Справа № 338/407/25
Провадження № 22-ц/4808/1253/25
Головуючий у 1 інстанції Решетов В. В.
Суддя-доповідач Томин
17 вересня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.
суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,
за участю секретаря Струтинської Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романенка Євгена Олександровича на рішення Богородчанського районного суду від 02 липня 2025 року, ухвалене в складі судді Решетова В.В., повний текст якого складено 08 липня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про погодження технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості),
ОСОБА_1 27.03.2025 звернулась до суду із позовом до Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про зобов'язання відповідачів погодити технічну документацію з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Позовні вимоги мотивовано тим, що ухвалою Богородчанського районного суду від 12 грудня 1995 року затверджена мирова угода, згідно якої ОСОБА_1 залишається у власність незакінчений будівництвом будинок, розташований в с. Бабче Богородчанського району, побудований відповідно до будівельного паспорта, виданого Богородчанською райархітектурою на ім'я ОСОБА_2 на земельній ділянці розміром 0,12 га.
Рішенням виконавчого комітету Бабченської сільської ради народних депутатів Богородчанського району від 26.03.1996 №10 їй для будівництва та обслуговування житлового будинку надана у користування земельна ділянка площею 0,12 га за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказувала, що в силу положень підпункту 5 пункту 25 розділу Х Земельного кодексу України вона має право на безоплатне одержання у приватну власність вказаної земельної ділянки, яка надана їй до введення в дію цього кодексу 01.01.2002.
Однак, коли вона звернулась за виготовленням технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), відповідачі відмовились погоджувати їй технічну документацію з тих підстав, що земельна ділянка розташована в охоронній зоні магістрального газопроводу (МГ) Пасічна-Долина 1 класу, діаметром 500 мм (на відстані 60 м), посилалися на норми законів України «Про трубопровідний транспорт» від 15.05.1996 та «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» від 17.02.2011. Хоча вказані закони були прийняті до надання їй земельної ділянки рішенням сільської ради.
Просила позов задовольнити.
Рішенням Богородчанського районного суду від 02 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про погодження технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Романенко Є.О. подав апеляційну скаргу, в якій посилається на його незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Вказує, що суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не набула права власності на незакінчений будівництвом будинок, що, на його думку, суперечить ухвалі Богородчанського районного суду від 12 грудня 1995 року про затвердження мирової угоди, згідно якої позивачці залишається у власність незакінчений будівництвом будинок, розташований в с. Бабче Богородчанського району, побудований відповідно до будівельного паспорта, виданого Богородчанською райархітектурою на ім'я ОСОБА_2 на земельній ділянці розміром 0,12 га.
Відповідно до підпункту 5 пункту 27 розділу Х Земельного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, в межах України або окремої її місцевості, у якій введено воєнний стан безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом (тобто до 01.01.2002).
Рішенням виконавчого комітету Бабченської сільської ради народних депутатів Богородчанського району від 26.03.1996 №10 ОСОБА_1 надано земельну ділянку на масиві першочергової забудови. Земельна ділянка надана у користування до 01.01.2002, тому позивачка має право на безоплатне одержання її у приватну власність.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Солотвинська селищна рада подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає апеляційну скаргу необґрунтованою. Зазначає, що апелянт посилається на норми підпункту 5 пункту 27 розділу Земельного кодексу України, ст. 122 Земельного кодексу України, які передбачають, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом. Однак права власності на будинок апелянт не має.
Житловий будинок ОСОБА_1 не введений в експлуатацію, а отже не має статусу закінченого будівництвом, тобто не набув правового статусу як нерухоме майно. А відсутність введення в експлуатацію та права власності унеможливлює формування повноцінної земельної ділянки під забудовою.
Солотвинська селищна рада є погоджувальним органом у сфері землеустрою, проте її повноваження не передбачають можливості погодження документації з порушенням вимог законодавства, особливо щодо об'єктів критичної інфраструктури, таких як магістральні газопроводи. А земельна ділянка апелянта повністю перебуває в охоронній зоні, що накладає спеціальні обмеження щодо її використання. І погодження такої документації за наявності заборон використання ділянки для заявлених цілей у зв'язку з охоронним статусом є протиправним та може створити загрозу життю, здоров'ю людей та інфраструктурі.
Тому вважає, що відмова Солотвинської селищної ради у погодженні технічної документації з землеустрою щодо вставлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є правомірною, селищна рада діяла в межах повноважень та на підставі вимог законодавства, зокрема охоронного.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» також подало відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає доводи апелянта безпідставними, не обґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Звертає увагу, що погодження ТОВ «Оператор ГТС України» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) нормативно-правовими актами у сфері землеустрою не передбачено, про що листом було повідомлено позивача. Зокрема, відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) затверджується власником (розпорядником) земельної ділянки. А подання позивачем позову до неналежного відповідача (ТОВ «Оператор ГТС України») є самостійною підставою для відмови в позові.
Аргументи апелянта жодним чином не спростовують обставин, які встановленні судом першої інстанції.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду в залі суду апелянт ОСОБА_1 та її представник - адвокат Романенко Є.О. доводи та вимоги апеляційної скарги підтримали.
Представник Солотвинської селищної ради - Гоцанюк І.І. в залі суду та представник ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» - Колток О.М. в судовому засіданні поза межами приміщення суду щодо задоволення апеляційної скарги заперечили, просили рішення місцевого суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та її представника, заперечення представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до ухвали Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 12 грудня 1995 року затверджена мирова угода, згідно якої ОСОБА_3 (позивачці, яка до розірвання шлюбу (27.04.1995) з ОСОБА_4 мала прізвище « ОСОБА_5 », після розірвання шлюбу - « ОСОБА_6 », а пізніше згідно свідоцтва про укладення шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_7 » (т. 1, а.с. 171-172)) залишається у власність незакінчений будівництвом будинок, розташований в с. Бабче Богородчанського району, побудований відповідно до будівельного паспорта, виданого Богородчанською райархітектурою на ім'я ОСОБА_2 на земельній ділянці розміром 0,12 га. (т. 1, а.с. 8).
Рішенням виконавчого комітету Бабченської сільської ради народних депутатів Богородчанського району Івано-Франківської області від 26.03.1996 №10 відмінено рішення виконкому від 13.09.1991 «Про надання земельної ділянки громадянину ОСОБА_4 » під будівництво житлового будинку, надано земельну ділянку на масиві першочергової забудови ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 7).
Довідкою, виданою Солотвинською селищною радою 08.03.2023 за №211/08-15/10, підтверджується, що згідно рішення суду у власності ОСОБА_1 є незакінчений будівництвом житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 . Після введення в експлуатацію житловому будинку буде присвоєна поштова адреса: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 9).
Згідно довідки, виданої Солотвинською селищною радою 20.08.2024 за №602, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , збудований до 2001 року (т. 1, а.с. 10).
Листом Карпатського лінійного виробничого управління магістральних газорозподілів ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» від 27.08.2024 ОСОБА_1 повідомлено, що не погоджено надану нею технічну документацію, оскільки у Карпатського лінійному виробничому управлінні магістральних газорозподілів відсутні відомості, що підтверджують дату введення в експлуатацію будинку, який розміщений в межах земельної ділянки (на яку виробляється технічна документація) та відомості щодо погодження клопотань про надання земельних ділянок в районі знаходження трубопроводу з підприємствами (організаціями), що експлуатували трубопроводи (п. 23 Правил охорони магістральних трубопроводів, що затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 12.04.1979 №341) (т. 1, а.с. 11-12).
Листом Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області від 10.12.2024 №МА-28/02-29 ОСОБА_1 повідомлено, що не погоджено технічну документацію, оскільки земельна ділянка орієнтовною площею 0,16 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на яку розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розміщена в охоронній зоні магістрального газопроводу (МГ) Пасічна-Долина 1 класу, діаметром 500 мм (на відстані 60 м). Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» для забезпечення безпечної експлуатації вздовж об'єктів магістральних газопроводів, етиленопроводів, а саме газопроводів I класу умовним діаметром від 300 міліметрів до 600 міліметрів включно, встановлюється охоронна зона 150 метрів (ширина охоронної зони обох боків від осі газопроводів по 150 метрів) (т. 1, а.с. 13-14).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що відмовляючи у погодженні технічної документації, селищна рада діяла правомірно та в межах діючого законодавства, так як погодження документації, яка передбачає можливість забудови земельної ділянки, розташованої в охоронній зоні магістрального газопроводу, суперечитиме вимогам Закону про охоронні зони та може мати негативні наслідки для безпеки населення та функціонування газотранспортної системи.
Також суд дійшов висновку, що ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» не є належним відповідачем по справі, оскільки не є власником (розпорядником) земельної ділянки.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.
За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».
Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. До заяви додається розроблена відповідно до Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.
Згідно вимог п. 5 ч. 5 ст. 186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) затверджується власником (розпорядником) земельної ділянки.
Землеустрій передбачає, зокрема, встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок (ст. 184 ЗК України).
У постанові від 29 вересня 2020 року у справі №688/2908/16-ц (провадження №14-28цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що земельна ділянка конкретизується у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»).
Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка орієнтовною площею 0,16 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж в натурі (на місцевості) якої позивач просила зобов'язати відповідачів погодити їй, розміщена в охоронній зоні магістрального газопроводу (МГ) Пасічна-Долина 1 класу, діаметром 500 мм (на відстані 60 м).
У статті 73 ЗК України визначено, що до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів. Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів встановлюються охоронні зони.
Згідно зі ст. 112 ЗК України та ч. 2 ст. 11 Закону України «Про трубопровідний транспорт» від 15.05.1996 №192/96-ВР (зі змінами та доповненнями) для забезпечення нормальних умов експлуатації трубопроводів, запобігання їх ушкодження, а також зменшення негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти, встановлюються (створюються) охоронні зони. Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.
Організаційні та правові засади встановлення та дотримання правового режиму земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів з метою забезпечення їх безперебійного функціонування, раціонального використання земель у межах встановлених охоронних зон, режиму ведення господарської та іншої діяльності, охорони довкілля та екологічної безпеки, а також безпечної життєдіяльності та захисту населення, господарських об'єктів від впливу можливих аварій (аварійних ситуацій), визначаються Законом України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» від 17.02.2011 №3041-VI.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» на використання власником або користувачем земельної ділянки чи її частини в межах земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів встановлюються обмеження в обсязі, передбаченому цим Законом. Обмеження на використання земельних ділянок у межах земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів встановлюються і діють з дня введення відповідного об'єкта магістрального трубопроводу в експлуатацію. Перехід права власності чи користування земельною ділянкою не є підставою для припинення дії обмежень на використання земельної ділянки в межах земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів.
Згідно із ч. 3 ст. 9 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» власники або користувачі земельної ділянки, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства магістральних трубопроводів вживають заходів щодо охорони земель та дотримання встановлених обмежень у використанні земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» для забезпечення безпечної експлуатації вздовж об'єктів магістральних газопроводів, етиленопроводів встановлюються охоронні зони таких розмірів: від 300 міліметрів до 600 міліметрів включно - 150 метрів.
Статтею 14 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» від 17.02.2011 №3041-VI визначені особливості використання земель в охоронних зонах об'єктів магістральних трубопроводів, згідно з якими земельні ділянки, розташовані в охоронних зонах об'єктів магістральних трубопроводів, не вилучаються у їх власників або користувачів, а використовуються з обмеженнями, встановленими цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Зазначені обмеження встановлюються для власників та користувачів земельних ділянок на провадження ними господарської діяльності в цих охоронних зонах залежно від визначених внутрішніх зон безпеки охоронних зон або в межах всієї охоронної зони об'єктів магістральних трубопроводів (ч. 2 ст. 14 Закону №3041-VI).
Відповідно до ч. 1 ст. 20, ст. 21 цього Закону фізичні та юридичні особи, власники та користувачі земельних ділянок при провадженні господарської та іншої діяльності на землях охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів зобов'язані дотримуватися особливого режиму їх використання та встановлених обмежень, а також дотримуватися інших обмежень, встановлених нормативно-правовими актами для земель охоронних зон та відповідно до цього Закону.
Згідно ч. 1 ст. 22 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» від 17.02.2011 №3041-VI власники та користувачі земельних ділянок при здійсненні ними господарської та іншої діяльності на землях охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів зобов'язані дотримуватися особливого режиму господарської діяльності та обмежень, які поділяються на загальні обмеження, що діють в охоронних зонах об'єктів магістральних трубопроводів незалежно від внутрішніх зон безпеки, та особливі обмеження, що встановлюються в охоронних зонах об'єктів магістральних трубопроводів залежно від категорії зони безпеки.
До особливих обмежень, що діють у межах охоронних зон об'єктів магістральних газопроводів, належить, серед іншого, заборони, визначені ч. 4 ст. 22 Закону №3041-VI, а саме, будувати житлові будинки, виробничі чи інші будівлі та споруди, громадські будівлі, огорожі для відокремлення земельних ділянок приватної власності, лісових ділянок, садів, виноградників тощо; висаджувати багаторічні насадження.
Аналогічна заборона міститься у пункті 11 Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року №1747.
Беручи до уваги те, що земельна ділянка, котру хоче отримати позивач для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована в охоронній зоні магістрального газопроводу (МГ) Пасічна-Долина 1 класу, діаметром 500 мм (на відстані 60 м), Солотвинська селищна рада, відмовляючи в погодженні відповідної технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж такої земельної ділянки в натурі (на місцевості), діяла правомірно, відповідно до вищенаведених норм права.
Крім того, посилання позивача на необхідність передачі їй саме цієї земельної ділянки як такої, на якій розташований жилий будинок, що перебуває у її власності, безпідставні, оскільки право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об'єктом у розумінні ЦК України такий об'єкт стає після його державної реєстрації. Натомість, будинок по АДРЕСА_1 , набутий ОСОБА_1 на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Богородчанського районного суду від 12 грудня 1995 року, на цей час в експлуатацію не введено, право власності позивача не зареєстровано. А відповідно до вищевказаних норм Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» у межах охоронних зон об'єктів магістральних газопроводів заборонено будувати житлові будинки.
Доводи апелянта про те, що відповідачі та суд безпідставно посилалися на норми законів України «Про трубопровідний транспорт» від 15.05.1996 та «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» від 17.02.2011, оскільки такі були прийняті до надання їй земельної ділянки рішенням сільської ради, не заслуговують на увагу. На технічну документацію поширюється закон, який діяв на момент її розробки та затвердження. А розроблення технічної документації не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття речового права, оскільки сама по собі технічна документація не являється правовстановлюючим актом, не породжує особистих майнових прав та зобов'язань осіб.
Крім того, з огляду на час прийняття відповідних законів і зведення такого будинку позивачу безперечно могло бути відомо про розміщення такого в охоронній зоні магістрального газопроводу та дію у зв'язку з цим особливих обмежень.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» не є належним відповідачем по справі, оскільки не є власником (розпорядником) спірної земельної ділянки.
Враховуючи усе вищезазначене, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду, а фактично зводяться до незгоди з таким.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романенка Євгена Олександровича слід залишити без задоволення, а рішення Богородчанського районного суду від 02 липня 2025 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романенка Євгена Олександровича залишити без задоволення.
Рішення Богородчанського районного суду від 02 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: І.В. Бойчук
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 25 вересня 2025 року.