Справа № 938/853/25
Провадження № 33/4808/655/25
Категорія ч.2 ст. 204-1 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції Джус Р. В.
Суддя-доповідач Васильєв
22 вересня 2025 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Глущенка В.В., яка подана в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 20 серпня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 та фактичне місце проживання: АДРЕСА_1
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 204-1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п'ятсот) гривень, стягнуто судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок, -
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , 30.05.2025 о 18год 00хв., в складі групи осіб, вчинив спробу незаконного перетину державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України на напрямку 468 прикордонного знаку на відстані 15км від лінії державного кордону на території Зеленської ТГ Верховинського району Івано-Франківської області на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в межах контрольованого-прикордонного району, де був виявлений прикордонним нарядом "Прикордонний патруль", чим порушив вимоги ст.ст.9, 12 Закону України «Про державний кордон України» від 04.11.1991 року, тобто вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч.2 ст.204-1 КУпАП.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, адвокат Глущенко В.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 20.08.2025 року у справі №938/853/25 та закрити провадження по справі на підставі ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Вказує, що у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 вчинив спробу незаконного перетину державного кордону, що є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу правопорушення за ч.2 ст. 204-1 КУпАП. ОСОБА_1 був затриманий на відстані 15 км від державного кордону, що не є порушенням прикордонної смуги, визначеної урядовими постановами. З огляду на це у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення.
До матеріалів справи не долучено фото- та відеодоказів, протоколу затримання та схем місцевості або руху, що підтверджує необґрунтованість висновків про «спробу перетину».
Звертає увагу, що пояснення, відібрані у ОСОБА_1 та які містяться в матеріалах справи отримані під психологічним тиском.
Вважає, що суд помилково кваліфікував ситуацію як спробу вчинення в групі, не довівши наявність змови, координації дій або єдиної мети.
В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його адвокат Глущенко В.В. не з'явилися. Адвокат Глущенко В.В. подав клопотання про розгляд справи без його участі та участі ОСОБА_1 , вказав, що апеляційну скаргу вони підтримують повністю, просять задоволити.
Апеляційний суд звертає увагу, що учасники самостійно, відповідно до принципу диспозитивності, вирішують питання щодо участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційному порядку оскаржується рішення, яким ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушення і в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у зв'язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 може бути проведений без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та захисника.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, крім іншого є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинене правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, у відповідності до положень ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Апеляційний суд вважає, що суддею суду першої інстанції при прийнятті рішення за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП цих вимог закону належним чином не дотримано.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що судочинство з розгляду справ про адміністративні правопорушення здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їх правових позицій, прав і інтересів засобами, передбаченими законом, а суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Принцип змагальності ґрунтується на тому переконанні, що протилежність інтересів сторін є найкращою гарантією для забезпечення повноти судового розгляду та встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про доведеність вини у вчиненні адміністративного правопорушення.
Апеляційним судом у повному обсязі досліджені докази, які містяться в матеріалах справи та були надані під час розгляду справи в апеляційній інстанції.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
Зокрема, в рішенні у справі «Ващенко проти України» Європейський суд вказав, що обвинувачення для цілей пункту 1 статті 6 може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії» Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
В рішенні у справі «Абрамян проти Росії» Європейський Суд зробив висновок про те, що «деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення».
В цьому ж рішенні Суд нагадав, що надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що сутність пред'явленого обвинувачення повинна відповідати диспозиції статті закону, яким встановлено відповідальність за вчиненням правопорушення.
При цьому суд, відповідно до вимог ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і змінювати формулювання висунутого обвинувачення та відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Зокрема, зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №343243 від 30.05.2025, вбачається, що ОСОБА_1 звинувачується в тому, що 30.05.2025 року о 18 год. 00 хв. прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» на напрямку 468 прикордонного знаку на відстані 15км. від лінії державного кордону на території Зеленської ОТГ Верховинського району Івано-Франківської області на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в межах контрольованого-прикордонного району, був виявлений спільно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за спробу незаконного перетинання державного кордону поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон України, чим порушив вимоги ст.ст.9, 12 ЗУ "Про державний кордон України" від 04.11.1991.
Апеляційний суд вважає, що вищевказане обвинувачення не можна визнати конкретним, оскільки воно містить суперечливі дані, які не дозволяють встановити фактичні обставини за яких таке правопорушення було вчинено.
Формулювання суті правопорушення повинно бути чітким і конкретним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, його мотивів і форми вини, а висновки суду щодо оцінки доказів мають вказуватись у вигляді точних і категоричних суджень, які виключали б сумніви з приводу достовірності доказів на обґрунтування висновку про винуватість особи.
Апеляційний суд вважає, що звинувачення у спробі незаконного перетину державного кордону повинно містити посилання на конкретні дані, які доводять наявність певного умислу на вчинення такого правопорушення та фактичні обставини, що свідчать про вчинення певних дій які, стосуються спроби перетину кордону із застосуванням підроблених або недійсних документів чи без дозволу відповідних органів влади або під виглядом іншої особи, використання прихованих сховищ в транспортних засобах, а також незаконне перебування в безпосередній близькості до кордону з наміром його перетнути поза пунктами пропуску.
Зі змісту обвинувачення вбачається, що ОСОБА_1 звинувачується в тому, що був виявлений під час спроби незаконного перетину державного кордону поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон України.
Разом з тим, вищевказане обвинувачення містить суперечливі дані щодо обставин вчиненого правопорушення, оскільки законне перебування на відстані 15 км від державного кордону не утворює склад правопорушення.
Вищевказане обвинувачення містить посилання на порушення ОСОБА_1 вимог ст.ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України» від 4.11.1991 року, яке полягає у спробі перетину кордону поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон України.
Частиною 1 ст. 204-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
Диспозиція ч. 2 ст. 204-1 КУпАП передбачає настання адміністративної відповідальності за ті самі дії, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.
Відповідно до ЗУ «Про державний кордон України» від 04.11.1991 року державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.
Державний кордон України на місцевості позначається ясно видимими прикордонними знаками, форми, розмір і порядок встановлення яких визначаються законодавством України і міжнародними договорами України.
Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, автомобільних і пішохідних шляхах, в аеропортах (аеродромах), морських і річкових портах, включаючи частину їх акваторії (захищена повністю або частково огороджувальними гідротехнічними спорудами чи об'єктами природного походження), з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, на якій здійснюються прикордонний, митний контроль, інші види контролю і пропуск через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна. Пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон України провадиться відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України. Відповідно до міжнародних договорів України Кабінетом Міністрів України може бути встановлено спрощений порядок пропуску осіб, транспортних засобів, вантажів через державний кордон України.
Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.
Згідно з п. 2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. №57, перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
Відповідно до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», 24 лютого 2022 року на території Україні запроваджено воєнний стан.
Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022, в Україні запроваджено загальну мобілізацію, що передбачає здійснення визначених Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходів, зокрема, обмеження виїзду чоловіків 18-60 років за кордон.
Крім того, відповідно до підпункту 3 пункту 2 КМУ №1147 від 27.07.1998 “Про прикордонний режим» прикордонна смуга - ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм, завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.
До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.
Вирішуючи питання про доведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, за обставин, наведених в оскаржуваній постанові, суд першої інстанції дійшов хибних висновків.
Досліджуючи матеріали справи доходжу до висновку, що наявних в матеріалах справи доказів недостатньо для обґрунтування вини ОСОБА_1 за критерієм «поза розумним сумнівом».
Так, суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 201-4 КУпАП та послався на протокол про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №343243 від 30.05.2025, письмові пояснення ОСОБА_1 , світлокопію закордонного паспорта ОСОБА_1 , копії протоколів про адміністративні правопорушення серії ЗхРУ №343242 та серії ЗхРУ №343244 від 30.09.2025 року стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,рапорт інспектора прикордонної служби ОСОБА_4 від 30.05.2025 р.
Разом з тим, протокол про адміністративне правопорушення не є беззаперечним доказом вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, оскільки за своєю суттю протокол є процесуальним документом, який складений уповноваженим органом щодо вчинення діяння, яке містить ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП та який є підставою для подальшого провадження у справі. Обставини, викладені в протоколі, підлягають перевірці та оцінці за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення долучені письмові пояснення ОСОБА_1 , який повністю визнав спробу перетнути державний кордон за маршрутом, який було придбано в додатку Телеграм. Стверджував, що діяв разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та мав при собі паспорт громадянина України та закордонний паспорт.
Однак, в матеріалах провадження відсутні інші докази, які свідчать, що вищевказані письмові пояснення ОСОБА_1 дійсно відповідають фактичним обставинам та свідчать про те, що останній мав намір перетнути державний кордон України.
Зокрема, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 звинувачується в тому, що перебував на відстані 15 км від лінії державного кордону на території Зеленської ОТГ Верховинського району Івано-Франківської області та вчинив спробу перетину кордону групою осіб.
В матеріалах провадження відсутні дані, які доводять, що ОСОБА_1 дійсно мав намір перетнути державний кордон та вчинив таку спробу, а один тільки факт перебування особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на достатньо великій відстані від Державного кордону за відсутності інших доказів по справі не дозволяє суду повно та всебічно встановити фактичні обставини та прийти до переконання про доведеність винуватості у вчиненні правопорушення.
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні по справі «Кобець проти України» зазначено, що Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Враховуючи наведене, вважаю, що уповноваженими особами відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ДПС України не доведено факту наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що досліджена судом сукупність доказів не дозволяє прийти до висновку поза розумним сумнівом про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.
З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що діючий закон про притягнення особи до адміністративної відповідальності, містить тільки одну правову підставу для визнання особи невинуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, постанову судді скасувати та прийняти нову, якою закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. 294 КУпАП,
Апеляційну скаргу захисника адвоката Глущенка В.В. задовольнити.
Постанову Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 20 серпня 2025 року щодо ОСОБА_1 скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв