про залишення позовної заяви без руху
22 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/23360/24
категорія 112010201
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Приходько О.Г., розглядаючи позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року відкрито провадження у справі № 240/23360/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 31 липня 2025 року роз'єднано позовні вимоги у справі № 240/23360/24, залишивши у цій справі до розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно під час звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби.
При цьому справу за № 240/19226/25 було зареєстровано помилково, про що складено відповідне розпорядження керівника апарату Житомирського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року за № 282.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та з'ясувавши зміст заявлених у цій справі позовних вимог суд звертає увагу на таке.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За статтею 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (надалі - Закон № 2713-IV) на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, тому служба у територіальних органах управління, підрозділах кримінально-виконавчої інспекції, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах є різновидом публічної служби за визначенням пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.
Спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання, пов'язані з реалізацією передбачених законом гарантій, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після звільнення з публічної служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19; така ж позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21).
У згаданій постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням), а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид виплат.
Так, згідно з частиною п'ятою статті 21 Закону № 2713-IV особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 27 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року № 578 (надалі - Порядок № 578), під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Як визначено у пункті 60 Порядку № 578, для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
Відповідно до пункту 23 Порядку № 578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви.
Аналіз наведених судом положень дає підстави вважати, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження служби виникає при звільненні і це право реалізується шляхом подання службовцем відповідної заяви за місцем служби.
У цій справі суд з'ясував, що на підставі наказу Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" від 17 жовтня 2022 року № 101/ОС-22 майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи, звільнено за пунктом 7 частини першої статті 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію" з 17 жовтня 2022 року.
У позовній заяві позивач зазначає, що підтверджено доданими доказами, що у день звільнення, тобто 17 жовтня 2022 року, він звернувся до відповідача із заявою про виплату у встановлений законом строк грошової компенсації за неотримане речове майно (заява зареєстрована за № Т-23 від 17 листопада 2022 року). Відповіді на заяву від 17 жовтня 2022 року щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, як зазначає позивач, надано не було, тож усупереч статті 116 Кодексу законів про працю України, як стверджує позивач, відповідачем непроведено повного розрахунку у день звільнення.
Надаючи оцінку доводам позивача суд доходить висновку, що неотримання спірної компенсації за речове майно у день звільнення зі служби на підставі поданої заяви від 17 жовтня 2022 року утворює підстави вважати обізнаним позивача на день звільнення щодо непроведеного розрахунку в частині спірної компенсації за неотримане речове майно під час звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби.
Суд враховує при цьому, що позивач звернувся до відповідача із запитом від 22 жовтня 2024 року, й у відповіді від 21 листопада 2024 року № 13-16-24/ПІ-Т-16 відповідач повідомив, що виплата вищезазначеної компенсації буде можлива лише після надходження відповідних видатків. Проте, у цьому аспекті суд зазначає, що подання відповідачу запиту від 22 жовтня 2024 року щодо спірної грошової компенсації та отримання листа-відмови відповідача від 21 листопада 2024 року за № 13-16-24/ПІ-Т-16 у відповідь не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти активні дії щодо реалізації права і ця дата не пов'язана з початком перебігу строку звернення до суду.
Отже, звернувшись до суду із позовом в частині грошової компенсації за неотримане речове майно під час звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби 27 листопада 2024 року (28 листопада 2024 року зареєстровано судом та внесено до системи авторозподілу суду), позивачем пропущено встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України місячний строк звернення до суду у такій категорії спорів.
Слід відмітити, що при зверненні до суду особа повинна довести той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернулася за його захистом до суду упродовж встановленого процесуального строку звернення до суду. На противагу, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. При цьому враховується момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення, а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, зокрема у цій справі звернення із запитом до відповідача 22 жовтня 2024 року, тобто через 2 роки після звільнення зі служби.
Згідно з частиною шостою статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
У доданій до позову заяві про поновлення пропущеного процесуального строку звернення до суду позивач покликається на те, що є військовослужбовцем, призваним на військову службу по мобілізації одразу після звільнення з Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" й перебуває дотепер на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою від 09 жовтня 2024 року № 1797/3472/10-24, та проходить службу на території ведення бойових дій.
Суд враховує викладені доводи позивача й, не заперечуючи того, що наведене унеможливлює/ускладнює своєчасне звернення до суду, відповідні обставини мають бути підтвердженими належними доказами (довідка щодо залучення до бойових дій/військових заходів/операцій упродовж періоду з 18 жовтня 2022 року, перебування у складі військових формувань на території безпосереднього ведення бойових дій тощо). Натомість позивачем долучено лише копію довідки Військової частини НОМЕР_1 від 09 жовтня 2024 року № 1797/3472/10-24, якою підтверджено те, що молодший сержант ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" з 18 жовтня 2022 року мобілізований на період воєнного стану до оголошення демобілізації та перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 . При цьому, й суд звертає увагу, позивач у заяві акцентує на тому, що перебування на військовій службі завадило зверненню до суду у межах встановленого процесуального строку, водночас зазначаючи про перебування й натепер, тобто час звернення до суду з цим позовом, на службі.
Не заперечуючи того, що безпосередня участь у забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії унеможливлює/ускладнює своєчасне звернення до суду, такі обставини для цілей вирішення питання поновлення процесуального строку звернення до суду з позовом потребують підтвердження належними доказами.
Що ж до посилань позивача на безперервне несення військової служби, як на поважну причину пропуску строку звернення до суду, слід зауважити на тому, що саме по собі посилання на перебування на військовій службі не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку, така обставина може бути врахована судом, якщо вона знаходиться в прямому причинному зв'язку з пропуском процесуального строку (подібні висновки у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі № 580/9690/23, пункт 47). Натомість позивачем не підтверджено наявності такого причинного зв'язку жодними доказами.
Відповідно до частини тринадцятої статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
В силу норми частини п'ятої статті 242 КАС України суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду при застосуванні норм права, а тому, з урахуванням правових висновків Верховного Суду у постановах від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21, що підтримані й у постанові від 10 лютого 2025 року у справі № 240/5940/24, позовну заяву належить залишити без руху з наданням позивачу строку для подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з цим позовом в частині вимог щодо грошової компенсації за неотримане речове майно з наведенням поважних причин пропуску процесуального строку та з доданням належних доказів на підтвердження відповідних обставин.
При цьому суд зауважує, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Суд звертає увагу, що нормою частини третьої статті 123 КАС України передбачено, що у разі якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Керуючись статтями 122, 123, 171, 248, 256, 293, 294 КАС України, суддя,
ухвалив:
Визнати неповажними вказані у заяві від 27 листопада 2024 року підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду та залишити позовну заяву ОСОБА_1 без руху.
Встановити позивачу п'ятиденний строк з дня вручення (отримання) ухвали про залишення позовної заяви без руху для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доданням належних доказів на підтвердження поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовом у цій справі.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява (в частині) повертається без розгляду якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними.
Копію цієї ухвали надіслати особі, яка звернулась з позовом.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.
Суддя О.Г. Приходько