ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
23 вересня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/2756/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.,
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від прокуратури: Ейсмонт С.О.,
від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях: Романюха Д.М.,
від Приватного підприємства "Паво груп": Басюк Т.В.,
від Державного підприємства “Морський торговельний порт “Чорноморськ» не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі
апеляційну скаргу Приватного підприємства "Паво груп"
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 про забезпечення позову, суддя в І інстанції Малярчук І.А., в м. Одесі
у справі №916/2756/25
за позовом: першого заступника керівника Чорноморської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях
до відповідача: Приватного підприємства "Паво груп"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державного підприємства “Морський торговельний порт “Чорноморськ»
про стягнення 806 775,16 грн та про зобов'язання звільнити частину складського майданчика для контейнерів вантажного терміналу
В липні 2025 року перший заступник керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Паво груп", в якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 806 775,16 грн - заборгованості за користування майном, яке належить до державної власності та зобов'язати звільнити частину складського майданчика для контейнерів вантажного терміналу № 5 (інв. № 12707).
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що після припинення договору оренди відповідачем об'єкт оренди не звільнено, у зв'язку з чим останньому здійснено нарахування заборгованості за користування державним майном, неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення та заявлено вимогу про виселення із займаного приміщення.
14.07.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла заява прокурора про забезпечення позову шляхом накладення арешту на всі рахунки відповідача, які знаходяться в банківських установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, що належать ПП «Паво груп» у межах суми позовних вимог на загальну суму 806 775, 16 грн та на нерухоме майно, яке належить приватному підприємству «Паво груп» лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову прокурор зазначив, що накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача в даному випадку у межах заявлених позовних вимог не матиме наслідком подвійного забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), і не суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Так, у випадку недостатності коштів на банківському рахунку позивач матиме реальну гарантію того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. У випадку подання позову про стягнення грошових коштів, можливість Відповідача в будь-який момент розпорядитися такими коштами, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 у справі №916/2756/25 задоволено частково заяву Виконуючого обов'язки керівника Чорноморської окружної прокуратури про забезпечення позову у справі №916/2756/25.
Накладено арешт на грошові кошти, що належать Приватному підприємству “Паво груп» як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах у межах суми 806 775, 16 грн.
Накладено арешт на нерухоме майно, яке належить приватному підприємству “Паво груп» в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Суд дійшов висновку, що з огляду на предмет позову, обґрунтованими є посилання прокурора щодо можливості накладання арешту на грошові кошти Приватного підприємства «ПАВО ГРУП» у розмірі 800445,04 грн, що знаходяться на банківських рахунках товариства у межах ціни позову 806 775, 16 грн та накладення арешту на нерухоме майно, яке належить приватному підприємству «Паво груп», лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності. Невжиття зазначеного заходу забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених майнових прав або інтересів держави, за захистом яких звернувся прокурор до суду, подавши позов у цій справі, оскільки у разі, якщо до закінчення розгляду справи у відповідача будуть відсутні кошти у розмірі 800 445,04 грн, то захист або поновлення прав держави в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду стане неможливим.
Водночас, заявлені прокурором вимоги стосовно накладення арешту на грошові кошти ПП «Паво груп», що будуть міститися на рахунках, які будуть відкриті підприємством після винесення ухвали про забезпечення позову, є необґрунтованими, оскільки перебувають поза межами судового розсуду, так як такий захід не передбачений ГПК України, іншими нормативно-правовими актами та не доводяться прокурором з дотриманням стандарту доказування "вірогідності доказів", у зв'язку з чим в цій частині необхідно відмовити.
Не погодившись з ухваленим рішення, ПП "Паво груп" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 року у справі № 916/2756/25 повністю; ухвалити нове рішення, яким у задоволенні Заяви першого заступника керівника Чорноморської окружної прокуратури про забезпечення позову відмовити у повному обсязі та скасувати заходи забезпечення позову, вжиті судом ухвалою від 16.07.2025 року у справі №916/2756/25.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає таке:
- у провадженні Господарського суду Одеської області перебуває справа №916/750/25 за позовом ПП "Паво груп" про визнання договору оренди нерухомого майна таким, що є укладеним та зобов'язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях здійснити поновлення користування ПП «Паво Груп» майном, що орендується на умовах, визначених договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 22.05.2017 р. №209840911582. Отже, приймаючи спірність чинності договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 22.05.2017 р. №209840911582 в період з 15.01.2024 року по 15.03.2025 року нарахування неустойки в розмірі 800 445,04 грн. на користь Відділення ФДМУ є необґрунтованим та незаконним. Відповідно, застосування судом першої інстанції заходів забезпечення позову, зазначених в Ухвалі від 16.07.2025, є неправомірним та передчасним;
- позивачем суду не надано доказів, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист в справі №916/2756/25. Позивачем не наведено підставних доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності вимог щодо забезпечення позову, адекватності заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, як і не доведено обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в справі № 916/2756/25, зважаючи на ті обставини цієї справи, що Позивач нарахував суми орендної плати та неустойки за період часу, по-перше: коли Позивач вважав, що договір оренди від 22.05.2017 року № 209840911582 припинив свою чинність; по-друге: Відповідач, приймаючи до уваги правову позицію Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях про те, що договір оренди від 22.05.2017 року № 209840911582 припинив свою чинність з 27.11.2023 року, був позбавлений доступу до орендованого нерухомого майна, і, відповідно, не користувався цим орендованим майном в своїй господарській діяльності;
- надані Відповідачем суду першої інстанції докази щодо сплати заборгованості по рішенню суду від 21.05.2024 по справі № 916/134/24 на загальну суму 57 745,19 грн є належними та допустимими доказами того, що ПП «ПАВО ГРУП» добросовісно виконує рішення судів, що спростовує припущення суду першої інстанції, що невжиття заходів забезпечення Позову, викладених в Ухвалі від 16.07.2025, зможуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у справі № 916/2756/25.
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до суду 06.08.2025 та залучений до матеріалів справи, прокурор зазначає, що при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Таким чином, обґрунтованість наданого прокурором розрахунку заборгованості та неустойки загалом у розмірі 806775,16 грн станом на 01.04.2025 та чинність спірного договору оренди від 22.05.2017 №209840911582 будуть досліджуватись судом під час розгляду справи по суті, а не на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.
Додатково зазначив, що надані відповідачем докази щодо сплати заборгованості по рішенню суду від 21.05.2024 по справі №916/134/24 на загальну суму 57 745,19 грн, не можуть вважатися такими, що спростовуватимуть припущення, що невжиття таких заходів не зможуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. При цьому наявність в провадженні Господарського суду Одеської області справи № 916/750/25 жодним чином не впливає на розгляд заяви про забезпечення позову по іншій справі.
Також 22.09.2025 від прокурора надійшов відзив, в якому останній просить також відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача в повному обсязі.
22.09.2025 надійшов відзив Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, в якому позивач просить апеляційну скаргу Приватного підприємства "Паво Груп" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 у справі № 916/2756/25 - залишити без змін з огляду на її необґрунтованость.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 10.09.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №916/2756/25 та призначено справу до розгляду на 23.09.2025 о 12:30.
Вказаною ухвалою встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 22.09.2025. Роз'яснено учасникам справи про їх право в строк до 22.09.2025 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншій стороні. Попередити учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище норми або не у строк встановлений судом у вигляді їх повернення заявникові без розгляду.
Наведені вище відзиві на апеляційну скаргу подані учасниками справи у строк, визначений судом та долучені до матеріалів справи.
В судовому засіданні брали участь представник прокуратури, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та Приватного підприємства "Паво груп".
Від Державного підприємства “Морський торговельний порт “Чорноморськ» участі не брали, про дату, час та місце судового засідання судом повідомлялися належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представника Державного підприємства “Морський торговельний порт “Чорноморськ», за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
В судовому засіданні представником скаржника було заявлено усне клопотання про витребування усіх матеріалів справи №916/2756/25 з Господарського суду Одеської області, у якому заявник посилається на складність справи, а також на значну кількість доказів, що знаходяться наразі у суді першої інстанції та не перебувають у розпорядженні апеляційного господарського суду, задля всебічного, повного та належного розгляду апеляційних скарг.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні такого клопотання, з огляду на таке.
В ухвалі від Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.07.2025 у даній справі судом було зазначено, що відповідно до пункту 17.10) Перехідних положень ГПК України у разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені пунктами 1, 6-8, 10, 12-14, 17, 19, 21, 31-33 частини першої статті 255 цього Кодексу (крім ухвал про відмову у прийнятті або повернення зустрічного позову, про відмову у прийнятті або повернення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження), чи подання касаційної скарги на ухвали суду апеляційної інстанції (крім ухвал щодо забезпечення позову, зміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремих ухвал) - до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються всі матеріали.
В інших випадках - до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги. У разі необхідності суд апеляційної або касаційної інстанції може витребувати також копії інших матеріалів справи.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала про забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 255 ГПК України).
У зв'язку з чим, судом апеляційної інстанції ухвалою від 31.07.2025 було доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 про забезпечення позову у справі №916/2756/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
Оскільки перехідними положеннями ГПК України передбачено, що у даному випадку до апеляційного суду направляються матеріали оскарження ухвали, а у суду апеляційної інстанції відсутня необхідність у наявності усіх матеріалів справи, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення клопотання представника позивачів про витребування.
Отже, дії суду першої інстанції щодо направлення до суду апеляційної інстанції для розгляду апеляційної скарги Приватного підприємства "Паво груп" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 про забезпечення позову у справі №916/2756/25 матеріалів оскарження повністю відповідають процесуальному закону.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При цьому обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Отже, накладення арешту в межах ціни позову на майно відповідача, що належать або підлягають передачі або сплаті цьому товариству і знаходяться у нього чи в інших осіб, є одним з визначених законом способів забезпечення позову.
Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд, на підставі поданих заявником доказів, має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову, являються предмет і підстава.
Так, у даному випадку, перший заступник керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Паво груп", в якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 806 775,16 грн - заборгованості за користування майном, яке належить до державної власності та зобов'язати звільнити частину складського майданчика для контейнерів вантажного терміналу № 5 (інв. № 12707).
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що після припинення договору оренди відповідачем об'єкт оренди не звільнено, у зв'язку з чим останньому здійснено нарахування заборгованості за користування державним майном, неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення та заявлено вимогу про виселення із займаного приміщення.
Отже у даному випадку предметом позову у цій справі є, зокрема й майнова вимога прокурора до Приватного підприємства "Паво груп" про стягнення грошових коштів.
А тому, враховуючи предмет та підстави заявленого позову майнового характеру, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі за позовом про стягнення грошових коштів у сумі 806 775,16 грн у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме ПП "Паво груп" необхідну суму грошових коштів.
Колегія суддів зазначає, що можливість накладення арешту одночасно на грошові кошти і на майно відповідача в межах ціни позову узгоджується з правовою позицією, викладеною в п. 24 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, згідно з якою виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.
Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.
До вжиття заходів забезпечення позову у відповідача було нічим не обмежене право розпоряджатись належним йому майном, що само по собі є доказом необхідності забезпечення позову з майновими вимогами.
Можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
Колегія суддів зазначає, що за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22).
Саме відповідач має можливість повно доводити наведені обставини, зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках, зазначити про наявність у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо, що може свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову.
Водночас, судова колегія зазначає, що відповідач не спростував наведені позивачем аргументи щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, не зазначив про наявність у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав Відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача щодо того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.»
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що існують обґрунтовані сумніви щодо можливості реального виконання судового рішення у випадку стягнення з відповідача заборгованості у сумі 806 775,16 грн в той час як виконання в майбутньому судового рішення у даній справі, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у відповідача вказаної суми.
Також судова колегія зазначає, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).
Судом накладено арешт на грошові кошти, що належать Приватному підприємству “Паво груп» у межах суми 806 775, 16 грн, що є співмірним заявленим позовним вимогам.
Накладення арешту на майно відповідача в межах ціни позову не суперечить законодавству та не обмежує відповідача у праві володіння та користування даним майном, використання його у господарський діяльності, при цьому відповідачем не надано жодних доказів вартості належного йому майна, що позбавляє можливості встановити перевищення вартості арештованого майна в межах заявлених позовних вимог у сумі 806 775, 16 грн.
Можливість накладення арешту на майно, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову в справі про стягнення грошових коштів, відповідачі матимуть безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності в них грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Таким чином, з огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи, зважаючи на значну суму позову (806 775, 16 грн), встановивши безпосередній зв'язок між конкретними заходами забезпечення позову та предметом позову, колегія суддів вважає, що наявні підстави для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно, яке належить відповідачу та накладення арешту на грошові кошти, які належать ПП “Паво груп», в межах суми позову 806 775, 16 грн.
Аргументи скаржника про те, що прокурором не надано доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист в справі №916/2756/25 колегією суддів відхиляються, оскільки умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. У разі пред'явлення позову до боржника про стягнення грошових коштів, накладення арешту на грошові кошти та майно у межах ціни позову забезпечує у майбутньому виконання рішення суду. Натомість, у разі незабезпечення такого позову, боржник має право у будь-який момент відчужити належні йому грошові кошти та майно.
Наявність такого необмеженого права боржника розпоряджатись своїм майном само по собі вже є доказом необхідності забезпечення майнового позову кредитора в межах ціни цього позову.
У постанові від 09.06.2023 у справі № 37з-23 Верховний Суд зазначив:
“Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22)».
Посилання скаржника на наявність в провадженні Господарського суду Одеської області справи № 916/750/25 за позовом ПП «ПАВО ГРУП» до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях про визнання договорів оренди нерухомого майна такими, що є укладеними та чинними і зобов'язання здійснити поновлення користування майном, що орендується, жодним чином не впливає на розгляд заяви про забезпечення позову у цій справі.
Доводи скаржника про необґрунтованість наданого прокурором розрахунку заборгованості стосуються вирішення спору по суті, тому не приймаються до уваги судовою колегією, адже під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Судова колегія наголошує, що в даному випадку заходи забезпечення позову, вжиті судом, лише запровадять законні обмеження, наявність яких дозволить створити належні умови для розгляду судом першої інстанції позову по суті за звичайною процедурою, а в разі задоволення позову сприятимуть ефективному захисту прав позивача в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.
Під час надання пояснень щодо доводів апеляційної скарги в судовому засіданні 23.09.2025 представник скаржника Басюк Т.В. зазначив, що позовна заява та заява про забезпечення позову підписані неповноважною особою без надання відповідних повноважень.
Як було зазначено вище, згідно приписів ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судова колегія зауважує, що зі змісту апеляційної скарги не вбачається зазначених аргументів скаржника, у зв'язку з чим, в силу вимог ст. 269 ГПК України, апеляційний суд не приймає їх до уваги та не надає оцінку таким поясненням.
Отже, доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі не спростовують факту можливого розпорядження майном відповідачем (можливість якого презюмується) під час вирішення спору у даній справі, що може призвести до неможливості виконання майбутнього рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 про забезпечення позову у справі №916/2756/25.
За таких обставин, апеляційна скарга Приватного підприємства "Паво груп" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 про забезпечення позову у справі №916/2756/25 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Паво груп" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 про забезпечення позову у справі №916/2756/25 - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 у справі №916/2756/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 24.09.2025.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: Г.І. Діброва
Я.Ф. Савицький