ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.09.2025Справа № 910/587/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" вул. Космічна, 12А, м. Київ, 02192
до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вул. Дегтярівська, 31, корпус 2, м. Київ, 03057
про стягнення 19 655,71 грн.
представники сторін: без виклику.
Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення 19 655,71 грн., а саме 18 000,00 грн. боргу, 190,81 грн. процентів річних, 1139,01 грн. втрат від інфляції.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 4858 про надання послуг від 11.06.2020 року в частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/587/24, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Судом встановлено, що через систему "Електронний суд" від уповноваженого представника відповідача надійшли: 05.02.2024 року - заява б/н від 05.02.2024 року про застосування строків позовної давності; 07.02.2024 року - відзив на позовну заяву б/н від 07.02.2024 року, з доказами направлення на адресу позивача, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на відсутність порушень умов Договору з боку Департаменту, оскільки, як наголошує відповідач, останній листом № 064-4575 від 02.10.2023 року повідомляв позивача відсутність підстав для підписання актів приймання-передачі наданих послуг №№ 343-10015 від 01.07.2020, 343-10016 від 03.08.2020, 343-13947 від 01.09.2020, 343-20243 від 07.12.2020 до спірного договору № 4858 від 11.06.2020 року, та їх реєстрація та оплата в межах кошторисних призначень відповідачу на 2023 рік не є можливою. Також відповідач зазначив, що станом на 01.01.2023 рік кредиторська заборгованість перед позивачем в сумі 18 000,00 грн. у відповідача не обліковується, кошти на погашення не передбачались, отже у позивача відсутні правові підстави для нарахування та стягнення в судовому порядку заборгованості та штрафних санкцій. Окрім цього відзив містить клопотання згідно ч. 7 ст. 252 ГПК України про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; від уповноваженого представника позивача 09.02.2024 року надійшла відповідь на відзив б/н від 09.02.2024 року, з доказами направлення на адресу відповідача, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача та вказує на те, що Департамент, отримавши грошову вимогу разом з актами приймання-передачі наданих послуг, у встановлений 7-ми денний строк жодної відповіді не надав та не здійснив оплату заборгованості, натомість повідомивши 02.10.2023 року листом про неможливість реєстрації, підписання та оплати актів приймання-передачі наданих послуг №№ 343-10015 від 01.07.2020, 343-10016 від 03.08.2020, 343-13947 від 01.09.2020, 343-20243 від 07.12.2020 до договору в межах кошторисних призначень Департаменту на 2023 рік, враховуючи, що кошти на погашення кредиторської заборгованості перед позивачем не передбачалось. Посилаючись на умови Договору та відсутність вмотивованої відмови замовника в прийманні наданих послуг позивач вважає, що послуги за вказаними актами надані належним чином та виконавцем прийнятті без зауваження, а обов'язок з оплати наданих позивачем послуг виник у Департаменту з моменту отримання вимоги (23.08.2023 року). Також позивач вказує, що відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання та вважає поважною причиною пропуску строку позовної давності через воєнний стан в Україні. Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 року в зв'язку з не наведенням відповідачем в обґрунтування поданого клопотання жодних обставин, які можуть бути підставами для розгляду справи № 910/587/24 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, в задоволенні клопотання Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи суду не надано.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання заперечень на відповідь на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 167 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано заперечень на відповідь на відзив, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.
Згідно з ч.ч. 1, 4 статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.
Відповідно до пункту 18 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.
Згідно частини 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.
За приписами частини 4 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 11 червня 2020 року між та Комунальним підприємством «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (позивач у справі, виконавець за договором, КП ГІОЦ) та Департаментом міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідач у справі, замовник за договором) укладено Договір №4858 про надання послуг (далі - Договір), згідно 1.1 якого виконавець зобов'язується надати замовникові послуги, зазначені в п.1.2 договору, а замовник прийняти і оплатити такі послуги.
Як погоджено сторонами в п.1.2 Договору найменування послуг: супроводження програмно-апаратного комплексу «Комплексна інформаційно-аналітична система управління фінансово-господарською діяльністю в м. Києві» (ДК 021:2015 72260000-5: Послуги, пов'язані з програмним забезпеченням), зазначені у розділі 3 цього Договору.
Розділами 3 - 10 Договору сторони узгодили порядок надання послуг, права та обов'язки сторін, ціна договору та порядок розрахунків, розв'язання спорів, відповідальність сторін, форс-мажор, строк дії договору та умови його припинення тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Згідно статті 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Як зазначено пунктом 9.1 Договору термін дії Договору встановлюється з дати підписання та діє до 31 грудня 2020 року.
Доказів укладення Додаткових угод про продовження/зміну строку дії спірного Договору матеріали справи не містять.
Вказаний Договір підписаний представниками виконавця і замовника та скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.
Згідно з статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
У відповідності до частини 1 статті 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.
У випадках, встановлених договором, виконавець має прав покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору (ч. 2 ст. 902 ЦК України).
Пунктом 3.1. Договору передбачено, що термін надання послуг: з 01.06.2020 року по 31.12.2020 року, місце надання послуг: вулиця Вишгородська 21, м. Київ 04074; вулиця Дегтярівська 31 корп. 2 , м. Київ 03057.
Згідно п. 3.2 Договору в межах цього Договору виконавець надає наступні послуги: 3.2.1. Супроводження програмно - апаратного комплексу «Комплексна інформаційно-аналітична система управління фінансово-господарською діяльністю в м. Києві» (КІАС «УФГД»), що включає: надання замовнику дискового простору у розмірі 500 МГб на серверному обладнанні виконавця для розміщення облікових даних замовника; забезпечення у наданому дисковому просторі повноцінного функціонування Системи з наданням доступу користувачам замовника; адміністрування списку користувачів Системи, налагодження прав доступу користувачів; забезпечення захисту облікових даних замовника від несанкціонованого доступу третіх осіб і забезпечення захисту дискового простору від проникнення вірусів; забезпечення щотижневого збереження архівної копії баз даних та проведення щотижневої перевірки цілісності жорстокого диску та серверного обладнання; здійснення дистанційного консультування користувачів замовника щодо роботи в системі; здійснення виїздів виконавця на територію замовника для проведення консультацій (за неможливості дистанційного консультування); проведення регламентних робіт по обслуговуванню Системи та серверного обладнання.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Відповідно до п.4.1. Договору ціна договору становить 31 500,00 грн. в тому числі ПДВ - 5250,00 грн.
Вартість послуг обумовлених даним Договором, рахується на основі діючих прейскурантів і калькуляцій виконавця та зазначається у Розрахунку вартості послуг, що є Додатком № 1 до даного Договору (пункт 4.2. Договору).
Так, в матеріалах справи наявний погоджений сторонами Додаток № 1 до Договору «Розрахунок вартості послуг за календарний місяць з червня по грудень 2020 року», згідно якого вартість послуг з Супроводження програмно-апаратного комплексу «Комплексна інформаційно-аналітична система управління фінансово-господарською діяльністю в м. Києві» становить 4500,00 грн. з ПДВ за місяць та 31 500,00 грн. з ПДВ на рік.
Згідно частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У пункті 4.3 Договору сторони погодили, що розрахунки замовника з виконавцем за надані послуги здійснюються наступним чином: шляхом безготівкового перерахування замовником коштів на поточний рахунок виконавця на підставі узгоджених та підписаних сторонами актів приймання-передачі наданих послуг, за умови отримання замовником відповідного бюджетного фінансування на свій рахунок. У разі затримки бюджетного фінансування замовника, розрахунок за надані послуги здійснюється протягом 7 банківських днів з дати отримання замовником бюджетного фінансування на свій рахунок, при цьому штрафні санкції до замовника при затримці оплати не застосовуються.
За результатами наданих послуг виконавець оформлює та передає на підписання замовнику акти приймання-передачі наданих послуг. Згідно п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України виконавець зобов'язується зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних (пункт 4.4. Договору).
Відповідно до п. 4.5 Договору замовник протягом 5-ти робочих днів з моменту одержання від виконавця актів приймання-передачі наданих послуг, підписує і направляє виконавцю його примірники зазначених актів або надсилає мотивовану відмову в прийманні наданих послуг, що містить перелік недоліків та зауважень.
Виконавець протягом 5-ти робочих днів з дня одержання відмови замовника від приймання наданих послуг, що містить перелік недоліків та зауважень, складає і направляє замовнику два примірника двостороннього акту з переліком недоліків і термінів їх усунення, підписаний зі своєї сторони (п. 4.6 Договору).
Відповідно до п. 4.7 договору у випадку непідписання замовником акту(-ів) приймання-передачі наданих послуг у встановлені строки та відсутності мотивованої відмови замовника в прийманні наданих послуг, вважається, що послуги виконавця прийняті без зауважень.
Як встановлено судом, на підтвердження факту надання послуг за Договором в період червень - серпень, грудень 2020 року позивачем надані копії складених та підписаних в односторонньому порядку з боку позивача як виконавця актів приймання-передачі надання послуг на загальну суму 18000,00 грн., а саме: № 343-10015 від 01.07.2020 року на суму 4500,00 грн., №343-10016 від 03.08.2020 року на суму 4500,00 грн., № 343-13947 від 01.09.2020 року на суму 4500,00 грн., № 343-20243 від 07.12.2020 року на суму 4500,00 грн.
Наразі, вказані акти приймання-передачі разом з грошовою вимогою № 303-3305 від 17.08.2023 про стягнення заборгованості у сумі 18 000,00 грн. були направлені позивачем на адресу відповідача, вказану в Договорі, що підтверджується копією фіскального чеку від 18.08.2023 року та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0304911077808, згідно якого були отримані відповідачем 25.08.2023 року.
У відповідь на вказану вимогу відповідач листом № 064-4575 від 02.10.2023 року, посилаючись на Бюджетний кодекс України, повідомив позивача про відсутність бюджетного фінансування у 2023 році для оплати наданих у червень - серпень, грудень 2020 року послуг та, відповідно, відсутність підстав для оплати цих. Копія зазначеного листа наявна в матеріалах справи.
Окрім цього судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання листа Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 064-198/4 (вх. № 303/2117 від 24.04.2020 року) КП «ГІОЦ» було надано доступ та налагоджено право доступу до програмного забезпечення КІАС «УФГД» (ІС-ПРО) фахівцям Департаменту: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,а також здійснювалось дистанційне консультування користувачів замовника.
Факт доступу користувачів Департаменту: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до програмного забезпечення підтверджується наданим позивачем фрагментом протоколу подій КІАС «УФГД» за період з 01.05.2020 року по 31.12.2020 року. Також обставини налагодження прав доступу користувачів Департаменту провідним інженером КП ГІОЦ Піскловим Ю.А. підтверджуються фрагментом протоколу подій КІАС «УФГД» за період з 24.04.2020 року по 28.04.2020 року.
Отже, вказані докази додатково підтверджують виконання позивачем умов Договору в частині надання послуг, в тому числі в спірні періоди.
Окремо судом враховано, що згідно наданих позивачем доказів Департаментом було прийнято та сплачено передбачені Договором послуги у період вересень-листопад 2020 року, згідно з виставленими актами приймання - передачі наданих послуг: від 05.10.2020 року № 343-15999 на суму 4500,00 грн., від 02.11.2020 року № 343-18007 на суму 4500, 00 грн., від 01.12.2020 року № 343-20038 на суму 4500 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви копіями відповідних платіжних інструкцій.
При цьому, враховуючи пункти 4.4, 4.5 Договору обов'язку виконавця оформити і передати на підписання замовнику акти приймання-передачі наданих послуг кореспондує обов'язок замовника своєчасно протягом 5-ти робочих днів з моменту одержання підписати, виставлені виконавцем акти, за відсутності мотивованої відмови від підписання, та направити виконавцю для засвідчення факту належного виконання послуг КП ГІОЦ за Договором.
Тобто, з огляду на умови пунктів 4.5 та 4.7 Договору суд вважає вказані підписані в односторонньому порядку КП «ГІОЦ» акти приймання - передачі наданих послуг за червень- серпень, грудень 2020 року такими, що погоджені замовником, та є доказом належного виконання позивачем своїх зобов'язань щодо своєчасного та повного виконання обумовлених Договором послуг, отже доходить висновку про можливість вважати вказані в цих актах послуги такими, що позивачем надані в повному обсязі та відповідно до умов Договору.
Вказаний факт за відсутності будь - яких претензій замовника щодо обсягу, змісту та ціни наданих послуг, а також ненадання сторонами жодних доказів наявності мотивованої відмови відповідача від підписання спірних актів на суму 18 000,00 грн. та/або повернення їх дає змогу стверджувати про наявність у відповідача зобов'язання з оплати послуг, а у позивача відповідного права вимагати такої оплати.
За таких обставин, суд доходить висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг з Супроводження програмно-апаратного комплексу «Комплексна інформаційно-аналітична система управління фінансово-господарською діяльністю в м. Києві» у відповідності до умов Договору в обсягах, зазначених в актах приймання - передачі наданих послуг та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з надання послуг, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з їх оплати, є Акти приймання-передачі наданих послуг та саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість наданих послуг.
Замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за надані виконавцем послуги (п. 5.2.1 договору).
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, всупереч досягнутим домовленостям, відповідач належним чином не здійснив оплату наданих за спірним Договором послуг, в зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за Договором в загальній сумі 18 000,00 грн.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов'язання щодо оплати наданих Комунальним підприємством «Головний інформаційно-обчислювальний центр» послуг у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору № 4858 про надання послуг щодо супроводження програмно-апаратного комплексу «Комплексна інформаційно-аналітична система управління фінансово-господарською діяльністю в м. Києві від 11.06.2020 року відповідач належним чином не виконав, в результаті чого у Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 18 000,00 , яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання у спірний період укладеного між сторонами Договору № 4858 про надання послуг щодо супроводження програмно-апаратного комплексу «Комплексна інформаційно-аналітична система управління фінансово-господарською діяльністю в м. Києві від 11.06.2020 року та/або його окремих положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін також відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів, оскільки відповідач заперечує проти відсутності кредиторської заборгованості та наголошує не передбачення кошторисними призначеннями оплати послуг за спірними актами приймання - передачі, зазначаючи, зокрема, про відсутність зареєстрованого бюджетного зобов'язання та відповідного фінансування.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.
За приписами ст. 48 Бюджетного кодексу України розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.
Згідно з п. 20 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, визнається порушенням бюджетного законодавства.
Проте, суд зазначає, що Бюджетним кодексом України, на який посилається відповідач, регулюють відносини, що виникають виключно у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контроль за дотриманням бюджетного законодавства, питання відповідальності за його порушення, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Кодексу).
Водночас, спеціальні норми вказаного Кодексу не регулюють господарські відносини, які виникають між юридичними особами при укладенні господарських договорів та їх виконанні.
Так, частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У свою чергу, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетним зобов'язанням є будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.
Тобто, чинне законодавство розрізняє поняття "бюджетне зобов'язання" та "господарське зобов'язання", які відповідач помилково ототожнює.
Поряд із цим суд наголошує, що самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням розпорядником бюджетних коштів відповідача та відсутністю у нього коштів, не звільняють Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виконати свій обов'язок за договором належним чином та відшкодувати позивачу вартість наданих у червні - серпні, грудні 2020 році послуг.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (пункти 48 та 40 рішень відповідно) (від 18.10.2005 року) та у справі "Бакалов проти України" (від 30.11.2004 року) зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 року у справі № 908/1076/17 та від 30.03.2020 року у справі № 910/3011/19, відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання.
За таких обставин, факт відсутності надходження коштів від розпорядника бюджетних коштів в будь-якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати наданих позивачем послуг, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості за надані позивачем за Договором відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 18 000,00 грн. з оплати наданих позивачем послуг підлягають задоволенню в повному обсязі.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
За умовами п. 6.2 Договору за несвоєчасну оплату наданих послуг сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент затримки, від простроченої суми за кожний день затримання платежу до дати погашення боргу.
Також суд зазначає, що згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо перерахування коштів КП «ГІОЦ» за надані послуги, визначені умовами Договору, позивачем нараховано на підставі п. 6.2 Договору пеню в сумі 1139,01 грн. за період 02.09.2023 - 08.01.2024 року, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України - 190,81 грн. процентів річних за період з 02.09.2023 року - 08.01.2024 року та 325,89 грн. втрат від інфляції за період з 02.09.2023 року по 30.11.2023 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунків.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховуються пеня, проценти річних та інфляційні втрати, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Також суд зазначає, що згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22 (провадження № 12-79гс23) зазначила, що на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює ч. 6 ст. 232 ГК України. Формулювання, яке містить ч. 3 ст. 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, у тому числі умови договору (у разі відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.
Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, установлений договором.
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання/зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення») нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
Таким чином, враховуючи умови п. 6.2 спірного Договору, які містять додаткове застереження щодо сплати пені "за кожний день затримання платежу до дати погашення боргу" суд зазначає про встановлення сторонами збільшеної тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями статті 232 Господарського кодексу України, а тому нарахування пені у спірних правовідносинах повинно здійснюватися у визначеному умовами Договором порядку, що і було враховано позивачем при визначенні періоду нарахування пені.
Додатково, з урахуванням постанови Верховного Суду від 04.05.2018 року № 927/333/17 суд наголошує, що закінчення строку дії спірного Договору 31.12.2020 року не є підставою припинення зобов'язань покупця з оплати наданих під час його дії послуг, так само як Департамент не може бути звільнений від відповідальності у вигляді пені, застосованої кредитором за порушення, яке мало місце під час дії Договору.
Крім того, щодо стягнення пені, нарахованої поза строком дії Договору суд зазначає, що таке нарахування не суперечить приписам частини 6 статті 232 ГК, згідно якої нарахування штрафних санкцій припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, і зазначений у вказаній статті строк (6 місяців), який збільшений умовами спірного Договору, жодною нормою ЦК та ГК не обмежується терміном дії договору.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір останньої з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення становить 1126,69 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 1126,69 грн. пені.
В свою чергу, за результатами перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції у зв'язку з простроченням оплати наданих за Договором послуг, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення, судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, умовам Договору і є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 190,81 грн. процентів річних та 325,89 грн. втрат від інфляції підлягають задоволенню.
В свою чергу, відповідачем надано до суду заяву про застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення заборгованості, яка мотивована тим, що позивачем було подано позовну заяву до суду 16.01.2024 року, в той же час термін дії договору діє до 31.12.2020 року, тобто строк позовної давності в три роки, на думку відповідача, пропущено.
Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Суд також враховує, що частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
При цьому, за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.
Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В свою чергу, судом за матеріалами справи встановлено факт несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати наданих за Договором послуг в сумі 18 000,00 грн., що є підставою для застосування передбачених приписами статті 549 Цивільного кодексу України та п.6.2 Договору штрафних санкцій у вигляді пені, а також нарахування процентів річних та втрат від інфляції на підставі ст. 625 ЦК України.
Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року: з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу на всій території України запроваджено карантин. Карантин діє протягом всього часу з дати запровадження з 12.03.2020 року, та в подальшому був продовжений постановою Кабінету Міністрів України №383 від 25.04.2023 року до 30.06.2023 року.
Отже, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу з урахуванням дії карантину на території України з 12.03.2020 року по 30.06.2023 року строк позовної давності збільшено на увесь строк дії карантину.
Крім того, згідно з пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Розділ "Прикінцеві положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 згідно із Законом України "Про несення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" № 2120-IX від 15.03.2022 року (далі Закон України № 2120-IX від 15.03.2022 року).
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб, який продовжено згідно зі змінами, внесеними Указами Президента № 133/2022 від 14.03.2022 року, № 259/2022 від 18.04.2022 року, № 341/2022 від 17.05.2022 року, № 573/2022 від 12.08.2022 року, № 757/2022 від 07.11.2022 року, № 58/2023 від 06.02.2023 року, № 254/2023 від 01.05.2023 року, № 451/2023 від 26.07.2023 року, № 734/2023 від 06.11.2023 року, № 49/2024 від 05.02.2024 року, № 271/2024 від 06.05.2024 року, № 469/2024 від 23.07.2024 року, № 740/2024 від 28.10.2024 року, № 26/2025 від 14.01.2025 року, № 235/2025 від 15.04.2025 року та на даний час не скасовано.
Отже, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу з урахуванням дії на території України воєнного стану починаючи з 24.02.2022 року строк позовної давності (загальної та спеціальної) збільшено на увесь строк його дії.
Відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За загальним принципом, дія нормативно-правового акту в часі починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Наразі, судом встановлено за матеріалами справи, що перебіг позовної давності було продовжено згідно Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX та Закону України від 15.03.2022 року № 2120-ІХ, дія яких розповсюджується на спірні правовідносини, на період дії на території України карантину та воєнного стану.
Згідно ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позивачем на момент звернення з позовом до суду 16.01.2024 року встановлений статтею 258 Цивільного кодексу України строк позовної давності не пропущений, відтак, заява відповідача про застосування позовної давності (до основних та похідних вимог) задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та МесропМовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Суд зазначає, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Дегтярівська, 31, корпус 2, м. Київ, 03057; код ЄДРПОУ 34926981) на користь Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (вул. Космічна, 12А, м. Київ, 02192; код ЄДРПОУ 04013755) 18 000 (вісімнадцять тисяч ) грн. 00 коп. основного боргу, 1126 (одну тисячу сто двадцять шість) грн. 69 грн. пені, 190 (сто дев'яносто) грн. 81 коп. процентів річних, 325 (триста двадцять п'ять) грн. 89 коп. інфляційних втрат та 3026 (три тисячі двадцять шість) грн. 10 коп. витрат зі сплати судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 19 вересня 2025 року.
Суддя А.М.Селівон