вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" вересня 2025 р. м.Київ Справа№ 910/12355/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Сибіги О.М.
Гончарова С.А.
за участю секретаря судового засідання Яценко І.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта
на рішення Господарського суду міста Києва
від 13.01.2025
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва
від 22.01.2025
у справі № 910/12355/24 (суддя С.М. Морозов)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн"
до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта»
про стягнення 136 863,87 грн, -
Короткий зміст позовних вимог
08.10.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Нью Енерджі Юкрейн» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства “Укрнафта» (відповідач) суми заборгованості в розмірі 123 246,23 грн, суми 3% річних в розмірі 5 280,52 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 8 337,12 грн, у зв'язку з невиконання останнім умов Договору про постачання електричної енергії споживачу №С-28/03/22-4 від 28.03.2022 року в частині оплати спожитої електроенергії.
Короткий зміст заперечень проти позову
Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що направлення на електронну адресу відповідача позивачем рахунку не передбаченого Договором, у зв'язку з чим, строк оплати не настав, оскільки позивачем не підтверджено прострочення відповідачем грошового зобов'язання. Також, відповідачем зазначено, що Договір №С-28/03/22-4 від 28.03.2022 року вилучений у позивача на підставі ухвали слідчого судді, а тому, у позивача відсутні оригінали документів, необхідні для звернення до суду і позивачем вказано у позовній заяві недостовірну інформацію щодо наявності у нього оригіналів письмових доказів/
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 року позов було задоволено повністю та стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Укрнафта» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Нью Енерджі Юкрейн» суму заборгованості в розмірі 123 246,23 грн, суму 3% річних в розмірі 5 280,52 грн, суму інфляційних втрат в розмірі 8 337,12 грн та суму судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що:
- наявними в матеріалах справи належними та допустимим відповідно до статей 76 - 77 Господарського процесуального кодексу України доказами в їх сукупності підтверджується постачання позивачем та споживання відповідачем електричної енергії за договором та станом на момент звернення до суду з даним позовом у відповідача наявна заборгованість перед позивачем в розмірі 123 246,23 грн.;
- оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором, в силу положень ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 5 280,52 грн. - 3 % річних за період з 16.04.2023 по 18.09.2024 та 8 337,12 грн. - інфляційних втрат за період з 16.04.2023 по 18.09.2024.
Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн" про ухвалення додатково рішення щодо розподілу судових витрат задоволено.
Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства “Укрнафта» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Нью Енерджі Юкрейн» суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 39 600,00 грн (тридцять дев'ять тисяч шістсот гривень 00 копійок) з посиланням на приписи ст. ст. 124, 129 Господарського процесуального кодексу України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухваленими рішеннями, відповідач - Публічне акціонерне товариство “Укрнафта» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
При дослідженні апеляційної скарги судом встановлено, що скаржник просить:
- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі №910/12355/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Нью Енерджі Юкрейн» повністю;
- скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 у справі №910/12355/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Нью Енерджі Юкрейн» про розподіл судових витрат шляхом стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення та додаткового рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції помилково не враховано, що позов не може бути задоволений з огляду на ненастання строку платежу за оспорюваною сумою, відсутність прострочення з боку боржника, а відтак і відсутність порушеного права позивача на одержання коштів на момент звернення до суду.
Щодо неправильного застосування судом ч.1 ст.55 Конституції України, ч.1 ст.15, ч.1 ст.16, ч.1 ст.526, ч.1 ст.530, ч.1 ст.612, 613, 212 Цивільного кодексу України, скаржник посилався на наступне:
- відповідно до п. 5.3, 5.6, 13.6 Договору, Додатків № 2 та № 3 до Договору вбачається, що підтвердженням прострочення грошового зобов'язання з боку відповідача з урахуванням чітко встановлених сторонами положень договору про порядок та строки оплати обов'язковим є настання підстави та строку здійснення оплати, а підставою початку та перебігу строку та настання граничної дати платежу, є саме рахунок, що наданий постачальником та одержаний споживачем у спосіб, передбачений договором (тобто в паперовій формі поштовим зв'язком, кур'єром чи особисто);
- строк оплати (який визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами) зазначається в рахунку на оплату (не менше 5-ти днів), а початком перебігу такого строку є дата вручення паперового рахунка споживачу (особистого чи згідно поштового штемпеля);
- неврахування вищезазначених норм в поєднанні з положеннями договору призвело до неправильної оцінки судом обставин та наявних доказів, та прийняття необґрунтованого рішення.
Щодо додатково рішення, скаржник зазначав, що:
- справа є нескладною і необхідність надання правової допомоги на заявлену вартість відсутня, і вказана справа є ідентичною до інших справ, що розглядались та розглядаються судами за аналогічними позовами (910/19482/23, 910/19992/23, 910/8570/24, 910/19091/23, 910/8558/24, 910/12352/24, 910/12353/24, 910/12352/24, 910/12359/24, 910/12360/24), в яких змінюється лише сума заборгованості та номери договорів;
- як заявлена позивачем, так і стягнута судом сума витрат на правову допомогу умовам ст.ст. 126, 129 ГПК України не відповідає, такі витрати не є неминучими (необхідними), а їхній розмір не є розумним, обґрунтованим та співмірним, що не враховано судом при прийнятті додаткового рішення.
Короткий зміст заперечень проти апеляційної скарги
09.04.2025 через канцелярію суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду у відповідності до ст. 2, 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, в якому останній просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а суду першої інстанції - залишити без змін.
В обгрунтування відзиву на апеляційну скаргу, позивач посилався на те, що судом першої інстанції обгрунтовано враховано, що:
- сума заборгованості «Долинський ГПЗ» ПАТ «Укрнафта» перед ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» з урахуванням оплати частини суми по Договору № С-28/03/22-4 від 28.03.2022 складає 123 246,23 грн. як остаточний розрахунок за спожитку в березні 2023 року електричну енергію (Акт приймання - передачі електричної енергії № 547 від 31 березня 2023 року);
- наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість поставленого позивачем товару, а тому посилання відповідача на неотримання рахунку, як на підставу ненастання строку виконання зобов'язання є необґрунтованим та безпідставним;
- сума основного боргу «Долинський ГПЗ» ПАТ «Укрнафта» перед ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» за Договором № С-28/03/22-4 від 28.03.2022 року складає 123 246,23 грн., що належним чином встановлено судом першої інстанції в рішенні від 13.01.2025 року у справі № 910/12355/24;
- сукупність відомостей, що містяться у наданих позивачем доказах, є достатнім підтвердженням факту понесення заявлених ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» судових витрат, адже з них чітко прослідковується виконання імперативної вимоги, покладеної на учасників судового провадження статтею 126 ГПК України, на необхідності дотримання якої звертає увагу скаржник, щодо підтвердження таких витрат умовами договору про надання правничої допомоги, а також із них чітко вбачається обсяг наданих послуг і виконаних робіт та вартість послуг і виконаних робіт.
- ПАТ «Укрнафта» не подавав до Господарського суду міста Києва клопотання про зменшення заявлених вимог, заперечення та доказів щодо не співмірності заявленого розміру витрат.
Також, позивач у відзиві заявив вимогу про стягнення з Публічного Акціонерного Товариства «УКРНАФТА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 500,00 грн. (шістнадцять тисяч п'ятсот гривень 00 коп.), понесених під час апеляційного розгляду.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2025, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 у справі №910/12355/24, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Станік С.Р., суддів: Гончаров С.А., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12355/24.
20.03.2025 до Північного апеляційного господарського суду з суду першої інстанції надійшли матеріали справи №910/12355/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта», на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 - залишено без руху. Протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали скаржнику надано право усунути недоліки, подавши до Північного апеляційного господарського суду:
- докази сплати судового збору в сумі 3633 ( три тисячі шістсот тридцять три ) грн. 60 коп.
02.04.2025 через підсистему “Електронний суд» від Публічного акціонерного товариства "Укрнафта», надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої останнім долучено платіжну інструкцію #28231УГ25 від 01.04.2025 про оплату судового збору у розмірі 3633 грн. 60 коп.;
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №910/12355/24 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта», на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2025, розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта», на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2024 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 у справі №910/12355/24 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Усі процесуальні документи у справі направлені та отримані учасниками спору в електронні кабінети в системі «Електронний суд».
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що в ухвалах від 04.02.2025, від 24.03.2025, від 07.04.2025 помилково зазаначено рік ухвалення оскаржуваного рішення « 2024» замість вірного « 2025», у зв?язку з допущеною опискою, яка виправляється.
Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав в умовах існуючого воєнного стану, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3, 64 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, правовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником та споживачем, а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, регулюються Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 (далі - ПРРЕЕ).
Згідно з пунктом 1.2.7 ПРРЕЕ, постачання електричної енергії здійснюється електропостачальником на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу, який розробляється електропостачальником на основі Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток 5 до цих Правил) та укладається в установленому цими Правилами порядку.
Відповідно до преамбули Закону України "Про ринок електричної енергії" останній визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Нью Енерджі Юкрейн» здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, затвердженої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.10.2019 року № 2031.
Відповідно до п. 1.2.15. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ), укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих правил. Для договорів, які укладаються шляхом приєднання до умов договору, укладення договору можливе шляхом підписання заяв-приєднань, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії (за умови відсутності направлених заперечень щодо договірних умов в цілому чи частково) через особистий кабінет в електронній формі (в установленому законодавством порядку).
На роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами.
Матеріалами справи підтверджується, що 28.03.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Нью Енерджі Юкрейн» (далі - постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (далі - споживач) укладено договір №С-28/03/22-4 про постачання електричної енергії споживачу, умовами якого передбачено, що постачальник надає послугу з постачання електроенергії Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача (Бориславського ГПЦ Долинського ГПЗ ПАТ “Укрнафта»), а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Період постачання електричної енергії за договором: з 01.04.2022 до 31.03.2023 (п. 2.4. Договору в редакції Додаткової угоди №5 від 15.02.2023 року).
Відповідно до п. 3.1. Договору, початком постачання електричної енергії Споживачу є дата, зазначена в Додатку 1 до цього Договору.
Згідно п. 5.1. Договору (в редакції додаткової угоди № 5 від 15.02.2023), загальна орієнтовна вартість договору станом на момент його укладення складає 29 257 137,07 грн, в тому числі ПДВ 4 876 189,51 грн.
Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з договірною ціною, яка є додатком 2 до цього договору (п. 5.2. Договору).
У пункті 5.4. Договору сторони погодили, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць з 00:00 першого по 24:00 останнього числа місяця включно.
За умовами п. 5.5. Договору, розрахунки споживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. При цьому, споживач не обмежується у праві здійснювати оплату за цим договором через банківську платіжну систему, он-лайн переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу постачальника та в інший не заборонений законодавством спосіб. Оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника. Спецрахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі у разі його зміни.
Пунктом 5.6. Договору передбачено, що оплата за фактично спожитий обсяг електричної енергії за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання його споживачем, або протягом 5 (п'яти) робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого споживачем. Порядок розрахунків регламентується в додатках 2. 3 до договору.
Відповідно до п. 5.12. Договору, розрахунковий період є періодом звірки остаточних обсягів поставленої електричної енергії, розрахунків за договором, за наслідками чого між сторонами складається Акт передачі-прийому електричної енергії та Акт звірки, у яких фіксується фактичний обсяг та ціна фактично спожитої електричної енергії, що була поставлена споживачу протягом розрахункового місяця.
Цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.03.2023 року, а в частині оплати поставленої електричної енергії - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 13.1. Договору в редакції додаткової угоди № 5 від 15.02.2023).
У додатковій угоді №5 від 15.02.2023 року до Договору сторони дійшли згоди викласти додаток 3 “Комерційна пропозиція» у наступній редакції, а саме: “До 15 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим місяцем, споживач здійснює остаточний розрахунок за поставлену у розрахунковому місяці електричну енергію, вартість якої визначається згідно п. 2.2. цього додатку».
Матеріалами справи підтверджується, позивач на виконання умов Договору поставив відповідачу за період з квітня 2022 року по березень 2023 року включно електричну енергію на загальну суму 23 693 911,45 грн, що підтверджується наступними актами приймання-передачі електричної енергії, а саме: № 386 від 30 квітня 2022 року (на суму 1 523 941,58 грн.), № 559 від 31 травня 2022 року (на суму 1 281 196,33 грн.), № 741 від 30 червня 2022 року (на суму 1 290 653,96 грн.), № 918 від 31 липня 2022 року (на суму 2 146 150,55 грн.), № 1080 від 31 серпня 2022 року (на суму 2 442 859,50 грн.), № 1367 від 30 вересня 2022 року (на суму 2 440 047,43 грн.), № 1519 від 31 жовтня 2022 року (на суму 2 379 156,78 грн.), № 1748 від 30 листопада 2022 року (на суму 2 139 713,63 грн.), № 2000 від 31 грудня 2022 року (на суму 2 149 877,42 грн.), № 90 від 31 січня 2023 року (на суму 2 070 534,96 грн.), № 330 від 28 лютого 2023 року (на суму 1 788 994,54 грн.) та № 547 від 31 березня 2023 року (на суму 2 040 784,74 грн).
В свою чергу, відповідач за поставлену електричну енергію розрахувався частково, а саме за період з квітня 2022 року по березень 2023 року включно перерахував на поточний рахунок ТОВ “Нью Енерджі Юкрейн» платежі на загальну суму 23 570 665,22 грн., що підтверджується платіжними інструкціями та банківськими виписками по рахунку позивача, наявними в матеріалах справи, внаслідок чого за Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" утворилась заборгованість у розмірі 123 246,23 грн.
Позивачем на адресу відповідача направлялась вимога №02/09/24-5 від 02.09.2024, в якій позивач просив відповідача оплатити заборгованість протягом 7 календарних днів, що підтверджується описом вкладення у цінний лист.
Відповідач на вищезазначену вимогу відповіді не надав.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання щодо оплати спожитої електричної енергії, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 123 246,23 грн.
Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 5 280,52 грн. - 3 % річних за період з 16.04.2023 по 18.09.2024 та 8 337,12 грн. - інфляційних втрат за період з 16.04.2023 по 18.09.2024.
Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що оскільки направлення на електронну адресу відповідача позивачем рахунку не передбачено умовами Договором, строк оплати вартості електроенергії у відповідача не настав. Окрім того, позивачем вказано у позовній заяві недостовірну інформацію щодо наявності у нього оригіналів письмових доказів, оскільки Договір №С-28/03/22-4 від 28.03.2022 року вилучений у позивача на підставі ухвали слідчого судді.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з “Достатність доказів» на нову - “Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування “вірогідність доказів».
Стандарт доказування “вірогідність доказів», на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі “Дж. К. та Інші проти Швеції» (“J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що “у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування “поза розумним сумнівом» (“beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням “балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Аналогічний підхід до стандарту доказування “вірогідність доказів» висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як “баланс вірогідностей».
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України (який був чинним на момент виникнення і перебігу спірних правовідносин), за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Аналогічні положення містяться і в ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України.
Частиною 2 статті 714 Цивільного кодексу України визначено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Статтею 265 Господарського кодексу України (який був чинним на момент виникнення і перебігу спірних правовідносин) визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу;
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
Відповідно до преамбули вказаного закону, він визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії", учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема договір про постачання електричної енергії споживачу.
Частинами першою та другою статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
За приписом пункту 3.1.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 року № 312 (далі - ПРРЕЕ), постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами, крім постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги або постачальником "останньої надії". Ціни (тарифи) на послуги постачальника універсальних послуг, постачальника "останньої надії" визначаються у встановленому законодавством порядку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (який був чинним на момент виникнення і перебігу спірних правовідносин) встановлювала, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарськи договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (який був чинним на момент виникнення і перебігу спірних правовідносин) визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу за період з квітня 2022 року по березень 2023 року включно електричну енергію на загальну суму 23 693 911,45 грн., що підтверджується зазначеними вище актами приймання-передачі електричної енергії, підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств без зауважень та заперечень.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач за поставлену електричну енергію розрахувався частково, а саме за період з квітня 2022 року по березень 2023 року включно перерахував на поточний рахунок ТОВ “Нью Енерджі Юкрейн» платежі на загальну суму 23 570 665,22 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку ТОВ “Нью Енерджі Юкрейн» та платіжними інструкціями, внаслідок чого за Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" утворилась заборгованість у розмірі 123 246,23 грн. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.
За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії", електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.
Що стосується доводів скаржника щодо ненастання строку оплати, у зв'язку із неотриманням рахунків на оплату, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про їх необгрунтованість з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Згідно з ч. 1 ст. 613 Цивільного кодексу України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (ч. 2 ст. 613 Цивільного кодексу України).
Разом з тим, рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити належні за договором платежі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 37/405, постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі № 910/15918/14 та у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 15.05.2019 у справі № 910/13527/17 та 24.09.2024 у cправі № 910/19091/23.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що рахунок на оплату було надіслано позивачем на електронну пошту відповідача.
При цьому, як зазначено Верховним Судом від 24.09.2024 у cправі № 910/19091/23, де сторонами спору були ТОВ “Нью Енерджі Юкрейн» та ПАТ "Укрнафта", надсилання рахунків електронною поштою було звичним як для позивача, так і для відповідача, який отримавши такі рахунки сплачував їх, не заявляючи при цьому, Товариству про порушення способу їх надсилання і відсутність підстав для проведення оплати отриманої електричної енергії.
Крім того, відсутність під час дії договору заперечень відповідача стосовно способу надсилання йому рахунків (електронною поштою), їх послідовна та неодноразова оплата без зауважень, суперечить тому, що під час судового розгляду даного спору, ПАТ “Укрнафта», за відсутності зауважень щодо об'єму отриманої електричної енергії, розміру заборгованості за договором, вказує, що у нього відсутній обов'язок з оплати лише за тієї обставини, що рахунок не було отримано рекомендованим листом чи шляхом доставки кур'єром.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи належними та допустимим відповідно до статей 76 - 77 Господарського процесуального кодексу України доказами в їх сукупності підтверджується постачання позивачем та споживання відповідачем електричної енергії за договором та станом на момент звернення до суду з позовом у відповідача наявна заборгованість перед позивачем в розмірі 123 246,23 грн. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.
У Додатковій угоді №5 від 15.02.2023 року до Договору сторони дійшли згоди викласти додаток 3 “Комерційна пропозиція» у наступній редакції, а саме: “До 15 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим місяцем, споживач здійснює остаточний розрахунок за поставлену у розрахунковому місяці електричну енергію, вартість якої визначається згідно п. 2.2. цього додатку».
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з урахуванням Додаткової угоди №5 від 15.02.2023 року до Договору та положень ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був оплатити поставлену електричну енергію за договором до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим місяцем, відтак, починаючи з 16 числа кожного місяця, наступного за розрахунковим місяцем відбувалося прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленої позивачем за період з квітня 2022 року по березень 2023 року включно електричної енергії, а тому відповідачем було порушено умови Договору та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, у зв?язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 123 246,23 грн. є законними, обгрунтованими та підлягають задоволенню. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.
Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просив стягнути з відповідача 5 280,52 грн. - 3 % річних за період з 16.04.2023 по 18.09.2024 та 8 337,12 грн. - інфляційних втрат за період з 16.04.2023 по 18.09.2024.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України- стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019, у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019, у справі №910/21564/16 від 10.07.2019.
Судом апеляційної інстанції перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат щодо сум, строків і ставок нарахувань та встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення.
Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в силу положень ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 5 280,52 грн. - 3 % річних за період з 16.04.2023 по 18.09.2024 та 8 337,12 грн. - інфляційних втрат за період з 16.04.2023 по 18.09.2024. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.
Щодо додаткового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Положеннями ст. 221 Господарського процесуального кодексу України унормовано наступне.
Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені. (ст. 244 ГПК України).
Положеннями ст. 123 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 1-4 ст. 126 ГПК України).
Як вбачається з поданих Товариства з обмеженою відповідальністю “Нью Енерджі Юкрейн» документів про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, між позивачем (клієнт) та адвокатом Лещинським К.Д. було укладено Договір про надання правничої допомоги №05/06-1 від 05.06.2024 року.
Так, на підтвердження наданих правничих послуг згідно Договору, між позивачем та адвокатом до суду надано Акт виконаних робіт (наданих послуг) №13/01 від 13.01.2024 року на суму 39 600,00 грн.
Суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що враховуючи суму позовних вимог, заявлених позивачем до стягнення з відповідача, ступінь відповідальності сторін в даних правовідносинах, проведену адвокатом роботу з надання правової допомоги клієнту (позивачу), вимога позивача про стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем, у зв'язку із розглядом справи №910/12355/24, а саме у розмірі 39 600,00 грн. -є співмірною, обгрунтованою та підлягає задоволенню у вказаному розмірі. Доводи скаржника в цій частині не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи та є необгрунтованими.
Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтовані рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено позовні вимоги та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 123 246,23 грн, суму 3% річних в розмірі 5 280,52 грн, суму інфляційних втрат в розмірі 8 337,12 грн, та додаткове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат, понесених позивачем, у зв'язку із розглядом справи №910/12355/24, а саме у розмірі 39 600,00 грн.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваних рішенні та додатковому рішенні.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні та оскаржуваному додатковому рішенні, оскаржувані рішення та додаткове рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваних рішення та додаткового рішення за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Також, позивач у відзиві заявив вимогу про стягнення з Публічного Акціонерного Товариства «УКРНАФТА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 500,00 грн. (шістнадцять тисяч п'ятсот гривень 00 коп.), понесених під час апеляційного розгляду.
Положеннями ст. 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 1-4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, відшкодування судових витрат здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (аналогічної позиції дотримується Касаційний господарський Суду у складі Верховного Суду у постанові від 27.01.2021 у справі №910/18250/16).
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI“Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI), договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до статті 19 Закону “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону “Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Як вбачається з поданих Товариством з обмеженою відповідальністю “Нью Енерджі Юкрейн» документів, між позивачем (клієнт) та адвокатом Лещинським К.Д. (свідоцтвопро право на заняття адвокатською діяльністю ПТ № 1653) було укладено Договір про надання правничої допомоги №05/06-1 від 05.06.2024.
Так, на підтвердження наданих правничих послуг згідно Договору, між позивачем та адвокатом, до суду апеляційної інстанції надано Акт виконаних робіт (наданих послуг) №09/04 від 09.04.2025 на суму 16 500,00 грн., в якому зазначено вид послуг, які надавались (підготовка заперечень та відзиву на апеляційну скаргу у Північному апеляційному господарському суді), вартість робіт, час витрачений на надання послуг.
Суд апеляційної інстанції враховуючи суму позовних вимог, заявлених позивачем до стягнення з відповідача, ступінь відповідальності сторін в даних правовідносинах, проведену адвокатом роботу з надання правової допомоги клієнту (позивачу) в суді апеляційної інстанції, дійшов висновку про правомірність вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем в суді апеляційної інстанції, у зв'язку із розглядом справи №910/12355/24, а саме у розмірі 16 500,00 грн.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд-
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 у справі №910/12355/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 у справі №910/12355/24 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Укрнафта» (код ЄДРПОУ 00135390, місцезнаходження: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, буд. 3-5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Нью Енерджі Юкрейн» (код ЄДРПОУ 43231355, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Євгена Чикаленка, буд. 34) суму витрат на професійну правничу допомогу в Північному апеляційному господарському суді під час розгляду справи № 910/910/12355/24 у розмірі 16 500 (шістнадцять тисяч п?ятсот) грн. 00 коп.
5. Матеріали справи 910/12355/24 повернути Господарському суду міста Києва, доручивши видати наказ на виконання п. 4 постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді О.М. Сибіга
С.А. Гончаров