23 вересня 2025 року
м. Харків
справа № 627/622/24
провадження № 22-ц/818/823/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.,
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря Шнайдер Д.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням злочину за апеляційними скаргами представника ОСОБА_2 - адвоката Трофімова Віктора Анатолійовича та ОСОБА_1 на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 08 жовтня 2024 року, постановлене під головуванням судді Вовк Л.В., -
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням злочину, в якому просить стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн
Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 08 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000 грн 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 500,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2875,00 грн , а всього 3 375 грн 00 коп. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Трофімов Віктор Анатолійович просить рішення суду першої інстанції змінити, стягнути моральну шкоду у розмірі 15000 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 375 грн.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що позивачем не було надано жодного доказу доведення глибини душевних страждань, не надано доказів щодо порушення звичних комфортних умов його життя та членів сім'ї. Також не доведено, що в результаті отримання позивачем тілесних ушкоджень, відбулося погіршення або позбавлення його можливості реалізації своїх звичок і бажань. Відсутні докази, що постраждала репутація позивача та будь-яким чином погіршилися стосунки з оточуючими людьми, не надано доказів, які б свідчили про приниження честі та гідності. На думку відповідача, причиною вчинення ОСОБА_2 суспільно-небезпечного діяння стала саме протиправна поведінка позивача у справі, та вважає, що ця обставина впливає на розмір компенсації моральної шкоди. Зазначені в певних консультативних висновках скарги на головний біль та підвищений тиск, через декілька років після конфлікту не може вказувати на їх причинно-наслідковий зв'язок з обставинами події, яка мала місце 20 лютого 2019 року. Надані консультативні висновки зроблені не на підставі медичних аналізів та інших даних, а зі слів особи, яка звернулась за медичною допомогою. Тому частина медичних документів не підтверджує причинно-наслідковий зв'язок між тілесними ушкодженнями позивача та зверненнями до медичних установ. Також відповідач заперечує проти стягнення з нього витрат на правову допомогу у сумі 2875 грн. та судового збору у розмірі 500 грн. Зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження сплати витрат на правничу допомогу у розмірі 6500 грн, оскільки на квитанції відсутній підпис позивача. А від сплати судового збору за стягнення моральної шкоди заподіяної злочином позивач звільнений, а тому судовий збір сплачений позивачем помилково та стягненню з відповідача не підлягає.
Позивач, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог змінити, стягнувши моральну шкоду у повному обсязі у розмірі 200 000 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5000 грн. та витрати за надання правничої допомоги в розмірі 11 500 грн.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що суд першої інстанції зменшивши розмір моральної шкоди привів позивача до гіршого становища, тобто порушив правило заборони повороту до першого в контексті справ про відшкодування моральної шкоди. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги. Вважає, рішення суду першої інстанції несправедливим та таким, що не відповідає вимогам розумності та виваженості.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в результаті скоєння злочину потерпілому спричинені моральні переживання та страждання, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, характер винних дій відповідача, ступінь наставших негативних явищ в житті позивача, вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 50 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, що на думку суду є достатнім та таким, що відповідає моральним стражданням, перенесеним позивачем. Також стягуючи судовий збір у розмірі 500 грн та витрати на правничу допомогу, суд першоі інстанції виходив з того, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що 20.02.2019 року, близько 20 год 40 хв, поблизу домоволодіння АДРЕСА_1 відбулась сварка між сторонами, внаслідок якої позивач отримав від відповідача тілесні ушкодження середньої тяжкості.
У зв'язку із указаною подією порушено кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 122 КК України.
Вироком Люботинського міського суду Харківської області від 30.11.2021 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 122 КК України, та йому призначено покарання у виді 2 роки обмеження волі , на підставі ст.75 КК України звільнено його від відбування покарання , строком на 1 рік з покладенням обов'язків, передбачених цим кодеком. Цивільний позов потерпілого задоволено частково. (а.с. 71-75)
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 28.02.2024 року, вирок Люботинського міського суду Харківської області від 30.11.2021 року стосовно відповідача скасовано, ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності звільнено, на підставі ст.49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито, згідно п.1 ч.2 ст.284 КПК України. Цивільний позов потерпілого залишено без розгляду. ( а.с. 21-22)
Випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого №4.1997 КНП « Обласна клінічна лікарня » підтверджується, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в медичному закладі з 21.02.2019 року по 01.03.2019 року з основним діагнозом : перелом передньої та задньої стінок лобногосинусу . Закритий перелом кісток носу без зміщення. Супутній діагноз : периорбітальна гематома з обох сторін. Зі слів паціента він отримав тілесні ушкодження 21.02.2019 року від удару головою у середній відділ лобової області. ( а.с.7,8)
З епікризу (виписного) вбачається, що ОСОБА_1 госпіталізований в неврологічне відділення КЗОЗ Валківська ЦРЛ 21.08.2019 року у плановому порядку з діагнозом: Посттравматична енцефалопатія з лікворно - венозною гіпертензією, вираженим астенічним синдромом. Хворий направлений на консультацію до невролога і отоларинголога ХОКЛ. ( а.с.9)
Згідно висновку спеціаліста КНП « Обласна клінічна лікарня» від 27.08.2019 року, ОСОБА_1 встановлений діагноз: Скривлення носової перетинки. Хронічний вазомоторний риніт. Наслідки перенесеної черепно -мозкової травми. ( а.с. 10,11 ).
Позивачу ОСОБА_1 в 2019 році проведено доплерографію судин шиї, згідно висновку якої є ознаки підвищеного внутрішньочерепного тиску. Також проведено спіральну комп'ютерну томографію придаточних пазух носу, згідно висновку якого у пацієнта встановлено КТ-ознаки правосторонього гаймориту, уламковий перелом кісток носу, перелом перегородки фронтальних пазух. Крім того, в 2019 році позивачу проведено магнітно-резонансну томографію. ( а.с.12,13,14)
Відповідно консультативного висновку від 12.08.2019 року, ОСОБА_1 встановлено діагноз: Віддалені наслідки перенесеної травми перелому кісток носу від 20.02.2019 року. В жовтні 2021 року позивачу проведені медичні огляди та надані рекомендації щодо лікування, згідно консультативного висновку спеціаліста №606 від 26.10.2021 року та висновку лікаря невролога від 28.10.2021 року. ( а.с.15,16 )
Згідно акту дослідження стану здоров'я КНП «ХОКЛ №85 від 28.10.2021 року, висновку лікаря від 28.10.2021 року, в 2019 році ОСОБА_1 переніс перелом кісток носу, закриту черепно-мозкову травму (ЗЧМТ). ( а.с.17,18)
З виписки з амбулаторної карти №1465 від 22.04.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 встановлений діагноз: Наслідки перенесеної в 2019 році, ЗЧМТ з венозною дисфункцією, астеничним синдромом, хворому надана медична допомога, направлений до лікаря невропатолога. ( а.с.19-20)
Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 20.02.2019 року, близько 20 год 40 хв , поблизу домоволодіння АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_2 на ґрунті неприязних відносин під час сварки, умисно завдав йому тілесні ушкодження середньої тяжкості, наносячи удари лобною частиною своє голови в область його лобної частини голови. Вироком Люботинського міського суду Харківської області від 30.11.2021 року, ОСОБА_2 притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 122 КК України. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 28.02.2024 року, вирок Люботинського міського суду Харківської області від 30.11.2021 року стосовно відповідача скасовано, а кримінальне провадження закрито зі звільненням ОСОБА_2 від відповідальності на підставі ст.49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України. Внаслідок вчиненого стосовно нього злочину та спричинення тілесних ушкоджень у вигляді синця та вдавленого перелому лобної кістки з ушкодженням передньої стінки лобної пазухи, що відноситься до середньої тяжкості тілесних ушкоджень за критерієм тривалого розладу здоров'я, закритого перелому кісток носа та синців в лобній ділянці, синців в навколоочних ділянках з обох боків, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, він був змушений проходити курс лікування в період з 21.02.2019 року по 01.03.2019 року в НКП ХОР « Обласна клінічна лікарня», з 20.08.2019 року по 27.08.2019 року, з 17.08.2020 року по 22.08.2020 року стаціонарне лікування в неврологічному відділенні КЗОЗ Валківська ЦРЛ. Крім того, позивач неодноразово звертався за медичною допомогою та консультацією з приводу перенесеної травми до сімейного лікаря, лікарів неврологів 27.08.2019 року, 25.09.2019 року, 10.08.2020 року, 15.01.2021 року, 14.05.2021 року, 19.07.2022 року, 12.05.2023 року, 19.10.2023 року, 05.02.2024 року та проходив амбулаторне лікування. З 2019 року, з часу отримання тілесних ушкоджень, позивач постійно хворіє, відчуває фізичну біль, не веде звичайний спосіб життя. Від перенесеної травми залишилися залишкові прояви хвороби - це скривлення носової перетенки, головні болі та знівечення лобної частини голови, які постійно проявляються і потребують лікування. Позивач не може відновити попередній стан здоров'я. Окрім того, отримані травми впливають на нервовий стан позивача, що призвели до душевних страждань, були порушені звичайні комфортні умови для позивача та членів його сім'ї. Причинені телесні ушкодження залишили слід на обличчі, які нагадують щоденно про отриману травму. Моральну шкоду позивач оцінив в 200 000,00 грн.
За приписами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична соба зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з пунктами 3, 4постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до вимог ч. 6ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Матеріали справи свідчать про те, що факт вини відповідача у вчиненні кримінального проступку, яке мало місце 20.09.2019 року та під час якого внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 були спричинені тілесні ушкодження позивачу, підтверджується вироком Люботинського міського суду Харківської області від.30.11.2021 року та не заперечується сторонами у справі.
Скасування зазначеного вироку судом апеляційної інстанції із закриттям кримінального провадження у зв'язку із закінченням строку давності, не впливає на доведеність факту вчинення зазначеного кримінального правопорушення відносно потерпілого ОСОБА_1 саме відповідачем ОСОБА_2 .
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що завдання моральної шкоди, протиправність дій заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями заподіювача (нанесення позивачу тілесних ушкоджень середньої тяжкості, тобто ушкодження здоров'я), були доведені під час розгляду справи позивачем і не спростовані відповідачем.
Суд першої інстанції дійшов відного висновку ,що внаслідок протиправних дій відповідача ОСОБА_1 завдано моральну шкоду, яка полягала у фізичному болю та стражданнях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, що пов'язані з розладом звичного ритму та порядку життя, необхідністю проходження медичних обстежень, стресом, негативними емоціями, у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього, а тому на підставі ст.1167 ЦК України обґрунтовано поклав на відповідача обов'язок по відшкодуванню завданої моральної шкоди.
Колегія суддів враховує, що визначення розміру моральної шкоди є правом суду, розмір грошового відшкодування визначається судом з урахуванням обсягу страждань, у зв'язку з ушкодженням здоров'я; у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя; у порушенні стосунків з оточуючими людьми; при настанні інших негативних наслідків та інших істотних обставин.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Отже, беручи до уваги обставини справи, встановлені під час перегляду справи, ступінь нанесених позивачу ушкоджень, ймовірну глибину душевних страждань позивача, а також засади розумності, співмірності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку, що достатнім для компенсації ОСОБА_1 негативних наслідків морального характеру є відшкодування у розмірі 50 000,00 грн, що відповідає принципам розумності і справедливості.
Такий висновок суду відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі більшому, або меншому, ніж визначено судом першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Доводи апеляційних скарг не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду в цій частині і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди апелянтів з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційних скарг, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Щодо доводів апеляційних скарг про перерозподіл судових витрат, а саме витрат на професійну правову допомогу колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на зазначене, положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
Зважаючи на складність та конкретні обставини справи, необхідність дотримання критерію співмірності та розумності розміру понесених сторонами витрат, реальності адвокатських витрат, характер виконаної адвокатами роботи, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно здійснив розподіл витрат на правничу допомогу, а тому відхиляє доводи апеляційних скарг щодо необхідності їх перерозподілу.
Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Трофімова Віктора Анатолійовича та ОСОБА_1 -залишити без задоволення.
Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 08 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повний текст судового рішення виготовлено 24 вересня 2025 року.