17 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 357/1765/21
провадження № 61-3125св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 нежитлову будівлю літ. «А-3» - магазин непродовольчих товарів, що розташований на АДРЕСА_1 ; поділити спільне майно подружжя шляхом визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 та 1/2 частину нежитлової будівлі літ. «А-3» - магазин непродовольчих товарів, що розташований на АДРЕСА_1 ; поділити побутову техніку в натурі, визнавши право власності за ОСОБА_1 на електричну духову шафу «PYRAMIDA», мікрохвильову піч «SAMSUNG», плиту газову «ELECTROLUX», холодильник «LG», праску з парогенератором «PHILIPS».
Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на те, що cторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 05 березня 2014 року, однак спільне проживання та ведення спільного господарства розпочалося ще з вересня 2013 року. У цей період вони мали взаємні права та обов'язки, притаманні подружжю.
На прохання відповідача позивач перейшла працювати у його бізнес. Спочатку торгівля відбувалась у невеликому магазині, а потім - у реконструйованому магазині на АДРЕСА_1 , де вона була офіційно працевлаштована з 01 грудня 2017 року у ФОП ОСОБА_4 (син відповідача).
06 жовтня 2016 року сторони придбали квартируна АДРЕСА_3 , право власності на яку було зареєстроване за ОСОБА_2 .
В кінці листопада 2018 року сторони заселились до квартири. За час перебування у шлюбі також було придбано побутову техніку на суму близько 32 300 грн.
24 липня 2013 року ОСОБА_2 придбав нежитлову будівлю (літера «А» на АДРЕСА_1 ,) і 09 грудня 2013 року формально передав її в користування за договором оренди своєму синові ОСОБА_4 .
Під час фактичного спільного проживання сторін у 2013 році було розпочато реконструкцію цієї будівлі, яка тривала до жовтня 2017 року. Роботи фінансувалися за рахунок спільного сімейного бюджету, хоча дозвільні документи оформлялися на ім'я ФОП ОСОБА_4 . Управління магазином здійснювали відповідач та позивач. Сам ОСОБА_4 участі у бізнесі практично не брав, виконуючи лише допоміжні функції (доставка в магазин товару та його вивантаження).
За час шлюбу нежитлова будівля була реконструйована та значно збільшилась у вартості унаслідок спільних трудових та майнових затрат подружжя. Нежитлову будівлю було придбано за 161 000,00 грн, вона мала площу 105,7 кв. м і була в незадовільному стані. Після реконструкції в 2017 році будівля має три поверхи та загальну площу 399,9 кв. м. Згідно з документами на реконструкцію витрачено 337 902,00 грн, однак фактичні витрати були значно більшими. При цьому відповідач не зареєстрував у Державному реєстрі речових прав нову площу будівлі, хоча видано відповідний технічний паспорт з новою реальною площею.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 14 серпня 2024 року позов задовольнив частково. Визнав об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 2/3 частини нежитлової будівлі літ. «А-3» - магазин непродовольчих товарів, що розташований на АДРЕСА_1 . Здійснив поділ спільного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме: квартири АДРЕСА_2 , 2/3 частини нежитлової будівлі літ. «А-3» - магазин непродовольчих товарів на АДРЕСА_1 . Визнав за ОСОБА_1 право власності на: 1/2 частину спірної квартири; 1/3 частину нежитлової будівлі. Залишив за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири; 2/3 частини нежитлової будівлі. Поділив спільне сумісне майно подружжя (побутову техніку), визнавши за ОСОБА_1 право власності на електричну духову шафу «PYRAMIDA», мікрохвильову піч «SAMSUNG», плиту газову «ELECTROLUX», холодильник «LG», праску з парогенератором «PHILIPS». Залишив у власності ОСОБА_2 телевізор «SAMSUNG», кондиціонер «ELECTROLUX», витяжку кухонну «PYRAMIDA», пральну машину «LG», соковижималку «PHILIPS». В решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що квартира АДРЕСА_2 є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, тому підлягає поділу в рівних частинах.
Сторони досягли згоди щодо поділу побутової техніки.
Нежитлова будівля була реконструйована (добудовано 2 поверхи) та покращена у період перебування сторін у шлюбі внаслідок спільних зусиль, з метою покращення і розширення спільної діяльності в інтересах сім'ї, а тому 2/3 частини цього приміщення є спільним сумісним майном подружжя, яке підлягає поділу.
Короткий зміст постанови суду апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 11 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2024 року в частині визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 2/3 частини нежитлової будівлі літ. «А-3» - магазину непродовольчих товарів на АДРЕСА_1 та його поділу скасував та в цій частині ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог щодо спірної квартири.
Однак позивач не довела, що істотність збільшення вартості нежитлового приміщення пов'язана зі спільними трудовими та грошовими затратами, або ж вкладенням її окремих (власних) коштів чи її власної трудової діяльності, адже спірне майно перебувало в оренді у ОСОБА_4 , який за умовами договору оренди мав право на проведення реконструкції та ремонту будівлі в рахунок орендної плати.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року в частині відмови в задоволенні позову про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 2/3 частини нежитлової будівлі літ. «А-3» - магазину непродовольчих товарів, на АДРЕСА_1 та його поділу і в цій частині рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15 та постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 495/11680/18.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Нежитлове приміщення відповідач придбав до укладення шлюбу, однак реконструкція спірного приміщення відбувалась внаслідок трудових і грошових затрат подружжя. Допитані свідки підтвердили причетність ОСОБА_1 до торгівлі в магазині, розпорядження коштами, управління магазином у період відсутності чоловіка. Відповідач не надав доказів того, що реконструкція проведена за кошти ОСОБА_4 . Прибутки від ведення бізнесу використовувались на реконструкцію спірної будівлі.
У травні 2025 року до Верховного суду надійшли відзиви ОСОБА_2 і його представника - адвоката Коннової Н. І., мотивовані законністю й обґрунтованістю постанови апеляційного суду.
Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилась, не є підставою для визнання його спільним сумісним. Істотне збільшення вартості майна обов'язково має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат. Спірне майно перебувало в оренді у ОСОБА_4 , який за умовами оренди мав право на здійснення реконструкції в рахунок оплати оренди. Ні позивач, ні відповідач не мали відношення до реконструкції магазину. Покази свідків вказували на трудову діяльність позивача у ФОП ОСОБА_4 і не підтверджували її участь у реконструкції приміщення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
16 червня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суд від 11 вересня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
05 березня 2014 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 зареєстрували шлюб.
24 липня 2013 року між ОСОБА_5 (продавець) і ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літера «А», загальною площею 105,7 кв. м, на АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 3 договору продаж зазначеної нежитлової будівлі вчиняється за 161 000,00 грн.
У пункті 7 договору зазначено, що покупець ОСОБА_2 на момент укладення договору в зареєстрованому шлюбі та фактичних шлюбних відносинах не перебуває, гроші є його особистою власністю.
09 грудня 2013 року між ОСОБА_2 і ФОП ОСОБА_4 (батько й син) укладено договір оренди нежитлового приміщення, згідно з умовами якого передано в строкове платне користування приміщення на АДРЕСА_1 , загальною площею 105,6 кв. м з метою його використання під магазин з продажу непромислових товарів.
13 вересня 2016 року між ОСОБА_2 і ФОП ОСОБА_4 укладено договір № 1 оренди частини нежитлового приміщення, термін оренди розпочинається з дати підписання договору і триває до 31 грудня 2018 року.
Пунктом 4.1 договору № 1 сторони визначили, що розмір орендної плати за весь об'єкт комерційної нерухомості визначається вартістю проведених орендарем ремонтних робіт та реконструкції, які зараховуються в рахунок оплати за оренду (зарахування зустрічних однорідних вимог/взаємозалік) об'єкта, що орендується.
Між ОСОБА_2 і ФОП ОСОБА_4 укладено договір № 2 оренди частини нежитлового приміщення від 02 січня 2019 року, зі строком дії до 31 грудня 2019 року, договір № 3 оренди частини нежитлового приміщення від 03 січня 2020 року, зі строком дії до 31 грудня 2023 року та відповідні акти приймання-передачі нежитлового приміщення.
У пункті 4.1 вказаних договорів містяться аналогічні умови щодо оплати орендної плати вартістю проведених орендарем ремонтних робіт та реконструкції, які зараховуються в рахунок оплати за оренду (зарахування зустрічних однорідних вимог/взаємозалік) об'єкта, що орендується.
З декларації про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками, зареєстрованої відділом ДАБК БМР 05 жовтня 2017 року № КС141172781476 встановлено, що 19 серпня 2017 року розпочалась реконструкція нежитлової будівлі під магазин з продажу промислових товарів на АДРЕСА_1 , замовником вказано ФОП ОСОБА_4 . Загальна площа об'єкта становить 399,9 кв. м, складається з підвалу, двох поверхів і мансардного поверху, площа торговельного залу 79,6 кв. м.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи та оціночно-будівельної експертизи від 08 квітня 2024 року № 26199/21-42 ринкова вартість нежитлової будівлі літера «А-3» - магазину непродовольчих товарів на АДРЕСА_1 , загальною площею 399,9 кв. м, з урахуванням проведеної реконструкції станом на дату оцінки 30 квітня 2021 року (без урахування ПДВ) становила - 7 681 831,00 грн; ринкова вартість нежитлової загальною площею 105,7 кв. м у стані, що існував до проведення реконструкції, станом на дату оцінки 30 квітня 2021 року без урахування ПДВ становила - 376 737,00 грн.
Експерт не надав відповіді на інші питання, визначені в ухвалі суду (Який перелік та вартість будівельних матеріалів, обладнання, виробів та конструктивних елементів, використаних в процесі реконструкції нежитлової будівлі за період з березня 2014 року до квітня 2021 року? Яка вартість фактично виконаних робіт з реконструкції нежитлової будівлі за період з березня 2014 року до квітня 2021 року?), у зв'язку з ненаданням доступу до об'єкта дослідження і витребуваних експертом матеріалів.
З копії трудової книжки ОСОБА_1 відомо, що вона перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_4 з грудня 2017 року.
Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_6 пояснила, що у 2017 році її прийняли на роботу позивач і відповідач. ОСОБА_2 організовував всю роботу, здійснював доставку товару, видавав працівникам заробітну плату. ОСОБА_7 доставляв у магазин товар. Свідок разом з ОСОБА_8 були продавцями, але за відсутності ОСОБА_2 його дружина відповідала за всю діяльність магазину. До 2017 року позивач не постійно працювала в магазині.
Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_9 пояснила, що знала попередню сім'ю відповідача, а потім ОСОБА_2 познайомив свідка з ОСОБА_8 . З 2013 року сторони почали проживати разом, а в березні 2014 року зареєстрували шлюб. ОСОБА_2 займався кованими елементами, організував бізнес, винаймав приміщення у чоловіка свідка. Позивач брала активну участь у бізнесі, допомагала, вони разом будували новий магазин. ОСОБА_2 керував бізнесом, а його син допомагав, їздив за кордон, привозив товар. Відповідач бажав розширити свій бізнес, придбав приміщення і почав разом з дружиною його покращувати, разом вкладали кошти.
Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_10 пояснив, що він знайомий з відповідачем близько 25 років. В листопаді 2016 року свідок позичив відповідачу кошти на придбання квартири, про що було відомо ОСОБА_1 . Свідку невідомо щодо походження коштів для придбання та будівництва нежитлового приміщення, відповідач з сином займалися бізнесом. Фінансовими операціями займався син відповідача. Син ОСОБА_11 говорив свідку, що батько уповноважив його на ремонт магазину.
Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_12 (кум відповідача) пояснив, що був присутнім при придбанні у 2009 році ОСОБА_2 приміщення за 20 000, дол. США. Свідок допомагав з будівництвом. Свідок і відповідач один одному позичали кошти, розписок не брали. Позивач неодноразово розпоряджалась коштами з каси магазину за вказівкою відповідача. Приблизно з березня 2014 року сторони проживали разом. Позивачка пішла працювати до чоловіка у магазин, бо для сім'ї це було вигідно.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржена тільки в частині вимог щодо нежитлового приміщення літ А-3 на АДРЕСА_1 , а тому переглядається лише в цій частині.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18).
Відповідно до частини першої статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
За обставинами цієї справи, відповідач до укладення шлюбу з позивачем придбав спірне нежитлове приміщення, яке було реконструйоване в період перебування сторін у шлюбі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зроблено висновки, що за змістом статті 62 СК України втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя у разі наявності у сукупності двох факторів: істотність збільшення вартості майна; таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати потрібно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.
Істотність має визначальне значення, оскільки потрібно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденції загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта і ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи у остаточному об'єкті.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя.
Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної власності, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
За загальною практикою, мають враховувати капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об'єкта нерухомості.
Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Згідно з висновком експерта ринкова вартість спірної нежитлової будівлі у стані, що існував до проведення реконструкції становила - 376 737,00 грн (площа 105,6 кв. м), ринкова вартість будівлі з урахуванням проведеної реконструкції - 7 681 831,00 грн (площа 399,9 кв. м).
Встановивши, що нежитлова будівля, яку відповідач придбав до укладення шлюбу з позивачем, у період перебування сторін у шлюбі була реконструйована, унаслідок чого значно збільшилась її площа і вартість, врахувавши правову природу, причини і способи суттєвого збільшення вартості та покращення будівлі, яке відбулось з метою покращення і розширення спільної діяльності в інтересах сім'ї, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання частини цього майна спільною сумісною власністю відповідно до статті 62 СК України.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд послався на те, що спірне майно перебувало в оренді у ОСОБА_4 , який мав право на проведення реконструкції та ремонту будівлі в рахунок оплати оренди, а позивач не довела, що істотність збільшення вартості майна пов'язане зі спільними трудовими та грошовими затратами.
Згідно з умовами договору оренди спірного нежитлового приміщення, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , розмір орендної плати за весь об'єкт комерційної нерухомості визначається вартістю проведених орендарем ремонтних робіт та реконструкції, які зараховуються в рахунок оплати за оренду.
Отже, орендар здійснював поліпшення майна (реконструкцію) на користь власника цього майна, тобто ОСОБА_2 .
Разом з тим апеляційний суд залишив поза увагою, що реконструкція спірного приміщення проводилась під час шлюбу сторін, тому презюмується, що такі роботи проводились за рахунок коштів подружжя, в тому числі орендної плати за цей об'єкт або замість неї здійсненого орендарем поліпшення (реконструкцію) спірного майна подружжя, що є спільними затратами подружжя відповідно до статті 62 СК України.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд помилково вважав, що оскільки реконструкція майна здійснювалась орендарем, то істотність збільшення вартості майна не пов'язана зі спільними трудовими та грошовими затратами у зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову в частині вимог щодо нежитлової будівлі.
Крім того, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не з'ясував всіх істотних обставин справи, зокрема не встановив, чи здійснена реконструкція спірного об'єкта відповідно до вимог законодавства і об'єкт введено в експлуатацію, та чи не є така реконструкція самочинним будівництвом.
На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції не має процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на норми статті 400 ЦПК України.
Враховуючи, що апеляційний суд не встановив всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.
Під час нового розгляду суду належить врахувати вищенаведене, дослідити та належним чином оцінити зібрані у справі докази, в тому числі з'ясувати обставини щодо правомірності здійсненої реконструкції, чи не є вона самочинним будівництвом, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року в частині позову щодо нежитлової будівлі літери А-3 на АДРЕСА_1 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до апеляційного суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов