 29.08.2023 у справі № 902/1144/22, від 25.05.2023 у справі № 910/16781/21, від 18.05.2023 у справі № 922/1084/22, від 07.03.2023 у справі № 913/864/21, від 02.03.2023 у справі № 909/595/21, від 05.12.2022 у справі № 914/2654/20, від 07.07.2022 у справі № 910/1801/21, згідно з якими правова природа договору визначається з огляду на його зміст (а не назву договору); з'ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно.
5.45. Верховний Суд зазначає, що, відповідно до встановлених обставин справи, між позивачем та відповідачкою немає суперечок щодо правової природи та змісту договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1. При цьому пункти 3.9, 3.12 договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 є чіткими, однозначними та не потребують додаткового тлумачення.
5.46. Скаржник також посилається на неврахування апеляційним господарським судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах:
- від 20.02.2019 у справі № 915/1401/17, відповідно до яких добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України; відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією з фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, в тому числі на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права; законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, в тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб; цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту;
- від 03.10.2024 у справі № 922/290/24, згідно з якими принцип справедливості, добросовісності та розумності включає, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори;
- від 11.12.2024 у справі № 761/15902/14-ц, від 04.12.2024 у справі № 910/1944/24, від 12.06.2024 у справі № 904/6032/21 (904/5404/23), від 01.05.2024 у справі № 297/2195/22, від 21.02.2024 у справі № 757/61632/16-ц, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 19.01.2023 у справі № 638/4437/20, від 18.01.2023 у справі № 642/548/21, від 12.05.2022 у справі № 175/2871/21, від 09.02.2022 у справі № 161/4168/20, від 20.01.2022 у справі № 910/772/21, від 15.12.2021 у справі № 185/2596/20, від 10.11.2021 у справі № 643/11603/17, від 13.10.2021 у справі № 202/2530/20, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, про необхідність враховувати принцип добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
5.47. Верховний Суд, проаналізувавши висновки, на неврахування яких апеляційним господарським судом посилається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам ПФ "ДІОНІС-95", зазначає, що за змістом статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
5.48. Таким чином, принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією з фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, в тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини 3 статті 509 Цивільного Кодексу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.01.2025 у справі № 910/299/24, від 16.01.2024 у справі № 910/14543/20, від 14.04.2020 у справі № 904/3507/19, від .
5.49. Законодавець, задекларувавши в нормах Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, в тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
5.50. Отже, добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Подібний висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та постановах Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 916/1074/22, від 21.03.2023 у справі № 922/1155/20, від 22.03.2023 у справі № 910/22876/17.
5.51. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
5.52. З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що принципи справедливості, добросовісності та розумності поширюються на обох сторін, включаючи й позивача, який відповідно до пункту 3.12 договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 повинен був виставляти рахунки суборендарю. Проте, як установив апеляційний господарський суд, у матеріалах справи відсутні складені відповідно до умов договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 рахунки на компенсацію вартості спожитих суборендарем комунальних послуг щодо орендованих приміщень. Крім того, апеляційний господарський суд установив відсутність у матеріалах справи доказів направлення відповідачці рахунків на компенсацію вартості спожитих суборендарем комунальних послуг.
5.53. Оскільки відповідно до встановлених обставин справи позивач не виконав положення пункту 3.12 договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1, то необґрунтованими є доводи скаржника про недобросовісність відповідачки, адже розмір витрат на оплату комунальних послуг, які суборендар має відшкодувати орендарю, заздалегідь не визначений у договорі між сторонами. Тому до моменту виставлення рахунка суборендар позбавлений можливості самостійно визначити вартість спожитих комунальних послуг та здійснити їх оплату.
5.54. При цьому апеляційний господарський суд зазначив, що позивач не позбавлений можливості після виконання умов договору суборенди державного майна від 18.06.2021 № 1 щодо направлення відповідачці рахунків на оплату вартості комунальних послуг звернутися до ФОП Баркової Н. В. з вимогою про відшкодування відповідних витрат.
5.55. Отже, скаржник не довів того, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував приписи статей 3, 11, 212, 509, 526, 613, 626, 629 Цивільного кодексу України.
5.56. На підставі викладеного колегія суддів не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував приписи статей 3, 11, 212, 509, 526, 613, 626, 629 Цивільного кодексу України та не врахував висновки щодо застосування цих норм, викладені в постановах Верховного Суду від 17.12.2024 у справі № 910/16781/21, від 12.06.2024 у справі № 910/6306/21, від 09.05.2024 у справі № 904/1664/19, від 03.04.2024 у справі № 910/21315/21, від 10.01.2024 у справі № 920/17/23, від 08.11.2023 у справі № 905/993/22, від 29.08.2023 у справі № 902/1144/22, від 25.05.2023 у справі № 910/16781/21, від 18.05.2023 у справі № 922/1084/22, від 07.03.2023 у справі № 913/864/21, від 02.03.2023 у справі № 909/595/21, від 05.12.2022 у справі № 914/2654/20, від 07.07.2022 у справі № 910/1801/21, від 20.02.2019 у справі № 915/1401/17, від 03.10.2024 у справі № 922/290/24, від 11.12.2024 у справі № 761/15902/14-ц, від 04.12.2024 у справі № 910/1944/24, від 12.06.2024 у справі № 904/6032/21 (904/5404/23), від 01.05.2024 у справі № 297/2195/22, від 21.02.2024 у справі № 757/61632/16-ц, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 19.01.2023 у справі № 638/4437/20, від 18.01.2023 у справі № 642/548/21, від 12.05.2022 у справі № 175/2871/21, від 09.02.2022 у справі № 161/4168/20, від 20.01.2022 у справі № 910/772/21, від 15.12.2021 у справі № 185/2596/20, від 10.11.2021 у справі № 643/11603/17, від 13.10.2021 у справі № 202/2530/20, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, оскільки висновки, наведені в оскаржуваній постанові, не суперечать висновкам, на які посилається скаржник.
5.57. Крім того, колегія суддів не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду:
- від 07.08.2024 у справі № 910/11598/23, від 06.08.2024 у справі № 910/11597/23, від 30.07.2024 у справі № 922/1394/21, від 10.07.2024 у справі № 925/400/21, від 09.07.2024 у справі № 916/2675/22, від 26.06.2024 у справі № 910/268/20, щодо концепції вірогідності доказів, встановленої Господарським процесуальним кодексом України, яка покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність і передбачає, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), ніж не були;
- від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, про обов'язковість застосування стандарту переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
5.58. Зміст оскаржуваної постанови свідчить про те, що апеляційний господарський суд із дотриманням вимог процесуального законодавства здійснив оцінку доказів та встановив обставини справи на підставі належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів. При цьому суд не порушив приписи статті 79 Господарського процесуального кодексу України та принцип змагальності, стандарт доказування "вірогідності доказів", на які посилається скаржник.
5.59. При цьому за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.60. Отже, є необґрунтованими доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 07.08.2024 у справі № 910/11598/23, від 06.08.2024 у справі № 910/11597/23, від 30.07.2024 у справі № 922/1394/21, від 10.07.2024 у справі № 925/400/21, від 09.07.2024 у справі № 916/2675/22, від 26.06.2024 у справі № 910/268/20, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, оскільки висновки, наведені в оскаржуваній постанові, не суперечать висновкам, на які посилається скаржник.
5.61. Таким чином, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цих підстав.
5.62. За результатами перегляду оскаржуваної постанови в касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації спірних правовідносин апеляційним господарським судом із правильним застосуванням норм матеріального права. Водночас Верховний Суд не встановив порушення апеляційним господарським судом приписів процесуального законодавства. Тому в цьому випадку відсутні правові підстави для скасування чи зміни судового рішення, що оскаржується.
5.63. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками апеляційного господарського суду, які покладені в основу оскаржуваної постанови в цій справі.
5.64. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених апеляційним господарським судом, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду в оскаржуваній частині - без змін.
7. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Приватної фірми "ДІОНІС-95" залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2025 у справі № 922/509/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді І. С. Берднік
Ю. Я. Чумак