22 вересня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/738/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДСНС України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДСНС України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДСНС України в Чернівецькій області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 01 лютого 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 27 січня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100;
- зобов'язати Головне управління ДСНС України в Чернівецькій області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 01 лютого 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 27 січня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДСНС України в Чернівецькій області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Позов обґрунтовано тим, що за період проходження служби з 01 січня 2016 року по 01 лютого 2021 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, натомість така була виплачена повністю лише у січні 2025 року на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року у справі №600/2148/24-а. У зв'язку з цим позивач вважає, що відповідачем несвоєчасно виплачені усі суми грошового забезпечення, які підлягали виплаті при звільненні, чим порушено положення статті 116 Кодексу законів про працю України. Відповідно, відповідач зобов'язаний виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що визначено нормами статті 117 Кодексу законів про працю України. Крім цього позивач вважає, що він має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за вказаний вище період відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Ухвалою суду від 24 лютого 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; витребувано докази.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано про відсутність підстав для виплати позивачу середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення. Так, на думку відповідача, підставою для притягнення його до відповідальності у вигляді зобов'язання сплатити на користь позивача зазначені вище види виплат є лише несвоєчасне виконання рішення суду, на підставі якого було виплачено індексацію грошового забезпечення у повному обсязі. Проте в даному випадку рішення суду, яким було зобов'язано Головне управління ДСНС України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у повному обсязі, виконано своєчасно. Крім цього у відзиві вказано, що обов'язок сплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати настає лише у разі доведення вини роботодавця у несвоєчасному нарахуванні доходу та у випадку, якщо особа через такі обставини зазнала втрат. Таким чином, вважаючи, що обов'язок з нарахування та сплати спірних видів виплат відсутній, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.
Правом подання відповіді на відзив позивач не скористався.
Ухвалою суду від 22 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління ДСНС України в Чернівецькій області про залучення співвідповідача у цій справі.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши повідомлені обставини, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач проходив службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області.
Наказом Головного управління ДСНС України в Чернівецькій області від 19 вересня 2023 року №273 ОСОБА_1 був звільнений зі служби цивільного захисту 20 вересня 2023 року.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року у справі №600/2148/24-а, яке набрало законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження служби у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області з 01 січня 2016 року по 01 лютого 2021 року. Зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження служби у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області з 01 січня 2016 року по 01 лютого 2021 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
На виконання зазначеного рішення суду Головним управлінням ДСНС України в Чернівецькій області 24 січня 2025 року здійснено виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на суму 67514,15 грн.
Вказане підтверджується платіжною інструкцією №77 від 24 січня 2025 року.
Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 01 лютого 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та за період з 19 липня 2022 року по 27 січня 2025 року, а також щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір у цій справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Головного управління ДСНС України в Чернівецькій області стосовно ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити таку компенсацію, суд зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян, суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Тобто, стаття 2 Закону №2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема і заробітну плату та індексацію грошових доходів громадян.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статті 2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту наведених норм вбачається, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21 лютого 2001 року №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 та від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.
При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання стосовно того, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 29 жовтня 2020 року у справі №280/729/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.
Тож у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Як вбачається з обставин справи та матеріалів, предметом спору в даній справі є компенсація втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення позивача.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Як вбачається з матеріалів справи та визнається сторонами, остаточна виплата позивачу індексації грошового забезпечення в розмірі 67514,15 грн відбулася лише 24 січня 2025 року на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року у справі №600/2148/24-а, тобто вже після звільнення позивача з військової служби і, відповідно, з порушенням строків її виплати.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розумінні Закону №2050-III.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати 24 січня 2025 року (а не 27 січня, як про це помилково зазначається позивачем у позові), нарахованої та виплаченої із затримкою, є протиправною, у зв'язку з чим порушене право позивача підлягає відновленню.
Таким чином, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, починаючи з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, а саме 24 січня 2025 року.
Крім цього, суд зазначає таке.
В редакції даного Закону №2050-ІІІ, яка діяла на момент спірних правовідносин, сума індексації грошових доходів громадян не визначалася доходом.
Однак, попри відсутність на момент спірних правовідносин такого визначення в законодавстві, індексація грошового забезпечення є грошовим доходом, не має разового характеру, а відтак підпадає під вимоги Закону №2050-III.
Вказане кореспондується з наступними нормами.
Положеннями статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
У пункті 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Пункти 2, 3 Порядку №159 встановлюють, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у тому числі грошове забезпечення.
Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою грошового забезпечення та у разі несвоєчасної її виплати провадиться компенсація відповідно до діючого законодавства.
Окрім цього Верховний Суд неодноразово наголошував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені (постанови від 11 липня 2017 року №21-2003а16, від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року по справі №240/11882/19, від 29 березня 2023 року у справі №120/9475/21-а).
Таким чином, позов у цій частині підлягає задоволенню.
При вирішенні цього спору судом також взято до уваги судові рішення в аналогічних відносинах Сьомого апеляційного адміністративного суду, зокрема постанова від 05 лютого 2024 року у справі №600/6241/23-а, постанова від 03 квітня 2024 року у справі №560/17077/23-а, постанова від 02 квітня 2024 року у справі №560/15968/23-а та ін.
Стосовно вимог позову в частині зобов'язання Головне управління ДСНС України в Чернівецькій області виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 01 лютого 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 27 січня 2025 року - не більш як за шість місяців, то суд зазначає таке.
Положеннями законодавства, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті.
Поряд з цим суд зауважує, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Крім цього, суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та ін.).
Таким чином, при вирішенні питання про стягнення на користь звільненого військовослужбовця середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України.
Так, відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, частиною першою названої статті установлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, нормами статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок та виплату всіх сум, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Умовами застосування частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство (установа, організація) зобов'язане виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з цим суд звертає увагу на те, що вказаний у частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми.
Відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Крім цього, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Між тим, суд зауважує таке.
Як свідчать обставини даної справи, підставою звернення позивача до суду з цим позовом слугувало те, що йому несвоєчасно було виплачено індексацію грошового забезпечення (у належному розмірі), право на яку набуто за час проходження служби. Фактично, виплата указаного грошового забезпечення була виплачена позивачу на виконання рішення суду, у зв'язку з чим було заявлено вимоги і про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, і про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
З цього приводу суд зауважує, що за змістом положень статті 117 Кодексу законів про працю України стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Верховний Суд у справі №205/8443/19 вказав, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно, з умовами трудового договору відповідно до законодавчих гарантій.
Суд зауважує, що відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена у часі та не залежить від простроченої заборгованості, однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні та невчасній виплаті йому всіх належних при звільненні сум обсяг відповідальності, який полягає в одночасному покладенні обов'язку і з виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, і з виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. Такий обсяг відповідальності колишнього роботодавця є неспівмірним з правами звільненого працівника, який отримував одну заробітну плату.
Враховуючи, що рішенням суду у цій справі уже зобов'язано Головне управління ДСНС України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, починаючи з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, а саме 24 січня 2025 року, то суд приходить до висновку, що стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати позивачу всіх сум при звільненні на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України призведе до застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення.
У зв'язку з цим суд відмовляє у задоволенні указаних позовних вимог.
Крім цього, вирішуючи спір у цій частині заявлених позовних вимог та відмовляючи у їх задоволенні, суд виходить з наступного.
Згідно з матеріалами справи місцем роботи ОСОБА_1 у період з 01 січня 2016 року по 01 лютого 2021 року було Головне управління ДСНС України в Чернівецькій області, що підтверджується листами від 12 січня 2024 року №693101-17/6931, №693101-16/6931.
Цими ж листами підтверджується, що у період з 01 лютого 2021 року по 20 вересня 2023 року ОСОБА_1 проходив службу цивільного захисту на посаді начальника караулу 3 державної пожежно-рятувальної частини 1 державного пожежно-рятувального загону.
Вказані обставини також підтверджуються і наявними у матеріалах справи довідками про доходи за періоди з січня 2021 року по грудень 2021 року, з січня 2022 року по грудень 2022 року, а також з січня 2023 року по грудень 2023 року.
Отже, у період, за який позивач просить суд зобов'язати нарахувати і виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 01 лютого 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та з 19 липня 2022 року по 27 січня 2025 року не більш як за шість місяців), він не перебував на службі цивільного захисту безпосередньо у Головному управлінні ДСНС України в Чернівецькій області та не отримував грошового забезпечення саме від цього територіального органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
За таких обставин безпідставним є пред'явлення позивачем вимог про виплату на його користь середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за вказаний вище період саме до Головного управління ДСНС України в Чернівецькій області.
Поряд з цим суд наголошує, що наведені вище обставини не свідчать і про припинення позивачем проходження служби у Державній службі України з надзвичайних ситуацій з 01 лютого 2021 року, оскільки в такому випадку не відбулося припинення трудових (службових) відносин, що також виключає наявність факту допущення саме відповідачем відносно позивача порушення положень статті 116 Кодексу законів про працю України.
Указане свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині вимог про зобов'язання Головне управління ДСНС України в Чернівецькій області виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 01 лютого 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 27 січня 2025 року.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої-третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний ОСОБА_1 до Головного управління ДСНС України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДСНС України в Чернівецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 24 січня 2025 року.
Зобов'язати Головне управління ДСНС України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 24 січня 2025 року.
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 22 вересня 2025 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідач - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області (вул. Скальда Сергія, 1-А, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 38595868).
Суддя О.П. Лелюк