Іменем України
23 вересня 2025 року
м. Харків
справа № 644/9834/24
провадження № 22-ц/818/3515/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Шнайдер Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав за апеляційною представника ОСОБА_1 адвоката Кандиба Тетяни Олександрівни на рішення Слобідського районного суду м.Харкова від 07 травня 2025 року, постановлене під головуванням судді Щепелевої Г.М., -
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, в якому просить: позбавити відповідача батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Слобідського районного суду м.Харкова від 07 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Кандиба Тетяна Олександрівна просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що суд першої інстанції не врахував усі обставини справи, що призвело до ухвалення помилкового рішення. Суд першої інстанції не врахував, що ухилення батька від виконання своїх батьківських обов'язків щодо дитини, яка є особою з інвалідністю, триває понад 14 років і є свідомим та систематичним, що підтверджується заборгованістю по аліментах на суму понад 176 039,93 грн.; повною відсутністю участі у лікування, навчанні, реабілітації та вихованні дитини; заявою, посвідченою 05.11.2024 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гаврилюк Н.В. та зареєстрованою в реєстрі за 3493, якою відповідач надав свою згоду на позбавлення його батьківських прав щодо неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згоду на позбавлення батьківських прав відповідач також підтвердив особисто у судовому засіданні 02.04.2025 року. Зазначає, що відповідач свідомо відмовляється від своєї дитини та своїх обов'язків щодо неї, надаючи свою згоду на позбавлення його батьківських прав, що як найкраще підкреслює винність його поведінки щодо сина. Причинами звернення до суду із даним позовом стали саме дії відповідача, які виразились у створенні перешкод у проходженні дитиною безоплатної міської програми реабілітації в м. Харкові, згоду на проходження якої потрібно було надати обом батькам дитини. Відповідач її не надав. Як наслідок, син сторін по справі до цієї безоплатної програми реабілітації не потрапив. А для проходження платної реабілітації коштів не вистачає. Аліменти відповідач не платить. Добровільно матеріально ніяк не допомагає. Аналогічна ситуація сталась і зі спробою позивача разом з сином виїхати за кордон до родичів у період до 2022 року з метою оздоровлення і розвитку дитини, коли для такого виїзду потрібно було отримати нотаріальну згоду відповідача. Однак, відповідач таку згоду не надав. Як наслідок, дитина за кордон не поїхала. На сьогоднішній день, дитині показане стаціонарне лікування у психоневрологічному диспансері, проте для цього знов таки потрібно отримати письмову згоду обох батьків дитини. А відповідач після виступу у судовому засіданні по даній справі 02.04.2025 року вважає що він надав згоду на позбавлення його батьківських прав щодо сина у суді, заяву про це написав, свої батьківські обов'язки перед сином виконав, відповідальність з себе за дитину зняв, тому нікуди йди не повинен і більше ніякі документи підписувати не хоче. І позивач не може ані вмовити його, ані переконати.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання неповнолітньої дитини, а позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною - є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи позивачем не доведено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в частині позбавлення батьківських прав відповідача та про необхідність попередити ОСОБА_2 про зміну ставлення до виховання його неповнолітнього сина.
Проте такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що сторони з 26.10.2007 перебували у шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, виданою відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову № 1 ХМУЮ, актовий запис № 2778.
Від шлюбу сторони по справі мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 04.07.2009, актовий запис № 2976, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції.
Відповідно до рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15.11.2011 шлюб між сторонами розірваний, малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено проживати з матір?ю ОСОБА_4 .
Дитина є особою з інвалідністю з народження, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 від 22.09.2015.
Неповнолітній ОСОБА_3 проживає разом із матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 .
На примусовому виконанні у Основ'янсько-Слобідському відділу державної виконавчої служби м. Харкова СМУ МЮ перебуває виконавчий лист № 2-4784/10, який видано Орджонікідзевським районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_5 ..
Згідно із розрахунком заборгованості з аліментів від 29.10.2024, складеним державним виконавцем, заборгованість відповідача зі сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.11.2019 по 01.10.2024 становить 176 039,93 грн.
Відповідно до заяви, посвідченої 05.11.2024 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гаврилюк Н.В. та зареєстрованої в реєстрі за №3493, відповідач надав свою згоду на позбавлення його батьківських прав щодо неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради надав висновок за № 110 від 13.02.2025 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовуючи свої висновки дослідженими в судовому засіданні інформацією, наданої КНП «Міська дитяча поліклініка №15» Харківської міської ради у листі № 372/2/0/554-24 від 31.10.2024; довідкою № 156 від 28.10.2024, наданої КП «Харківська спеціальна школа № 8» Харківської обласної ради; розрахунком заборгованості з аліментів від 29.10.2024, складеним державним виконавцем Основ'янсько-Слобідському відділу державної виконавчої служби у м. Харкові СМУ МЮ; нотаріально посвідченою згодою позивача на позбавлення батьківських прав.
Як на підставу позовних вимог, позивачка посилається на те, що з 26.10.2007 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу сторони мають дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю з народження, проте, з дня народження ОСОБА_6 відповідач свідомо не приймає участі у вихованні та безпосередньо у житті сина: не піклується про його фізичний і духовний розвиток, стан здоров'я; не бере участі у забезпеченні дитині необхідного для її нормального розвитку і життєдіяльності раціону харчування, медичного догляду; не спілкується з дитиною, аліменти не сплачує. Дитина проживає разом із позивачем та знаходиться на повному утримані ОСОБА_1 , яка усі питання щодо виховання дитини вирішує самостійно. Позивач стверджує, що зазначені обставини є свідченням ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, а тому є підставою для позбавлення судом його батьківських прав на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Відповідно до ст.11 Закону України "Про охорону дитинства" сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною 2 ст. 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Частиною 1 ст. 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Згідно ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст.164 СК України. мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення змісту частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
Подібний висновок викладено у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19.
Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.
Судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року).
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (див. постанову Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц).
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивачку.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 є батьком неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 04.07.2009, актовий запис № 2976.
Неповнолітній ОСОБА_3 проживає разом із матір'ю. Дитина є особою з інвалідністю з народження, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 від 22.09.2015.
Батько дитини ОСОБА_2 проживає окремо у м. Харкові.
На примусовому виконанні у Основ'янсько-Слобідському відділу державної виконавчої служби м. Харкова СМУ МЮ перебуває виконавчий лист № 2-4784/10, який видано Орджонікідзевським районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_5 ..
Згідно із розрахунком заборгованості з аліментів від 29.10.2024, складеним державним виконавцем, заборгованість відповідача зі сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.11.2019 по 01.10.2024 становить 176 039,93 грн.
Відповідно до довідки № 156 від 28.10.2024, наданої КП «Харківська спеціальна школа № 8» Харківської обласної ради, батько учня 8-Б класу КЗ «Харківська СШ №8 ХОР» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 станом на 28.10.2024р. не брав жодної участі у навчанні, виховані та реабілітації сина, не відвідував загальні шкільні та класні батьківські збори, не цікавився успіхами дитини у процесі здобуття освіти.
Відповідно до інформації, наданої КНП «Міська дитяча поліклініка №15» Харківської міської ради у листі № 372/2/0/554-24 від 31.10.2024, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходиться на медичному обслуговуванні у поліклініці з 2010 р. За весь цей період питаннями щодо організації звернень до лікаря, виконання рекомендацій та призначень лікаря під час хвороби дитини, догляду за дитиною займалась мати дитини.
Відповідно до заяви, посвідченої 05.11.2024 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гаврилюк Н.В. та зареєстрованої в реєстрі за №3493, відповідач надав свою згоду на позбавлення його батьківських прав щодо неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради надав висновок за № 110 від 13.02.2025 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовуючи свої висновки дослідженими в судовому засіданні інформацією, наданої КНП «Міська дитяча поліклініка №15» Харківської міської ради у листі № 372/2/0/554-24 від 31.10.2024; довідкою № 156 від 28.10.2024, наданої КП «Харківська спеціальна школа № 8» Харківської обласної ради; розрахунком заборгованості з аліментів від 29.10.2024, складеним державним виконавцем Основ'янсько-Слобідському відділу державної виконавчої служби у м. Харкові СМУ МЮ; нотаріально посвідченою згодою позивача на позбавлення батьківських прав.
У судовому засіданні суду першої інстанції відповідач не заперечував проти позбавлення його батьківських прав.
Позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, яка є частиною національного законодавства України, у рішенні по справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року зазначив, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Крім того практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.
Матеріали справи свідчать про те, що згідно заяви, посвідченої 05.11.2024 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гаврилюк Н.В. та зареєстрованої в реєстрі за №3493, ОСОБА_2 надав свою згоду на позбавлення його батьківських прав щодо неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Така ж позиція була виловлена ОСОБА_2 і в суді першої інстанції.
Отже біологічний батько добровільно пішов з життя своєї дитини, не спілкується з дитиною, не має з дитиною психоемоційного контакту, не виявляє інтересу до дитини та її внутрішнього світу, не брав участі в утриманні дитини, не заперечує проти позбавлення його батьківських прав, та не має наміру виконувати свої батьківськи обов'язки.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є особою з інвалідністю з народження, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 від 22.09.2015 року та потребує особливого догляду. Для проходження реабілітації необхідна згода обох батьків, проте позивач посилається на те, що відповідач такої згоди не надає, а тому не діє для найкращих інтересів дитини.
Вказані обставини дають підстави для висновку про наявність підстав, передбачених статтею 164 СК України, для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, з огляду на його свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків щодо виховання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Колегія суддів вважає, що дії відповідача свідчать про відсутність намірів та бажання змінювати своє ставлення до дитини та брати участь у її вихованні.
Позбавлення відповідача батьківських прав відповідатиме насамперед інтересам дитини, яка є інвалідом з дитинства та не отримує будь-якої допомоги від біологічного батька.
З огляду на висновок органу опіки та піклування та доказів наявних в матеріалах справи судова колегія вважає, що вказаних доказів достатньо для висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Висновок суду першої інстанції про недоведеність факту ухилення від виконання батьківських обов'язків, не відповідає фактичним обставинам справи.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.
З матеріалів справи вбачається, що сума судового збору, який підлягав сплаті за подання позовної заяви становить 1 211,20 грн, за подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції становить 1 816,80 грн.
Сума судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 в дохід держави складає 3 028,00 грн.
Керуючись ст. ст.367,368,369,376,379,381,382,383,384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кандиба Тетяни Олександрівни - задовольнити.
Слобідського районного суду м.Харкова від 07 травня 2025 року - скасувати та ухвалити нове.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав задовольнити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави 3 028 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повний текст судового рішення виготовлено 24 вересня 2025 року.