17 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 447/1389/24
провадження № 61-4476св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Леоні Ваерінг УА ГМБХ»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Леоні Ваерінг УА ГМБХ» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди
за касаційною скаргою адвоката Коблик Маріанни Володимирівни як представника ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22 липня 2024 року у складі судді Друзюк М. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 07 березня 2025 року у складі колегії суддів Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Леоні Ваерінг УА ГМБХ» від 16 квітня 2024 року № 237/ав/тр про її звільнення, поновити її на роботі; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 квітня 2024 року та моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказувала на те, що вона працювала в ТОВ «Леоні Ваерінг УА ГМБХ» на посаді складальника деталей та виробів у бригаді, яка виконувала полегшену роботу, оскільки є інвалідом ІІІ групи загального захворювання. Наказом від 16 квітня 2024 року № 237/ав/тр «Про припинення трудового договору» позивача звільнено за угодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України. Працівники охорони склали акти, відповідно до яких у діях позивача вбачались правопорушення, і на підставі цих актів керівник відділу МЕБ Косюк О. С. і працівники охорони примусили написати її заяву про звільнення за угодою сторін.
15 квітня 2024 року позивач написала заяву про відкликання заяви про звільнення, однак її не було погоджено керівництвом. Внаслідок неправомірних дій відповідача та звільнення з роботи їй завдано моральних і душевних страждань, що спричинило наявність тривожного стану.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Миколаївський районний суд Львівської області рішенням від 22 липня 2024 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надала доказів того, що заява про звільнення подана внаслідок вчинення на неї тиску з боку роботодавця, що виключало б її вільне волевиявлення. Відповідач не надав згоди на анулювання угоди про припинення трудового договору. Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, то анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Львівський апеляційний суд постановою від 07 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22 липня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Коблик М. В. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22 липня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 березня 2025 року і направити справу на новий судовий розгляд.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 761/19141/16-ц, від 23 грудня 2019 року у справі № 233/1563/18, від 24 березня 2020 року у справі № 553/629/19, від 21 листопада 2018 року у справі № 820/243/16-ц; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Як на обґрунтування заявлених вимог посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Відкликання працівником заяви на звільнення за угодою сторін має значення для встановлення факту наявності волевиявлення працівника у момент видачі наказу про звільнення. Факт відкликання працівником своєї заяви, хоч і не скасовує угоду про звільнення, проте свідчить про відсутність у працівника волевиявлення, а тому звільнення на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП є неправомірним.
Позивач подала заяву про відкликання заяви про звільнення, тобто не було її волевиявлення для звільнення за згодою сторін, а тому відповідач не мав права звільняти ОСОБА_1 за угодою сторін.
Суд не встановив відповідача згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У квітні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив від ТОВ «Леоні Ваерінг Системс УА ГМБХ», мотивований законністю й обґрунтованістю судових рішень.
Роботодавець не здійснював будь-якого тиску на ОСОБА_1 . Заява позивача від 15 квітня 2024 року про відкликання заяви про звільнення не була погоджена роботодавцем. Анулювання домовленості про звільнення може мати місце лише за взаємної згоди на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Зміна власного рішення позивача не впливає на чинність досягнутої домовленості із роботодавцем. Постанови Верховного Суду, на які позивач посилається в касаційній скарзі, прийняті за інших встановлених фактичних обставин.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
15 травня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2025 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 працювала на посаді складальника деталей та виробів у ТОВ «Леоні Ваерінг УА ГМБХ» на підставі трудового договору від 09 жовтня 2013 року.
11 квітня 2024 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення, в якій просила звільнити її на підставі статті 36 КЗпП за згодою сторін з 16 квітня 2024 року. Ця заява погоджена директором з управління персоналом, начальником зміни, начальником відділу.
15 квітня 2024 року ОСОБА_1 відкликала свою заяву про звільнення за згодою сторін. Ця заява не погоджена представником відповідача, про що проставлене застереження за підписом Костяк О. С .
Наказом відповідача від 16 квітня 2024 року № 273/ав/тр «Про припинення трудового договору» ОСОБА_1 звільнено з посади складальника деталей та виробів 16 квітня 2024 року за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпК України, з проведенням розрахунку при звільненні.
Позивач ознайомлена з наказом про звільнення, про що свідчить проставлений підпис.
ОСОБА_1 перебувала на лікуванні з 16 до 24 квітня 2024 року в амбулаторно-поліклінічному закладі (виписка із медичної карти амбулаторного хворого, видана КНП «Миколаївський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області).
У листі від 19 липня 2024 року відповідач повідомив, що заява від 15 квітня 2024 року про відкликання заяви від 11 квітня 2024 року не погоджена підприємством, оскільки сторони узгодили спільне рішення про припинення дії трудового договору, а відкликання заяви про звільнення за угодою сторін з метою збереження своєї посади не зобов'язує підприємство до вчинення дій спрямованих на невиконання угоди сторін що припинення трудового договору. Зі слів Костяка О. С. , працівника відділу безпеки та працівників відділу кадрів, заява на звільнення за угодою сторін написана з ініціативи ОСОБА_1 без будь-якого тиску працівників та адміністрації ТОВ «Леоні Ваерінг УА ГМБХ», а рішення про написання заяви на звільнення за угодою сторін було самостійним волевиявлення ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом ІІІ групи безтерміново, висновок про умови та характер праці - робота без фізичного навантаження і тривалого стояння (довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.
У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.
Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.
Отже, чинним законодавством не передбачено обов'язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення та згоди відповідача на її звільнення шляхом видачі відповідного наказу.
Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою на це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов'язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.
Отже, анулювання домовленості про звільнення за згодою сторін може мати місце лише за взаємної згоди на це роботодавця і працівника.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 та у постановах Верховного Суд: від 01 жовтня 2018 року у справі № 306/1425/17, від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19, від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18.
За обставинами цієї справи, позивач 11 квітня 2024 року подала заяву про звільнення за угодою сторін з 16 квітня 2024 року, яка була погоджена, зокрема директором з управління персоналом.
15 квітня 2024 року позивач подала заяву про відкликання поданої заяви про звільнення, яку роботодавець не погодив.
Встановивши, що сторони узгодили дату звільнення позивача, шляхом погодження її заяви уповноваженою особою відповідача, врахувавши, що взаємної домовленості працівника і роботодавця щодо анулювання домовленості про звільнення за згодою сторін не досягнуто, а також беручи до уваги відсутність доказів того, що заява про звільнення подана під тиском з боку відповідача чи без вільного волевиявлення позивача, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги про те, що у позивача не було волевиявлення на звільнення за угодою сторін, оскільки вона подала заяву про відкликання своєї заяви про звільнення, суд до уваги не бере, адже сторони домовились про дату припинення трудового договору, а наступна зміна позивачем власного рішення не була погоджена роботодавцем.
Аргументи касаційної скарги щодо невстановлення відповідача згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не заслуговують на увагу, оскільки суди встановили найменування відповідача, його місцезнаходження та ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України.
Інших доводів щодо незаконності звільнення позивача касаційна скарга не містить.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
Висновок судів відповідає обставинам справи, які встановлені відповідно до норм процесуального закону, узгоджується з нормами матеріального права, які суди правильно застосували, та не суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу адвоката Коблик Маріанни Володимирівни як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22 липня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов