ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
23 вересня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/2578/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.,
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від Одеського обласного центру зайнятості: Нікора О.В.,
від Департаменту аграрної політики, продовольства та земельних відносин Одеської обласної державної адміністрації: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Одеського обласного центру зайнятості
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.07.2025 про відмову у відкритті провадження, суддя в І інстанції Найфлейш В.Д., в м. Одесі
у справі №916/2578/25
за позовом: Одеського обласного центру зайнятості
до відповідача: Департаменту аграрної політики, продовольства та земельних відносин Одеської обласної державної адміністрації
про стягнення 19 667,75 грн
В липні 2025 року Одеський обласний центр зайнятості звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Департаменту аграрної політики, продовольства та земельних відносин Одеської обласної державної 19 667,75 грн, що складають виплачену суму забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, якого поновлено на роботі за рішенням суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив вимоги ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та не сплатив у встановленому порядку суму виплаченого позивачем забезпечення та вартості наданих соціальних послуг Городинському Дмитру Львовичу, у зв'язку з його поновленням на роботі за рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.11.2023 року по справі №420/18430/23.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.07.2025 у справі №916/2578/25 відмовлено у відкритті провадження за позовом Одеського обласного центру зайнятості до відповідача Департаменту аграрної політики, продовольства та земельних відносин Одеської обласної державної адміністрації про стягнення 19 667,75 грн на підставі п. 1 ч.1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України.
Суд дійшов висновку, що з позовної заяви не вбачається, що між сторонами у справі наявні господарські правовідносини, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що дана справа не відноситься до юрисдикції господарських судів. При цьому, суд зазначив, що позивач може звернутись з відповідною позовною заявою до адміністративного суду, як суб'єкт владних повноважень у зв'язку із реалізацією та здійсненням таких повноважень.
На адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Одеського обласного центру зайнятості, в якій останній просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.07.2025 у справі №916/2578/25 про відмову у відкритті провадження і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позов був заявлений юридичною особою публічного права до суб'єкта владних повноважень, проте не пов'язаний з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Спір щодо стягнення матеріального забезпечення за відповідним позовом не є публічно-правовим, оскільки у спірних правовідносинах Скаржник не здійснює владні управлінські функції, тому справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Така справа підлягає розгляду господарським судом у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2025 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду на 23.09.2025 о 12:00.
Разом із тим, суддя зі складу колегії суддів, який не є суддею-доповідачем, Принцевська Н.М. перебуває у відпустці з 09.09.2025 по 10.10.2025 згідно наказу в.о. голови суду від 02.09.2025 №245-в.
У зв'язку з цим, розпорядженням керівника апарату суду від 22.09.2025 №405 призначено повторний автоматизований розподіл справи №916/2359/24.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2025 для розгляду справи №916/2359/24 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді - Ярош А.І., суддів: Савицького Я.Ф., Діброви Г.І..
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2025 прийнято справу №916/2359/24 до свого провадження колегією суддів у складі головуючого судді Ярош А.І., суддів: Савицького Я.Ф., Діброви Г.І.
В судовому засіданні 23.09.2025 брав участь представник позивача, від відповідача участі не брали, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у даній справі на підставі п.1 ч.1 ст. 175 ГПК України.
За висновками місцевого господарського суду, фактично з позовної заяви не вбачається, що між сторонами у справі наявні господарські правовідносини, у зв'язку з чим дана справа не відноситься до юрисдикції господарських судів. Суд зазначив, що позивач може звернутись з відповідною позовною заявою до адміністративного суду, як суб'єкт владних повноважень у зв'язку із реалізацією та здійсненням таких повноважень.
Судова колегія не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
У частині 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
За змістом частини 3 статті 22 зазначеного Закону, місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до положень статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначені у статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6); справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 10).
Разом з тим, згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
Згідно зі статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Разом з тим, стаття 4 КАС України містить визначення термінів, які вживаються в цьому Кодексі,зокрема, адміністративної справи, публічно-правового спору, та суб'єкта владних повноважень, а саме: адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Зокрема, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Аналіз положень статті 20 ГПК України та статті 19 КАС України дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин, із яких виник спір.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово формувала правові позиції, відповідно до яких юрисдикція судового спору визначається за предметом спору, тобто за змістом та дійсним характером спірних правовідносин.
Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а).
Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15).
Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначено Законом №1533-III, за змістом пунктів 1, 2, 5 частини першої статті 1 якого загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття є система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; суб'єктами страхування на випадок безробіття - застраховані особи, а у випадках, передбачених цим Законом, також члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик, де страховиком є Фонд.
Відповідно до частини другої ст. 1 цього Закону терміни "застрахована особа", "страхувальники" та "роботодавці" вживаються у ньому в значенні, наведеному в Законі України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», згідно з п.п. 3, 10 ч. 1 ст. 1 якого застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальники - роботодавці та інші особи, які згідно з цим Законом зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Частинами 1, 2 ст. 8 та ч. 6 ст. 10 Закону № 1533-III передбачено, що Фонд створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду. Він є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Функції виконавчої дирекції Фонду виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та його територіальні органи, які здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" та цього Закону.
Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України, є Державна служба зайнятості України, яка здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах, а також через міжрегіональні територіальні органи (п.п. 1, 7 Положення про Державну службу зайнятості України, затвердженого Указом Президента України від 16.01.2013 № 19/2013 "Про Державну службу зайнятості України").
З наведених норм чинного законодавства вбачається, що основні функції Фонду, виконувані Державною службою зайнятості України (територіальним органом якої є позивач у цій справі), мають як владний характер, у тому числі щодо управління страхуванням на випадок безробіття, здійснення контролю за використанням коштів Фонду й застосування в установленому законодавством порядку фінансових санкцій та накладення адміністративних штрафів, так і такий, що не містить владної складової, а спрямований на здійснення виплат матеріального забезпечення та надання соціальних послуг відповідно до Закону №1533-III.
Такий правовий статус Фонду, визначений наведеними нормами чинного законодавства, дає підстави для висновку про те, що Центр зайнятості, діючи як виконавча дирекція Фонду, як юридична особа публічного права, може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових відносин. При цьому в приватноправових відносинах, зокрема під час здійснення виплат матеріального забезпечення та надання соціальних послуг відповідно до Закону № 1533-III, Центр зайнятості не здійснює функцій суб'єкта владних повноважень у розумінні ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Предметом спору у цій справі є обов'язок відповідача відшкодувати міському центру зайнятості виплачену працівнику відповідача суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, на підставі ч.4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Спір про стягнення вказаних сум, за наслідком прийняття судового рішення про поновлення на роботі працівника юридичної особи, не є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції.
Враховуючи викладене, ця справа відносить до юрисдикції господарських судів.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №813/6770/13-а і від 23.05.2018 у справі № 911/1626/17, від 06.06.18 у справі № 902/291/17.
Таким чином, оскільки позивач у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій, а звертається до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів щодо стягнення оспорюваних грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим, судова колегія вважає, що суд першої інстанцій дійшов не правильного висновку про необхідність розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства та погоджується з аргументами апеляційної скарги про підвідомчість цього спору господарському суду.
Відповідно до положень п.6 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (ст. 280 ГПК України).
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 10.07.2025 про відмову у відкритті провадження у справі №916/2578/25 та направлення справи до суду першої інстанції для розгляду по суті.
Судові витрати за подання апеляційної скарги підлягають розподілу місцевим судом відповідно до ст. 129 ГПК України за результатами подальшого розгляду справи.
Керуючись статтями 253, 255, 269, 270, 271, 275, 280, 281-284 ГПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Одеського обласного центру зайнятості на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.07.2025 про відмову у відкритті провадження у справі №916/2578/25 - задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.07.2025 про відмову у відкритті провадження у справі №916/2578/25 - скасувати.
Справу №916/2578/25 направити до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 24.09.2025.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді Г.І. Діброва
Я.Ф. Савицький