25 вересня 2025 року
м. Рівне
Справа № 559/779/25
Провадження № 22-ц/4815/1157/25
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Шимківа С.С.,
суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр",
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" на заочне рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 21 травня 2025 року (ухвалене у складі судді Макеєва С.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У березні 2025 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 17.06.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір (оферти) №17.06.2024 -100000018.
Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 7000 грн. строком на 98 днів.
Позивач свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі.
У свою чергу відповідач свої зобов'язання за Договором не виконує належним чином, у зв'язку з чим, станом на 01.03.2025 року утворилася заборгованість у розмірі 20811 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7000 грн. та заборгованості за відсотками в розмірі 9261 грн., комісії 1050 грн., неустойки 3500 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також сплачений судовий збір.
Заочним рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 21 травня 2025 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено повністю.
Рішення суду обґрунтовано тим, що матеріали справи не містять відповідних доказів належності платіжної картки НОМЕР_1 , на яку були перераховані кошти за договором кредиту: №17.06.2024-100000018, саме ОСОБА_1 , а також відсутні належні докази перерахування коштів відповідачу саме ТзОВ «Споживчий центр».
Не погоджуючись із рішення суду ТзОВ "Споживчий центр" оскаржило його в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі зазначає, що висновки суду не відповідають наявним у матеріалах справи доказам.
Між сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору) та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором.
Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.
Лист ТОВ "УПР" про перерахування коштів є належним доказом, оскільки містить інформацію про перерахування грошових коштів за кредитним договором.
Підписавши договір відповідач підтвердив, що ознайомлений із усіма умовами, в тому числі й порядком та строками повернення кредиту, сплати процентів, розуміє та зобов'язується їх виконувати.
За відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу.
Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про часткове її задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 17.06.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір (оферти) №17.06.2024-100000018, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Даний Договір складається з Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), заявки та Підтвердження позичальника про укладення кредитного договору.
Відповідно до умов вказаного Договору, відповідачу було надано кредит у розмірі 7000 грн. строком на 98 днів. Процентна ставка «фіксована незмінна у розмірі 1, 35 % за один день користування кредитом. Дата повернення кредиту 22.09.2024 року (а.с. 10-15).
Встановлено комісію в розмірі 1050,00 грн., пов'язану з наданням кредиту.
Згідно із довідкою - розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором №17.06.2024-100000018 від 17.06.2024, заборгованість ОСОБА_1 складає 20811 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7000 грн., заборгованості за відсотками - 9261 грн., комісії 1050 грн., неустойки 3500 грн. Проценти нараховані за період з 17.06.2024 по 22.09.2024 (а.с. 8).
Також, в матеріалах наявна інформаційна довідка ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №12-2402 від 24.02.2025 з повідомленням, що відповідно до договору про переказ коштів №ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024, було успішно перераховано кошти на платіжну картку НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 427087086, призначення платежу: видача за договором кредиту: №17.06.2024-100000018 (а.с. 16).
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
В силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, норми якої в силу частини другої статті 1054 ЦК України поширюються на кредитні відносини, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Із положень статті 546 ЦК України слідує, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Із положень статті 610 ЦК України слідує, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.
Ураховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, а у разі прострочення виконання зобов'язання сплатити пеню, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов'язання, в строки, встановлені договором.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять належних доказів належності платіжної картки НОМЕР_1 , на яку були перераховані кошти за договором кредиту: №17.06.2024-100000018, саме ОСОБА_1 , а також відсутні належні докази перерахування коштів відповідачу саме ТзОВ «Споживчий центр».
Колегія суддів не в повній мірі погоджується із такими висновками місцевого суду, з огляду на таке.
Заявка споживача ОСОБА_1 , відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) містять реквізити належного позичальнику електронного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним договором 5168-74хх-хххх-9553.
До матеріалів справи приєднано інформаційну довідку ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №12-2402 від 24.02.2025 з повідомленням, що відповідно до договору про переказ коштів №ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024, було успішно перераховано кошти на платіжну картку НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 427087086, призначення платежу: видача за договором кредиту: №17.06.2024-100000018.
Доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, РНОКПП тощо) були використані кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від його імені, відповідачем не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій позичальник не звертався.
Також не спростовано, що банківська платіжна картка № НОМЕР_2 хх-хххх-9553 не належить ОСОБА_1 .
Тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» зобов'язання з надання ОСОБА_1 кредиту в сумі 7000 грн. шляхом перерахування коштів на картковий рахунок № НОМЕР_2 хх-хххх-9553, зазначений відповідачем у договорі.
Ураховуючи вищевикладене, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 17311,00 грн., із яких: 7000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 9261,00 грн. заборгованість за відсотками та 1050,00 грн. комісії.
Водночас, вимоги ТзОВ "Споживчий центр" у частині стягнення з відповідача неустойки не підлягають задоволенню.
Так, відповідно до статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі закон).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України ( постанови від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022року у справі №477/874/19 (пункт 69)).
Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установивши, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого відповідним законом України від 24лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05години 30хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.
Оскільки неустойка за кредитним договором нарахована після 17.06.2024 року, то відповідач звільняється від обов'язку її сплати на користь позивача.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості зі тілом кредиту, заборгованості за відсотками та комісії.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (стаття 141 Цивільного процесуального кодексу України).
Ураховуючи, що апеляційний суд частково задовольнив позовні вимоги ТзОВ «Споживчий центр», то відповідач повинен відшкодувати позивачу 2014,95 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 207, 512, 514, 526, 638 1054ЦК України, керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" задовольнити частково.
Заочне рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 21 травня 2025 року скасувати.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" заборгованість за тілом кредиту у розмірі 7000 (сім тисяч) грн., заборгованість за відсотками у розмірі 9261 (дев'ять тисяч двісті шістдесят одна) грн. та комісію у розмірі 1050 (одна тисяча п'ятдесят) грн.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення неустойки в розмірі 3500 (три тисячі п'ятсот) грн. - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" 2014 (дві тисячі чотирнадцять) грн. 95 коп. судового збору, сплаченого за розгляд справи судом першої інстанції та 3022 (три тисячі двадцять дві) грн. 43 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Шимків С.С.
Судді: Боймиструк С.В.
Хилевич С.В.