22 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/2954/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
розглянув у письмовому провадженні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Мішем» про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мішем»
до Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради
про стягнення 5 302 986 грн
Верховний Суд постановою від 10.09.2025 закрив касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради (далі - Департамент) в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Касаційну скаргу Департаменту в іншій частині залишив без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 і рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2024 залишив без змін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Мішем» (далі - ТОВ «Мішем», позивач) у відзиві на касаційну скаргу зазначило, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в сумі 15 000 грн.
До Верховного Суду надійшла заява позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 30 000 грн. До заяви позивач додав докази на підтвердження витрат на правничу допомогу в сумі 15 000 грн під час касаційного перегляду постанови Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 і рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2024. Крім того, позивач просить стягнути з Департаменту витрати на правничу допомогу в сумі 15 000 грн при першому касаційному перегляді судового рішення, за результатом якого була ухвалена постанова Верховного Суду від 29.04.2025.
Дослідивши наведені у заяві доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.
Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічні висновки викладено в постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції в розмірі 15 000 грн ТОВ «Мішем» надало копії:
- укладеного з Адвокатським об'єднанням «Богомолов та партнери» (виконавець) договору про надання правової допомоги від 29.03.2024 № 29/03;
- акта від 10.09.2025 про надану правову допомогу до договору №29/03 відповідно до якого виконавець надав (в тому числі із залученням на договірних засадах адвоката Годунова В.С. відповідно до п.3.1 договору) послуги за вказаним договором в межах справи № 922/2954/24 в суді касаційної інстанції при другому касаційному перегляді в сумі 15 000 грн (кількість витраченого часу на правничу допомогу 6 годин), а саме: надання усних консультацій по справі, в тому числі щодо правової позиції, вчинених учасниками справи, в тому числі судом, процесуальних дій та прийняття рішень; аналіз документів, підготовка та подання відзиву на касаційну скаргу; участь в судових засіданнях.
Розглянувши наведені ТОВ «Мішем» обґрунтування зазначених витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням змісту договору про надання правової допомоги, поданих ТОВ «Мішем» доказів на підтвердження понесення зазначених вище витрат у суді касаційної інстанції та обсягу фактично наданих адвокатом послуг (підготовка відзиву на касаційну скаргу, участь у судовому засіданні в суді касаційної інстанції), беручи до уваги критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, а також результат перегляду справи в касаційному порядку, Суд дійшов висновку, що заявлені ТОВ «Мішем» до стягнення витрати при другому касаційному перегляді судових рішень у розмірі 15 000 грн є доведеними та обґрунтованими.
Як вже зазначалося вище, у розумінні положень статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Проте Департамент правом на подання заперечень проти розміру заявлених ТОВ «Мішем» судових витрат не скористалось.
Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про задоволення заяви ТОВ «Мішем» про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення з Департаменту на користь ТОВ «Мішем» судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн у зв'язку з повторним касаційним переглядом судових рішень.
Стосовно заяви ТОВ «Мішем» в частині відшкодування витрат на правничу допомогу при первісному касаційному перегляді, за результатом якого Верховний Суд ухвалив постанову від 29.04.2025 про направлення справи на новий апеляційний розгляд, слід зазначити таке.
Порядок розподілу судових витрат визначений у статтях 129 - 130 ГПК України. Частина 4 статті 129 ГПК України передбачає, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру заявлених вимог.
У постанові від 18.05.2020 у справі № 530/1731/16-ц Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Разом із тим, у випадку, якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (постанови від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
Верховний Суд в постанові від 29.04.2025 не ухвалював остаточне судове рішення у цій справі, а направив справу на новий розгляд до апеляційного господарського суду.
Отже, розподіл судових витрат, у тому числі понесених у зв'язку з первісним переглядом справи в суді касаційної інстанції, має здійснюватися за наслідками вирішення позовних вимог тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Як вбачається зі змісту постанови Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 у цій справі, ТОВ «Мішем» зверталось до суду апеляційної інстанції (який ухвалив остаточне рішення у справі за результатом нового розгляду) про відшкодування понесених ним судових витрат в суді касаційної інстанції в сумі 15 000 грн, у задоволенні якої суд апеляційної інстанції відмовив.
ТОВ «Мішем» правом касаційного оскарження вказаної постанови суду апеляційної інстанції у відповідній частині (щодо розподілу судових витрат позивача в суді касаційної інстанції) не скористалось. У зв'язку з чим, з огляду на положення статті 300 ГПК України, Верховний Суд в постанові від 10.09.2025 не надавав оцінку законності вчиненої судом апеляційної інстанції процесуальної дії з відмови у задоволенні заяви ТОВ «Мішем» про розподіл судових витрат у відповідній частині.
За таких обставин у задоволенні заяви ТОВ «Мішем» в частині відшкодування судових витрат на правничу допомогу у зв'язку з первісним переглядом справи в суді касаційної інстанції слід відмовити з підстави відсутності у Верховного Суду повноважень здійснювати розподіл таких витрат.
Керуючись статтями 126, 129, 244, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Мішем» про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.
2. Стягнути з Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради (ідентифікаційний код 34861610) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мішем» (ідентифікаційний код 40121960) 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Мішем» в іншій частині відмовити.
3. Доручити Господарському суду Харківської області видати наказ.
Додаткова постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Зуєв В.А.