вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" вересня 2025 р. м.Київ Справа№ 910/7702/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Тарасенко К.В.
Гончарова С.А.
за участю секретаря судового засідання Яценко І.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Гердова Олега Володимировича
на рішення Господарського суду міста Києва
від 12.11.2024 (повний текст складено та підписано 12.11.2024)
у справі №910/7702/24 (суддя ПРИВАЛОВ А.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Капріс Україна"
до Фізичної особи-підприємця Гердова Олега Володимировича
про стягнення 306 407,96 грн.
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Капріс Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Гердова Олега Володимировича про стягнення 306 407,96 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № П-059/1-19 від 01.10.2019 щодо оплати отриманого товару, внаслідок чого виникла заборгованість у загальній сумі 255 511,82 грн, за прострочення сплати якої додатково нараховані пеня в розмірі 41238,91 грн, 3% річних - 4242,00 грн та інфляційні втрати в розмірі 5409,10 грн.
Позивачем також заявлено про стягнення з Фізичної особи-підприємця Гердова Олега Володимировича витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн. 00 коп.
Короткий зміст заперечень проти позову
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що позивач не навів обґрунтованого розрахунку суми заборгованості.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі №910/7702/24 позов задоволено частково: стягнуто з Фізичної особи-підприємця Гердова Олега Володимировича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Капріс Україна" заборгованість у розмірі 255 511 грн. 82 коп., 3% річних - 4 242 грн. 00 коп., інфляційні втрати - 5 409 грн. 10 коп., пеню - 36 433 грн. 47 коп., судовий збір у розмірі 4 523 грн. 94 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7874 грн. 37 коп. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення господарського суду мотивовано тим, щj матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до ст. ст. 76-79 ГПК України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю "Капріс Україна" в розмірі 255 511 грн. 82 коп.
Отже, відповідач, у порушення норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату отриманого товару в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 255 511 грн. 82 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 23.11.2023 р. по 18.06.2024 р. у розмірі 41 238 грн. 91 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню, у зв'язку з невірним розрахунком позивача, оскільки останнім не враховано, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. А тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за загальний період прострочки з 23.11.2023 р. по 23.05.2024 р. у розмірі 36 433,47 грн.
Також, суд першої інстанції присудив до стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 4 242 грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 5 409 грн. 10 коп., з посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України.
Позивачем також заявлено про стягнення з Фізичної особи-підприємця Гердова Олега Володимировича витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн. 00 коп.
Врахувавши час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, cуд першої інстанції зазначав, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7874,37 грн. на підставі п.3 ч.4 ст. 129 ГПК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Фізична особа - підприємець Гердов Олег Володимирович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі №910/7702/24 - скасувати частково, а саме в частині задоволених позовних вимог, а в решті - залишити без змін.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення в частині задоволених позовних вимог порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідачем у складі відзиву на позовну заяву було подано суду копії наступних платіжних доручень: №987 від 28.01.2022 року, №940 від 28.12.2021 року, №956 від 04.01.2022 року; №914 від 14.12.2021 року; №918 від 16.12.2021 року: №738 від 26.09.2021 року, №879 від 29.11.2021 року, які підтверджують оплату боргу на суму 40 000,00 грн. Дані платіжні доручення суд першої інстанції до уваги не взяв, які і не вказав мотиви у зв?язку з чим такі докази були відхилені, чим порушив ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.
Окрім цього, судом першої інстанції також було проігноровано той факт, що наданий ТОВ "Капріс Україна" розрахунок суми основного боргу із зазначенням видаткових накладних та сплат, не відповідає вимогам п. 3 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не містить належного та обґрунтованого розрахунку суми боргу.
Так, суд першої інстанції не взяв до уваги доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Капріс Україна" про те, що із розрахунку суми основного боргу, взагалі, не можливо зрозуміти за якими видатковими накладними у скаржника виникає борг по договору, які рахунки відповідають таким видатковим накладним, і чи є вони оплачені або не оплачені. Більше того, заявлений позивачем розмір основного боргу за договором у розмірі 255 511,82 грн. не підтверджується, в т.ч. математичним розрахунком.
Посилання суду першої інстанції на те, що відповідачем не було надано власного розрахунку суми боргу, а тому заперечення останнього не приймаються - є необгрунтованими, оскільки наявність чи відсутність контррозрахунку боргу не скасовує факт не виконання Товариства з обмеженою відповідальністю "Капріс Україна" вимог процесуального закону в частині доведення наявності суми боргу у заявленому позивачем розмірі.
За таких обставин, на переконання скаржника, суд виносячи оскаржуване рішення не в повному обсязі дослідив подані скаржником докази, не дав їм належної оцінки у сукупності з іншими доказами та обставинами справи, що тим самим призвело до прийняття рішення яке не відповідає вимогам ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило проте, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2024, апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Гердова Олега Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Тарасенко К.В., Гончаров С.А.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №910/7702/24 за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Гердова Олега Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі №910/7702/24, вивішено розгляд апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Гердова Олега Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі №910/7702/24.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).
Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав в умовах існуючого воєнного стану, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3, 64 Конституції України та ст. 2, 11 ГПК України.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи, 01.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Капріс Україна" (за договором - постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Гердовим Олегом Володимировичем (за договором - покупець) було укладено Договір поставки №П-059/1-19, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві, а покупець зобов'язується оплатити і прийняти у порядку та на умовах, передбачених цим Договором, взуття повсякденне, сумки, аксесуари та супутні товари, виготовлені під знаком для товарів «Caprice» за замовленням покупця.
Загальна ціна Товару визначається відповідно до специфікації на Товар. Ціна Товару включає в себе вартість товару, пакування, маркування та доставку до адреси, узгодженої між постачальником та покупцем. (п.3.1 Договору)
Згідно з п.3.3 Договору, порядок і строки оплати Товару визначаються цим Договором і додатковими угодами до нього. Днем оплати партії Товару вважається дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Відповідно до п.3.7 Договору, покупець сплачує на розрахунковий рахунок постачальника завдаток у наступному розмірі: 10 % від загальної суми Товару, вказаної у специфікації на Товар для відповідного сезону. Якщо інше не буде погоджено Сторонами, покупець зобов'язаний перерахувати завдаток на розрахунковий рахунок постачальника протягом 10 (десяти) календарних днів з дати виставлення рахунка для сплати завдатку.
Сторони погодили, що покупець має право сплачувати завдаток частинами за умови, що протягом 10 (десяти) календарних днів з дати виставлення рахунка, завдаток буде перераховано покупцем на розрахунковий рахунок постачальника у повному розмірі.
За умови повного та належного виконання зобов'язань покупця за цим Договором, сума завдатку зараховується у рахунок оплати останньої партії Товару.
Пунктом 3.9 Договору передбачено, що у випадку прострочення покупцем оплати готової партії товару, згідно з виставленим рахунком, постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Право власності та ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження Товару переходить до покупця з моменту передання йому Товару. (п.5.5 Договору)
Додатковою угодою №2 від 26.02.2021 до Договору поставки №П-059/1-19 від 01.10.2019 року Сторони домовилися про наступне:
Покупець зобов'язується здійснити оплату замовленого товару по сезону «весна-літо 2021» у повному обсязі згідно Договору поставки. Покупець зобов'язується оплатити заборгованість за товар по сезону «осінь-зима 2020/2021» у такому порядку: 67000,00 грн. (шістдесят сім тисяч грн. 00 коп.) до 31.03.2021 р.; 134000,00 грн. (сто тридцять чотири тисячі грн. 00 коп.) до 30.04.2021 р.; 68298,37 грн. (шістдесят вісім тисяч двісті дев'яноста вісім грн. 37 коп.) до 31.05.2021 р.; 68298,37 грн. (шістдесят вісім тисяч двісті дев'яноста вісім грн. 37 коп.) до 30.06.2021 р.; 68298,37 грн. (шістдесят вісім тисяч двісті дев'яноста вісім грн. 37 коп.) до 31.07.2021 р.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, специфікаціями №467570 від 07.10.2019, №542279 від 05.03.2020, №588414 від 04.08.2020, №696988 від 31.03.2021, №697014 від 31.03.2021 до Договору поставки №П-059/1-19 від 01.10.2019, Сторони узгодили найменування товару, ціну, кількість, загальну вартість.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №П-059/1-19 від 01.10.2019 року, позивач у період з 06.02.2020 по 20.10.2021 передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму в розмірі 1 109 109 грн. 24 коп., що підтверджується видатковими накладними: №61 від 06.02.2020 на суму 219 263,19 грн., №115 від 05.03.2020 на суму 6396,20 грн., №171 від 12.05.2020 на суму 112 019,47 грн., №224 від 11.08.2020 на суму 120 551,76 грн., №280 від 11.08.2020 на суму 61 716,48 грн., №358 від 11.08.2020 на суму 53 131,68 грн., №429 від 27.08.2020 на суму 114 754,08 грн., №509 від 21.09.2020 на суму 31 328,64 грн., №716 від 02.12.2020 на суму 60 120 грн., №169 від 18.03.2021 на суму 165 209,06 грн., №99 від 28.04.2021 на суму 18 100,44 грн., №155 від 13.05.2021 на суму 8 398,08 грн., №30218 від 06.09.2021 на суму 27 300 грн., №30231 від 16.09.2021 на суму 93 957,26 грн., №30180 від 20.10.2021 на суму 16 862,90 грн.
Крім того, відповідач здійснив часткову оплату за отриманий товар у розмірі, що підтверджується виписками по рахунку позивача за період з 07.02.2020 по 29.11.2023, а саме: 07.02.2020 - 40 000,19 грн., 12.02.2020 - 20 263,00 грн., 15.06.2020 - 15 000,00 грн., 24.07.2020 - 52 700,00 грн., 12.08.2020 - 80 000,00 грн. (завдаток), 16.09.2020 - 97 800,00 грн., 07.12.2020- 10 000,00 грн., 14.12.2020 - 20 120,00 грн., 15.03.2021 - 125 209,06 грн., 13.04.2021 - 18 100,44 грн., 12.05.2021 - 8 398,08 грн., 07.06.2021 - 10 000,00 грн., 22.06..2021 - 5 000,00 грн., 05.07.2021 - 5 000,00 грн., 15.07.2021 - 5 000,00 грн., 23.07.2021 - 5 000,00 грн., 26.07.2021 - 5 000,00 грн., 18.08.2021 - 10 000,00 грн., 06.09.2021 - 27 300,00 грн., 07.09.2021 - 50 957,26 грн., 08.09.2021 - 5 000,00 грн., 09.09.2021 - 5 000,00 грн.. 10.09.2021 - 5 000,00 грн., 13.09.2021 - 9 000,00 грн., 13.09.2021 - 10 000,00 грн., 20.09.2021 - 9 000,00 грн., 22.09.2021 - 5 000,00 грн., 24.09.2021 - 5 000,00 грн., 27.09.2021 - 5000,00 грн., 04.10.2021 - 22032,70 грн., 11.10.2021 - 16 862,90 грн., 29.11.2021 - 10 000,00 грн., 29.11.2021 - 10 000,00 грн., 14.12.2021 - 5 000,00 грн., 14.12.2021 - 5 000,00 грн., 16.12.2021 - 5 000,00 грн., 28.12.2021 - 5 000,00 грн., 04.01.2022 - 5 000,00 грн., 28.01.2022 - 5 000,00 грн., 28.01.2022 - 5 000,00 грн., 28.11.2022 - 10 000,00 грн., 28/11/2022 - 10 000,00 грн., 20.11.2023 - 10 000,00 грн., 21.11.2023 - 10 000,00 грн., 23.11.2023 - 5 000,00 грн., 24.11.2023 - 5 000,00 грн., 27.11.2023 - 10 000,00 грн., 27.11.2023 - 10 000,00 грн., 28.11.2023 - 5 000,00 грн., 29.11.2023 - 5 000,00 грн., загалом на суму 842743,63 грн.
Крім того, позивачем до матеріалів позову долучено рахунки - фактури до Договору поставки №П-059/1-19 від 01.10.2019 року, а саме: - № 253446 від 24.01.2020 на суму 219 263,19 грн; - № 258483 від 24.02.2020 на суму 6 396,20 грн.; - № 265226 від 06.04.2020 на суму 112019,47 грн.; - № 266080 від 11.08.2020 на суму 120 551,76 грн.; - № 269463 від 11.08.2020 на суму 61 716,48 грн.; - № 272732 від 11.08.2020 на суму 53 131,68 грн.; - № 275957 від 27.08.2020 на суму 114 754,08 грн.; - № 278751 від 21.09.2020 на суму 31 328,64 грн.; - № 281579 від 02.12.2020 на суму 58 716,00 грн.; - № 280663 від 14.12.2020 на суму 56 268,00 грн.; - № 281560 від 14.12.2020 на суму 99 636,00 грн.; - № 296583 від 10.03.2021 на суму 165 209,06 грн.; - № 299424 від 25.03.2021 на суму 18 100,44 грн.; - № 302067 від 12.05.2021 на суму 8 398,08 грн.; - № 312397 від 01.09.2021 на суму 16 862,90 грн; - № 312435 від 03.09.2021 на суму 27 300,00 грн.; - № 312440 від 06.03.2021 на суму 93 957,26 грн.; - № 315908 від 23.09.2021 на суму 22 032,70 грн.; - № 317906 від 07.10.2021 на суму 28 802,11 грн.; - № 319337 від 27.10.2021 на суму 14 463,11 грн.
16.08.2022 позивач надіслав на адресу відповідача претензію №2022/2 з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 325 511,82 грн., що підтверджуються копіями поштового конверту, рекомендованого повідомлення.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі. Таким чином, заборгованість відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Капріс Україна" становить 255 511 грн. 82 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору, позивач просить суд також стягнути з Фізичної особи-підприємця Гердова Олега Володимировича інфляційні у розмірі 5409 грн. 10 коп., 3% річних у розмірі 4 242,00 грн та пеню у розмірі 41 238 грн. 91 коп.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що позивач не навів обґрунтованого розрахунку суми заборгованості.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, з урахуванням меж апеляційного оскарження, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ч.1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, на виконання умов на виконання умов Договору поставки №П-059/1-19 від 01.10.2019 позивач у період з 06.02.2020 року по 20.10.2021 року передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму в розмірі 1 109 109 грн. 24 коп., що підтверджується видатковими накладними №61 від 06.02.2020 на суму 219 263,19 грн., №115 від 05.03.2020 на суму 6396,20 грн., №171 від 12.05.2020 на суму 112 019,47 грн., №224 від 11.08.2020 на суму 120 551,76 грн., №280 від 11.08.2020 на суму 61 716,48 грн., №358 від 11.08.2020 на суму 53 131,68 грн., №429 від 27.08.2020 на суму 114 754,08 грн., №509 від 21.09.2020 на суму 31 328,64 грн., №716 від 02.12.2020 на суму 60 120 грн., №169 від 18.03.2021 на суму 165 209,06 грн., №99 від 28.04.2021 на суму 18 100,44 грн., №155 від 13.05.2021 на суму 8 398,08 грн., №30218 від 06.09.2021 на суму 27 300 грн., №30231 від 16.09.2021 на суму 93 957,26 грн., №30180 від 20.10.2021 на суму 16 862,90 грн., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень.
Також, позивач зазначав (згідно поданого додаткового розрахунку), що відповідачем було здійснено часткову оплату за отриманий товар у розмірі 848 058,42 грн., що підтверджується виписками по рахунку позивача за період з 07.02.2020 по 29.11.2023.
Згідно з п.3.3 Договору, порядок і строки оплати Товару визначаються цим Договором і додатковими угодами до нього. Днем оплати партії Товару вважається дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.
Відповідно до п.3.7 Договору, Покупець сплачує на розрахунковий рахунок Постачальника завдаток у наступному розмірі: 10 % від загальної суми Товару, вказаної у специфікації на Товар для відповідного сезону. Якщо інше не буде погоджено Сторонами, Покупець зобов'язаний перерахувати завдаток на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 10 (десяти) календарних днів з дати виставлення рахунка для сплати завдатку. Сторони погодили, що Покупець має право сплачувати завдаток частинами за умови, що протягом 10 (десяти) календарних днів з дати виставлення рахунка завдаток буде перераховано Покупцем на розрахунковий рахунок Постачальника у повному розмірі. За умови повного та належного виконання зобов'язань Покупця за цим Договором, сума завдатку зараховується у рахунок оплати останньої партії Товару.
Враховуючи вищенаведені умови Договору поставки №П-059/1-19 від 01.10.2019, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що обов'язок відповідача по оплаті отриманого товару у загальному розмірі 1 109 109 грн. 24 коп. на момент розгляду справи є таким, що настав в розумінні ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.
Крім того, відповідач здійснив часткову оплату за отриманий товар, що підтверджується виписками по рахунку позивача за період з 07.02.2020 по 29.11.2023, а саме: 07.02.2020 - 40 000,19 грн., 12.02.2020 - 20 263,00 грн., 15.06.2020 - 15 000,00 грн., 24.07.2020 - 52 700,00 грн., 12.08.2020 - 80 000,00 грн. (завдаток), 16.09.2020 - 97 800,00 грн., 07.12.2020- 10 000,00 грн., 14.12.2020 - 20 120,00 грн., 15.03.2021 - 125 209,06 грн., 13.04.2021 - 18 100,44 грн., 12.05.2021 - 8 398,08 грн., 07.06.2021 - 10 000,00 грн., 22.06..2021 - 5 000,00 грн., 05.07.2021 - 5 000,00 грн., 15.07.2021 - 5 000,00 грн., 23.07.2021 - 5 000,00 грн., 26.07.2021 - 5 000,00 грн., 18.08.2021 - 10 000,00 грн., 06.09.2021 - 27 300,00 грн., 07.09.2021 - 50 957,26 грн., 08.09.2021 - 5 000,00 грн., 09.09.2021 - 5 000,00 грн.. 10.09.2021 - 5 000,00 грн., 13.09.2021 - 9 000,00 грн., 13.09.2021 - 10 000,00 грн., 20.09.2021 - 9 000,00 грн., 22.09.2021 - 5 000,00 грн., 24.09.2021 - 5 000,00 грн., 27.09.2021 - 5000,00 грн., 04.10.2021 - 22032,70 грн., 11.10.2021 - 16 862,90 грн., 29.11.2021 - 10 000,00 грн., 29.11.2021 - 10 000,00 грн., 14.12.2021 - 5 000,00 грн., 14.12.2021 - 5 000,00 грн., 16.12.2021 - 5 000,00 грн., 28.12.2021 - 5 000,00 грн., 04.01.2022 - 5 000,00 грн., 28.01.2022 - 5 000,00 грн., 28.01.2022 - 5 000,00 грн., 28.11.2022 - 10 000,00 грн., 28/11/2022 - 10 000,00 грн., 20.11.2023 - 10 000,00 грн., 21.11.2023 - 10 000,00 грн., 23.11.2023 - 5 000,00 грн., 24.11.2023 - 5 000,00 грн., 27.11.2023 - 10 000,00 грн., 27.11.2023 - 10 000,00 грн., 28.11.2023 - 5 000,00 грн., 29.11.2023 - 5 000,00 грн., загалом на суму 842743,63 грн.
В свою чергу, позивач у позові зазначав, що заборгованість відповідача за Договором поставки №П-059/1-19 від 01.10.2019, яку він просить стягнути з відповідача складає 255 511,82 грн., що є правом позивача.
При цьому, також при зверненні до суду з позовом, у поданому додатково розрахунку, позивач зазначав, що відповідачем було сплачено на його користь суму в розмірі 848 058 грн. 42 коп., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2018 - 13.03.2024, а заборгованість Фізичної особи-підприємця Гердова Олега Володимировича перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Капріс Україна" за Договором поставки №П-059/1-19 від 01.10.2019 становить 255 511 грн. 82 коп., яка заявлена ним до стягнення.
Верховним Судом у постанові від 11.09.2019 по справі №902/1260/15 зазначено, що акт звіряння взаєморозрахунків не є первинним документам, а відтак не є належним та допустимим доказом, з якого можливо встановити беззаперечну заборгованість. Акт звіряння взаєморозрахунків може лише опосередковано свідчити про наявність боргу за договором, однак судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
За висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 10.09.2019 по справі №916/2403/18, від 19.09.2019 по справі №910/14566/18, від 04.12.2019 по справі №916/1727/17, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.
Отже, акт звірки взаєморозрахунків сам по собі не є первинним документом та, може бути належним доказом на підтвердження наявності заборгованості, лише за наявності первинних документів.
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками місцевого господарського суду, що акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2018 - 13.03.2024 оформлений в односторонньому порядку позивачем та не підписаний відповідачем, а тому суд першої інстанції правомірно відхилив якості належного та допустимого доказу Акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2018 - 13.03.2024 саме як підставу підтвердження боргу відповідача.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що у вказаному Акті позивачем самостійно внесено відомості про те, що частину товару відповідач повернув на суму 1 392,26 грн. та 1110,97 грн, 847,36 грн.
Апеляційна скарга містить заперечення відповідача, в яких скаржник посилається на те, що наданий ТОВ "Капріс Україна" розрахунок суми основного боргу із зазначенням видаткових накладних та сплат, не відповідає вимогам п. 3 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не містить належного та обґрунтованого розрахунку суми боргу.
Так, скаржник зазначав, що суд першої інстанції не взяв до уваги доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Капріс Україна" про те, що із розрахунку суми основного боргу, взагалі, не можливо зрозуміти за якими видатковими накладними у скаржника виникає борг по договору, які рахунки відповідають таким видатковим накладним, і чи є вони оплачені або не оплачені, а отже, заявлений позивачем розмір основного боргу за договором у розмірі 255 511,82 грн. не підтверджується, в т.ч. математичним розрахунком.
Суд апеляційної інстанції відхиляє заперечення скаржника, з огляду на наступне.
Постанова Верховного Суду у справі №921/481/22 від 05.12.2023 містить висновки стосовно того, що Господарський процесуальній кодекс України не встановлює формалізовані вимоги до розрахунку, а питання його обґрунтованості є оціночним, вирішується судами при вирішення спору по суті залежно від конкретних обставин справи. Це правило має застосовуватися з певним ступенем гнучкості та без надмірного формалізму, оскільки згідно з практикою Європейського суду з прав людини суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) суттєво обмежує право особи на звернення до суду, що є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення від 08 грудня 2016 року у справі "ТОВ "ФРІДА" проти України"), не сприяє реальному вирішенню спору та суперечить завданням господарського судочинства, яке відповідно до частини другої статті 2 ГПК України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
В свою чергу, позивачем у позові наведено відповідний розрахунок суми боргу, з посиланням на відповідні акти, рахунки, оплати, а також долучено окремо відповідний розрахунок суми основного боргу із зазначенням видаткових накладних та відповідних оплат (а.с. 81-82).
Таким чином, виходячи з наявних матеріалів справи, підтверджується, що поставка по Договору була здійснена позивачем на суму 1 109 109 грн. 24 коп., оплачено відповідачем 842743,63 грн., і здійснено повернення товару на суму 3 350,59 грн. В свою чергу, позивач у позові зазначав, що заборгованість відповідача за Договором поставки №П-059/1-19 від 01.10.2019, яку він просить стягнути з відповідача складає 255 511,82 грн., що є меншою сумою вищенаведеної різниці сум, проте, заявлення до стягнення меншої суми у розмірі 255 511,82 грн.- є правом позивача, а відповідачем не подано доказів в підтвердження сплати саме заявленої суми боргу, яка документально підтверджена.
Крім того, відповідач в апеляційній скарзі зазначав про те, що відповідачем у складі відзиву на позовну заяву було подано суду копії наступних платіжних доручень: №987 від 28.01.2022 року; №940 від 28.12.2021 року; №956 від 04.01.2022 року; №914 від 14.12.2021 року; №918 від 16.12.2021 року: №738 від 26.09.2021 року; №879 від 29.11.2021 року які підтверджують оплату боргу на суму 40 000,00 грн., проте, дані платіжні доручення, суд першої інстанції до уваги не взяв, які і не вказав мотиви у зв?язку з чим такі докази були відхилені, чим порушив ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.
Суд апеляційної інстанції відхиляє вказаний довод скаржника, оскільки вказані оплати враховані позивачем при зверненні до суду з відповідним позовом, а також вказані оплати відображені у виписках по рахунку позивача за період з 07.02.2020 по 29.11.2023, з зазначенням відповідних реквізитів платіжних доручень.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач, у порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату отриманого товару в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, у зв?язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 255 511,82 грн. - є обгрунтованою та підлягає задоволенню, а доводи скаржника в цій частині не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Щодо вимог позивач про стягнення з відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 29.11.2023 р. по 18.06.2024 р. у розмірі 4242 грн. 00 коп. та інфляційні у розмірі 5409 грн. 10 коп, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з положеннями пункту 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (пункт 1 статті 549 Цивільного кодексу України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно з положеннями статей 230, 231 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення і перебігу спірних правовідносин), штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ст. 549 Цивільного кодексу України ).
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 Цивільного кодексу України ).
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, апеляційної інстанції здійснивши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем сплати заборгованості за загальний період прострочки з 29.11.2023 р. по 18.06.2024 р. у розмірі 4242 грн. 00 коп, дійшов висновку, що зазначена вимога позивача підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Суд апеляційної інстанції розрахувавши інфляційні витрати в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання, з урахуванням сум, строків і ставок нарахувань, дійшов висновку про обгрнутованість вимог позивача в цій частині. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Крім того, позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 23.11.2023 по 18.06.2024 у розмірі 41 238 грн. 91 коп.
Згідно з приписами ст. ст. 216-218 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення і перебігу спірних правовідносин), учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення і перебігу спірних правовідносин), штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення і перебігу спірних правовідносин), нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення і перебігу спірних правовідносин). Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Пунктом 3.9 Договору передбачено, що у випадку прострочення покупцем оплати готової партії товару, згідно з виставленим рахунком, Постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Суд апеляційної інстанції здійснивши перерахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 23.11.2023 р. по 18.06.2024 р. у розмірі 41 238 грн. 91 коп., дійшов висновку про обгрунтованість висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог в цій частині у розмірі 36 433,47 грн. у зв'язку з невірним розрахунком позивача, оскільки останнім не враховано, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення і перебігу спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за загальний період прострочки з 23.11.2023 р. по 23.05.2024 р. у розмірі 36 433,47 грн.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з Фізичної особи-підприємця Гердова Олега Володимировича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Капріс Україна" підлягає стягненню заборгованість у розмірі 255 511 грн. 82 коп., 3% річних у розмірі 4 242 грн. 00 коп., інфляційні у розмірі 5 409 грн. 10 коп., пеню у розмірі 36 433 грн. 47 коп., з відмовою у решті заявлених вимог. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.
Усі інші заяви, обгрунтування, доводи учасників справи, а також докази, враховані судом апеляційної інстанції, проте є такими, що не впливають на висновки суду апеляційної інстанції у даній постанові.
Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.
Також, позивач просив стягнути з Фізичної особи-підприємця Гердова Олега Володимировича витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн. 00 коп., яік були задоволені судом першої інстанції в розмірі 7 874,37 грн., з чим суд апеляційної інстанції погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).
Як вірно встановлено Господарським судом міста Києва, 13.10.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "Капріс Україна" (Клієнт) та адвокатом Бесараб Н.В. (Адвокат) укладено договір про надання правових послуг №21.
Згідно зі звітом про надання послуг №21, адвокатом були проведені такі послуги за договором про надання правових послуг №21 у справі за позовом ТОВ «Капріс-Україна» до ФОП Гердова О.В. про стягнення заборгованості на загальну суму в розмірі 8000 грн.: юридична консультація, опрацювання та підготовка позовної заяви.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат Позивачем було подано платіжне доручення №1 від 24.10.2022 на суму 48 000,00 грн.
Судом першої вірно встановлено, що Бесараб Н.В. є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю, інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року по справі №922/1964/21 зазначено, що відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України , також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України , може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України , відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України . Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).
Крім того, судом першої інстанції вірно враховано, що наданий акт прийому передачі виконаних робіт не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд апеляційної інстанції зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7874,37 грн. на підставі п.3 ч.4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні в оскаржуваній скаржником частині щодо задоволення позовних вимог, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Гердова Олега Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі №910/7702/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі №910/7702/24 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Матеріали справи №910/7702/24 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді К.В. Тарасенко
С.А. Гончаров