22 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 920/1042/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючого), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо Іллі Вікторовича
на ухвалу Господарського суду Сумської області від 16.04.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2025
за скаргою Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо Іллі Вікторовича
на бездіяльність державного виконавця
у справі за позовом Фізичної особи - підприємця Ксєнєвої Зінаїди Петрівни
до Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо Іллі Вікторовича
про стягнення 600 138 грн.
1. Стислий зміст позовних вимог, судових рішень та скарги на дії державного виконавця
1.1. У провадженні Господарського суду Сумської області перебувала справа за позовом Фізичної особи - підприємця Ксєнєвої Зінаїди Петрівни (далі - ФОП Ксєнєва З. П., позивач) до суду Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо Іллі Вікторовича (далі - АТ «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду, Товариство, відповідач, скаржник) про стягнення 519 600 грн неустойки та 80 538 грн штрафу.
1.2. Господарський суд Сумської області рішенням від 22.03.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 у справі № 920/1042/22, позов задовольнив частково; стягнув з АТ «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду на користь ФОП Ксєнєвої З. П. 469 316,40 грн неустойки.
1.3. На виконання рішення від 22.03.2023 у цій справі, суд 27.10.2023 видав наказ.
1.4. До суду надійшла скарга АТ «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду на бездіяльність державного виконавця щодо невчинення дій по закінченню виконавчого провадження з примусового виконання наказу від 27.10.2023 у справі № 920/1042/22, відповідно до якої скаржник просить суд:
- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука Костянтина Петровича (далі - державний виконавець, ВДВС) щодо невчинення дій, передбачених статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження» (за заявою боржника - Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» (далі - АТ «МР БАНК») про закінчення виконавчого провадження;
- зобов'язати державного виконавця невідкладно винести постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі пунктів 4, 19 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
2.1. Господарський суд Сумської області ухвалою від 16.04.2025 (суддя - Жерьобкіна Є. А.) відмовив у задоволенні скарги АТ «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду на бездіяльність державного виконавця щодо невчинення дій по закінченню виконавчого провадження з примусового виконання наказу від 27.10.2023 у справі № 920/1042/22.
2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 03.06.2025 (колегія суддів: Гаврилюк О. М., Ткаченко Б. О., Майданевич А. Г.) залишив ухвалу Господарського суду Сумської області від 16.04.2025 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
3. Стислий виклад вимог касаційної скарги
3.1. АТ «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: ухвалу Господарського суду Сумської області від 16.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 у справі № 920/1042/22 про відмову у задоволенні скарги Товариства скасувати та ухвалити нове рішення за скаргою Товариства на бездіяльність державного виконавця про її задоволення.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. Касаційна скарга АТ «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.1.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, АТ «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили положення статей 73, 74, 76, 77, 78 ГПК України та не застосували до спірних правовідносин приписи пунктів 4, 19 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», які підлягають застосуванню.
4.1.3. Скаржник також вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 25.11.2021 у справі № 924/92/20, від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17, від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, у від 15.05.2019 у справі №727/1561/1б-ц.
4.2. Позиція інших учасників справи
4.2.1. ФОП Ксєнєва З. П. у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
4.2.2. Від державного виконавця відзив на касаційну скаргу до Суду не надходив.
5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
5.1. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що Господарський суд Сумської області рішенням від 22.03.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 у справі № 920/1042/22, позов задовольнив частково; стягнув з АТ «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду на користь ФОП Ксєнєвої З. П. 469 316,40 грн неустойки.
5.2. Господарський суд Сумської області на виконання рішення від 22.03.2023 у цій справі 27.10.2023 видав наказ про стягнення з АТ «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду на користь ФОП Ксєнєвої З. П. 469 316,40 грн неустойки.
5.3. Державний виконавець 17.01.2024 розглянув заяву стягувача від 10.01.2024 про примусове виконання наказу № 920/1042/22 від 27.03.2023 та виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, постанову про стягнення виконавчого збору.
5.4. При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій також враховано, що у цій справі предметом розгляду було питання щодо законності відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, між тими самими сторонами та предметом позовних вимог.
5.5. 29.01.2025 на адресу ВДВС скаржник - АТ «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб направив заяву від 28.01.2025 № 87 про закінчення виконавчого провадження, відповідно до якої просив негайно винести постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 17.01.2024 щодо стягнення з АТ «МР БАНК» на користь ФОП Ксєнєвої З. П. заборгованості зі сплати неустойки у сумі 469 316,40 грн на підставі наказу Господарського суду Сумської області № 920/1042/22 від 27.10.2023; направити постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 в електронний кабінет ЕСІТС та додатково на поштову адресу банку.
5.5.1. Заяву мотивував тим, що відповідно до рішення Національного банку України № 91-рш/БТ від 25.05.2022 (регулятор) вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати АТ «МР БАНК». Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 131 від 25.02.2022 «Про початок процедури ліквідації АТ «МР БАНК» та делегування повноважень ліквідатора - Луньо Іллі Вікторовичу. Таким чином, з 25.02.2022 АТ «МР БАНК» перебуває в процедурі ліквідації, яка здійснюється державною установою - Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Крім того, відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11.05.2022 «Про примусове вилучення в Україні об'єктів права власності російської федерації та її резидентів» та Указу Президента України від 11.05.2022 № 326/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11.05.2022 року «Про примусове вилучення в Україні об'єктів права власності російської федерації та її резидентів», 19.05.2022 в Україні примусово вилучені корпоративні права (акції) у розмірі 100 відсотків майна АТ «МР БАНК», що належали Публічному акціонерному товариству «Сбербанк Росії», яке повністю припинило участь у Банку, переставши бути акціонером Банку, а держава Україна набула право власності на корпоративні права (акції) у розмірі 100 відсотків майна Банку. Отже, починаючи з 19.05.2022 єдиним власником (акціонером) банку є держава Україна.
5.5.2. На думку заявника, наявний імперативний обов'язок державного виконавця, з моменту встановлення факту прийняття рішення Національним банком України відносно банка боржника про відкликання банківської ліцензії та його ліквідацію, винести постанову про закінчення виконавчого провадження та надіслати постанову стягувачу разом із оригіналом виконавчого документа з відповідною відміткою.
5.6. За результатом розгляду заяви від 28.01.2025№ 87, на адресу Банку надійшло повідомлення державного виконавця від 14.02.2025 № 14477 про відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1.
5.7. Скаржник не погоджується з такою позицією державного виконавця, тому звернувся до суду зі скаргою. Зазначає, що підставою для звернення ФОП Ксєнєвою З. П. з позовом було невиконання зобов'язання щодо повернення орендованого приміщення після припинення договору, у зв'язку з закінчення строку на який його було укладено. Судом встановлено, що договір оренди припинив дію 03.10.2022, а акт приймання-передачі орендованого приміщення датовано 29.12.2022. Згідно з рішенням суду з АТ «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду стягнуто на користь ФОП Ксєнєвої З. П. 469 316,40 грн неустойки, нарахованої на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за період з 07.10.2022 до 29.12.2022. Тобто після початку процедури ліквідації.
5.8. На думку скаржника, стягнута сума коштів для банку не є поточними витратами у ліквідаційній процедурі в розумінні частини другої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наказ Господарського суду Сумської області від 27.10.2023 у справі № 920/1042/22 щодо зобов'язання до вчинення ліквідатором банку (Уповноваженою особою ФГВФО) певних дій з погашення таких вимог не містив. Рішення суду передбачало лише стягнення з юридичної особи АТ «МР БАНК» суми неустойки.
5.9. Начальником ВДВС, при прийнятті рішення, не надано правової оцінки природі правовідносин на підставі яких виникла заборгованість перед ФОП Ксєнєвою З. П. Зокрема, не враховано, що положення частини другої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлюють вичерпний перелік витрат банку, які можна віднести до витрат пов'язаних із здійсненням процедури ліквідації (як поточні в ліквідації), водночас стягнення на підставі наказу від 27.10.2023 № 920/1042/22 відбувалося не у зв'язку із наданням ФОП Ксєнєвою З. П. певних послуг у період ліквідації банку.
5.10. Скаржник вказує, що чинним законодавством не передбачений інший механізм стягнення коштів з банку, що ліквідується, окрім як подання заяви кредитора, згідно з Положенням про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, затвердженим Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.08.2017 № 3711. Таким чином, на думку скаржника, за наявності двох підстав - прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника та прийняття Фондом гарантування вкладів фізичних осіб рішення про початок процедури ліквідації банку-боржника, державний виконавець мав обов'язок закінчити виконавче провадження, з урахуванням особливого правового статусу банку, що перебуває у процедурі ліквідації
5.11. Скаржник звертає увагу, що заява про закінчення виконавчого провадження адресована державному виконавцю, який здійснює примусове виконання. Проте, за цією заявою рішення прийняте начальником ВДВС, у той час як державний виконавець проігнорував таке звернення, тобто вчинив протиправну бездіяльність.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
6.3. Ухвалою Верховного Суду від 04.08.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду та ухвалено здійснити її перегляд у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.3. Причиною звернення зі скаргою на дії / бездіяльність державного виконавця стала незгода АТ «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду щодо відмови державного виконавця закінчити виконавче провадження на підставі пунктів 4, 19 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
7.4. Предметом касаційного перегляду у цій справі є ухвала суду першої інстанції, залишена без змін постановою апеляційного суду, якою відмовлено у задоволенні скарги.
7.5. У вирішенні доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження Верховний Суд зазначає таке.
7.6. Відповідно до статті 1291 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
7.7. За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню..
7.8. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» за цим законом підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами в передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
7.9. Частинами першою, другою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
7.10. Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
7.11. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є, зокрема, обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
7.12. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
7.13. Згідно зі статтею 3391 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
7.14. АТ «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду із посиланням на приписи пунктів 4, 19 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» вважає, що державний виконавець проігнорував звернення боржника та не вирішив питання про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1.
7.15. Відмовляючи в задоволенні скарги АТ «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду на бездіяльність державного виконавця, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач не довів наявності підстав для вчинення державним виконавцем дій, передбачених статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження».
7.16. Зокрема, суди виходили з того, що у цій справі судове рішення та виконавчий документ на його примусове виконання видані після відкликання банківської ліцензії відповідача, виконавче провадження відкрито щодо боржника який не ліквідований, а лише перебуває в процедурі ліквідації, отже, пункти 4, 19 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», які визначають підстави закінчення виконавчого провадження не підлягали застосуванню у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
7.17. При цьому суди зазначили, що рішенням від 22.03.2023 у справі № 920/1042/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2023, Господарський суд Сумської області стягнув саме з АТ «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду на користь ФОП Ксєнєвої З. П. 469 316,40 грн неустойки. На виконання цього рішення 27.10.2023 суд видав наказ про стягнення саме з АТ «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду на користь ФОП Ксєнєвої З. П. 469 316,40 грн неустойки. Тобто, відповідачем у цій справі є саме АТ «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду.
7.18. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди у розгляді скарги АТ «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду застосували висновки Верховного Суду від 02.10.2024 у справі № 920/1042/22 (за участю тих самих учасників справи). Зокрема, Верховний Суд у наведеній вище постанові наголосив, що у разі, якщо існують судові рішення, які набрали законної сили, щодо зобов'язання до вчинення ліквідатором банку певних дій із погашення вимог, які виникли як поточні в ліквідаційній процедурі до неплатоспроможного банку, і такий ліквідатор відмовляється в добровільному порядку виконати такі рішення, стягувач не може бути позбавлений конституційного права на виконання судового рішення. З огляду на що, таке повернення державним виконавцем без прийняття до виконання виконавчого документа стягувачу буде незаконним. Судами встановлено, що у боржника - АТ «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду зобов'язання є поточними, а не кредиторськими.
7.19. У вирішенні доводів скаржника, Верховний Суд виходить із такого.
7.20. Відповідно до пунктів 4, 19 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, прийняття Фондом гарантування вкладів фізичних осіб рішення про початок процедури ліквідації банку-боржника.
7.21. Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 21.03.2024 у справі № 920/674/22 (на яку посилається суд апеляційної інстанції), між тими ж сторонами, за аналогічною скаргою АТ «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду на дії державного виконавця, однак щодо іншого виконавчого документа вже висловився стосовно наявності / відсутності підстав для закриття виконавчого провадження, передбачених пунктами 4, 19 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
7.22. Зокрема, у справі № 920/674/22 Верховний Суд зазначив, що у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень уповноваженими цим Законом органами та особами здійснюється у межах повноважень та у спосіб, що визначені, зокрема, Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.
7.23. Одним із таких актів є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який установлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків (стаття 1 цього Закону).
7.24. Відповідно до пункту 8 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - в редакції, чинній на момент звернення із заявою про закінчення виконавчого провадження) законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить.
7.25. Тобто у спорах, пов'язаних із виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов'язань перед його кредиторами, приписи Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними стосовно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини. Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011, від 13.03.2018 у справі № 910/23398/16, від 29.08.2018 у справі № 127/10129/17, від 23.01.2019 у справі № 761/2512/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17 та постановах Верховного Суду від 02.10.2024 у справі № 920/1042/22, від 21.03.2024 у справі № 920/674/22.
7.26. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011, відповідно до частини третьої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» допускається можливість виникнення в банку, який перебуває в ліквідаційній процедурі, додаткових зобов'язань, пов'язаних з витратами в ліквідаційній процедурі неплатоспроможного банку.
7.27. Згідно із частиною четвертою статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» початок тимчасової адміністрації або будь-які дії, що вживаються Фондом на виконання плану врегулювання, не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів, зокрема, про оренду нерухомого майна. Приймаючий / перехідний банк є правонаступником неплатоспроможного банку за такими переданими договорами з моменту відчуження / передачі майна (активів) та зобов'язань неплатоспроможного банку. Такі договори виконуються на тих самих умовах, на яких вони були укладені з банком до часу визнання його неплатоспроможним.
7.28. Відповідно до абзацу 2 пункту 1.15 глави 1 розділу ІІІ Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2 (тут і далі - в редакції, чинній на момент звернення із заявою про закінчення виконавчого провадження) під час тимчасової адміністрації не здійснюється примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку.
7.29. Разом з тим у пункті 1.16 глави 1 розділу ІІІ наведеного Положення зазначено, що обмеження, встановлені абзацом другим пункту 1.15 цієї глави, не поширюються на зобов'язання банку щодо витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини 4 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
7.30. Системний аналіз приписів статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку дає підстави для висновку, що зазначені нормативні акти передбачають дві категорії видатків банку, які здійснюються у процедурі його ліквідації, а саме: видатки, спрямовані Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на задоволення вимог кредиторів в порядку черговості, визначеної частиною 1 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; видатки, пов'язані із здійсненням ліквідації та які проводяться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 909/1152/17.
7.31. Також колегія суддів враховує, що у справі № 920/1042/22 у постанові від 02.10.2024 Верховний Суд виклав висновок про те, що спір між сторонами у цій справі виник з орендних правовідносин і вказаним рішенням з Банку в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію стягнуто 469 316,40 грн неустойки, нарахованої за період з 07.10.2022 до 29.12.2022 на підставі частини другої статті 785 ЦК України, тобто після початку процедури ліквідації Банку, оскільки договір оренди припинив дію 03.10.2022, а акт приймання-передачі орендованого приміщення датовано 29.12.2022. Тобто спірні зобов'язання виникли у боржника як поточні в ліквідаційній процедурі.
7.32. Суд також вважає за необхідне звернутися до до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в постанові від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011.
7.33. У означеній постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що положення пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» мають застосовуватися імперативно щодо всіх конкурсних вимог кредиторів неплатоспроможного банку, оскільки Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає спеціальні процедури задоволення конкурсних вимог неплатоспроможного банку у відповідній черговості. Аналогічний висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2024 у справі № 920/1042/22, від 21.03.2024 у справі № 920/674/22, від 11.07.2023 у справі № 909/1152/17.
7.34. Однак, якщо існують судові рішення, які набрали законної сили, щодо зобов'язання до вчинення ліквідатором банку певних дій із погашення вимог, які виникли як поточні в ліквідаційній процедурі до неплатоспроможного банку, і такий ліквідатор відмовляється в добровільному порядку виконати такі рішення, стягувач не може бути позбавлений конституційного права на виконання судового рішення. З огляду на таке повернення державним виконавцем без прийняття до виконання виконавчого документа стягувачу буде незаконним. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011 та постановах від 02.10.2024 у справі № 920/1042/22, від 21.03.2024 у справі № 920/674/22.
7.35. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що висновки судів в оскаржуваних судових рішеннях у повній мірі відповідають наведеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду та висновкам Верховного Суду. Протилежного не доводить, зокрема, що спірні зобов'язання, які виникли у відповідача, не належать до поточних зобов'язань у ліквідаційній процедурі.
7.36. Колегія суддів також враховує, що Верховний Суд у постанові від 02.10.2024 у цій справі також наголосив на тому, що «банк» та «уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб» є різними суб'єктами правовідносин у системі гарантування вкладів фізичних осіб, а тому їх не можна ототожнювати. Подібний висновок також викладений у постанові Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 826/14741/17.
7.37. З урахуванням викладеного Верховний Суд погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не довів наявності підстав для визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця щодо невчинення ним дій, передбачених статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження».
7.38. Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, помилково не застосували до спірних правовідносин приписи пунктів 4, 19 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та не врахували висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 25.11.2021 у справі № 924/92/20, від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17, від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, у від 15.05.2019 у справі № 727/1561/1б-ц.
7.39. Суд, діючи в межах повноважень, передбачених статтею 300 ГПК України, перевіривши у межах касаційної скарги законність та обґрунтованість судових рішень, дійшов висновку, що висновки суду апеляційної інстанції є правомірними та узгоджуються з вимогами статей 73, 74, 76, 77, 78 ГПК України, пунктами 4, 19 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
7.40. Доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені господарськими судами під час розгляду скарги АТ «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду на неправомірну бездіяльність державного виконавця, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень.
7.41. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
7.42. Доводи, ФОП Ксєнєва З. П. викладені у відзиві на касаційну скаргу беруться до уваги Касаційним господарським судом лише у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.
7.43. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
7.44. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
8.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
8.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Відтак касаційну скаргу Товариства слід залишити без задоволення.
9. Судові витрати
9.1. За подання касаційної скарги на судові рішення, якими розглянуто скаргу на рішення, дії (бездіяльність) органу державної виконавчої служби судовий збір не сплачується, а відтак і не покладається.
Керуючись статтями 300, 308, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Міжнародний резервний банк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо Іллі Вікторовича залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Сумської області від 16.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 у справі № 920/1042/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова