23 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/10446/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Воловицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Два Про»
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2025 у справі
за позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Два Про»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) ОСОБА_1 ,
2) державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Пономаренко Оксана Вікторівна,
3) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу міста Києва Кузьменко Юлія Володимирівна,
про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, припинення права власності, знесення об'єкта нерухомого майна та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан.
У судовому засіданні взяв участь представник позивача - Глущенко А. В.
У серпні 2024 року Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Два Про» (далі - відповідач та/або ТОВ «Інвест Два Про»), в якому просила усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою (кадастровий номер 8000000000:63:243:0129, орієнтовною площею 0,0164) шляхом:
скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу міста Києва Кузьменко Юлії Володимирівни (далі - Приватний нотаріус) про державну реєстрацію права власності від 16.09.2021 № 60410990 на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1837765480000) за ТОВ «Інвест Два Про»;
припинення права власності за ТОВ «Інвест Два Про» на об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1837765480000) за адресою: АДРЕСА_1;
зобов'язання ТОВ «Інвест Два Про» знести об'єкт самочинного будівництва: нежитлову будівлю під літ. «Б», загальною площею 159,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1;
зобов'язання ТОВ «Інвест Два Про» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:63:243:0129) орієнтовною площею 0,0164 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення про передачу спірної земельної ділянки, на якій розташований спірний об'єкт нерухомого майна, у користування чи власність жодним особам, у тому числі і ТОВ «Інвест Два Про», Київською міською радою не приймалось, правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку не отримувались, спірний об'єкт нерухомого майна збудовано на спірній земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без відповідного документа, який надає право виконувати будівельні роботи, а отже, спірний об'єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом, на яке жодні особи, попри здійснену державну реєстрацію речового права, не набули права власності в силу приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тому державна реєстрація підлягає скасуванню, а об'єкт самочинного будівництва підлягає знесенню та звільненню відповідачем самовільно зайнятої земельної ділянки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2024, зокрема, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10446/24, залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Пономаренко Оксану Вікторівну (далі - Державний реєстратор) та Приватного нотаріуса.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що матеріалами справи не підтверджено право Київської міської ради на розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:63:243:0129, площею 0,0164 га, в якої не визначена форма власності. При цьому відповідач наголошував, що неодноразово звертався до позивача з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки, а також із заявами щодо підготовки проекту рішення Київської міської ради про передачу в оренду цієї земельної ділянки.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі № 910/10446/24 (суддя Бондарчук В. В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2025 (Сибіга О. М. - головуючий, судді: Кравчук Г. А., Гончаров С. А.), позов задоволено; усунуто перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою (кадастровий номер 8000000000:63:243:0129) орієнтовною площею 0,0164 га шляхом: (1) скасування рішення Приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності від 16.09.2021 № 60410990 на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1837765480000) за ТОВ «Інвест Два Про»; (2) припинення права власності за ТОВ «Інвест Два Про» на об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1837765480000) за адресою: АДРЕСА_1; (3) зобов'язання ТОВ «Інвест Два Про» знести об'єкт самочинного будівництва: нежитлову будівлю під літ. «Б», загальною площею 159,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1; (4) зобов'язання ТОВ «Інвест Два Про» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:63:243:0129) орієнтовною площею 0,0164 га за адресою: АДРЕСА_1, та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан; стягнуто з ТОВ «Інвест Два Про» на користь Київської міської ради 12 112,00 грн судового збору.
На обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції, із висновками якого погодився апеляційний господарський суд, зазначено, що оскільки Київська міська рада не приймала рішень про надання спірної земельної ділянки у користування чи власність жодним особам, у тому числі і ТОВ «Інвест Два Про», що відповідачем не спростовано, тому нежитлова будівля під літ. «Б» загальною площею 159,6 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, є об'єктом самочинного будівництва, тому підлягає знесенню, а самовільно зайнята земельна ділянка - звільненню відповідачем.
Не погоджуючись із рішенням та постановою, ТОВ «Інвест Два Про» звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову та рішення повністю, а справу № 910/10446/24 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва; задовольнити касаційну скаргу в повному обсязі та вирішити питання щодо судових витрат.
За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Так, на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник наголошує на застосуванні судами першої та апеляційної інстанцій:
положень статті 391 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 30.06.2021 у справі № 522/13307/16-ц (доведення позивачем факту порушення як підстава для задоволення негаторного позову); у постановах Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 05.01.2024 у справі № 367/7905/18, від 27.05.2020 у справі № 909/392/18, від 08.04.2025 у справі № 910/5739/23 (умовами подання негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо), а у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця)); у постановах Верховного Суду від 23.07.2024 у справі 359/1365/22 (про підстави знесення самочинного будівництва) та від 12.04.2021 у справі № 653/104/19 (факти, наявність яких є обов'язковою умовою для задоволення позову про знесення самочинно збудованого нерухомого майна); від 28.09.2021 у справі № 910/10931/17, від 06.09.2021 у справі № 465/7206/18, від 17.08.2018 у справі № 820/3183/16, від 31.07.2018 у справі № 813/6426/14, від 06.03.2019 у справі № 814/2645/15, від 15.05.2019 у справі № 813/6423/14 (знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і є можливою лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності);
положень статей 141, 143 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/19 (право постійного користування земельною ділянкою є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, визначених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним); від 05.09.2019 у справі № 911/1669/18 (дії органів державної влади та місцевого самоврядування, які спрямовані на позбавлення суб'єкта права постійного користування земельною ділянкою без наявності підстав, визначених у статтях 141, 143 Земельного кодексу України, є таким, що порушують право суб'єкта на користування земельною ділянкою); у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 23.06.2022 у справі № 917/1951/19, від 29.05.2024 у справі № 910/6103/23 (не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами); у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц (у разі, якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього кошти, а орендодавець їх приймав), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше); у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню); у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справах № 909/392/19 та № 910/1310/19, від 09.11.2023 у справі № Б-50/232-09 (право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення);
статей 73, 74, 76, 77, 79, 86, 236- 238, 282 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 908/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13, в яких визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи; у статті 79 ГПК України встановлений стандарт доказування «вірогідності доказів», який, на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. У силу вказаної норми процесуального права наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить про те, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, аніж протилежний.
Київська міська рада у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову - без змін.
22.09.2025 на адресу Суду надійшло клопотання ТОВ «Інвест Два Про», в якому представник скаржника Кайда Н. Я. просить відкласти розгляд касаційної скарги на іншу дату у зв'язку з тим, що вона здійснюватиме представництво у Тернопільському міськрайонному суді Тернопільської області у справі № 607/19874/24, яка призначена на 23.09.2025 о 15 год. 30 хв., що унеможливлює забезпечення представником відповідача участі у цій справі № 910/10446/24.
Розглянувши вказане клопотання представника скаржника, Верховний Суд відмовив у його задоволенні з огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, визначених у частині другій статті 202 ГПК України. Суд врахував, що сторони, у тому числі відповідач, були належним чином повідомлений про дату, час і місце призначеного на 23.09.2025 засідання суду касаційної інстанції у цій справі, процесуальний закон не містить положень щодо обов'язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи, участь учасників справи та/або їх представників у судовому засіданні суд касаційної інстанції у цій справі обов'язковою не визнавав, розгляд справи касаційною інстанцією здійснюється в межах статті 300 ГПК України, а матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.
Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 11.12.2013 державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Чекригіним Олександром Валерійовичем на підставі біржового контракту від 22.11.2004 № Т-549/04, технічного паспорта, виданого 28.03.2013 Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», договору оренди земельної ділянки від 10.09.2012, декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 28.05.2013 № КВ142130810527, розпорядження Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 22.08.2012 № 428, паспорта громадянина України, чергового кадастрового плану від 11.11.2013, проведено державну реєстрацію права приватної власності на металевий павільйон на капітальному фундаменті з комунікаціями (під літ. «Б») загальною площею 55,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_1
20.10.2016 Київським міським бюро технічної інвентаризації виготовлено технічний паспорт на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до якого згідно з експлікацією внутрішніх обмірів та розрахунків площі нежитлового приміщення в АДРЕСА_1, під літ. «Б» складає 159,57 кв. м.
01.11.2016 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області за № ІУ142160210208 зареєстровано декларацію на завершення реконструкції та введення в експлуатацію нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, під літ. «Б», загальною площею 159,57 кв. м.
09.11.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноног Ларисою Віталіївною внесено зміни до запису про нерухоме майно (під літ. «Б») за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 159,57 кв. м.
26.03.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Н. М. прийнято рішення про закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи № 238522680000.
З матеріалів реєстраційної справи № 1837765480000 вбачається, що 21.05.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю «Алі Рієлті» (далі - ТОВ «Алі Рієлті») на замовлення ОСОБА_1 виготовлено технічний паспорт на нежитлову будівлю під літ. «Б» у будинку АДРЕСА_1 . Відповідно до журналу внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень громадського чи виробничого будинку № АДРЕСА_1 , загальна площа цього приміщення становить 159,6 кв. м.
27.05.2019 Державним реєстратором проведено державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю під літ. «Б» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 159,6 кв. м за ОСОБА_1 на підставі довідки ТОВ «Алі Рієлті» про об'єднання об'єкта нерухомого майна НЖ-2019 № 901 від 21.05.2019.
Зі змісту довідки ТОВ«Алі Рієлті» НЖ-2019 № 901 від 21.05.2019 вбачається, що обстеженням від 21.05.2019 за підрахунком площі вищезазначеного об'єкта нерухомості встановлено, що за адресою розташована нежитлова будівля загальною площею 159,6 кв. м, яка утворилась за рахунок об'єднання приміщення № 1 загальною площею 14,7 кв. м, приміщення № 2 загальною площею 53,9 кв. м, приміщення № 3 загальною площею 36,5 кв. м, приміщення № 4 загальною площею 54,5 кв. м.
16.09.2021 Приватним нотаріусом проведено державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю під літ. «Б» за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 159,6 кв. м за ТОВ «Інвест Два Про» на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 14.09.2021.
Відповідно до вказаного акта учасник ОСОБА_1 передав, а ТОВ «Інвест Два Про» прийняло як матеріальний (майновий внесок) до статутного капіталу нежитлову будівлю під літ. «Б», що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1837765480000, загальною площею 159,6 кв. м.
У вересні 2021 року ТОВ «Інвест Два Про» звернулося до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (об'єкта торгівельного призначення) на АДРЕСА_1.
У відповідь на це клопотання, листом від 11.10.2021 № 0570202/3-28056 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив відповідача, що подальша підготовка проекту рішення Київської міської ради про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки буде можливою після уточнення цільового призначення земельної ділянки відповідно до Класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок, розробленого відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 17.06.2020 № 711-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель», та з урахуванням функціонального призначення земельної ділянки до містобудівного кадастру міста Києва.
У подальшому ТОВ «Інвест Два Про» звернулося до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою від 15.09.2022 № 67056-007027695-031-03, разом з якою подало на розгляд проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:243:0129 площею 0,0164 га за адресою: АДРЕСА_1.
У відповідь на цю заяву листом від 23.09.2022 № 05702-11477 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив ТОВ «Інвест Два Про», що повернеться до опрацювання порушеного питання після усунення наступних зауважень: в пояснювальній записці необхідно уточнити функціональне призначення земель, відповідно до діючої містобудівної документації (інформація, викладена у листі Департаменту містобудування та архітектури від 05.11.2021 № 9219/0/09/19-21 стосується іншої земельної ділянки); документально обґрунтувати правомірність розташування об'єктів нерухомості та надати підтверджуючі документи, передбачені чинним законодавством, враховуючи, що земельна ділянка розташована в межах червоних ліній.
06.10.2022 ТОВ «Інвест Два Про» повторно звернулося до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою від 06.10.2022 № 67005-007074656-031-03, разом з якою подало на розгляд проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:243:0129 площею 0,0164 га за адресою: АДРЕСА_1.
Повторно розглянувши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:243:0129 за адресою: АДРЕСА_1, листом від 18.10.2022 № 05702-12491 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив ТОВ «Інвест Два Про», що повернеться до опрацювання порушеного питання після усунення наступних зауважень: в пояснювальній записці уточнити функціональне призначення земель, оскільки відповідно до діючої містобудівної документації частина земельної ділянки розміщена на території громадських будівель і споруд, а частина - на території багатоповерхової житлової забудови (інформація, викладена у листі Департаменту містобудування та архітектури від 05.11.2021 № 9219/0/09/19-21 стосується іншої конфігурації земельної ділянки); враховуючи, що площа об'єкта нерухомого майна у Свідоцтві про право власності становить 55,9 кв. м, а у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - 159,57 кв. м, документально обґрунтувати правомірність зміни фактичних параметрів об'єкта нерухомості.
У подальшому ТОВ «Інвест Два Про» неодноразово зверталося до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявами від 22.02.2022 № 67052-007307153-031-03, від 07.11.2022 № 67062-007125263-031-03, від 04.01.2023 № 67037-007215942-031-03, від 23.05.2023 № 67063-007495470-031-03, від 26.07.2023 № 67072-007693490-031-03, від 25.09.2023 № 67058-007889226-031-03, від 10.10.2023 № 67063-007937040-031-03 щодо підготовки проекту рішення Київської міської ради про передачу в оренду земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (об'єкта торгівельного призначення) на АДРЕСА_1.
У відповідь на ці заяви Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листами від 21.12.2022 № 0570202/3-15248, від 14.02.2023 № 0570202/3-1939, від 14.03.2023 № 0570202/3-3265, від 05.06.2023 № 0570202/3-7237, від 14.08.2023 № 0570202/3-11266, від 29.09.2023 № 0570202/3-13020 та від 23.10.2023 № 0570202/3-14062 повернув ТОВ «Інвест Два Про» заяви, зазначивши при цьому, що проектом землеустрою встановлені обмеження щодо використання земельної ділянки, зокрема: території в червоних лініях та охоронна зона навколо (уздовж) об'єкта транспорту (магістральна тепломережа канальної прокладки). Площа обмеження з кодом 01.03 охоронна зона навколо (уздовж) об'єкта транспорту (магістральна тепломережа канальної прокладки) становить 0,0119 га, що займає більшу частину земельної ділянки і відповідно будівля розташована в межах охоронної зони теплових мереж. Підставою для встановлення даного обмеження є ДБН В.2.5-39:2008 Теплові мережі. Інженерне обладнання будинків і споруд. Зовнішні мережі та споруди, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 09.12.2008 № 568. З матеріалів проекту землеустрою встановлено, що більша частина будівлі, розташованої на земельній ділянці, знаходиться в межах охоронних зон теплової мережі.
Позивач зазначає, що, звертаючись до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з клопотаннями про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та заявами щодо прийняття рішення Київської міської ради про передачу/відведення в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:243:0129 за адресою: АДРЕСА_1, ТОВ «Інвест Два Про» документально не обґрунтувало правомірність розташування об'єктів нерухомості та не надало підтверджуючі документи, передбачені чинним законодавством, враховуючи, що земельна ділянка розташована в межах червоних ліній, а також у проекті землеустрою містились розбіжності щодо площі об'єкта нерухомості, а саме: площа об'єкта нерухомого майна у свідоцтві про право власності становить 55,9 кв. м, а у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - 159,57 кв. м, при цьому відповідач документально не обґрунтував правомірність зміни параметрів об'єкта нерухомості.
У свою чергу, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації з листом від 02.05.2024 № 05703-5994 щодо надання інформації про те, чи видавалось розпорядження райдержадміністрацією від 22.08.2012 № 428 про присвоєння або зміну адреси об'єкта нерухомого майна, а саме: на нежитлову будівлю (під літ. «Б») (металевий павільйон), загальною площею 159,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Листом від 08.05.2024 № 101-4167 Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація повідомила Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що за результатами проведеного архівного пошуку такого розпорядження райдержадміністрації від 22.08.2012 № 428 не існує. При цьому, на зберіганні в архівному відділі апарату наявне розпорядження від 29.08.2012 № 428 «Про зарахування на квартирний облік та про внесення змін в квартоблікові справи громадян», а 22.08.2012 розпорядження з основної діяльності райдержадміністрацією не видавались.
03.05.2024 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Державної інспекції архітектури та містобудування України з листом № 05703-6102 про надання інформації щодо того, чи видавалась декларація про готовність об'єкта до експлуатації від 28.05.2013 № КВ142130810527.
31.05.2024 Департамент сервісних послуг Державної інспекції архітектури та містобудування України листом № 2909/04/18-24 повідомив Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що шляхом перевірки відомостей, які містяться в реєстрі будівельної діяльності за параметрами пошуку: «адреса будівництва - АДРЕСА_1», «об'єкт будівництва - Нежитлова будівля (під літ. «Б») (металевий павільйон), загальною площею 159,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1» та «реєстраційний номер - КВ142130810527» інформації та документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, та документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, змін до них, їх скасування чи анулювання, станом на дату надання відповіді не виявлено.
Одночасно Департамент сервісних послуг Державної інспекції архітектури та містобудування України повідомив, що шляхом перевірки відомостей, які містяться в архівній складовій частині реєстру будівельної діяльності, за параметром пошуку «реєстраційний номер - КВ142130810527» виявлено, що наявна інформація про зареєстровану Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві декларацію про готовність об'єкта до експлуатації (дата не зазначена) щодо об'єкта будівництва «Реконструкція квартири № 160 з частковим переплануванням» за адресою: м. Київ, Печерський район, бульвар Дружби Народів, 14-16; замовник будівництва: фізична особа; статус документа: чинний.
02.05.2024 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з листом № 05703-5995 про надання інформації щодо присвоєння або зміни об'єкта нерухомого майна, нежитловій будівлі (під. літ «Б») (металевий павільйон) за адресою: АДРЕСА_1.
Листом від 03.06.2024 № 055-5313 Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, що у реєстрі адрес у місті Києві, який ведеться Департаментом згідно з Положенням про реєстр адрес у місті Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 № 337/9394 «Про деякі питання ведення реєстрів адрес, вулиць та інших поіменних об'єктів у місті Києві», відсутні відомості про документи щодо присвоєння, зміни об'єкта нерухомого майна, зокрема нежитловій будівлі (під літ. «Б») (металевий павільйон) за адресою: АДРЕСА_1.
Разом з цим, як вже зазначалося, скаржник, оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилався на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 30.06.2021 у справі № 522/13307/16-ц, від 30.07.2019 у справі №926/3881/17, від 05.01.2024 у справі № 367/7905/18, від 27.05.2020 у справі № 909/392/19, від 08.04.2025 у справі № 910/5739/23, від 23.07.2024 у справі № 359/1365/22, від 12.04.2021 у справі № 653/104/19, від 28.09.2021 у справі № 910/10931/17, від 06.09.2021 у справі № 465/7206/18, від 17.08.2018 у справі № 820/3183/16, від 31.07.2018 у справі № 813/6426/14, від 06.03.2019 у справі № 814/2645/15, від 15.05.2019 у справі № 813/6423/14, від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 05.09.2019 у справі № 911/1669/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 23.06.2022 у справі № 917/1951/19, від 29.05.2024 у справі № 910/6103/23, від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц, від 14.11.2018 у справі № 2-3 83/2010, від 27.05.2020 у справах № 909/392/19 та № 910/1310/19, від 09.11.2023 у справі № Б 50/232-09, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 908/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Колегія суддів також зазначає, що така підстава для касаційного оскарження, як неврахування висновку Верховного Суду стосується саме застосування певної норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Так, скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у справах № 924/1220/17, № 359/3373/16-ц, № 522/13307/16-ц, № 926/3881/17, № 367/7905/18, № 909/392/19, № 910/5739/23 щодо застосування статті 391 ЦК України, суть яких полягає в доведенні позивачем факту порушення як підстави для задоволення негаторного позову та визначенні умов подання негаторного позову.
Проаналізувавши висновки, які викладені у наведених скаржником постановах, Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що суди ухвалили оскаржувані рішення та постанову без урахування таких висновків, оскільки вказані скаржником постанови було прийнято судом касаційної інстанції з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідних справах, за інших обставин, встановлених у справі, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідні судові рішення. Крім того, суб'єктний склад, предмет, підстави позовів, нормативно-правове регулювання у справі, що розглядається, та у наведених справах, не є подібними.
Так, предметом спору у цій справі є усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, припинення права власності, знесення об'єкта нерухомого майна та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан через те, що Київська міська рада не приймала рішень про надання спірної земельної ділянки у користування чи власність жодним особам, у тому числі відповідачу, а тому нежитлова будівля під літ. «Б», загальною площею 159,6 кв. м, що розташована за адресою: вул. АДРЕСА_1, м. Київ, є об'єктом самочинного будівництва, тому підлягає знесенню, а самовільно зайнята земельна ділянка - звільненню відповідачем.
Натомість у справі № 924/1220/17 розглядався спір за позовом ФОП Дворнік А. В. до Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Берегиня» і ФОП Якобця Д. В. про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору оренди від 01.05.2017 та усунення перешкод у користуванні орендованим майном шляхом надання позивачу вільного доступу до тракторного стану з піднавісом для сільськогосподарської техніки площею 830,6 кв. м, розташованого у м. Хмельницькому на вул. Польовій, 1, обґрунтований тим, що оспорюваним договором порушено права позивача на користування майном, орендованим для виробничої діяльності.
У справі № 359/3373/16-ц вирішувався спір про витребування земель лісогосподарського призначення, які перебувають під посиленою правовою охороною держави.
У справі № 522/13307/16-ц вирішувався спір про встановлення порядку користування квартирою шляхом виділення позивачу в користування житлову кімнату площею 21,9 кв. м, а відповідачу - житлову кімнату площею 5,3 кв. м; допоміжні приміщення: кухню площею 8,6 кв. м; ванну кімнату площею 2,7 кв. м; туалет площею 1,6 кв. м; коридор площею 4,5 кв. м; коридор площею 1,9 кв. м залишити в спільному користуванні співвласників.
Предметом спору у справі № 909/392/19 було усунення перешкод у користуванні недобудованим фортифікаційним комплексом, розташованим за адресою: АДРЕСА_2, шляхом безперешкодного доступу власників товариства, його працівників, підрядників, транспорту та механізмів через контрольно-пропускний пункт.
Таким чином, правовідносини у справі, що розглядається, не є подібними до правовідносин у вищезазначених справах, з огляду на суттєву відмінність характеру спірних правовідносин, а тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані скаржником для порівняння судові рішення суду касаційної інстанції - релевантними до обставин цієї справи.
У свою чергу, предметом спору справі № 926/3881/17 було усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою і Верховний Суд у постанові від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17 погодився із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій та зазначив, що, відмовляючи Прокурору в позові, господарські суди обох інстанцій визнали недоведеними обставини порушення відповідачем вимог чинного законодавства під час отримання спірної земельної ділянки в користування та будівництва на ній вказаних об'єктів нерухомості, тобто спростували факт самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки.
Предметом спору у справі № 367/7905/18 було усунення перешкод позивачеві у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном, а саме шляхом: звільнення офісно-складського приміщення звільнення земельної ділянки), яку займають офісно-складські приміщення, та знесення самочинно виконаної добудови над частиною офісно-складського приміщення під літ. «Г». Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд, виснував, що суди не встановили хто є власником спірного приміщення, хто саме виконав спірну добудову та відповідно хто є належним відповідачем за заявленими вимогами.
Предметом спору у справі № 910/5739/23 було усунення перешкод Київській міській раді у користуванні та розпорядженні земельними ділянками з кадастровими номерами 8000000000:78:215:0020, 8000000000:78:215:0084, 8000000000:78:215:0013, 8000000000:78:215:0017, що розташовані на вул. Прирічній в Оболонському районі міста Києва, шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Лагуна» повернути Київській міській раді частину вказаних земельних ділянок загальною площею 4,9275 га, привівши їх у придатний для використання стан та звільнивши від паркану бетонних площадок, бетонних доріжок, 5 капітальних будівель, 6 тимчасових дерев'яних споруд, 448 металевих контейнерів та ящиків, 13 навісів, 13 альтанок. Верховний Суд залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду про відмову у позові, виходив з того, що в іншій справі № 36/81-3/177 встановлено обставини щодо правомірності набуття під час приватизації відповідачем права власності на цілісний майновий комплекс та користування ним земельною ділянкою для обслуговування нерухомого майна, а також обставини того, що майно, яке увійшло до складу цілісного майнового комплексу відповідача, було побудовано ще за радянських часів і не є самочинним будівництвом.
Разом з цим у цій справі № 910/10446/24 суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги вказували, зокрема, на відсутність у відповідача права оренди чи користування спірною земельною ділянкою, а також на відсутність документів, підтверджуючих правомірність розташування спірного об'єкта нерухомості, врахувавши при цьому недобросовісні дії відповідача щодо державної реєстрації такого об'єкта на підставі документів, яких не існувало.
Отже, висновки у наведених справах не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
У свою чергу також варто звернути увагу на те, що формальне посилання на постанову Верховного Суду у справах № 359/1365/22, № 917/1951/19, № 910/6103/23, № 227/3760/19-ц, № 910/10932/17 без зазначення конкретної норми (норм) права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку, на думку скаржника, порушили або неправильно застосували господарські суди попередніх інстанцій, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Цитовані скаржником в касаційній скарзі правові висновки Верховного Суду щодо стандарту доказування (постанови від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 908/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13, а також від 19.11.2024 у справі № 910/3070/21, від 21.11.2024 у справі № 925/1577/20, від 28.11.2024 у справі № 925/181/20) є загальними вимогами процесуального законодавства та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору. Однак у кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, ці процесуальні норми та принципи застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмета доказування.
Водночас у контексті наведених доводів скаржника колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального та процесуального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Крім цього, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним у справах № 906/392/18, № 911/1669/18, № 910/1310/19, № 2-1383/2010, № Б-50/232-09, у справі № 910/10931/17, у справі № 338/180/17, скаржник не врахував, що всі ці постанови касаційного суду прийняті за різних встановлених фактичних обставин, з різними предметами спору та у різних правовідносинах.
Так, (1) у справі № 906/392/18 предметом спору було визнання недійсним рішення Попільнянської селищної ради Попільнянського району Житомирської області від 27.03.2018 № 502, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4061 га, що розташована за адресою: вул. Героїв Майдану, смт. Попільня, Житомирської області; (2) у справі № 911/1669/18 спір стосувався припинення права підприємства споживчої кооперації «Тетіївський ринок» Київської регіональної спілки споживчої кооперації постійного користування земельною ділянкою площею 1,767 га на вулиці Академіка Байраківського (колишня Будьонного), будинок 72 у місті Тетієві Київської області, посвідченого Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-КВ № 001582 від 13.04.1999; (3) у справі № 910/1310/19 спір стосувався усунення перешкод у користуванні майном, а саме: автостоянкою площею 2 178,75 м2, розташованою за адресою: м. Київ, просп. Возз'єднання, 21-А, код ділянки 63:018:0015.; (4) у справі № 2-1383/2010 розглядався спір про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором від 28.08.2008 № 103/Р-08 та договором поруки за цією ж датою, що станом на 13.11.2009 склала 228 603,40 грн, з якої: заборгованість за кредитом - 202 544,85 грн, у тому числі 17 651,18 грн - за простроченим кредитом; 24 212,81 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, у тому числі 21 867,69 грн - за простроченими відсотками; 1 845,74 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; (5) у справі № Б-50/232-09 спір стосувався усунення перешкод у здійсненні боржником права користування та розпорядження нежитловими приміщеннями, розташованими за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Шпитьки, 1-й км дороги Личанка-Горбовичи, буд. 1-г, шляхом звільнення зазначених нежитлових приміщень; (6) у справі № 910/10931/17 спір стосувався стягнення передоплати у сумі 17 500, 00 грн, перерахованої на виконання умов укладеного між сторонами договору № 2212/8 про надання комплексу консалтингових послуг від 22.12.2016; (7) у справі № 338/180/17 предметом спору було стягнення з відповідача 104 699 грн, з яких 100 000 грн - безпідставно одержані кошти, 750 грн - три проценти річних і 3 949 грн - інфляційні втрати.
За вказаних обставин спірні правовідносини, які були предметом розгляду у наведених скаржником справах, очевидно не є подібними за характером урегульованих нормами права прав і обов'язків учасників таких відносин, а також за нормативно-правовим регулюванням правовідносин, що виникли між їх учасниками, ураховуючи контекст даної справи.
Що стосується посилань скаржника на обґрунтування своїх заперечень на постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 820/3183/16, від 31.07.2018 у справі № 813/6426/14, від 06.03.2019 у справі № 814/2645/15, від 15.05.2019 у справі № 813/6423/14 та від 06.09.2021 у справі № 465/7206/18 (зі спорів про знесення об'єктів самочинного будівництва), позивачем в яких є Державна архітектурно-будівельна інспекція України (далі - ДАБІ) як уповноважений орган державного архітектурно-будівельного контролю у сфері містобудівної діяльності, то, погоджуючись із судовими рішеннями суду апеляційної інстанції про відмову в позові (справи №№ 820/3183/16, 813/6426/14, 813/6423/14) або скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові (справа № 814/2645/15), Верховний Суд, виходячи зі встановлених судами обставин відсутності попереднього прийняття судового рішення щодо проведення перебудови об'єкта самочинного будівництва, дійшов висновку про те, що відповідно до вимог частини сьомої статті 376 ЦК України для задоволення позову про знесення самочинно збудованого нерухомого майна необхідною передумовою є наявність таких фактів, як неможливість перебудови об'єкта або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.
Таким чином, під час розгляду зазначених справ зі спорів (за участю ДАБІ як позивача), що виникли з публічно-правових відносин та віднесених до адміністративної юрисдикції, Верховний Суд сформулював висновок про необхідність послідовного застосування норми частини сьомої статті 376 ЦК України та норми частини 4 цієї ж статті в разі істотного відхилення відповідача від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення ним будівельних норм і правил, зокрема шляхом невиконання приписів ДАБІ про усунення допущених порушень законодавства в сфері містобудування.
Натомість, як зазначено вище, спірні приватноправові (земельні) відносини, які виникли між Київською міською радою як власником земельної ділянки та відповідачем як забудовником вказаної земельної ділянки, регулюються саме нормою частин другої, четвертої статті 376 ЦК України, яка (норма) є правовою підставою позову Київської міської ради в цій справі, заявленого з метою відновлення порушених прав позивача як власника землі, а не у зв'язку з істотним відхиленням забудовника від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням ним будівельних норм і правил, зокрема шляхом невиконання приписів ДАБІ про усунення порушень законодавства в сфері містобудування.
Отже, правовий висновок Верховного Суду в зазначених вище постановах в адміністративних і цивільних справах не доводить неоднакового застосування судом однієї і тієї самої норми матеріального права (частин другої, четвертої статті 376 ЦК України), що унеможливлює подібність правовідносин у наведених справах зі спірними правовідносинами в цій господарській справі.
Таким чином, у цій справі та інших справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону, а також з неоднакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.
Посилання скаржника у тексті касаційної скарги на постанову Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 653/104/19 також відхиляються Верховним Судом, оскільки зміст касаційної скарги у цій частині зводиться до цитування відповідачем окремих абзаців мотивувальної частини відповідної постанови Верховного Суду. При цьому скаржник не вказує, у застосуванні яких саме норм права суди попередніх інстанцій припустилися помилки при вирішенні даного спору та в чому саме полягає суть порушення норм права у контексті цих конкретних висновків Верховного Суду. Водночас колегія суддів зазначає, що саме лише цитування висновків Верховного Суду за відсутності взаємозв'язку з відповідними обставинами справи не свідчать про релевантність та подібність цих справ у розумінні підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Колегія суддів наголошує, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому, діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження під час касаційного провадження.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми права на момент вчинення дії.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічно й частина перша статті 17 ГПК України регламентує, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Ґарсія Манібардо проти Іспанії» («Garcia Manibardo v.» від 15.02.2000, № 38695/97) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див. також рішення у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom» від 02.03.1987, № 9562/81, серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення у справі «Helmers v. Sweden» від 29.10.1996, серія A, № 212-A, с. 15, п. 31).
Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваним для учасників судового процесу, виходячи із наведених вище норм ГПК України.
За вказаних обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою ТОВ «Інвест Два Про», згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Два Про» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2025 у справі № 910/10446/24 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ