22 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/19223/25
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року відкрито провадження у справі № 240/23360/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 31 липня 2025 року роз'єднано позовні вимоги у справі № 240/23360/24 та ухвалою суду від 31 липня 2025 року виділено в окреме провадження у справі № 240/19223/25 позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" про:
- визнання протиправними дій відповідача щодо здійснення у період з 29 січня 2020 року по 17 жовтня 2022 року нарахування розміру посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових видів грошового забезпечення, з використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2018 року, для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним званням;
- зобов'язання відповідача здійснити перерахунок усіх виплачених складових грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 17 жовтня 2022 року шляхом визначення нового розміру посадового окладу та окладу за спеціальним званням, враховуючи розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі - Постанова № 704), з урахуванням вже виплачених сум, та виплатити різницю між перерахованим та фактично виплаченим розміром грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року до 17 жовтня 2022 року;
- зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму перерахованого грошового забезпечення за весь час затримки виплати: за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати перерахованого грошового забезпечення.
Позовні вимоги мотивовані виплатою грошового забезпечення під час проходження служби в установі виконання покарань всупереч правовим висновкам у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (надалі - Постанова № 103), згідно з якою було визначено до застосування при обрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року. Тим самим відновлено дію пункту 4 Постанови № 704 у попередній редакції, відповідно до якої при обрахунку посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року, проте, відповідач продовжував виплачувати грошове забезпечення (посадовий оклад та оклад за військовим званням) з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762 грн, що також зумовило заниження усіх виплачених позивачу складових грошового забезпечення, розрахованих із заниженого розміру посадового окладу та окладу за спеціальним званням. У зв'язку з цим, як зазначає позивач, виплата донарахованого грошового забезпечення має проводитись з одночасною компенсацією за нормами Закону № 2050-ІІІ.
Приймаючи позовну заяву до розгляду та відкриваючи провадження у справі № 240/23360/24 ухвалою від 03 грудня 2024 року, оскільки обставини щодо дотримання строку звернення до суду із заявленими вимогами потребували перевірки належними доказами, суд витребував у відповідача, з-поміж іншого, докази щодо дати отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні зі служби.
Ухвалою суду від 28 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням п'ятиденного строку для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 17 жовтня 2022 року з доданням належних доказів на підтвердження поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовом у цій справі.
З огляду на неподання відповідачем жодних доказів щодо обізнаності позивача про суми виплаченого при звільненні зі служби грошового забезпечення, щодо нарахування якого виник спір у цій справі, на чому наголосив представник позивача звертаючись до суду із заявою про поновлення процесуального строку на виконання ухвали суду від 28 серпня 2025 року, ухвалою 08 вересня 2025 року продовжено розгляд цієї справи з повторним витребуванням у відповідача доказів щодо дати отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні з Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№ 70)" або письмових пояснень за відсутності таких доказів.
На виконання вимог суду відповідачем подано заяву, у якій повідомлено про те, що відповідно до вимог статті 116 Кодексу законів про працю України в установі відповідача до 2025 року співробітникам, які звільнялись зі служби, надавались повідомлення про нараховані та виплачені суми за формою без відмітки щодо отримання і відповідної дати. При цьому відповідач зауважує щодо виконання позивачем обов'язку декларування при звільненні зі служби, що також, як зазначає відповідач, не могло свідчити про необізнаність позивача з виплаченими при звільненні сумами грошового забезпечення. Також, на виконання статті 110 Кодексу законів про працю України відповідач проводив щомісячні повідомлення про нараховані до виплати суми грошового забезпечення за видами нарахувань та проведених утримань.
Визначаючись у питанні дотримання позивачем строку звернення до суду із заявленими у позові вимогами, суд враховує постанову Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, у якій з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), судова палата зробила правовий висновок, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього судова палата погодилась, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу тримісячного строку звернення до суду.
Надаючи оцінку доводам відповідача суд зауважує на тому, що відповідно до правових висновків Верховного Суду обізнаність щодо нарахованих та виплачених при звільненні сум грошового забезпечення пов'язано з отриманням письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні. Причому вручення такого документа має підтверджуватись належними та беззаперечними доказами, що усувають жодні сумніви щодо вручення цього повідомлення позивачу.
Тому, надаючи оцінку наданим відповідачем відомостям щодо нарахованого позивачу до виплати грошового забезпечення у жовтні та листопаді 2022 року суд виходить з відсутності підпису позивача на підтвердження його обізнаності з такими відомостями та, відповідно, включеними сумами нарахувань. При цьому обізнаність щодо нарахованих при звільненні сум враховуючи висновки Верховного Суду не пов'язано з виконанням позивачем обов'язку декларування, до того ж висновки щодо обізнаності в такому разі не можуть ґрунтуватись на припущеннях. Окремо суд зважає, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 520/6006/21 у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом". Тож у цій справі за критерієм "поза розумним сумнівом" відповідачу слід підтвердити належними та достатніми у розумінні процесуального закону доказами обізнаність позивача щодо нарахованих при звільненні зі служби сум грошового забезпечення на противагу його доводам щодо відсутності факту такого повідомлення.
До того слід врахувати, що за правилами частини дев'ятої статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Враховуючи положення процесуального закону суд констатує, що за відсутності у розпорядженні суду жодних належних доказів на підтвердження ознайомлення позивача у день звільнення зі служби з виправної колонії щодо проведеного розрахунку належних сум грошового забезпечення, відсутні й підстави вважати звернення до суду із заявленими вимогами з пропущенням встановленого строку у такій категорії спорів.
Відповідач по суті заявлених вимог позов не визнав. У відзиві на позовну заяву зазначає про те, що посадовий оклад (тарифний розряд) особам рядового і начальницького складу встановлюється залежно від займаної штатної посади відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 13 березня 2018 року № 685/5 "Про затвердження схем тарифних розрядів за посадами осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України" за тарифним розрядом відповідно до Постанови № 704 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року - 1762 гривні. Відповідно до додатку 8 "Схема тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби" до Постанови № 704 тарифний розряд начальника відділення соціально-психологічної служби установи - 23. Тому посадовий оклад розрахований відповідно до пункту 4 Постанови № 704 та становить 4930 грн. З таких підстав відповідач просить відмовити в позові.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що відповідачем визнано виплату грошового забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2018 року у сумі 1762 грн, проте обґрунтованість таких розрахунків спростовано правовими висновками суду у справі 826/6453/18, чим доведено, як переконує позивач, підставність заявлених позовних вимог.
Розглянувши доводи та заперечення сторін по суті спору, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному їх дослідженні, встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, суд зазначає таке.
Суд встановив, що відповідно до наказу Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" від 01 серпня 2017 року № 63/ОМ-17 старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , призначено начальником відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи, а згідно з наказом Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" від 17 жовтня 2022 року № 101/ОС-22 позивача звільнено зі служби за пунктом 7 частини першої статті 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію".
Згідно з довідкою ДУ "Бердичівська виправна колонія (№70)" від 17 грудня 2024 року № 98 позивачу за період проходження служби з 29 січня 2020 року по 17 жовтня 2022 року, що є предметом розгляду у цій справі, нараховано посадовий оклад у сумі 4930,00 грн, тарифний розряд "23", тарифний коефіцієнт "2,80"; а згідно з довідкою від 17 грудня 2024 року № 99 - оклад за військовим званням у сумі 1270,00 грн, тарифний коефіцієнт "0,72" (з 29 січня 2020 року по 29 листопада 2021 року) та 1340,00 грн тарифний коефіцієнт "0,76" (з 30 листопада 2021 року по 17 жовтня 2022 року), які згідно з довідками про грошове забезпечення від 17 грудня 2024 року № 100, від 17 грудня 2024 року № 101, від 17 грудня 2024 року № 102 обчислені з урахуванням 1762 грн прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2018 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.
Відповідно до частини п'ятої статті 23 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
З метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України розроблено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 28 березня 2018 року № 925/5 (надалі - Порядок № 925/5; застосовується у редакції на час спірних правовідносин), відповідно до Постанови № 704.
Згідно з пунктом 3 Розділу І Порядку № 925/5 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років); щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань).
Згідно із абзацом 1 пункту 4 Розділу І Порядку № 925/5 грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які, зокрема, займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров'я, таборах для тримання військовополонених, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - органи та установи).
Відповідно до пункту 6 Розділу І Порядку № 925/5 грошове забезпечення визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості, інтенсивності та умов проходження служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання особи рядового чи начальницького складу.
Згідно із пунктом 1 глави 1 Розділу ІІ Порядку № 925/5 посадовий оклад (тарифний розряд) особам рядового і начальницького складу встановлюється залежно від займаної штатної посади відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 13 березня 2018 року № 685/5 "Про затвердження схем тарифних розрядів за посадами осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 березня 2018 року за № 289/31741 (далі - Наказ № 685/5).
Відповідно до пункту 1 глави 2 Розділу ІІ Порядку № 925/5 особам рядового і начальницького складу встановлюється оклад за спеціальним званням у розмірі, визначеному додатком 14 до Постанови № 704 (з урахуванням пункту 4 Постанови № 704), крім курсантів навчальних закладів Державної кримінально-виконавчої служби України, прийнятих із числа цивільних осіб.
Пунктом 1 глави 4 Розділу ІІ Порядку № 925/5 визначено, що особам рядового і начальницького складу (крім курсантів навчальних закладів Державної кримінально-виконавчої служби України, зарахованих на навчання з числа цивільних осіб) виплачується надбавка за вислугу років у розмірах, визначених додатком 16 до Постанови № 704, із дня виникнення права на її отримання.
Згідно із пунктом 1 глави 5 Розділу ІІ Порядку № 925/55 особам рядового і начальницького складу за рішенням керівника органу чи установи в межах кошторисних призначень встановлюється надбавка за особливості проходження служби у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за вислугу років.
Відповідно до пункту 2 глави 13 Розділу ІІ Порядку № 925/5 преміювання осіб рядового і начальницького складу здійснюється згідно з положенням про преміювання, що затверджується в кожному органі та установі, в межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менше ніж 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення з урахуванням фактичних обсягів фінансування, затверджених для бюджетних установ у кошторисах, а також фінансових можливостей підприємств установ виконання покарань.
Пунктами 1 та 3 глави 14 Розділу ІІ Порядку № 925/5 передбачено, що особам рядового і начальницького складу один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір допомоги для оздоровлення, включаються посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, щомісячні види грошового забезпечення, які мають постійний характер, на які має право особа рядового чи начальницького складу на день підписання наказу про надання цієї допомоги, та премія, розрахована відповідно до пункту 22 розділу I цього Порядку.
З аналізу наведеного правового регулювання слідує, що особам рядового і начальницького складу посадовий оклад (тарифний розряд) встановлюється відповідно до Наказу № 685/5, тоді як оклад за спеціальним званням встановлюється у розмірі, визначеному додатком 14 до Постанови № 704 (з урахуванням пункту 4 Постанови № 704), та надбавка за вислугу років встановлюється у розмірах, визначених додатком 16 до Постанови № 704. При цьому вказаним особам також встановлюється: надбавка за особливості проходження служби у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за вислугу років; премія - у розмірі не менше ніж 10 відсотків посадових окладів; допомога для оздоровлення один раз на рік в розмірі місячного грошового забезпечення.
Наказом Міністерства юстиції України від 13 березня 2018 року № 685/5 "Про затвердження схем тарифних розрядів за посадами осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України" (надалі - Наказ № 685/5), який набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з 01 березня 2018 року, відповідно до Постанови № 704 затверджено такі, що додаються, зокрема: Тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів осіб рядового і начальницького складу; Схема тарифних розрядів за посадами осіб начальницького складу установ виконання покарань та державних підприємств, слідчих ізоляторів.
Так, в примітці до Тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів осіб рядового і начальницького складу зазначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 1); схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (додаток 7); схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 14); розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу згідно (додаток 16).
Вказана постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Тобто на момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови № 103, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв'язку з прийняттям Постанови № 103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 року № 1644 і від 30 серпня 2017 року № 704" виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: "1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.". В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Відтак з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
У цій справі позивач оспорює правомірність нарахування і виплати йому грошового забезпечення упродовж періоду з 29 січня 2020 року по 17 жовтня 2022 року, доводячи, що посадовий оклад, оклад за спеціальним званням має визначатися за правилами пункту 4 Постанови № 704, у первинній редакції - шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, тобто на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року та на 01 січня 2022 року, а не "на 01 січня 2018 року" на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Своєю чергою, застосування згаданих нормативних актів вже було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 суд касаційної інстанції висловився, зокрема, про таке:
"на думку колегії суддів зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (надалі - Закон № 294-IX) та Закон України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (надалі - Закон № 1082-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Так, частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"."
Таким чином, суд зазначає, що Закони № 294-IX, № 1082-IX та № 1928-ІХ не містять застережень щодо застосування у 2020-2022 роках як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року.
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 29 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, згідно із яким прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, - Законам № 294-IX, № 1082-IX та № 1928-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
За результатом розгляду адміністративної справи ураховуючи встановлені обставини цієї справи та за наведеного вище правового регулювання суд дійшов висновку, що посадовий оклад позивача, його оклад за спеціальним званням як службовця начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, з 29 січня 2020 року по 17 жовтня 2022 року включно мав визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (а не "на 01 січня 2018 року").
Тож позовні вимоги у цій частині суд визнає обґрунтованими, які, відповідно, підлягають задоволенню.
В частині заявлених позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати спірних сум грошового забезпечення, суд виходить з того, що питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (надалі - Закон № 2050-III).
Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
Аналіз наведених норм Закону № 2050-ІІІ дає підстави вважати, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Суд зазначає, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформульовано Верховним Судом у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20 та підтримано й натепер, зокрема, у постановах від 28 жовтня 2024 року у справі № 420/2598/24 та від 20 грудня 2024 року у справі № 440/6875/24, висновки у яких є релевантними у цій справі.
Ба більше, такий висновок суду узгоджується із висновками Європейського Суду з прав людини у рішенні від 24 жовтня 2024 року у справі "Шемет проти України". Так, у цій справі під час провадження в Європейському суді з прав людини Уряд, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, в якій право позивача на компенсацію за невиплачену пенсію було визнано лише після того, як національні суди зобов'язали ПФУ перерахувати його пенсію, стверджував, що заявниця не могла вимагати компенсації за відсутності попереднього судового рішення, яке зобов'язувало ПФУ перерахувати її пенсію. Проте, Європейський суд з прав людини відхилив вказаний вище довід Уряду і зазначив, що з положень національного законодавства не випливає, що рішення національних судів щодо позову заявниці про компенсацію залежало від попереднього рішення, яке зобов'язувало ПФУ перерахувати її пенсію.
За встановленого правового регулювання виплати компенсації втрати частини доходів та враховуючи висновки суду щодо задоволення заявлених вимог щодо перерахунку грошового забезпечення за спірний період, суд доходить висновку, що позивач має право на спірну компенсаторну виплату втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати безвідносно до попереднього нарахування та виплати спірних сум грошового забезпечення, а тому позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу з 29 січня 2020 року компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати спірного у цій справі грошового забезпечення суд визнає обґрунтованими.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У ході судового розгляду справи відповідач не довів правомірність поведінки суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах. Натомість, позовні вимоги ґрунтуються на матеріальному законі та відповідають обставинам справи, а відтак підлягають задоволенню.
Зважаючи на відсутність понесених позивачем судових витрат у цій адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 139, 241-243, 246, 250 КАС України, суд -
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнання протиправними дії Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" (вул. Низгірецька, буд. 1, м. Бердичів, Житомирська область, 13306; код ЄДРПОУ 0856330) щодо здійснення у період з 29 січня 2020 року по 17 жовтня 2022 року нарахування ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) розміру посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових видів грошового забезпечення, з використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2018 року, для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним званням ОСОБА_1 .
Зобов'язати Державну установу "Бердичівська виправна колонія (№70)" здійснити перерахунок усіх виплачених складових грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 17 жовтня 2022 року шляхом визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним званням враховуючи розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням вже виплачених сум, та виплатити ОСОБА_1 різницю між перерахованим та фактично виплаченим розміром грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року до 17 жовтня 2022 року.
Зобов'язати Державну установу "Бердичівська виправна колонія (№70)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму перерахованого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 17 жовтня 2022 року за весь час затримки виплати з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько
22.09.25